Вирок № 96749417, 07.05.2021, Шишацький районний суд Полтавської області

Справа № 529/383/20

ВИРОК

Іменем України

07 травня 2021 року Шишацький районний суд Полтавської області в складі

головуючого - судді Сиволапа Д.С.,

секретаря - Кулинченко О.А.,

за участю прокурора - Крамаренко Н.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника - адвоката Нагайника М.Г.,

потерпілого ОСОБА_2,

представника потерпілого - адвоката Колотія С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Шишаки Полтавської області матеріали кримінального провадження № 12020170160000023 від 04 лютого 2020 року по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кам'янець-Подільський Хмельницької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючого в с. Великі Будища Диканського району Полтавської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого автослюсарем у ТОВ «Диканька-Млин», раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Близько 10-00 год. 01 лютого 2020 року в приміщенні магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» розташованого за адресою: АДРЕСА_2 на ґрунті існуючих неприязних стосунків у ОСОБА_1 виник конфлікт з іншим відвідувачем даного кафе ОСОБА_2.

В ході даного конфлікту, діючи з прямим умислом на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2 два удари кулаком лівої руки в обличчя, в область правого ока.

Продовжуючи свої дії та керуючись вищенаведеним умислом, направленим на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2, знаходячись разом з останнім за приміщенням магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», куди вони на вимогу обвинуваченого вийшли для продовження з'ясування стосунків, ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2 один удар кулаком правої руки в область лівого вуха, від якого останній упав колінами на землю. Під час знаходження потерпілого в даному положенні ОСОБА_1 наніс йому удар правою ногою у взутті в ліву частину тулубу від чого потерпілий ОСОБА_2 впав на землю та знаходився лежачи на животі обличчям донизу. Під час перебування потерпілого в такому положенні ОСОБА_1 наніс йому не менше 5 ударів ногою у взутті в ділянку грудної клітини ліворуч.

Після цього ОСОБА_1 наніс ОСОБА_2, який в той час знаходився в положенні стоячи та тримав в руках кусок цегли для самозахисту, удар правою рукою в область лівого вуха, довівши таким чином свій злочинний умисел до кінця та спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді: закритої травми грудної клітки; переломів заднього відрізку 6,7,8,9,10-го ребер зліва з розвитком лівобічного парціального пневмотораксу та згорнутого гемотораксу і підшкірної емфіземи, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя; саден, синців шкіри виличної скроневої ділянки зліва, які у своїй сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Будучи допитаним в судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав частково. Зокрема, не заперечував факт спричинення ним тілесних ушкоджень потерпілому, але заперечував механізм їх отримання потерпілим, а отже й кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.1 ст. 121 КК України.

Пояснив, що є постійним клієнтом кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» в смт. Диканька Полтавської області в зв'язку з чим був знайомий та спілкувався на загальні теми з усіма продавцями, що працювали там. Так само він спілкувався із цивільною дружиною потерпілого ОСОБА_3, яка була новою продавщицею в даному кафе. Восени 2019 року ОСОБА_3 залишила смт. Диканьку та переїхала в Донецьку область. В жовтні 2019 року вона прислала запит в соціальній сеті «Фесбук» на приєднання до друзів ОСОБА_4, який був ним погоджений. Між ними відбулась коротка переписка на загальні теми, при цьому обвинувачений із ввічливості поставив декілька «лайків» під розміщеними ОСОБА_3 фото.

15 жовтня 2019 року в месенджер «Фейсбуку» йому прийшло повідомлення від ОСОБА_2 наступного змісту «ОСОБА_3 нравиться? Она твоя дочь, педофил хренов», яке в подальшому було видалено адресатом.

Вказане повідомлення неабияк образило обвинуваченого в частині його звинувачення в педофілії, а також в тому, що ОСОБА_3 представлена як його донька, що могло викликати нерозуміння з боку його сім'ї та друзів.

При телефонному спілкуванні з ОСОБА_3 він довідався, що вказане повідомлення надійшло йому від цивільного чоловіка останньої ОСОБА_2.

Після цього він ОСОБА_3 не бачив та з нею не спілкувався. Зайшовши 01 лютого 2020 року до магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» у смт. Диканька він із здивуванням побачив на робочому місці ОСОБА_3 Також поряд з нею стояв та розмовляв раніше невідомий йому чоловік у спеціальному одязі газової служби.

Зрозумівши по одягу та характеру спілкування, що це ОСОБА_2, обвинувачений підійшов до нього та запитав чи знає він його та чому допустив нетактовні висловлювання в його адресу в соціальній мережі.

На ґрунті цього між ними виникла сварка. Маючи намір надавати ОСОБА_2 ляпасів за спричинену образу та небажаючі вчиняти сварку в приміщені магазину, ОСОБА_1 запропонував вийти на вулицю для «чоловічої розмови».

Під час сварки, яка продовжувалась за магазином «ІНФОРМАЦІЯ_2» ОСОБА_2 штовхнув ОСОБА_1 руками у груди, після цього останній наніс ОСОБА_2 удар долонею в обличчя. Від вказано удару ОСОБА_2 втратив рівновагу та схопившись за куртку обвинуваченого частково впав на землю та наніс ОСОБА_1, який заплутався у власній куртці, два удари ногами в тулуб. Звільнившись від куртки, обвинувачений наніс удар кулаком правої руки в обличчя ОСОБА_5 від якого він впав на бетонний парапет, що розташований за магазином. Після цього потерпілий піднявся на ноги з куском червоної цегли, яку обвинувачений вибив ударом ноги. Від удару потерпілий впав та знов піднявся з вказаною цеглиною. Маючи намір вибити цеглу ногою вдруге, обвинувачений збив з ніг потерпілого та впав зверху на нього, коліном на його грудну клітину. В цей час потерпілий наніс йому удар цеглиною по голові від якого у ОСОБА_1 розпочалась значна кровотеча та бійка між ними припинилась. Вказав, що лежачого на землі ОСОБА_2 він не бив.

Перехожі надали ОСОБА_1 допомогу, а саме допомогли зупинити кровотечу та вмитися. Після цього він сів на власний автомобіль та приїхав до Диканського відділення поліції де повідомив про спричинення йому тілесних ушкоджень. Через деякий час до відділення приїхав ОСОБА_2 Вони висловили взаємні твердження про відсутність претензій один до одного та залишили приміщення поліції. Через деякий час (приблизно через 10 днів) обвинувачений дізнався, що ОСОБА_2 перебуває в лікарні та написав на нього заяву, в зв'язку цим ОСОБА_1 написав таку ж заяву на ОСОБА_2

Повідомив, що повність сплатив витрати лікувального закладу на стаціонарне лікування ОСОБА_2 у розмірі вказаному в цивільному позові прокурора, а також матеріальну шкоду зазначену в цивільному позові потерпілого. Заявлений до нього цивільний позов щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 300000 грн. визнав частково в межах 5000-6000 грн.

Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим вона підтверджується значною кількість належних, допустимих та достатніх доказів по справі, оцінених судом в їх сукупності та взаємозв'язку, у єдності та протиріччях, зокрема показаннями потерпілого та свідків.

Так, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 повідомив, що близько 6 років перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_3. Остання повідомила йому, що познайомилась із ОСОБА_1, який підвозив її додому на автомобілі, їдучи в попутному напрямку, та після цього став проявляти до неї знаки уваги. Зокрема почав в якості клієнта часто відвідувати магазин в якому вона працює, в завуальованій формі пропонував їй провести час разом, як то з'їздити разом на риболовлю, позбирати квіти тощо.

Восени 2019 року ОСОБА_3 через ряд сімейних та особистих обставин залишила Полтавську область та переїхала до м. Артемівська. Намагаючись помиритись з нею, потерпілий довідався, що вона веде переписку з ОСОБА_1 та останній ставляє «лайки» під розміщеними нею фотографіями в соціальній мережі «Фейсбук». Дізнавшись про це, а також про те, що вік ОСОБА_1 значно перевищує вік ОСОБА_3, він написав обвинуваченому 15 жовтня 2019 року в додатку «Месенджер» особисте повідомлення наступного змісту «ОСОБА_3 нравиться? Она твоя дочь, педофил хренов», після цього заблокував свій аккаунт для доступу ОСОБА_1

Перед новим (2020) роком ОСОБА_3 повернулась з м. Артемівська та вони відновили свої відносини. На роботу вона повторно влаштувалась в той самий магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2».

01 лютого 2020 року він підвіз ОСОБА_3 на роботу та перебуваючи у магазині спілкувався з нею. Близько 10-00 год. до магазину зайшов невідомий чоловік який відразу накинувся на нього з претензіями, звинувачуючи в образливому висловлюванні та погрожуючи вбити. Як він зрозумів згодом, це був ОСОБА_1. Обвинувачений під час сварки наніс йому два удари лівою рукою в праву частину обличчя. Після цього у сварку втрутилась ОСОБА_3 Обвинувачений фактично примусив його вийти з приміщення магазину, хапаючи за одяг, та продовжити з'ясування стосунків вже за магазином.

З метою не створення проблем по роботі дружині, яка обслуговувала чергового покупця, потерпілий був вимушений погодитись на вказану вимогу обвинувачено та прослідувати за ним. Як тільки вони зайшли за магазин обвинувачений без попередження наніс йому удар кулаком правої руки в обличчя від якого потерпілий впав на коліна, схопившись за куртку обвинуваченого. Після цього обвинувачений наніс йому удар ногою в ліву сторону тулуба від якого потерпілий впав на живіт. Під час знаходження потерпілого в такому положенні обвинувачений наніс йому не менше 5 прицільних ударів ногою в ліву частину грудної клітини. Під час побиття обвинувачений погрожував потерпілому вбивством, а тому зі страху за своє життя потерпілий взяв кусок цегли, що знаходилась поряд та вставши на ноги наніс нею удар в голову обвинуваченого.

Розлютившись від цього, обвинувачений наніс потерпілому удар кулаком правої руки в обличчя від якого потерпілий впав. Після цього обвинувачений вхопив потерпілого за одяг.

В цей час з магазину вибігла ОСОБА_3 та відтягнула ОСОБА_4 від потерпілого. Після цього вона допомогла потерпілому частково привести себе у належний вигляд, оскільки внаслідок падінь він був весь брудний.

Вказав, що на бетонний парапет або на уламки будівельного сміття він не падав.

Приблизно через 15 хвилин до магазину прибули працівники поліції, які повідомили, що до них з інформацією про побиття звернувся ОСОБА_1 На вимогу працівників поліції потерпілий на власному автомобілі прибув до Диканського відділення поліції. Там вони з ОСОБА_1 висловились про відсутність взаємних претензій та покинули дану будівлю.

Після події потерпілий приїхав на власному автомобілі за місцем проживання своєї матері у м. Полтави. Стан його здоров'я почав погіршуватись в зв'язку з чим він ліг поспати. Прокинувшись близько 17-00 год., він зрозумів, що його стан ще більше погіршився в зв'язку з чим він звернувся до травматологічного пункту на території Першої міської лікарні м. Полтави, звідки невідкладно був госпіталізований швидкою медичною допомогою до Полтавської обласної клінічної лікарні де лікувався до 28 лютого 2020 року. Саме працівники травматологічного пункту й викликали працівників поліції через наявність у потерпілого характерних для побиття тілесних ушкоджень.

В подальшому він тривалий час лікувався амбулаторно та через незадовільний стан здоров'я вимушений був залишити попередню високооплачувану роботу і влаштуватись на іншу, менш престижну та менш оплачувану роботу у «Полтававодоканал», з незручним графіком роботи «чотири дні через чотири». На даний час вирішується питання про встановлення йому 3 групи інвалідності.

Під час одномісячного стаціонарного лікування зазнав суттєвих негативних змін сталий режим життя його родини, зокрема, він не міг піклуватись про себе без сторонньої допомоги та нагляду, не мав можливості працювати в цей час та забезпечувати сім'ю. Його цивільна дружина була вимушена часто відвідувати його в лікувальному закладі, що розташований на значній відстані від місця їх проживання. Для цього вона змінювала свій робочий графік, залишила все домашнє господарство на неповнолітнього сина, через що значно погіршилась його успішність в школі. Потерпілий був позбавлений можливості спілкуватись з даною дитиною, з якою у нього склались близькі стосунки.

Свідок ОСОБА_3 пояснила суду, що з 2013 року проживає однією сім'єю з ОСОБА_2. Вона має сина віком 13 років від першого шлюбу, який має добрі стосунки з ОСОБА_2. та називає останнього своїм батьком.

Весною 2019 року вона діставалась попутним транспортом із смт. Диканька до с. Балясне, в якому проживає, та познайомилась із водієм, який її підвозив. Це був ОСОБА_1. Останній проявив до неї зацікавленість та в якості постійного клієнта почав часто відвідувати магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2» в якому вона працює, спілкуватись з нею на різні абстрактні теми. В загальним рисах вони обмінювались інформацією про обставини свого життя, без суттєвих подробиць. ОСОБА_1 неодноразово висловлював їй пропозиції кудись поїхати разом та провести час, які вона відкинула та пояснила, що має родину та чоловіка.

За сімейними обставинами восени 2019 року вона виїхала до м. Артемівськ Донецької області та влаштувалась там на роботу. Не маючи в даному місті друзів та знайомих, вона почала більше часу присвячувати спілкуванню в соціальних мережах, а в жовтні 2019 року до неї в друзі в мережі «Фейсбук» попросився ОСОБА_1. Вона прийняла вказану пропозицію та декілька разів спілкувалась з ним на абстракті теми, ділилась з ним певними картинками в даній мережі.

В середині жовтня 2020 року їй подзвонив ОСОБА_1 та став довідуватись анкетні дані її співмешканця ОСОБА_2, вказуючи що він його образив у соціальній мережі. При цьому висловлював погрози розправою в бік останнього. Про всяк випадок вона вибачилась перед ОСОБА_1 за дії свого цивільного чоловіка.

В кінці грудня вона повернулась до ОСОБА_2 та на початку січня 2020 року повторно працевлаштувалась до магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» в смт. Диканька. Після чого випадково бачила ОСОБА_1 на вулиці в смт. Диканька та одного разу він приходив до них в кафе та розпитував її про повернення.

01 лютого 2020 року вона близько 09-00 год. приїхала разом з ОСОБА_2. на його автомобілі до місця своєї роботи. ОСОБА_2 замовив собі каву та розмовляв з нею на сімейні теми. Близько 10-00 год. в кафе зайшов ОСОБА_1 та по розмові здогадався, що з нею розмовляє саме ОСОБА_2 ОСОБА_1 відразу накинувся на нього зі звинуваченням у тяжкій образі, при цьому сам ОСОБА_2 довго не міг зрозуміти хто це взагалі такий та в чому полягає суть претензій.

Олег почав розмахувати руками, наніс ОСОБА_2 два удари лівою рукою в обличчя та намагався витягти потерпілого за собою з приміщення магазину для «чоловічої розмови».

Свідок намагалась розборонити дану бійку та виштовхати ОСОБА_1 з приміщення магазину. В цей час до магазину зайшов відвідувач та вона вимушена була приділити увагу його обслуговуванню, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в цей час вийшли на двір та зайшли за магазин «ІНФОРМАЦІЯ_2».Через декілька хвилин вона вибігла на двір та побачила, що ОСОБА_1 схилився над лежачим потерпілим та заніс руку для удару. В руці у нього в цей час був шматок цеглини. Вона завадила удару підставивши під нього свою руку та почала своїм тілом закривати ОСОБА_2 ОСОБА_1 припинив бійку та залишив місце події.

ОСОБА_2 мав ознаки побиття, зокрема розбиту губу, кров на обличчі, затуманений погляд, брудний одяг, в зв'язку з чим вона почала приводити його у належний вигляд. Через декілька хвилин до магазину прибули працівники поліції, які запропонували ОСОБА_2 проїхати разом з ними на що останній погодився та поїхав туди на власному автомобілі.

Через деякий час він передзвонив та повідомив, що залишив приміщення відділення поліції, претензій ніхто не має та він їде до матері в м. Полтаву.

Через незначний час на місце бійки повернувся ОСОБА_1 та почав шукати загублену ним шапку. При цьому висловлював погрози фізичною розправою ОСОБА_2

В подальшому вона довідалась, що ввечері того ж дня потерпілому стало погано та він госпіталізований до Полтавської обласної лікарні, в якій стаціонарно лікувався весь лютий місяць. Потім чоловік тривалий час лікувався амбулаторно, через стан здоров'я вимушений був звільнитись з попередньої високооплачуваної роботи та влаштуватись на роботу з гіршими умовами праці та меншою оплатою.

За час хвороби чоловіка суттєво змінився сталий режим життєдіяльності їх родини. Вона вимушена була часто навідуватись до чоловіка в лікарню, мінятись змінами з колегами, виходити на додаткові зміни, доручати догляд за домогосподарством малолітній дитині, що негативно відбивалось на відвідуванні нею школи тощо.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомила, з жовтня 2019 року працювала продавцем у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_2» в смт. Диканька. Дружні стосунків з потерпілим ОСОБА_2. та свідком ОСОБА_3. не підтримує. Потерпілого до моменту бійки взагалі бачила декілька разів.

01.02.2020 року вона прибула на роботу для здіснення щомісячної ревізії. Близько 10-00 год., коли вона знаходилась за ширмою в магазині та готувала собі кофе, до нього зайшов ОСОБА_1, якого вона до цього не знала та в якості клієнтів магазину не пам'ятає. Останній почав чинити сварку з потерпілим ОСОБА_2., який знаходився в магазині та розмовляв зі своєю цивільною дружиною ОСОБА_3.

У вказану сварку вона вирішила не втручалась та вийшла за магазин для того щоб попити кави та покурити. В цей час за магазин зайшли обвинувачений та потерпілий і перший наніс удар правою рукою в обличчя останньому. Коли потерпілий впав на бік обвинувачений наніс йому не менше 5 ударів ногою в область грудної клітини. Потім з магазину вибігла ОСОБА_3 та почала розбороняти учасників бійки. Обвинувачений сів в автомобіль та поїхав. Чи наносив потерпілий удари, в тому числі цеглиною, обвинуваченому вона не бачила. Вказала, що на деякий час відволікалась від стеження за бійкою для того щоб загасити цигарку та викинути в сміття стаканчик з під кофе. Тілесних ушкоджень на обвинуваченому вона не бачила.

Потім до магазину прибули працівники поліції та відібрали пояснення від обох продавців. Через деякий час на місце події повернувся обвинувачений та шукав загублену шапку. При цьому висловлював погрози фізичною розправою в бік потерпілого.

У суду відсутні підстави ставити під сумнів показання потерпілого та вищевказаних свідків. Так, дані показання є логічно послідовними та такими, що не суперечать один одному та іншим доказам по справі.

Незначні розбіжності в показання потерпілого, наданих ним суду та на стадії досудового розслідування на висновку суду не впливають, оскільки їх наявність суд пов'язує, як з швидкоплинністю самої бійки, в ході якого у потерпілого не було можливості рахувати точну кількість та детально запам'ятовувати локалізацію завданих йому ударів, так і з тим фактом, що з моменту бійки до моменту допиту потерпілого в суді минув значний проміжок часу.

Крім пояснень потерпілого та свідків вина ОСОБА_1 підтверджується наступними письмовими доказами, перевіреними та оціненими судом в їх сукупності та взаємозв'язку.

- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 04.02.2020 року (т.1 а.с.120);

- рапортом інспектора СРПП № 2 Диканського відділення поліції ОСОБА_9 від 01.02.2020 про надходження зі служби 102 інформації про нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень ОСОБА_2, який звернувся до травмпункту 1 МКЛ м. Полтави (т.1 а.с. 122);

- рапортом старшого інспектора-чергового Полтавського відділу поліції ОСОБА_10 від 01.02.2020 про звернення до обласної клінічної лікарні ОСОБА_2 після побиття його в смт. Диканька біля магазину ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.123);

- висновком судово-медичної експертизи № 254 від 02 квітня 2020 року згідно якого проведенням судово-медичної експертизи ОСОБА_2, медичної документації, встановлені тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки: переломів задніх відрізків 6,7,8,9,10 ребер зліва з розвитком лівобічного парціального пневмотораксу та згорнутого гемотораксу і підкірної емфіземи, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження по ознаці небезпеки для життя; садна синців шкіри виличної та скроневої ділянки зліва, які кваліфікуються тільки у своїй сукупності, як легкі тілесні ушкодження.

Дані тілесні ушкодження утворились від дії тупих предметів з обмеженими контактуючими поверхнями, якими могли бути пальці рук стиснуті в кулак, нога людини у взутті чи будь-який інший предмет з подібною характеристикою і не менш, як від чотирьохкратної дії травмуючих факторів та можливо в строк і за обставин на які посилався гр. ОСОБА_2 та які вказані в постанові.

Вищевказані тілесні ушкодження не характерні для утворення при падінні.

Враховуючи анатомічну локалізацію, морфологічну характеристику даних тілесних ушкоджень, експерт вважає, що в момент спричинення тілесних ушкоджень положення підекспертного ОСОБА_2 відносно нападника змінювалось (т.1 а.с.124-128);

- протоколом проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2. від 09 квітня 2020 року з додатками у вигляді фототаблиць. Відтворені під час даної слідчої дії обставини події не суперечать поясненням потерплого, наданим ним суду та узгоджуються з ними (т.1 а.с.135-1143);

- висновком додаткової судово-медичної експертизи № 432 від 21 квітня 2020 року, згідно якого покази потерпілого ОСОБА_2 надані ним 09 квітня 2020 року в ході слідчого експерименту за його участю, не протирічать об'єктивним даним судово-медичної експертизи гр. ОСОБА_2 (т.1а.с.145);

Роз'яснюючи свої експертні висновки судово-медичний експерт ОСОБА_7 вказала, що отримані ОСОБА_2. тілесні ушкодження могли утворитись в проміжок часу з 10-00 до 19-40 год. 01 лютого 2020 року. Після отримання тілесних ушкоджень останній міг вчиняти активні дії, зокрема рухатись, пересуватись, розмовляти. Переломи задніх відрізків ребер у потерпілого були спрямовані ззовні в середину тіла, оскільки у нього розвинувся пневмоторакс та гемоторакс.

Одна група тілесних ушкоджень була кваліфікована як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя, оскільки в разі несвоєчасного надання потерпілому кваліфікованої медичної допомоги вони неминуче призвели б до його смерті. На думку експерта потерпілому було завдано не менше 4 ударів, з яких не менше 2-3 приходились в область тулуба та щонайменше по одному в виличну та скроневі ділянки голови. При цьому звернула увагу суду на те, що медичний огляд підекспертного (потерпілого) проводився більше ніж через 1 місяць після отримання ним тілесних ушкоджень, а отже експерт могла зафіксувати лише сліди ушкоджень у вигляді колишніх синців та саден.

Те, що потерпілий звернувся за медичною допомогою через декілька годин після отримання тілесних ушкоджень пояснила перебуванням останнього в стані легкого алкогольного сп'яніння, та тим, що негативні наслідки переломів ребер у нього наростали декілька годин поки його фізичний стан значно не погіршився.

Отримані потерпілим тілесні ушкодження не характерні для падіння на тверду поверхню та мають виражений ударний характер від дії тупого предмету, яким могла бути нога людини у взутті. Наявність в крові потерпілого етанолу в кількості 0,7 проміле свідчить про його перебування в легкій ступені алкогольного сп'яніння.

На думку суду висновки експерта складені у відповідності до вимог Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 року за № 255/79.

Зокрема п. 2.1.2. вищевказаних Правил визначено, що небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Тобто експертом застосовано саме медичний критерій при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

- протоколом огляду місця події від 07 квітня 2020 року за участю потерпілого ОСОБА_2 та його представника з додатками у вигляді фототаблиць (т.1 а.с.128-134);

- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 19 квітня 2020 року згідно якого свідок ОСОБА_6 серед пред'явлених їй 4 фотокарток чоловіків казала на фото ОСОБА_1 як особи, яка 01.02.2020 біля магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2» спричинила тілесні ушкодження ОСОБА_2 (т.1 а.с. 146-150);

- довідкою КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради» від 15.04.2020 № 04-04/970 згідно якої ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії та у відділенні торакальної хірургії з 01.02.2020 по 28.02.2020 (медична карта стаціонарного хворого 2492), загальна вартість лікування склала 21774,69 грн. (т.1 а.с.151-152);

- медичною карткою стаціонарного хворого ПОКЛ № 2492 відносно ОСОБА_2, дослідженою судом в оригіналі;

- копією журналу № 2 реєстрації амбулаторних хворих за 2020 рік 1-ої міської клінічної лікарні Полтавської міської ради в якому під порядковим номером 1256 зареєстровано звернення о 19-40 год. 01 лютого 2020 року ОСОБА_2 в ході огляду якого встановлено перелом 7-10 ребер зліва, лівобічний гемо-пневмоторакс, підшкірна емфізема. Згідно пояснень тілесні ушкодження отримав о 10-00 год. 01 лютого 2020 року в ході побиття ОСОБА_1 в по вул. Центральна біля «ІНФОРМАЦІЯ_2» (т.1 а.с.197-198, 212-216).

До пояснень ОСОБА_1 про те, що тілесні ушкодження у ОСОБА_2 були отримані в наслідок його падіння на бетонний парапет, розташований позаду магазина «ІНФОРМАЦІЯ_2» та після того як обвинувачений натиснув йому на грудну клітину коліном, намагаючись вибити цеглу з його рук, суд відноситься критично, вважаючи їх лінією захисту, сформованою на стадії судового розгляду, з метою придання діям обвинуваченого ненавмисного характеру, натомість жодними матеріалами справи вказані пояснення обвинуваченого не підтверджуються.

Так, жодними матеріалами справи не підтверджується факт падіння потерпілого на бетонний «парапет», що розташований за магазином ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно пояснень потерпілого, свідків, даних слідчих експериментів бійка відбувалась на відстані декількох метрів від даного «парапету».

При цьому під час досудового розслідування у іншому кримінальному проваджені № 12020170160000029, що розслідувалась за фактом отримання від дій ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ОСОБА_1 (провадження закрито 13.05.2020 на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК), останній не надавав жодних показань про те, що ОСОБА_2 падав на виступаючи поверхні та ОСОБА_1 придавлював останнього коліном на землі. (т.1 а.с. 217-242). Під час слідчих експериментів, як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 вказали, що бійка відбувалась на відстані декількох метрів від даного парапету.

Неможливість отримання ОСОБА_2. тілесних ушкоджень у вказаний обвинуваченим спосіб спростовано, як висновками судово-медичної (первинної та додаткової) експертизи, так і поясненнями судово-медичного експерта ОСОБА_7 в суді.

Суд також критично відноситься до тверджень обвинуваченого про те, що під час нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, обвинувачений перебував в стані афекту тобто сильного душевного хвилювання, викликаного протиправними діями потерпілого, а отже кримінальне правопорушення необхідно кваліфікувати за ст. 123 КК України.

Так, у п. 23 Постанові Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» судам роз'яснено: «Потрібно мати на увазі, що суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.

У своїй постанові від 16 січня 2019 року (справа № 723/873/15-к, провадження № 51-5526км18) у схожих правовідносинах Верховний Суд вказав, що стан сильного душевного хвилювання, як емоційний процес, характеризується своєю раптовістю, неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.

Виходячи з вищевказаних критеріїв, суд в даному випадку не розцінює образливе висловлювання потерпілого на адресу обвинуваченого в соціальній мережі «Фейсбук», як тяжку образу останнього, що могла викликати стан сильного душевного хвилювання. На даний висновок суду впливає, як зміст такого висловлювання, яке мало одноразовий характер, було направлено виключно обвинуваченому та в подальшому видалено, так і часовий розрив між датами публікації даного висловлювання та побиттям потерпілого, що склав більше 3 місяців.

Нецензурні висловлювання потерпілого на адресу обвинуваченого також не можна вважати тяжкою образою останнього, оскільки з досліджених судом доказів встановлено, що саме обвинувачений спровокував сварку з потерплим через його повідомлення у соціальній мережі, завдав йому декілька ударів в приміщенні магазину та намагався витягнути його на вулицю щоб в подальшому надавати ляпасів, як він повідомив суду під час свого допиту 07.10.2020.

Не заслуговують на увагу доводи сторони захисту про можливість отримання потерпілим виявлених у нього тілесних ушкоджень в іншому місці, на підтвердження чого використовується запис лікаря Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського у медичній картці стаціонарного хворого № 2492 про те, що потерпілий отримав травму внаслідок побиття знайомим після вживання алкоголю.

На думку суду, вказаний запис не несе жодного юридичного змісту та є довільним описом лікарем пояснень потерпілого щодо обставин отримання ним тілесних ушкоджень.

Так, даний запис зроблено лікарем торакального відділення ПОКЛ в яке хворий ОСОБА_2 згідно даних медичної документації поступив 01.02.2020 о 22-00 год. В той же час на внутрішній стороні титульного аркуша медичної картки стаціонарного хворого № 2492 є запис «01.02.2020 в 10-00 побили в м. Диканька в центрі біля магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2». Даний запис ідентичний запису в журналі травматологічного пункту 1-ої МКЛ м. Полтави, до якого потерпілий звернувся спочатку.

Станом на момент надходження потерпілого до торакального відділення ПОКЛ (22-00 год. 01.02.2020 року) інформація про його побиття ОСОБА_1 в смт. Диканька вже була зафіксована працівниками поліції та відображена у відповідних рапортах (т. 1 а.с.122-123).

У суду відсутні жодні об'єктивні дані, що дозволяють дійти припущення про можливість отримання потерпілим тілесних ушкоджень не за вказаних в обвинувальному акті обставин. При цьому в ході допиту судово-медичний експерт ОСОБА_7 підтвердила можливість обвинуваченого вчиняти активні дії після отримання ним тілесних ушкоджень до моменту коли йому стало погано внаслідок процесів (пневмоторакс, гемоторакс), що виникли внаслідок перелому ребер.

За вищевказаних обставин, суд кваліфікує дії ОСОБА_8 за ч.1 ст. 121 КК України як умисне нанесення тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд керується загальними засадами призначення покарання, передбаченими ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.

В силу ст. 89 КК України обвинувачений раніше не судимий, характеризується задовільно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.

Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого суд визнає добровільне відшкодування ним частини завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Таким чином, врахувавши конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема, його зухвалість, яка характеризується побиттям обвинуваченим потерпілого з використанням малозначного приводу, в громадському місці та на очах у його співмешканки, припинення побиття потерпілого лише після втручання в бійку іншої особи, значні негативні наслідки для здоров'я потерплого; особу обвинуваченого, зокрема його намагання перекласти значну частину відповідальності на самого потерпілого, наявність пом'якшуючої покарання обставини та відсутність обставин, що його обтяжують, позицію потерплого який наполягав на найсуворішому покаранні у вигляді позбавлення волі, суд приходить до висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства та необхідність призначення обвинуваченому покарання у вигляді реального позбавлення волі, у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст. 121 КК України.

На думку суду це відповідатиме меті кримінального покарання, сприятиме виправленню обвинуваченого та запобігатиме вчиненню нових злочинів, як обвинуваченим, так і іншими особами.

З метою забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, уникнення, передбачених ст. 177 КПК України процесуальних ризиків, як-то ухилення або переховування обвинуваченого від суду та органів на які покладається виконання вироку суду, з огляду на тяжкість покарання яке призначено обвинуваченому, унеможливлення впливу обвинуваченого на потерпілого, суд вважає необхідним до набрання вироком законної сили застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Зважаючи на те, що обвинувачений 16 червня 2020 року сплатив суму в розмірі 21774,69 грн., що була витрачена на стаціонарне лікування потерпілого (т.1 а.с. 175), суд на підставі п.2. ч.1 ст. 255 ЦПК України вважає необхідним закрити провадження за цивільним позовом прокурора до обвинуваченого про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого в зв'язку з відсутністю предмета спору між ними.

Питання, заявленого потерпілим ОСОБА_2. до обвинуваченого ОСОБА_1 цивільного позову про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої злочином (т.1 а.с. 42-50), суд вирішує у відповідності з вимогами ст. 129 КПК України та правилами цивільного судочинства, вважаючи його таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно з ч. 4 ст. 1193 ЦК суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Розмір заявленою потерпілим майнової шкоди становить 6468,40 грн. та не був змінений під час судового розгляду. Потерпілим надано належні докази того, що внаслідок отриманих травм він був вимушений проходити стаціонарне та амбулаторне лікування та відповідно поніс витрати на придбання медикаментів, медично-санітарних виробів тощо на вищевказану суму (т.1 а.с. 47-50). Вказана сума сплачена обвинуваченим потерплому, що підтверджується письмовою розпискою представника потерпілого від 12.09.2020 та сторонами не заперечується (т.1 а.с.174).

Враховуючи те, що потерпілий до моменту ухвалення вироку отримав відшкодування понесених ним матеріальних витрат - його позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Розглядаючи питання стягнення моральної шкоди, суд виходив з наступного.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст. 23 ЦК).

Згідно ч.1, п.1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з досліджених судом доказів, зокрема показань потерпілого та свідка ОСОБА_3, медичної документації, суд вважає, що внаслідок злочинних дій обвинуваченого потерпілий пережив сильні фізичні, душевні та психологічні страждання, як безпосередньо під час побиття, що полягли у страху за своє життя та стан здоров'я, відчутті болю під час завдання ударів та внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, приниження від побиття без суттєвого приводу, в громадському місці та на очах близької особи, так і після цього, що обумовлені отриманими ним тілесними ушкодженнями та супроводжуючими їх болісними відчуттями, необхідністю проходження тривалого стаціонарного та амбулаторного лікування, участі в слідчих та судових діях, що примушують переживати вказані події ще не один раз.

В наслідок тривалого стаціонарного та амбулаторного лікування в період з 01 лютого по 08 квітня 2020 року (т.1 45-46, 166-167) потерпілий зазнав вимушених негативних змін у повсякденному сталому житті, що полягали у неможливості самостійно обслуговувати свої потреби на первинному етапі лікування, неможливості працювати та забезпечувати фінансово свою родину, приймати участь у вихованні дитини.

Члени його родини також зазнали суттєвих негативних змін у повсякденному житті, зокрема співмешканка потерпілого була вимушена змінювати графіки роботи та залишати домашнє господарство на дитину, щоб мати змогу відвідувати хворого потерпілого, який лікувався в обласному центрі.

Значні страждання потерпілий пережив та продовжує переживати внаслідок того, що від отриманих травм та погіршення стану здоров'я, йому за медичними протипоказаннями довелось змінити улюблену високооплачувану та престижу роботу електрозварника ручного зварювання 6 розряду спеціалізованого будівельно-монтажного управління філії «Будівельно-монтажна фірма» Укргазпромбуд Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на менш престижну та менш зручну (через графік роботи та територіальну віддаленість від місяця проживання) роботу слюсарем у АТ «Полтававодоканал».

В той же час суд вважає, що потерпілим дещо завищено розмір моральної шкоди яка підлягає відшкодування.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, врахувавши ступінь тяжкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, періоди його лікування, наведені потерпілим дані щодо характеру та обсягу моральних страждань, суд вважає, що на користь потерпілого необхідно стягнути моральну шкоду в розмірі 200000 грн.

Долю речових доказів слід вирішити керуючись приписами ст. 100 КПК України, а саме повернути власникам.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту негайно в залі суду.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту взяття обвинуваченого під варту в залі суду, а саме з 07 травня 2021 року.

В зв'язку з відсутністю предмету спору, провадження за цивільним позовом прокурора до обвинуваченого про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого - закрити.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 200000 (двісті тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

У задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Медичну картку стаціонарного хворого № 2492, яка була витребувана судом - повернути до КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради».

Кримінальне провадження № 12020170160000029, яке було витребувано судом - повернути до СВ відділення поліції № 2 Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області.

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду через Шишацький районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ст.394 КПК України.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Головуючий суддя Д.С. Сиволап