Постанова № 96750821, 07.05.2021, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/1544/21

РІШЕННЯ

іменем України

"07" травня 2021 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Ціліциної О.В.,

представника позивача Іванова С.В.,

відповідача ОСОБА_1 , його представника Самолюка В.В.,

перекладачів Тарасінгам Раджкумар, Сурові Шейкх Умме Сумая,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську адміністративну справу за позовом Військової частини 1493 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року Військова частина 1493 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

Свої вимоги мотивувала тим, що 08 травня 2020 року о 14 год. 00 хв. в порядку Угоди між Україною та Європейським Союзом про реадмісію осіб, під час проведення прикордонно-представницької зустрічі на прикордонному пункті пропуску «Краківець», був прийнятий на територію України з Республіки Польща ОСОБА_1 , який незаконно перетнув державний кордон з України в Республіку Польща поза пунктами пропуску в напрямку 1 прикордонного знаку та був затриманий в складі групи осіб поліцією Республіки Польща.

Документи, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України у відповідача, який ідентифікував себе, як громадянин Народної Республіки Бангладеш, відсутні.

12 травня 2020 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області було прийнято рішення про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України на строк, достатній для ідентифікації та забезпечення примусового видворення, але не більше шести місяців з часу фактичного затримання (яке постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду залишено без змін).

На виконання вказаного рішення ОСОБА_1 був поміщений до ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України».

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року продовжено строк затримання ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення на шість місяців, а саме до 08 травня 2021 року.

Оскільки на час подачі позову особу відповідача не встановлено, в той же час ВЧ 1493 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на свої численні звернення до Департаменту консульської служби МЗС України не отримала документів, необхідних для його ідентифікації та здійснення процедури примусового видворення іноземця, що ускладнюється відсутністю на території України представництва Народної Республіки Бангладеш, а строк його затримання спливає, а тому позивач просив продовжити строк затримання відповідача на шість місяців, тобто до 08 листопада 2021 року.

В судовому засіданні представник позивача Іванов С.В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив не продовжувати строк затримання та надати йому можливість самостійно покинути територію України. При цьому зазначав, що в Україну потрапив та знаходиться нелегально, не має при собі паспорта або інших документів, що б могли посвідчити його особу, сім`ї, родичів, друзів, житла, доходів на території України не має.

Представник відповідача Самолюк В.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказуючи на недоведеність позовних вимог, в тому числі відсутність доказів добросовісного здійснення позивачем своїх повноважень, належного направлення запитів з метою ідентифікації та документування ОСОБА_1 , неотримання військовою частиною протягом тривалого часу відповідей на свої запити, що вказує на відсутність подальших перспектив отримання таких відповідей та відсутність сенсу подальшого утримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців.

Заслухавши пояснення представника позивача Іванова С.В., відповідача ОСОБА_1 , його представника Самолюка В.В., дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 08 травня 2020 року о 14 год. 00 хв. в порядку Угоди між Україною та Європейським Союзом про реадмісію осіб, під час проведення прикордонно-представницької зустрічі на прикордонному пункті пропуску «Краківець», був прийнятий на територію України з Республіки Польща ОСОБА_1 , який незаконно перетнув державний кордон з України в Республіку Польща поза пунктами пропуску в напрямку 1 прикордонного знаку та був затриманий в складі групи осіб поліцією Республіки Польща.

Документи, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України у відповідача, який ідентифікував себе, як громадянин Народної Республіки Бангладеш, відсутні.

12 травня 2020 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області було прийнято рішення про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України на строк, достатній для ідентифікації та забезпечення примусового видворення, але не більше шести місяців з часу фактичного затримання (яке постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду залишено без змін).

На виконання вказаного рішення ОСОБА_1 був поміщений до ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України».

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року продовжено строк затримання ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення на шість місяців, а саме до 08 травня 2021 року.

Таким чином, строк затримання відповідача спливає 08 травня 2021 року.

Також в судовому засіданні з пояснень учасників справи, зокрема відповідача, встановлено, що у ОСОБА_1 відсутній паспорт громадянина Народної Республіки Бангладеш та інші документи, що підтверджують його особу та дають йому право виїзду за межі України, останній на території України знаходиться нелегально, житла, постійного джерела доходу, сім`ї, родичів, друзів в Україні не має.

З матеріалів справи вбачається, що Чопський прикордонний загін неодноразово звертався до Департаменту консульської служби МЗС України з метою сприяння в ідентифікації та документуванні відповідача (звернення від 10 листопада 2020 року за вих. №21/1311 (з додатком у вигляді звернення (англійською мовою) до Посольства Народної Республіки Бангладеш в Польщі), звернення від 25 січня 2021 року за вих. №21/65 (з додатком у вигляді звернення (англійською мовою) до Посольства Народної Республіки Бангладеш в Польщі), звернення від 05 березня 2021 року за вих.. №21/212/1 (з додатком у вигляді звернення (англійською мовою) до Посольства Народної Республіки Бангладеш в Польщі), звернення від 07 квітня 2021 року за вих. №21/282 (з додатком у вигляді звернення (англійською мовою) до Посольства Народної Республіки Бангладеш в Польщі), проте не отримав відповіді на свої звернення.

Аналізуючи вимоги та заперечення сторін, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Чахал проти Великобританії» будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод буде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим.

Європейський Суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» та у справі «Дугуз проти Греції» вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в Законі.

За приписами ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Згідно ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Судом встановлено, що позивачем дотримано процедуру, за якою може бути обмежене право на свободу та особисту недоторканність іноземця, який, як встановлено, нелегально перебуває на території України, вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань та не має документа, що дає право на виїзд з України, шляхом затримання (згідно судового рішення) з метою його ідентифікації та забезпечення видворення.

Законність, наявність підстав та дотримання процедури затримання вже встановлено у рішенні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 травня 2020 року та постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року, вказані обставини мають преюдиційне значення, а відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Предметом розгляду вказаної справи є виключно наявність передбачених законом підстав для продовження строку затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (ч.ч. 11, 12 ст. 289 КАС України).

Згідно ч. 13 ст. 289 КАС України, п. 6 розділу ІІІ «Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція) умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

При цьому, наявність хоча б однієї з них надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 січня 2019 року у справі №743/1240/17 та від 28 серпня 2019 року у справі № 743/1263/17.

Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців встановлено розділом VI Інструкції, пунктом 1 якого передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.

З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.

У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.

Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.

Судом встановлено, що позивачем вжито достатні та адекватні заходи для забезпечення ідентифікації та документування відповідача шляхом надіслання відповідних запитів до Департаменту консульської служби МЗС України, проте відповідь на вказані звернення не надійшла, відповідач на час розгляду справи належним чином не ідентифікований, що унеможливлює вирішення питання про його примусове видворення.

Також в судовому засіданні підтвердився факт відсутності з боку відповідача необхідної співпраці під час процедури його ідентифікації, оскільки ОСОБА_1 не надав усю необхідну інформацію про себе та документально (або іншим чином) її не підтвердив.

Тому, стороною позивача доведено обставини, які є підставами для продовження строку затримання ОСОБА_1 , а тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 8-10, 77, 241-246, 271, 289 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Військової частини 1493 Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення – задовольнити повністю.

Продовжити строк затримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на строк, необхідний для його ідентифікації та забезпечення примусового видворення, але не більше, ніж на шість місяців, тобто до 08 листопада 2021 року.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В. Вуїв