Рішення № 96757228, 06.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа№640/3317/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Національного агентства з питань запобігання корупції до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_1 про скасування постанов, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Національного агентства з питань запобігання корупції до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з вимогами:

- скасувати Постанову від 19.01.2021 про відкриття виконавчого провадження у ВП №6400149, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C.;

- скасувати Постанову від 19.01.2021 про стягнення виконавчого збору у розмірі 24 000 грн, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C.;

- скасувати Постанову від 19.01.2021 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмір 185,70 грн., винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C.

Ухвалою судді від 19.02.2021 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано термін для усунення її недоліків.

12.04.2021 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання, яким він усунув недоліки, які були підставою для залишення позовної заяви без руху, внаслідок чого ухвалою судді від 12.04.2021 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Ухвалою судді від 13.04.2021 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача було залучено ОСОБА_1 .

Заявою від 21.04.2021 року позивачем було змінено предмет позову, з урахуванням чого просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Постанову від 19.01.2021 про відкриття виконавчого провадження у ВП №64200149, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C.;

- визнати протиправною та скасувати Постанову від 19.01.2021 року у ВП №64200149 про стягнення виконавчого збору у розмірі 24 000 грн, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C.;

- визнати протиправною та скасувати Постанову від 19.01.2021 року у ВП №64200149 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмір 185,70 грн., винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C.

Відповідно до позиції позивача, яка висловлена в позові, інших письмових заявах, поданих до суду, він стверджує, що відповідачем було безпідставно відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду першої інстанції та винесено оспорювані постанови, не дивлячись на те, що відповідне рішення суду було оскаржене в апеляційному порядку та, відповідно, не набрало законної сили й у подальшому (після апеляційного перегляду) було негайно добровільно виконане позивачем.

Позивач зазначає, що 02.11.2020 року Львівським окружним адміністративним судом було ухвалене рішення в справі №380/6820/20 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про зобов`язання вчинити дії. Повне рішення в цій справі був виготовлене лише 09.11.2020 року та скероване до Національного агентства з питань запобігання корупції 13.11.2020 року й отримане ним 16.11.2020 року. Не погоджуючись із таким рішенням суду в справі №380/6820/20 Національне агентство оскаржило його в апеляційному порядку, подавши 15.12.2020 року апеляційну скаргу (отримана судом апеляційної інстанції 18.12.2020 року), яка ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2021 року скаргу була залишена без руху, а ухвалою від 04.02.2021 року було відкрито апеляційне провадження в справі. Й лише після перегляду в апеляційній інстанції рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20 набрало законної сили (11.03.2021 року), після чого воно було невідкладно (12.03.2021 року) добровільно виконане Національним агентством з питань запобігання корупції.

У той же час, не дивлячись на оскарження в апеляційному порядку рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20, судом було видано 05.01.2021 року виконавчий лист, у якому безпідставно зазначено, що рішення суду (на той час уже було оскаржене Національним агентством) набрало законної сили 10.12.2020 року. У подальшому, на підставі цього виконавчого листа державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C. було відкрито виконавче провадження, постановлено стягнути виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, про що винесено спірні постанови від 19.01.2021 року.

Однак, позивач вважає такі рішення протиправними, оскільки примусовому виконанню підлягають лише ті рішення, які набрали законної сили. В той же час, факт апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції та подальший апеляційний розгляд суперечать можливості відкриття та здійснення виконавчого провадження.

У цьому контексті позивач покликається також на те, що згодом ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року у справі №380/6820/20 виконавчий лист від 05.01.2021 року було визнано таким, що не підлягає виконанню. Указане, на переконання позивача, додатково засвідчує обґрунтованість його позовних вимог.

А тому, Національне агентство з питань запобігання корупції стверджує, що оспорювані рішення відповідача є протиправними та підлягають безумовному скасуванню.

Окремо позивач також зазначає, що ним було пропущено строк на оскарження відповідних постанов (отримані 25.01.2021 року), який визначений Кодексом адміністративного судочинства України (тривалістю у десять календарних днів), однак, це було зумовлено об`єктивними причинами й такий пропуск був незначним. Національне агентство в цьому контексті покликається на те, що ним вчинялися дії для позасудового врегулювання спірних питань щодо здійснення виконавчого провадження й лише після відсутності результату воно звернулося до суду. При цьому, позивачем було пропущено лише один робочий день (05.02.2021 року), натомість наступні два дні (06 і 07 лютого 2021 року) були вихідними й першого робочого дня відповідна позовна заява була подана. Таким чином, позивач вважає, що суд не повинен допускати надмірного формалізму з процесуальних питань і має повноваження розглянути дану справу по суті.

Відповідно до позиції відповідача, яка ним висловлена у відзиві, він вважає вимоги позивача безпідставними.

А саме, відповідач зазначає, що на органи Державної виконавчої служби покладено обов`язок з примусового виконання, зокрема й судових рішень. Так, 19.01.2021 року до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було пред`явлено виконавчий лист від 05.01.2021 року №380/6820/20. Відтак, виконуючи приписи чинного законодавства України, відповідачем 19.01.2021 року було відкрито виконавче провадження №64200149 з примусового виконання виконавчого листа від 05.01.2021 року №380/6820/20, про що прийнято відповідну постанову. Окрім того, відповідно до імперативних вимог закону відповідачем також було одночасно винесено постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Таким чином, відповідач вважає, що він дотримався всіх вимог чинного законодавства України при винесенні оспорюваних постанов, а тому, підстав для висновку про їх протиправність і для їх скасування немає. У зв`язку з чим, відповідач не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Представником третьої особи ОСОБА_1 було подано до суду пояснення щодо позову від 28.04.2021 року, в яких учасником справи висловлено незгоду зі заявленим позовом.

Так, третя особа зазначає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20, яке було ухвалене на користь третьої особи, набрало законної сили, в силу приписів процесуального закону, після спливу строку на апеляційне оскарження такого рішення. У зв`язку з чим, воно набуло характеру обов`язковості та підлягало виконанню. Відтак, судом було правомірно видано відповідний виконавчий документ, а органом примусового виконання було правомірно прийнято його до виконання та винесено спірні постанови.

Третя особа підкреслює, що самого лише факту подання апеляційної скарги на рішення суду у справі №380/6820/20, що мало місце після спливу строку на його оскарження, не достатньо для зупинення дії відповідного рішення, що було вчинено лише ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 року. При цьому, така обставина не заперечує чинності рішення суду першої інстанції у період з 10.12.2020 року до 04.02.2021 року, а отже, законності оскаржуваних постанов від 19.01.2021 року.

Враховуючи наведене, третя особа вважає позов безпідставним і просить у його задоволенні відмовити повністю.

У судових засіданнях представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судових засіданнях проти позову заперечив, надав пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просив у позові відмовити.

Представник третьої особи у судових засіданнях проти позову заперечив із мотивів, що наведені в письмовій заяві, просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, третьої особи, суд, за клопотанням сторін перейшов до письмового провадження у справі для подальшого розгляду та винесення рішення.

Враховуючи пояснення сторін, третьої особи, розглянувши доводи та заперечення всіх учасників справи, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити частково, виходячи з наступного.

Судом установлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції про зобов`язання вчинити дії – видалити з публічної частини Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларацію ОСОБА_1 , подану 04.07.2020 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року в справі №380/6820/20 позов ОСОБА_1 було задоволено повністю.

Як засвідчується матеріалами справи, повне рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року в справі №380/6820/20 було складене 09.11.2020 року та отримане Національним агентством з питань запобігання корупції 16.11.2020 року.

Судом установлено, що Національним агентством з питань запобігання корупції було подано 15.12.2020 року апеляційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20, за наслідком чого Восьмим апеляційним адміністративним судом прийнято ухвалу від 29.01.2021 року про залишення апеляційної скарги без руху. Указана ухвала мотивована тим, що апеляційна скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження й особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 року у справі №380/6820/20 було відкрито апеляційне провадження в справі та одночасно зупинено дію рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20.

Також судом установлено, що за наслідком апеляційного провадження в справі №380/6820/20 було ухвалено постанову від 11.03.2021 року, якою апеляційну скаргу Національного агентства з питань запобігання корупції залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20 без змін.

Як засвідчується матеріалами справи та не заперечується учасниками справи, Національним агентством з питань запобігання корупції 12.03.2021 року було виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20.

Окрім того, матеріалами справи підтверджується, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20 було звернуте до примусового виконання.

А саме, Львівським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист від 05.01.2021 року №380/6820/20, у якому зазначено про його видачу на підставі рішення від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20, яке набрало законної сили 10.12.2020 року.

Такий виконавчий лист було подано для примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яким 19.01.2021 року прийнято постанову ВП №64200149 про відкриття виконавчого провадження. Крім того, відповідачем також прийнято постанову від 19.01.2021 року ВП №64200149 про стягнення з позивача 24 000,00 грн виконавчого збору та постанову від 19.01.2021 року ВП №64200149 про стягнення з позивача 185,70 грн витрат виконавчого провадження.

Судом установлено також, що 06.04.2021 року виконавче провадження №64200149 було закінчене за п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Окрім того, ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року у справі №380/6820/20 було задоволено заяву представника Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання виконавчого листа №380/6820/20 від 05.01.2021 таким, що не підлягає виконанню.

У той же час, вважаючи безпідставним здійснення виконавчого провадження щодо примусового виконання судового рішення, яке оскаржене в апеляційному порядку, та прийняття державним виконавцем відповідних постанов позивач звернувся до суду з цим позовом.

У зв`язку з чим, аналізуючи спірні правовідносини, доводи й аргументи сторін, суд відзначає наступне.

У першу чергу суд бере до уваги встановлені обставини щодо строків звернення позивача до адміністративного суду з цим позовом та його клопотання про їх поновлення.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з ч. 2 цієї ж статті, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Таким чином, слід ствердити, що ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» є загальною нормою по відношенню до ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України й застосовується до більш широкого кола відносин (при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду, та не лише при їх оскарженні до суду).

У зв`язку з чим, ураховуючи приписи ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України щодо порядку здійснення адміністративного судочинства, при визначенні строків для оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця необхідно керуватися саме спеціальною нормою, яка визначена в ч. 2 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (10 календарних дні).

Зазначена позиція узгоджується, зокрема, з правовою позицією, що висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі № 920/149/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.10.2019 року у справі №440/1290/19.

Відтак, строк для оскарження спірних постанов від 19.01.2021 року розпочався після їх отримання позивачем, тобто, з 25.01.2021 року й останнім днем такого десятиденного строку був четвер 04.02.2021 року. Отже, подання позову 08.02.2021 року відбулося з пропущенням строків звернення до адміністративного суду.

Суд відзначає, що строк звернення до адміністративного суду – це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Отже, процесуальний строк звернення до суду призначений забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін, тому вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуску строку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 року у справі №9901/379/19 вказала, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин – вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги – є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні в справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішеннях у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

У справі «Іліан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

У зв`язку з чим, суд бере до уваги ту обставину, що позивачем при зверненні до суду з цим позовом було пропущено відповідний строк фактично на один робочий день, оскільки позов подано другого робочого дня після спливу строку звернення до адміністративного суду (понеділок 08.02.2021 року, оскільки 06 і 07 лютого були вихідними днями – субота та неділя – що перешкоджало поданню позову швидше), однак, такий пропуск строку є незначним і, на переконання суду, не свідчить про необхідність застосування наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду, позаяк, розгляд і вирішення спору по суті не призведе до порушення принципу правової визначеності.

Щодо оцінки рішень відповідача, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно з ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Як установлено ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду – протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Так, 02.11.2020 року було прийняте, оголошена його вступна та резолютивні частини рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/6820/20, а повне рішення в цій справі складене судом 09.11.2020 року.

Отже, враховуючи вищезазначені норми Кодексу адміністративного судочинства України, строк для апеляційного оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20 сплив 09.12.2020 року й цього дня таке рішення набрало законної сили.

У той же час, процесуальний закон дійсно обумовлює випадки подання апеляційної скарги після закінчення такого строку та можливість його поновлення. А саме, відповідно до ч. 2 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду – якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

При цьому, суд звертає увагу на те, що сам по собі факт подання апеляційної скарги поза межами строку для апеляційного оскарження не зупиняє дію судового рішення, яке набрало законної сили внаслідок спливу строку для апеляційного оскарження.

Натомість дія оскаржуваного рішення може бути зупинена лише відповідним рішенням апеляційного суду – у відповідній ухвалі, у випадку поновлення судом строку на апеляційне оскарження (відповідно до ч. 4 ст. 300 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, та обставина, що позивачем було оскаржено рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20 до суду апеляційної інстанції 15.12.2020 року, тобто поза межами строку на апеляційне оскарження, самостійно не вплинула на чинність такого рішення. Дія ж рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20 була зупинена Восьмим апеляційним адміністративним судом лише 04.02.2021 року, коли ним прийнято ухвалу про відкриття апеляційного провадження та зупинення дії рішення суду першої інстанції.

У зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що видача виконавчого листа від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20 базувалася на нормах чинного законодавства України, позаяк, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20 на той час було чинним і підлягало виконанню.

Продовжуючи суд відзначає, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України також було прийнято оскаржувані постанови від 19.01.2021 року в час, коли рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20 було чинним, його дія не була зупинена і воно підлягало примусовому виконанню.

Отже, суд не знаходить підстав для висновку про протиправність таких рішень державного виконавця з мотивів, якими обґрунтовує свої вимоги позивач.

У цьому контексті слід узяти до уваги також, що відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Як установлено ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів), який у випадку примусового виконання рішення немайнового характеру стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).

Окрім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», державний Кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження

Згідно з п. 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (у редакції наказу від 29.09.2016 року №2832/5), витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

У зв`язку з чим, слід прийти до обґрунтованого висновку, що вчиняючи дії для примусового виконання рішення суду, яке набрало законної сили, та приймаючи 19.01.2021 року постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, державний виконавець діяв у повній відповідності з нормами закону та його рішення узгоджуються з ними.

При цьому, суд бере до уваги, однак оцінює критично покликання позивача на ту обставину, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року у справі №380/6820/20 виконавчий лист від 05.01.2021 року було визнано таким, що не підлягає виконанню.

Так, як випливає зі змісту такої ухвали, суд керувався при її постановленні тим, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20 було самостійно виконане Національним агентством з питань запобігання корупції 12.03.2021 року, що є матеріально-правовою підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Указана обставина не підтверджує доводи позивача щодо протиправності чи то видачі виконавчого листа, чи то вчинення державним виконавцем дій на примусове виконання рішення суду за таким виконавчим документом, чи то прийнятих ним рішень.

Відтак, правових підстав для висновку щодо протиправності рішень (постанов) державного виконавця, які оспорюються позивачем у цій справі, суд не знаходить. У зв`язку з чим, у позовних вимогах щодо визнання протиправними оскаржуваних постанов слід відмовити.

У той же час, суд відзначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №2540/3203/18 було викладено правовий висновок про те, що умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

У нашому випадку, яке встановлено судом і не заперечується учасниками справи, рішення суду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20 було виконано за волею Національного агентства з питань запобігання корупції 12.03.2021 року, невідкладно після ухвалення судом апеляційної інстанції постанови за апеляційною скаргою Національного агентства.

Отже, у даному випадку державним виконавцем фактично не вживалися заходи для примусового виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20, які би мали своїм безпосереднім наслідком його виконання, а тому, суд вважає за безпідставне стягнення з позивача виконавчого збору у виконавчому провадженні №64200149.

У цьому контексті суд бере до уваги, що за правилами п.п. 2, 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При цьому належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону і призводить до поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення права, а якщо відновлення такого стану є неможливим – компенсує позивачу шкоду, завдану неправомірним рішенням.

Зважаючи на викладене, з огляду на відсутність у спірної постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.01.2021 року у ВП №64200149 про стягнення виконавчого збору у розмірі 24 000 грн, такої властивості, як протиправність, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушеного інтересу позивача у спосіб скасування цієї постанови.

Указане узгоджується з правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.03.2019 року у справі №826/15117/17.

У частині ж стягнення з позивача витрат виконавчого провадження у розмір 185,70 грн, суд вважає, що підстав для скасування такої постанови немає, оскільки матеріали справи засвідчують ту обставину, що державним виконавцем було понесено певні витрати, які пов`язані з примусовим виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20. А зокрема, ним було винесено в рамках виконавчого провадження відповідні постанови, використано автоматизовану систему виконавчого провадження, виготовлено постанови у паперовому вигляді, скеровано їх засобами поштового зв`язку боржникові й таке інше.

Таким чином, указане свідчить про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження.

Також, як уже було описано вище, з огляду на правомірність дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року у справі №380/6820/20, немає підстав і для скасування відповідної постанови про відкриття виконавчого провадження №64200149.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», пар. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», пар. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи частково підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. При цьому, відповідачем у певній частині доведено правомірність своїх дій та рішень у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає до задоволення у відповідній частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з нормами ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

У зв`язку з чим, суд розподіляє обґрунтовані та підтверджені судові витрати на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов Національного агентства з питань запобігання корупції до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування постанов задовольнити частково.

Скасувати Постанову від 19.01.2021 року у ВП №64200149 про стягнення виконавчого збору у розмірі 24 000 грн, винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових B.C.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 00015622) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Національного агентства з питань запобігання корупції (бульв. Дружби Народів, 28, м. Київ, 01103; код ЄДРПОУ 40381452) судовий збір в сумі 1513,33 (одна тисяча п`ятсот тринадцять) грн 33 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський окружний адміністративний суд.

Суддя Сасевич О.М.