Рішення № 96755417, 05.05.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.05.2021Справа № 910/17737/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс"

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Публічного акціонерного товариства "Дельта банк"

про стягнення 163 943 702,60 грн, -

За участю представників сторін:

від позивача: Гук О.О.;

від відповідача: Тарасенко О.М.;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" про стягнення 163 943 702,60 грн, з яких основний борг в сумі 74 829 150,72 грн, інфляційні втрати в сумі 76 161 109,60 грн та 3% річних в розмірі 12 953 441,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що внаслідок списання Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" з рахунку ОСОБА_1 , як поручителя Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс", грошових коштів в сумі 4 157 175,04 дол.США, що еквівалентно 74 289 150,72 грн, в рахунок погашення заборгованості відповідача за договором кредитної лінії №НКЛ-200259 від 13.09.2013, до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, перейшли права кредитора у кредитному зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Ухвалою від 16.11.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

26.11.2020 представником позивача було подано заяву про виправлення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 30.11.2020 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 16.12.2020.

У зв`язку із перебуванням судді Князькова В.В. на лікарняному, 16.12.2020 судове засідання не відбулось.

09.12.2020 представником відповідача було подано заяву про закриття провадження у справі, з огляду на те, що спір не підлягає розгляду господарським судом.

18.12.2020 представником відповідача було подано заяву про застосування строків позовної давності.

23.02.2021 після виходу судді Князькова В.В. з лікарняного підготовче засідання було призначено на 31.03.2021.

01.03.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" про автоматизований перерозподіл справи.

У судовому засіданні 31.03.2021 судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про повторний автоматизований розподіл справи, з огляду на те, що станом на момент надходження вказаного клопотання суддею Князьковим В.В. вже було призначено по справі підготовче засідання та були відсутні підстави стверджувати про неможливість здійснення суддею розгляду справи у встановлені строки.

Одночасно, судом також було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі. При цьому, суд виходив з такого.

Пунктом 1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту".

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, віднесені до юрисдикції господарських судів, визначено у статті 20 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом пункту 1 частини 1 статті 20 цього Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

Позивачем у цій справі є фізична особа - поручитель, у якої виникло право регресної вимоги до позичальника за кредитним договором і яка звернулась з позовом до юридичної особи - боржника. Правовідносини у цьому спорі виникли на підставі договору поруки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору, сторонами якого є юридичні особи. Отже, основне зобов`язання виникло між суб`єктами господарювання.

За таких обставин, спір у справі є таким, що підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, з урахуванням чого клопотання відповідача було залишено судом без задоволення.

З урахуванням пояснень представника відповідача щодо викладення вказаним учасником судового процесу своєї правової позиції по суті спору у заяві про застосування строків позовної давності та відсутності наміру на подання відзиву, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" про продовження процесуального строку було залишено судом без розгляду.

31.03.2021 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.04.2021.

Представником позивача у судовому засіданні 21.04.2021 було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

21.04.2021 судом було відкладено розгляд справи по суті на 05.05.2021.

Представник третьої особи у судове засідання 05.05.2021 не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтвердужується даними з офіційного сайту Акціонерного товариства "Укрпошта" про вручення судової кореспонденції.

Наразі, з огляду на неявку представника третьої особи, суд зазначає таке.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 05.05.2021.

В судовому засіданні 05.05.2021 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

13.09.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айбокс" (позичальник) було укладено договір кредитної лінії №НКЛ-2002859, у відповідності до п.1.1 якого кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти, у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Згідно з п. 1.1.1 кредитного договору надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо "транш", а у сукупності - "транші", на умовах визначених цим договором, в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 64 000 000 грн. зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 16% річних, в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 12.09.2016.

Повернення кредиту здійснюється не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості, вказаного в п.п. 1.1.1 цього договору (п. 1.1.2). У разі прострочення кінцевого терміну повернення кредиту, який визначено в п.п. 1.1.1. цього договору, діюча на такий момент прострочення річна процентна ставка за цим договором встановлюється в розмірі 23% річних, та починає застосовуватись до взаємовідносин сторін за цим договором починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) погашення заборгованості за кредитом по день фактичного погашення заборгованості за цим договором. При цьому сторони погодили, що встановлення зазначеного розміру плати за користування Кредитом є заздалегідь погодженим (п. 1.1.3).

На виконання п. 1.3 кредитного договору №НКЛ-2002859 від 13.09.2013 було укладено договори, які забезпечують його виконання, зокрема, договір поруки №П-2002859-6, укладений 25.06.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", як кредитором і ОСОБА_1 , як поручителем, згідно п.п. 1.1. якого поруки поручитель зобов`язався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Айбокс» (позичальником) зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені у розмірі та у випадках, передбачених договором невідновлювальної кредитної лінії № НКЛ-2002859, що укладений 13 вересня 2013 року між кредитором та позичальником, за умовами якого позичальник зобов`язався повернути кредитору отриманий кредит у розмірі 64 000 000,00 грн зі сплатою процентів у розмірі, у строки (терміни) та на умовах, зазначених у договорі кредиту та у договорах про внесення змін та доповнень до договору кредиту, що укладені на дату укладання цього договору та/або можуть бути укладені в майбутньому, з кінцевим терміном повернення кредиту до 12 вересня 2016 року включно або в термін, що вказаний в пункті 1.1 договору кредиту, а також сплачувати можливі штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту та цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої порукою вимоги.

Згідно з пунктом 1.3 договору поруки, у разі невиконання позичальником забезпечених порукою зобов`язань, поручитель доручає кредитору здійснювати договірне списання грошових коштів з будь-яких рахунків поручителя (в національній та/або іноземній валюті), відкритих (чи тих, що будуть відкриті) ним у кредитора в сумах, що підлягають сплаті за договором кредиту та будь-яким іншим договором укладеним між позичальником та кредитором щодо погашення заборгованості за кредитом, нарахованими процентами за користування ним, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені. Поручитель доручає кредитору здійснювати таке договірне списання у сумі, визначеній кредитором самостійно на підставі договору кредиту, будь-яку кількість разів протягом строку дії цього договору до повного виконання будь-яких зобов`язань поручителя перед кредитором за цим договором. При цьому сторони погодили, що договірне списання з будь-якого поточного рахунку поручителя є заздалегідь погодженим і не потребує повідомлення поручителя та/або позичальника в будь-якій формі.

У 2.1 договору поруки №П-2002859-6 від 25.06.2014 встановлено, що зміст забезпеченого порукою зобов`язання складає: погасити основну суму заборгованості за договором кредиту в сумах та в терміни, зазначені в договорі кредиту; сплатити проценти за користування кредитом в розмірі, у строки (терміни) та на умовах, визначених у договорі кредиту; сплатити можливі штрафні санкції, визначені договором кредиту; сплатити інші витрати, пов`язані зі здійсненням забезпеченої порукою вимоги.

Пунктом 2.1 договору №П-2002859-6 від 25.06.2014 передбачено, що відповідальність поручителя за цим договором не розповсюджується на будь-яке інше майно, в тому числі на кошти поручителя, які знаходяться на рахунках в інших банківських установах.

Згідно п.3.1.1 договору №П-2002859-6 від 25.06.2014 поручитель зобов`язаний протягом одного банківського дня, від дати отримання письмової вимоги кредитора про невикоанння позичальником забезпеченого порукою зобов`язання, виконтати відповідне зобов`язання, шляхом перерахування непогашеної суми кредиту, непогашеної суми процентів за користування кредитом, комісій, можливих штрафів та пені на рахунки кредитора, зазначені в такій вимозі.

Пунктом 3.2.1 договору поруки П-2002859-6 від 25.06.2014 унормовано, що поручитель має право зворотної вимоги до позичальника в межах суми виконаного ним зобов`язання, як кредитор, що набув всіх прав за цим зобов`язанням.

Підпунктом 3.4.1. пункту 3.4. договору поруки закріплено, що кредитор має право у разі невиконання позичальником та поручителем забезпеченого порукою зобов`язання звернути стягнення на все майно поручителя та/або позичальника як солідарних боржників згідно з чинним законодавством України.

Договір набирає чинності з дати його укладання. Дія договору припиняється на підставах передбачених чинним законодавством, але не пізніше 12.09.2026 (п.6.4 договору №П-2002859-6 від 25.06.2014).

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3896/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" про стягнення 229840650,69 грн, з яких: 64000000,00 грн заборгованості за кредитом; 8690552,29 грн. пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту; 913706,71 грн трьох відсотків річних від суми простроченого тіла кредиту; 34314520,59 грн заборгованості по процентам, 1472227,29 грн пені за несвоєчасне повернення процентів; 147732,69 грн трьох відсотків річних від суми прострочених процентів, 3257600,00 грн штрафу - за договором кредитної лінії № HKЛ-2002859 від 13.09.2013 (112796339,57 грн.); 80000000,00 грн заборгованості за кредитом; 3900860,26 грн пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту; 378581,63 грн трьох відсотків річних від суми простроченого тіла кредиту; 31105753,43 грн заборгованості по процентам, 1444216,11 грн пені за несвоєчасне повернення процентів; 142899,69 грн трьох відсотків річних від суми прострочених процентів, 72000,00 грн штрафу - за договором кредитної лінії № HKЛ-2002859/1 від 22.05.2014 (117044311,12 грн).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував умови договору кредитної лінії № HKЛ-2002859 від 13.09.2013 та договору кредитної лінії № HKЛ-2002859/1 від 22.05.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 по справі №910/3896/17 позов задоволено повністю. Суд визнав, що оскільки ряд договорів поруки, якими забезпечувалось виконання відповідачем його зобов`язань за спірними договорами кредитної лінії, є нікчемними з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", то за встановленої наявності у відповідача перед позивачем заборгованості: за договором кредитної лінії № HKЛ-2002859 від 13.09.2013, та за договором кредитної лінії № HKЛ-2002859/1 від 22.05.2014 у зазначених розмірах, позов підлягає задоволенню.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 по справі №910/3896/17 рішення суду першої інстанції скасовано частково, резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 1 125 959,47 грн. заборгованості за кредитом, 413 180,86 грн. процентів за користування кредитом, 152 832,54 грн. пені за прострочення погашення кредиту, 16 102,76 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за кредитом. В іншій частині позовних вимог відмовити". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою від 12.04.2018 Верховного Суду постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі Господарського суду міста Києва № 910/3896/17 залишено без змін.

Суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Отже, обставини, які встановлені у судовому по справі №910/3896/17, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

У вказаному вище судовому рішенні встановлено, що банк в повному обсязі виконав свої зобов`язання перед позичальником за кредитними договорами, зокрема, надав кредити у розмірі 64 000 000,00 грн. та 80 000 000,00 грн.

Одночасно, в межах вказаної справи судом було встановлено, в тому числі, що на підставі умов договору поруки № П-2002859-6 від 25.06.2014 року, 04.02.2015 Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" з рахунку поручителя ОСОБА_1 були списані грошові кошти у сумі 4 157 175,04 дол. США (згідно курсу Національного банку України становило 74 829 150,72 грн) в рахунок погашення кредиту за договором кредитної лінії № НКЛ-2002859 від 13.09.2013, внаслідок чого відбулось частково погашення заборгованості за відповідним договором.

Судом встановлено, що за наслідками часткового припинення зобов`язання шляхом погашення суми заборгованості поручителем, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" підлягає стягненню сума основної заборгованості за договором кредитної лінії №НКЛ-2002859 від 13.09.2013 у розмірі 1 125 959,47 грн, проценти за користування кредитними коштами за період з 04.02.2015 по 05.03.2017 у розмірі 413 180,86 грн (до 12.09.2016 - 16%, після - 23%), пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 13.09.2016 по 05.03.2017 у розмірі 152 832,54 грн, три проценти річних від суми простроченого тіла кредиту за період з 13.09.2016 по 05.03.2017 у розмірі 16 102,76 грн.

Листом №2/01-17/1360/3 від 04.02.2015 банком було повідомлено поручителя про списання грошових коштів в сумі 4 157 175,04 дол.США в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" за договором кредитної лінії №HKЛ-2002859 від 13.09.2013.

З огляду на погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" за забезпеченим зобов`язанням, на думку позивача, до ОСОБА_1 перейшли усі права кредитора у цьому зобов`язанні в межах частини обов`язку, що виконана поручителем.

Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтею 526 Цивільного кодексу України , якою передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами першою, другою статті 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із статтями 512, 556 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

З урахуванням частини другої статті 556 та пункту 3 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України наслідком виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, є заміна кредитора у зобов`язанні. Згідно з частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, у даному випадку має місце суброгація, тобто, за наслідками виконання поручителем обов`язку боржника перед кредитором лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах.

До того ж, слід звернути увагу на те, що за приписами ч.3 ст.556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Пунктом 3.2.1 договору поруки №П-2002859-6 від 25.06.2014 унормовано, що поручитель має право зворотної вимоги до позичальника в межах суми виконаного ним зобов`язання, як кредитор, що набув всіх прав за цим зобов`язанням.

За таких обставин, з огляду на встановлені в межах справи №910/3896/17 обставини погашення поручителем частини заборгованості позичальника за кредитним договором №НКЛ-2002859 від 13.09.2013 шляхом реалізації банком права на договірне списання грошових коштів в сумі 4 157 175,04 дол. США (згідно курсу Національного банку України станом на момент списання становило 74 829 150,72 грн) з рахунку ОСОБА_1 , до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" в межах частини обов`язку, що виконана поручителем.

Отже, вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" в частині стягнення основного боргу в сумі 74 829 150,72 грн є обгрунтованими.

Проте, як вказувалось судом вище, відповідачем було заявлено про застосування строку позовної давності. Оцінюючи вказану заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс", суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства.

Судом вище, було встановлено, що з огляду на встановлені в межах справи №910/3896/17 обставини погашення поручителем частини заборгованості позичальника за кредитним договором №НКЛ-2002859 від 13.09.2013 шляхом реалізації банком права на договірне списання грошових коштів в сумі 4 157 175,04 дол. США (згідно курсу Національного банку України станом на момент списання становило 74 829 150,72 грн) з рахунку ОСОБА_1 , до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" в межах частини обов`язку, що виконана поручителем.

Отже, у даному випадку мала місце суброгація, тобто, за наслідками виконання поручителем обов`язку боржника перед кредитором лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах.

Згідно ст.262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Судом також було встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3896/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" про стягнення 229840650,69 грн., з яких: 64000000,00 грн. заборгованості за кредитом; 8690552,29 грн. пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту; 913706,71 грн. трьох відсотків річних від суми простроченого тіла кредиту; 34314520,59 грн. заборгованості по процентам, 1472227,29 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів; 147732,69 грн. трьох відсотків річних від суми прострочених процентів, 3257600,00 грн. штрафу - за договором кредитної лінії № HKЛ-2002859 від 13.09.2013 (112796339,57 грн.); 80000000,00 грн. заборгованості за кредитом; 3900860,26 грн. пені за несвоєчасне повернення тіла кредиту; 378581,63 грн. трьох відсотків річних від суми простроченого тіла кредиту; 31105753,43 грн. заборгованості по процентам, 1444216,11 грн. пені за несвоєчасне повернення процентів; 142899,69 грн. трьох відсотків річних від суми прострочених процентів, 72000,00 грн. штрафу - за договором кредитної лінії № HKЛ-2002859/1 від 22.05.2014 (117044311,12 грн.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував умови договору кредитної лінії № HKЛ-2002859 від 13.09.2013 та договору кредитної лінії № HKЛ-2002859/1 від 22.05.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2017 по справі №910/3896/17 позов задоволено повністю. Суд визнав, що оскільки ряд договорів поруки, якими забезпечувалось виконання відповідачем його зобов`язань за спірними договорами кредитної лінії, є нікчемними з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", то за встановленої наявності у відповідача перед позивачем заборгованості: за договором кредитної лінії № HKЛ-2002859 від 13.09.2013, та за договором кредитної лінії № HKЛ-2002859/1 від 22.05.2014 у зазначених розмірах, позов підлягає задоволенню.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 по справі №910/3896/17 рішення суду першої інстанції скасовано частково, резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 1 125 959,47 грн. заборгованості за кредитом, 413 180,86 грн. процентів за користування кредитом, 152 832,54 грн. пені за прострочення погашення кредиту, 16 102,76 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за кредитом. В іншій частині позовних вимог відмовити". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

З наведеного вбачається, що кредиторські вимоги, що виникли до відповідача за договором кредитної лінії № HKЛ-2002859 від 13.09.2013 було заявлено банком в межах позову у справі №910/3896/17.

За даними автоматизованої системи документообігу "Діловодство спеціалізованого суду" вказаний позов надійшов до суду 13.03.2017, що свідчить про переривання строку позовної давності для вимог кредитора до боржника (відповідача) за договором кредитної лінії № HKЛ-2002859 від 13.09.2013 у відповідності до ч.2 ст.264 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, виходячи з приписів ст.264 Цивільного кодексу України з вказаної дати перебіг строку позовної давності розпочався заново, тобто, трирічний строк закінчився 16.03.2020 (з урахуванням того, що 14.03.2020 було вихідним днем - субота).

Тоді як, ОСОБА_1 звернувся до суду з розглядуваним позовом 12.11.2020, тобто, з пропуском строку позовної давності.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що питання поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Отже, суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності таких умов: особа (позивач) навела поважні, на її думку, причини пропуску позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надала суду докази, що підтверджують існування цих обставин; суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановив їх існування та дійшов висновку про їх об`єктивний характер і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності при зверненні за захистом порушеного права, слід виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Проте, позивачем жодних причин пропуску строку позовної давності не наведено їх поважності та наявності підстав надання останньому судового захисту не обгрунтовано. Навпаки, під розгляду спору у судових засіданнях представником позивача було наголошено на тому, що ОСОБА_1 строк позовної давності не пропущено.

Посилання позивача на те, що після переривання строк позовної давності починає свій перебіг у 2018 році, тобто, після закінчення розгляду справи №910/3896/17, суд вважає юридично неспроможними та такими що спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 07.07.2020 по справі №712/8916/17. Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду вказано, що після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.

До того ж, Верховний Суд у постанові від 09.09.2020 по справі №207/380/16-ц вказав, що системний аналіз змісту статті 264 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. У разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, перебіг позовної давності переривається саме в день пред`явлення такого позову і перебіг позовної давності починається заново з наступного за ним дня.

За таких обставин, з огляду на пропущення позивачем строку позовної давності, позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" про стягнення основного боргу в сумі 74 829 150,72 грн підлягає залишенню без задоволення.

Одночасно, позивачем також було заявлено про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

З аналізу наведеної статті вбачається, що позовна давність стосовно додаткових позовних вимог (стягнення неустойки та інші), які є похідними від основної вимоги, спливає одночасно із спливом позовної давності щодо основної вимоги. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 по справі № 910/19565/17.

Слід зазначити, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного кодексу України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу). Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 по справі №905/587/18.

За таких обставин, висновки суду про відмову у позові про стягнення основної заборгованості у зв`язку з пропуском строку позовної давності унеможливлює застосування до спірних правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише у разі грошового зобов`язання, яке підлягає виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.04.2021 по справі №357/6166/19.

За таких обставин, з огляду на вище викладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 76 161 109,60 грн та 3% річних в розмірі 12 953 441,88 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи (зокрема, обставини порушення законодавства, що регулює правовідносини з публічних закупівель, на які позивач посилався в якості підстави для визнання недійсною процедури закупівлі) та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог, судовий збір згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 145, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айбокс" про стягнення 163 943 702,60 грн.

2. Залишити за позивачем судовий збір в розмірі 735 700 грн, сплачений до державного бюджету за подачу позовної заяви.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.05.2021.

Суддя В.В. Князьков