Рішення № 96757295, 07.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2021 року м. Львів справа №380/2035/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Карп`як О.О.,

секретар судового засідання Винник В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» про визнання протиправною і скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, -

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші», у якій позивач просить:

- визнати протиправною і скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №63864330;

- стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича суму сплаченого судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач обмежений у праві приймати до виконання виконавчі документи не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Відповідач має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах міста Києва. Оскільки позивач зареєстрований у Львівській області та не має майна на території виконавчого округу міста Києва, то відповідач безпідставно та протиправно прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження. Окрім того, вказує, що ніколи не мав жодних зобов`язань перед ТзОВ «Качай Гроші», не укладав із вказаним підприємством жодних угод, у ТзОВ «Качай Гроші» жодних коштів він не отримував. За адресою АДРЕСА_1 , що зазначена у постанові про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, ніколи не перебував, така адреса ним ніколи і ніде не подавалась як місце реєстрації, проживання чи перебування.

03.03.2021 відповідач подав до суду відзив на позову заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що у виконавчому документі встановлено місце проживання позивача (боржник), яке знаходиться у межах виконавчого округу м. Києва. Відповідач вказав на те, що Закон України "Про виконавче провадження" не передбачає проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження. Виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи за місце проживання або перебування боржника незалежно від місця реєстрації останнього.

Від третьої особи пояснень не надходило.

Ухвалою від 17.02.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, причин неявки не повідомили, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в порядку ст.268 КАС України.

Відповідно до ч.3 ст.268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

31.10.2020 приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. вчинив виконавчий напис № 91564 про стягнення з позивача на користь ТзОВ "Качай Гроші" заборгованості у розмірі 11400 грн.

08.12.2020 до відповідача надійшла заява ТзОВ "Качай Гроші" про примусове виконання рішення, в якій просило відкрити виконавче провадження щодо виконання виконавчого напису нотаріуса від №91564 від 31.10.2020 за місцем проживання (перебування) боржника.

09.12.2020 відповідач прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження №63864330 про стягнення з позивача на користь ТзОВ "Качай Гроші" заборгованості у розмірі 11400 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Щодо строку звернення до суду із позовною заявою, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.

У частині першій статті 287 КАС України встановлено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з частиною другою вказаної статті позовну заяву може бути подано до суду:

1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Суд встановив, що оскаржену постанову позивач не отримував. 27.01.21 після ознайомлення з копією постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 22.01.2021, із інформації, що міститься в мережі інтернет, на сторінці Міністерства юстиції України за номером виконавчого провадження позивач дізнався, що виконавче провадження відкрито 09.12.2020.

Таким чином, звернувшись до суду з позовом 12.02.2021, позивач дотримався строку встановленого частиною другою статті 287 КАС України.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон України "Про виконавче провадження") визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у вказаному Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, вказаним Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону, а також рішеннями, які відповідно до вказаного Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчими документами є, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вимоги до виконавчого документа, а саме, що у виконавчому документі зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю (пункт 10).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених вказаним Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених вказаним Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 зазначеного Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

У статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон України № 1403-VIII).

Згідно зі статтею 1 Закону України № 1403-VIII примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 Закону України № 1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Частинами першою, другою статті 25 Закону України № 1403-VIII визначено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802; далі - Інструкція № 512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).

Абзацом четвертим пункту 3 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 визначено, що у разі пред`явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця за місцезнаходженням майна боржника до заяви про примусове виконання рішення додається документальне підтвердження, що майно боржника (грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах) знаходиться(яться) на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.

За змістом пункту 13 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 приватний виконавець самостійно проводить перевірку інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи в іншому виконавчому окрузі або залучає для перевірки цієї інформації іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій за встановленою типовою формою (додаток 3).

Положеннями ч. 1, 3, 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч. 3 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон № 1404-VІІІ і Закон № 1403-VІІІ визначають вимоги (критерії) до місця відкриття та місце виконання приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з ч. 3 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

За приписами п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Положеннями ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.

Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Положення наведених вище норм свідчать про те, що саме на виконавця покладено обов`язок встановити, чи пред`явлено виконавчий документ за належним місцем виконання, відповідно до ст. 24 Закону № 1404-VІІІ.

Судом встановлено, що згідно відомостей, які містяться в Єдиному реєстрі приватних виконавців, приватний виконавець Клименко Роман Васильович здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Дослідженням паспорту позивача 003093019 та довідки про реєстрацію місця проживання встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 19.06.2007 р. по теперішній час (а.с. 6-9).

На час розгляду справи, відсутні відомості про зміну місця реєстрації позивача в матеріалах справи.

Суд зазначає, що у виконавчому написі нотаріуса виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. за № 91564 від 31.10.2020 р. про стягнення з боржника - ОСОБА_1 коштів на загальну суму 11400 грн, зазначено адреса реєстрації позивача: АДРЕСА_2 та адреса проживання АДРЕСА_1 (а.с. 51).

Водночас, у постанові про відкриття виконавчого провадження ВП № 63864330 від 09.12.2020 р. вказано дві адреси боржника: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . (а.с. 55).

Суд звертає увагу, що ні відповідачем, ні третьою особою не наведено будь-якого джерела відомостей щодо вищезазначеної адреси фактичного місця проживання боржника: АДРЕСА_1 , з урахуванням того, що згідно наданих позивачем доказів, місцем реєстрації боржника є: АДРЕСА_2 .

Таким чином, при відкритті виконавчого провадження приватний виконавець Клименко Р.В. не пересвідчився з достовірних джерел про наявність майна боржника у відповідному виконавчому окрузі та місце проживання позивача.

Наявні матеріали справи не містять доказів щодо підтвердження інформації, зазначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження, що боржник мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене твердження спростовується матеріалами справи.

Крім того, суд зазначає, що надані стягувачем документи до відповідача не вказують на можливе місце проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису, що свідчить про те, що на момент відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець не володів достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві, оскільки стягувач до заяви не додав підтверджуючих документів, які б свідчили про те, що боржник проживає/перебуває за вказаною адресою в м. Києві.

У спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, визначає Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі - № 1382-IV, в редакції чинний на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 3 цього Закону місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання особи.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV).

Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання виконавчого документа.

Вказана у заяві про примусове виконання рішення, інформація про проживання боржника (позивача) у місті Києві, на переконання суду, не може слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві, без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на час вчинення відкриття виконавчого провадження, оскільки у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) для штучної зміни виконавчого округу.

Водночас, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що кошти боржника (позивача) або інше майно, на момент прийняття оскаржуваної постанови, знаходились у виконавчому окрузі, на території якого приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює свою діяльність та відомості, щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Таким чином, під час розгляду справи по суті відповідачем не обґрунтовано правомірності винесення оскаржуваної постанови та прийняття виконавчого документу.

Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні № 63864330 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, у зв`язку з чим суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, який має місце проживання у місті Львові.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена відповідачем з порушенням правил територіальної підвідомчості, є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В ході розгляду справи по суті відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність прийняття оскаржуваної постанови, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи встановлено, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією від 08.02.2021.

Враховуючи викладене, відповідно до ст. 139 КАС України, на користь позивача з відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 908 грн.

Керуючись статтями 2, 72-76, 139, 241-246, 250, 268, 287, 293, 295, 297, п.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №63864330 від 09.12.2020.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича (02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, буд.6, офіс 31) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 908 грн. сплаченого судового збору.

Згідно з ч.1 ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.6 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна