Рішення № 96747962, 27.04.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 426/69/20

Провадження № 2/643/1671/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2021 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

представника відповідача: Рибалко О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра

та Гарантія»

до ОСОБА_1

про стягнення 71 111, 39 грн.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - позивач) звернулось до Сватівського районного суду Луганської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 71 111, 39 грн., з яких 36 622, 99 грн. - основний борг, 14 499, 28 грн. - нараховані проценти, 15 388, 12 грн. інфляційних втрат, 4 601, 00 грн. 3% річних. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102, 00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що 19.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», та відповідачем було укладено Кредитний договір № 014/0098/82/115832, на підставі якого відповідачу були надані кредитні кошти в сумі 75 000, 00 грн. на споживчі цілі. Проте, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. 17.05.2017 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний Банк» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 114-38, за умовами якого Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» передало Публічному акціонерному товариству «Комерційний Індустріальний Банк» право вимоги, в т.ч. за Кредитним договором № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 року. В подальшому, 17.05.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний Банк» та позивачем було укладено Договір № 114/38-ДГ про відступлення права вимоги, в т.ч. за Кредитним договором № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 року, за умовами якого позивач отримав право вимоги до відповідача за вказаним Кредитним договором. Проте, оскільки заборгованість відповідачем так і не була сплачена, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 04.05.2020 вищевказаний позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» заборгованість за Кредитним договором в сумі 71 111, 39 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 36 622, 99 грн., заборгованості по нарахованих процентах в сумі 14 499, 28 грн., суми інфляції - 15 388, 12 грн., 3% річних в сумі 4 601, 00 грн., а також стягнуто судовий збір в сумі 2 102, 00 грн.

Не погодившись із вищевказаним рішенням суду відповідачем було подано апеляційну скаргу, мотивовану тим, що:

- судом першої інстанції порушено правила підсудності даного спору;

- відповідач не був обізнаний про час та місце розгляду справи;

- порушення принципів рівності та змагальності сторін цивільного судочинства;

- позивачем не доведено наявності права вимоги за Кредитним договором.

Крім того, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин та клопотання про витребування у позивача оригіналу Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 року.

Постановою Луганського апеляційного суду від 03.11.2020 рішення Сватівського районного суду Луганської області від 04.05.2020 скасовано, справу передано для розгляду до Московського районного суду м. Харкова.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що судом порушено правила територіальної юрисдикції (підсудності).

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 23.11.2020 справу № 426/69/20 прийнято до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 21.12.2020 року.

30.11.2020 року на адресу Московського районного суду м. Харкова надійшов відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що:

- відповідно до вимог ст. ст. 512, 514, 517 Цивільного кодексу України відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Проте, позивачем не надано документів, що підтверджують наявність заборгованості відповідача за Кредитним договором у розмірі, заявленому до стягнення (первинних документів, бухгалтерської звітності тощо);

- позивач додав до позовної заяви копію Кредитного договору, на всіх сторінках якого міститься відмітка «Електронний Архів Райффайзен Банк Аваль», що свідчить про те, що копія була виготовлена не з оригіналу договору, а є лише роздруківкою з електронної бази, що є неналежним доказом та ставить під сумнів наявність у позивача оригіналу Кредитного договору та підтверджує відсутність законних підстав для стягнення з відповідача грошових коштів. Крім того, у п. 4.1. наданої копії кредитного договору не зазначено номер позичкового рахунку, а саме міститься пропуск у відповідній графі. В той же час п.п. 1 п. 5.1. Кредитного договору передбачено, що Позичальник зобов`язується здійснювати часткове погашення кредиту на рахунок, зазначений у п. 4.1. Договору. Так само, у п. 5.1. копії Кредитного договору не зазначено номер рахунку (порожня графа), на який, відповідно до п.п. 2 п. 5.1. Кредитного договору Позичальник має сплачувати проценти за фактичне використання кредитних коштів. З огляду на абсолютну неможливість встановлення банківського рахунку, на який мали бути перераховані кредитні кошти, не можна вважати доведеними позивачем факт утворення заборгованості за Кредитним договором, момент утворення заборгованості за Кредитним договором, розмір заборгованості за Кредитним договором, заявлений до стягнення з відповідача;

- у копії Графіку погашення кредиту та інших платежів, які позивач додає до копії Кредитного договору в якості додатку саме до цього Договору, взагалі відсутня вказівка на конкретний номер Договору і дату Договору (верхній лівий кут Графіку), а в правому верхньому куті міститься гіперпосилання HTML-сторінки невідомого характеру. На останній сторінці Графіку погашення кредиту так само, як і в тексті Кредитного договору, відсутній номер банківського рахунку заборгованості за кредитом та номер банківського рахунку відсотків у відповідних графах, призначених для зазначення номерів цих рахунків. Крім того, даний графік датований 17.11.2007 (правий нижній кут Графіку), а Кредитний договір, копію якого надав позивач - 19.11.2007 року. Наведене свідчить про те, що позивач надав до суду «draft» (чернетку, проект) договору, що не є належним, допустимим та достовірним доказом виникнення кредитного зобов`язання у відповідача та дійсності переданого позивачеві права вимоги за Кредитним договором;

- позивач не надав суду належним чином оформлені розрахункові документи, які б підтверджували факт видачі Банком кредитних коштів в сумі 75 000, 00 грн. відповідачу на виконання своїх зобов`язань за Кредитним договором;

- розрахунки заборгованості та витяг з реєстру боржників, які надані позивачем, не є первинними документами, оскільки не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», п. п. 4.1. 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, п. 5.1. Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, чинному на час звернення до суду з даним позовом, а тому не є належними та допустимими доказами наявності заборгованості відповідача за кредитними зобов`язаннями в сумі, яка заявлена позивачем до стягнення;

- виходячи з наданих позивачем доказів не вбачається можливим встановити дійсний обсяг і зміст прав, які перейшли до позивача за Договором відступлення права вимоги як до нового кредитора, та чи існували вони взагалі на момент їх переходу.

При цьому, відповідачем було подано клопотання про витребування у позивача оригіналу Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , та додатки до нього.

Означене клопотання мотивоване тим, що за відсутності оригіналу Кредитного договору в матеріалах справи неможливо встановити дійсність переданого позивачеві права вимоги за Кредитним договором.

Також відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованість за Кредитним договором виникла з серпня 2014 року, тобто з цього моменту кредитор довідався про порушення свого права та розпочався відлік позовної давності окремо щодо кожного простроченого помісячного платежу. Проте, позивач звернувся до суду з позовом у січні 2020 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, визначеного ст. 257 Цивільного кодексу України.

11.12.2020 року позивачем було подано заяву про розгляд справи без його участі. Одночасно у вказаній заяві позивач вказує на те, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 21.12.2020 розгляд справи відкладено на 19.01.2021 року, в порядку частини 6 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» оригінал кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , а також всі додатки до нього.

Після судового засідання 21.12.2020 року до суду надійшла уточнена позовна заява позивача б/н від 17.12.2020, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 014/0098/82/115832 від 17.11.2007 в розмірі 71 113, 39 грн., що складається з суми залишку за кредитом - 36 622, 99 грн., суми нарахованих процентів - 14 499, 28 грн., суми інфляції - 15 388, 12 грн., 3% річних в сумі 4 601, 00 грн. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати проценти за такою формулою: (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де: СОБ - сума основного боргу, простроченого боржником за виконавчим документом виданого на виконання цього рішення; 3 -розмір процентів; КДП- кількість днів прострочення сплати суми основного боргу за період: з 14.01.2020 і до моменту виконання цього рішення, в частині сплати основного боргу; КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти і стягнути отриману суму процентів з боржника, вказаного у виконавчому документі, виданого на виконання цього рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (код ЄДРПОУ 38750239).

Також, 21.12.2020 року до суду надійшли пояснення позивача щодо відзиву на позовну заяву, відповідно до змісту яких позивач вказує на те, що:

- на підставі укладених Договорів відступлення права вимоги № 114/38 від 17.05.2017 та № 114/38-ДГ до позивача перейшло право вимоги до відповідача за Кредитним договором № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007. Вказані договори є чинними та у встановленому законом порядку не розірвані та не визнані недійсними. До того ж, в матеріалах справи наявні копії всіх документів, що підтверджують повне виконання умов Договору № 114/38-ДГ від 17.05.2017 та переходу прав вимоги до позивача. Між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та позивачем відсутні спори відносно невиконання чи неналежного виконання вказаного Договору, а виконання умов Договору здійснено належним чином. Відтак, обсяг та зміст прав які перейшли від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» визначено умовами Договору;

- щодо розміру наявної заборгованості позивач вказує, що у наданому витягу з реєстру боржників до Договору відступлення зазначається актуальний розмір заборгованості за Кредитним договором відповідача, який відповідає розрахунку заборгованості від 20.06.2017 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і свідчить про дійсність наявної заборгованості. До того ж, відповідач здійснював фіксовані платежі в період з 20.11.2017 по 05.08.2014, що свідчить про свідоме визнання обов`язку здійснення погашень заборгованості за Кредитним договором та її процентної ставки, за рахунок якої може утворитись заборгованість у разі невиконання або неналежного виконання грошових зобов`язань. Станом на 05.08.2014 відповідач усвідомлював, що заборгованість за тілом кредиту складала 36 622, 99 грн. та в силу умов Кредитного договору та Графіку погашень до нього, був обізнаний про подальше нарахування заборгованості за відсотками, детальний розмір яких визначався в зазначеному Графіку. Таким чином, позивач звернувся до суду в межах розміру заборгованості що нараховано банком. До того ж відповідач не заперечує щодо укладання Кредитного договору, розміру заборгованості, не надає доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості. Надання будь-яких доказів видачі кредитних коштів Позичальнику не є необхідним, оскільки згідно інформації, яка зазначена у розрахунку заборгованості, відповідачем вчинено конклюдентні дії щодо кредитного договору, які виразилися у здійсненні останнім щомісячних платежів погашення заборгованості в період з 20.11.2007 року по 05.08.2014 року, та які останнім не заперечуються. Крім того, відповідачем було укладено Іпотечний договір від 19.11.2007 з метою забезпечення виконання зобов`язань за спірним Кредитним договором;

- посилання відповідача на Положення, затверджені постановами Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003 є безпідставним, оскільки дане Положення втратило чинність 07.07.2018 року, і як наслідок, воно не може бути застосоване до спірних правовідносин;

- доводи відповідача про сплив строку позовної давності є безпідставними, оскільки з 14.02.2014 року Кредитор був позбавлений можливості виконати вимоги п. 6.5. Кредитного договору, а Позичальник не дотримався свого обов`язку, передбаченого п. 5.4. Кредитного договору, а відтак єдиним шляхом направлення письмового повідомлення про дострокове повернення боргу було його розміщення на офіційному веб-сайті позивача 01.06.2017 року. Тобто позивач скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України і змінив строк виконання зобов`язань за Кредитним договором шляхом розміщення на офіційному веб-сайті позивача вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу протягом 30 календарних днів, а тому саме з 01.07.2017 року починається для позивача перебіг позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором, який спливає 01.07.2020 року. Позивач звернувся до суду з позовом 14.01.2020 року, тобто в межах строку позовної давності.

18.01.2021 року до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без його участі.

19.01.2021 року розгляд справи відкладено на 16.02.2021 року у зв`язку з неявкою учасників справи у судове засідання.

21.01.2021 року до суду надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі, а також письмові пояснення на виконання ухвали суду від 21.12.2020, в яких позивач вказує про те, що він має на зберіганні оригінал Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 та всі додатки до нього лише в одному екземплярі, і згідно внутрішньої інструкції позивача зберігається за адресою м. Київ, вул. І.Сікорського, 8 та для пересилання не надається, оскільки це може призвести до його пошкодження чи втрати читабельного вигляду. Надати оригінал Кредитного договору позивач не має можливості, так як договір укладено у 2-х примірниках по одному для кожної із сторін, та у випадку втрати/пошкодження останнього, призведе до неможливості його відновлення.

Крім того, 21.01.2021 року до суду надійшли письмові пояснення позивача, відповідно до змісту яких позивач вказує на те, що 23.12.2020 року позивач звернувся із запитом до АТ «Райффайзен Банк Аваль» щодо надання виписки по банківському рахунку відкритого на ім`я ОСОБА_1 з метою зарахування на нього сум кредитних коштів за кредитним договором № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 року. 29.12.2020 року на адресу ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» надійшов зазначений вище документ. А відтак з метою спростування доводів представника відповідача щодо відсутності відкритих номерів рахунків на які видані кредитні кошти за кредитним договором № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 року та доводів відсутності дій відповідача із здійснення погашень заборгованості за зазначеним вище кредитним договором, вважає за необхідне надати до суду оригінал такого документу. Із виписки по рахунку, що відкрито на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що в межах кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 року відкрито рахунок № НОМЕР_1 , де відображається детальний рух коштів в межах зазначеного кредитного договору. Отже доводи Відповідача в даній частині, спростовуються наданим доказом.

Стосовно доводів відповідача про сплив строків позовної давності позивач зазначає, що на момент укладання кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 року, сторони не могли передбачити інші види направлення повідомлення про дострокове повернення боргу, оскільки правовідносини виникли за обставин, що не передбачали собою майбутнього ведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Враховуючи Указ Президента України від 14 листопада 2014 року № 875/2014 «Про рішення національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» унеможливлювали виконання п. 6.5 Кредитного договору на відому станом на 01.07.2017 року (розміщення письмового повідомлення про дострокове повернення боргу, на офіційному веб-сайті ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ») адресу місця реєстрації відповідача. Згідно Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, який наявний в матеріалах справи вбачається, що починаючи з 20.05.2016 року місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 . Знаючи про кредитні зобов`язання, відповідач навмисно не виконав п. 5.4 Кредитного договору, щодо повідомлення Кредитора про зміну фактичної адреси проживання, тим самим позбавив ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» можливості виконання вимог п. 6.5 Кредитного договору. Представником відповідача не зазначено й закону, який забороняє виконувати вимоги кредитних договорів в частині направлення Кредитором повідомлення про дострокове повернення боргу іншим чином. Отже, враховуючи те, що починаючи з 14.02.2014 року, Кредитор позбавлений можливості виконати вимоги, що передбачено в п. 6.5 Кредитного договору, а Позичальник не дотримався свого обов`язку, що передбачено п. 5.4. кредитного договору, а відтак єдиним шляхом направлення письмового повідомлення про дострокове повернення боргу, на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (http://dgfmance.com.ua/textpage/information.html). Дана інформація розміщена 01.06.2017 року, що є належним доказом виконання вимог п. 6.5 Кредитного договору. Тобто позивач скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України і змінив строк виконання зобов`язань за кредитним договором шляхом розміщення на офіційному веб-сайті позивача вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу (кредиту, відсотків, комісії) протягом 30 календарних днів, тому саме з 01.07.2017 року починається для позивача перебіг позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, (кінцевий строк на звернення до суду 01.07.2020 р.). А тому доводи представника Відповідача в цій частині є необґрунтованими.

27.01.2021 року до суду надійшли пояснення відповідача, відповідно до змісту яких він вказує на те, що позивачем було пропущено процесуальний строк на подання заяви про зміну предмету позову, якою за своєю суттю є уточнена позовна заява.

Також відповідач вказує на те, що позивач не надав до суду оригінал Кредитного договору та додатки до нього на виконання ухвали суду від 21.12.2020 в частині витребування доказу, зазначивши при цьому, що даний договір наявний у нього в одному екземплярі, зберігається за адресою м. Київ, вулиця Авіаконструктора І. Сікорського, 8 та для пересилання не надається, оскільки це може призвести до пошкодження останнього, що призведе до неможливості його відновлення. При цьому, позивач не зазначає про можливість надання оригіналу договору для ознайомлення суду безпосередньо у судовому засіданні, що є повністю безперешкодним для нього, оскільки провадження у даній справі здійснюється з викликом сторін. Таким чином, Позивач вже вкотре не надає до суду оригінал кредитного договору з додатками, стягнення заборгованості за яким є предметом позову. Як вже зазначалося представником відповідача, вказаний кредитний договір у Відповідача відсутній. Таким чином, з огляду на факти ненадання позивачем оригіналу кредитного договору з додатками на вимогу суду, нез`явлення представника позивача до судових засідань задля можливості особисто надати суду для огляду оригінал кредитного договору, надання позивачем до суду виключно роздруківки кредитного договору з електронної бази «Електронний Архів Райффайзен Банк Аваль» у своїй сукупності свідчать про відсутність у позивача кредитного договору з додатками в оригіналі, на який він посилається як на підставу своїх позовних вимог. За умови ненадання Позивачем оригіналу кредитного договору з додатками взагалі неможливо зробити висновок щодо існування між сторонами кредитних правовідносин за цим договором. На усіх сторінках копії Кредитного договору та додатків до нього, наявного в матеріалах справи, міститься відмітка «Електронний Архів Райффайзен Банк Аваль», а також за текстом договору наявні численні прогалини у графах щодо зазначення позичкового та відсоткового рахунків пункти 4.1, 5.1). У копії Графіку погашення кредиту, що доданий до копії кредитного договору, також відсутні номери банківських рахунків у відповідних графах (сторінка З Графіку), а також не вказано конкретний номер та дату кредитного договору, на виконання якого встановлений даний графік (лівий верхній кут графіку). Зазначені недоліки свідчать про те, що в матеріалах справи наявний «draft» (чернетка, проект) договору, що ставить під сумнів відповідність поданої Позивачем копії оригіналу кредитного договору. В свою чергу, ненадання позивачем до суду оригіналу кредитного договору, незважаючи як на численні вказівки на це відповідача, так і витребування його судом, підтверджує той факт, що кредитний договір у позивача відсутній.

Щодо виписки по банківському рахунку відповідач вказує на те, що позивачем пропущений процесуальний строк для подання вказаного доказу, у зв`язку з чим просить суд не приймати його до уваги.

При цьому, відповідач зазначає, що всупереч приписам частини 1 статті 58 ЦПК України виписка по банківському рахунку, надана позивачем, не містить інформації щодо предмету доказування. За відсутності оригіналу кредитного договору та відсутності номерів банківських рахунків у копії Кредитного договору і додатках до нього, які наявні в матеріалах справи, неможливо перевірити чи дійсно рахунок № НОМЕР_1 було відкрито саме на підставі Кредитного договору, стягнення грошових коштів за яким є предметом позовних вимог. Крім того, у виписці, що надана позивачем, фігурують й інші номери банківського рахунку (№ НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 ), правова природа яких ніяким чином не обґрунтована позивачем. Отже, із зазначеної виписки по рахунку не вбачається ні зміст зобов`язань банку, ні зміст зобов`язань позичальника щодо умов надання кредитних коштів, ані розмір заборгованості на момент передання права вимоги позивачу. Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за Кредитним договором є недоведеними позивачем. Реальність існування кредитних зобов`язань відповідача перед позивачем неможливо встановити на підставі наявних у справі матеріалів.

12.02.2021 року до суду надійшла заява позивача про розгляд справи без його участі.

15.02.2021 року до суду надійшли пояснення позивача, відповідно до змісту яких він вказує на те, що подання ним уточненої позовної заяви жодним чином не пов`язані ані з предметом, ані з підставами поданого позову в первісній редакції. Також позивач вказує на те, що виписки по банківському рахунку на ім`я ОСОБА_1 були ним отримані від банку лише 29.12.2020 року, і містить всі рахунки, які відкрито на ім`я ОСОБА_1 і які обліковуються/обліковувались в АТ «Райффайзен Банк Аваль». Оскільки документ прошитий та належним чином завірений банком, позивач звертає увагу суду лише на ті обставини, що стосуються спірного Кредитного договору. За таких обставин, позивач просить суд поновити процесуальний строк для подання доказів у справі (оригіналу виписки по банківському рахунку) та задовольнити заявлені позовні вимоги.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16.02.2021 прийнято уточнену позовну заяву позивача № б/н від 17.12.2020 до розгляду, розгляд справи відкладено на 15.03.2021 року, поновлено позивачу пропущений процесуальний строк для подання додаткових доказів у справі, в порядку частини 6 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України повторно витребувано у позивача оригінал Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , а також всі додатки до нього та роз`яснено позивачу наслідки неподання оригіналу письмового доказу, визначені ч. 6 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України.

05.03.2021 року до суду надійшла заява позивача від 01.03.2021 про розгляд справи без його участі.

09.03.2021 року до суду надійшли письмові пояснення позивача на виконання ухвали суду від 16.02.2021, в яких знову зазначив про те, що він має на зберіганні оригінал Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 та всі додатки до нього лише в одному екземплярі, і згідно внутрішньої інструкції позивача зберігається за адресою м. Київ, вул. І.Сікорського, 8 та для пересилання не надається, оскільки це може призвести до його пошкодження чи втрати читабельного вигляду. Надати оригінал Кредитного договору позивач не має можливості, так як договір укладено у 2-х примірниках по одному для кожної із сторін, та у випадку втрати/пошкодження останнього, призведе до неможливості його відновлення.

15.03.2021 року розгляд справи було відкладено на 30.03.2021 року у зв`язку з неявкою сторін.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 30.03.2021 року розгляд справи відкладено на 27.04.2021 року, в порядку частини 6 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України втретє витребувано у позивача оригінал Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , а також всі додатки до нього та роз`яснено позивачу наслідки неподання оригіналу письмового доказу, визначені ч. 6 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України.

20.04.2021 року до Московського районного суду м. Харкова від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи та вирішення спору по суті, в якому, серед іншого, вказує про те, що відповідач заперечує факт укладання ним кредитного договору, стягнення заборгованості за яким є предметом позовних вимог. В свою чергу, обов`язок доказування факту існування кредитного зобов`язання, факту надання банком відповідачу грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, факту утворення заборгованості у розмірі, заявленому до стягнення, покладається саме на позивача. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження зазначених фактів, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судове засідання 27.04.2021 року не з`явився, проте подав клопотання № 1/2271 від 12.04.2021 про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.04.2021 року проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов та письмових поясненнях.

У судовому засіданні 27.04.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані заяви і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з доводами позивача, 19.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор) та відповідачем (Позичальник) було укладено Кредитний договір № 014/0098/82/115832, за умовами якого Кредитор надав відповідачу Кредитні кошти в сумі 75 000, 00 грн. Проте, відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконував, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.

17.05.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (Первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний Банк» (Новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги № 114/38, відповідно до п. 2.1. якого на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредиторові за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору права вимоги до Боржників, вказаними у реєстрі Боржників (Портфель заборгованості). Перелік Кредитних договорів, Боржників, розрахунок сум заборгованості Боржника на дату підписання Договору зазначені в Додатку № 1 до Договору (Попередній реєстр боржників), що є його невід`ємною частиною.

У Витягу з реєстру боржників № 114/38-1 від 18.05.2017 до вищевказаного Договору зазначено П.І.Б. Позичальника - ОСОБА_1 , номер кредитного договору - 014/0098/82/115832, дата видачі кредиту - 19.11.2017, дата повернення кредиту - 19.11.2017, валюта кредиту - гривня, вид кредиту - на споживчі цілі, сума договору - 75 000, 00 грн., загальна заборгованість у валюті договору - 51 122, 27 грн., сума заборгованості за основною сумою боргу по кредиту - 36 622, 99 грн., сума заборгованості за відсотками - 14 499, 28 грн.

В подальшому, 17.05.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний Банк» (Первісний кредитор) та позивачем (Новий кредитор) було укладено Договір відступлення права вимоги № 114/38-ДГ, відповідно до п. 2.1. якого на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредиторові за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору права вимоги до Боржників, вказаними у реєстрі Боржників (Портфель заборгованості). Перелік Кредитних договорів, Боржників, розрахунок сум заборгованості Боржника на дату підписання Договору зазначені в Додатку № 1 до Договору (Попередній реєстр боржників), що є його невід`ємною частиною.

У Витягу з реєстру боржників № 1 від 18.05.2017 до вищевказаного Договору зазначено П.І.Б. Позичальника - ОСОБА_1 , номер кредитного договору - 014/0098/82/115832, дата видачі кредиту - 19.11.2017, дата повернення кредиту - 19.11.2017, валюта кредиту - гривня, вид кредиту - на споживчі цілі, сума договору - 75 000, 00 грн., загальна заборгованість у валюті договору - 51 122, 27 грн., сума заборгованості за основною сумою боргу по кредиту - 36 622, 99 грн., сума заборгованості за відсотками - 14 499, 28 грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав до суду, зокрема, копію Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 року з додатками до нього.

Відповідач у свою чергу, як під час розгляду справи, так і письмових поясненнях заперечив факт укладання ним кредитного договору та поставив під сумнів відповідність наданої позивачем копії Кредитного договору оригіналу, зазначивши, що позивач додав до позовної заяви копію Кредитного договору, на всіх сторінках якого міститься відмітка «Електронний Архів Райффайзен Банк Аваль», що свідчить про те, що копія була виготовлена не з оригіналу договору, а є лише роздруківкою з електронної бази, що є неналежним доказом та ставить під сумнів наявність у позивача оригіналу Кредитного договору та підтверджує відсутність законних підстав для стягнення з відповідача грошових коштів. Крім того, у п. 4.1. наданої копії кредитного договору не зазначено номер позичкового рахунку, а саме міститься пропуск у відповідній графі. В той же час п.п. 1 п. 5.1. Кредитного договору передбачено, що Позичальник зобов`язується здійснювати часткове погашення кредиту на рахунок, зазначений у п. 4.1. Договору. Так само, у п. 5.1. копії Кредитного договору не зазначено номер рахунку (порожня графа), на який, відповідно до п.п. 2 п. 5.1. Кредитного договору Позичальник має сплачувати проценти за фактичне використання кредитних коштів. З огляду на абсолютну неможливість встановлення банківського рахунку, на який мали бути перераховані кредитні кошти, не можна вважати доведеними позивачем факт утворення заборгованості за Кредитним договором, момент утворення заборгованості за Кредитним договором, розмір заборгованості за Кредитним договором, заявлений до стягнення з відповідача.

Також відповідач зазначив, що у копії Графіку погашення кредиту та інших платежів, які позивач додає до копії Кредитного договору в якості додатку саме до цього Договору, взагалі відсутня вказівка на конкретний номер Договору і дату Договору (верхній лівий кут Графіку), а в правому верхньому куті міститься гіперпосилання HTML-сторінки невідомого характеру. На останній сторінці Графіку погашення кредиту так само, як і в тексті Кредитного договору, відсутній номер банківського рахунку заборгованості за кредитом та номер банківського рахунку відсотків у відповідних графах, призначених для зазначення номерів цих рахунків. Крім того, даний графік датований 17.11.2007 (правий нижній кут Графіку), а Кредитний договір, копію якого надав позивач - 19.11.2007 року. Наведене свідчить про те, що позивач надав до суду «draft» (чернетку, проект) договору, що не є належним, допустимим та достовірним доказом виникнення кредитного зобов`язання у відповідача та дійсності переданого позивачеві права вимоги за Кредитним договором.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За правилом статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто за наведеним загальним правилом до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов`язанні, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині першій статті 516 Цивільного кодексу України зазначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості.

Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для відповідача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у додатках до договору під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, відповідач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, а судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що «ніхто не може передати більше прав, ніж має сам».

Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України).

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, встановлюючи наявність або відсутність фактів, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Шабельник проти України» від 19 лютого 2009 року зазначено, що хоча стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За змістом статті 263 Цивільного процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 Цивільного процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Цивільного процесуального кодексу України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частинах другій, четвертій статті 83 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої - шостої статті 95 Цивільного процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже наслідком недотримання вимог статті 95 ЦПК України є виключення письмового доказу з числа доказів і розгляд справи на підставі інших доказів (частина 11 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України).

Під час розгляду справи суд, враховуючи те, що відповідач ставить під сумнів відповідність поданої позивачем копії Кредитного договору оригіналу та заявлення відповідачем клопотань про витребування оригіналу Кредитного договору, ухвалою від 21.12.2020 в порядку частини 6 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України витребував у позивача оригінал Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , а також всі додатки до нього.

На виконання вказаної ухвали суду позивач надав пояснення (т. 2 а.с. 102) про те, що він має на зберіганні оригінал Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 та всі додатки до нього лише в одному екземплярі, і згідно внутрішньої інструкції позивача зберігається за адресою м. Київ, вул. І.Сікорського, 8 та для пересилання не надається, оскільки це може призвести до його пошкодження чи втрати читабельного вигляду. Надати оригінал Кредитного договору позивач не має можливості, так як договір укладено у 2-х примірниках по одному для кожної із сторін, та у випадку втрати/пошкодження останнього, призведе до неможливості його відновлення.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16.02.2021 року суд в порядку частини 6 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України повторно витребував у позивача оригінал Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , а також всі додатки до нього та роз`яснив позивачу наслідки неподання оригіналу письмового доказу, визначені ч. 6 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України.

На виконання вказаної ухвали суду позивач надав пояснення (т. 2 а.с. 210), в яких знову зазначив про те, що він має на зберіганні оригінал Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 та всі додатки до нього лише в одному екземплярі, і згідно внутрішньої інструкції позивача зберігається за адресою м. Київ, вул. І.Сікорського, 8 та для пересилання не надається, оскільки це може призвести до його пошкодження чи втрати читабельного вигляду. Надати оригінал Кредитного договору позивач не має можливості, так як договір укладено у 2-х примірниках по одному для кожної із сторін, та у випадку втрати/пошкодження останнього, призведе до неможливості його відновлення.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 30.03.2021 року суд в порядку частини 6 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України втретє витребував у позивача оригінал Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , а також всі додатки до нього та роз`яснив позивачу наслідки неподання оригіналу письмового доказу, визначені ч. 6 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України.

Однак, не дивлячись на вказані відповідачем сумніви щодо достовірності наданих позивачем копій Кредитного договору та додатків до нього оригіналу, подання клопотань про витребування їх оригіналів та постановлення судом ухвал про витребування у позивача оригіналу Кредитного договору та додатків до нього, які є обов`язковими до виконання, вимоги суду були залишені позивачем без виконання.

Побоювання позивача щодо можливої втрати чи пошкодження оригіналу Кредитного договору та додатків до нього при пересиланні суд вважає безпідставними, оскільки в умовах сучасних засобів комунікації та зв`язку у позивача було достатньо можливостей для надання суду оригіналу Кредитного договору та додатків до нього для огляду без ризиків його пошкодження чи втрати.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Крім того, суд зазначає, що порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 ДСТУ 4163-2003, відповідно до яких відбитком печатки організації засвідчують на документі підпис відповідальної особи. Перелік документів, на які ставлять відбиток печатки, визначає організація на підставі нормативно-правових актів. Його подають в інструкції з діловодства організації. Відбиток печатки ставлять так, щоб він охоплював останні кілька літер назви посади особи, яка підписала документ. Відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23.

Отже, кожен учасник справи, який на підтвердження своїх вимог додає копію письмового доказу, оригінал якого знаходиться у нього, посвідчує таку копію відповідно до встановленого порядку.

Як на тому наголосив Верховний Суд у постанові від 08.05.2019 у справі № 160/7887/18, оскільки під засвідченням копії документа слід розуміти саме засвідчення відповідності копії оригіналу відповідного документу, відсутність на копії напису про її засвідчення «Згідно з оригіналом» чи в іншому словесному виразі дає підстави вважати її такою, що не посвідчена в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена також в ухвалі Верховного Суду у справі № 440/317/19.

Разом з цим, надані позивачем копії Кредитного договору не посвідчені в порядку, встановленому ч. ч. 4, 5 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України.

Частинами 2, 3 ст. 207 ЦК України визначено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Правова позиція щодо факсимільного відтворення підпису була висловлена Верховним Судом в ряді постанов. Зокрема у справах: № 922/1743/17, № 922/4590/16, № 5027/805-б/2012,№ 826/811/17 було встановлено, що підписання заяви та інших документів, які подаються до суду за допомогою факсиміле не дає можливості встановити вираження справжньої волі особи, чий підпис відтворено, на настання відповідних правових наслідків.

Оскільки, чинним процесуальним законодавством не передбачена можливість оформлення документів, які подаються до суду, з використанням «факсиміле», то подання додатків до заяви з використанням факсимільного відтворення підпису певної особи, який є фактично штампом із зображенням певного підпису фізичної особи, не відповідає вимогам закону та не може бути доказом волевиявлення певної особи на підписання документів, поданих разом із позовною заявою.

Підсумовуючи вищевикладене, оскільки позивачем на виконання вимог ухвал суду не надано оригіналу Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , а також всіх додатків до нього, надані позивачем до матеріалів справи копії даного договору не посвідчені у встановленому законом порядку а відповідач заперечує факт укладання ним Кредитного договору і ставить під сумнів відповідність наданої позивачем копії Кредитного договору та додатків до нього оригіналу, суд відповідно до приписів ч. 6 ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України не бере до уваги як доказ надані позивачем копії Кредитного договору № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 та додатків до нього.

Інші надані позивачем докази на підтвердження наявності у відповідача заборгованості за вказаним Кредитним договором у заявленому до стягнення розмірі, за відсутності самого Кредитного договору та додатків до нього, не можуть підміняти собою сам Кредитний договір, оскільки вони не дозволяють суду встановити на яких саме умовах був укладений Кредитний договір № 014/0098/82/115832 від 19.11.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем, перевірити правомірність розрахунку заявленого позивачем до стягнення розміру основного боргу та відсотків, а також надати належну правову оцінку дійсності переданої позивачу грошової вимоги на умовах і в обсязі, які існували у первісного кредитора на момент передачі права вимоги в частині основного боргу в сумі 36 622, 99 грн. та процентів за кредитним договором в сумі 14 499, 28 грн., тоді як в силу присів вищевказаних норм процесуального законодавства рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором в сумі 36 622, 99 грн. та процентів за кредитним договором в сумі 14 499, 28 грн. є необґрунтованими, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження дійсності передного йому права вимоги за Договором відступлення права вимоги № 114/38-ДГ від 17.05.2017, що існувала на момент переходу цих прав, у зв`язку з чим відмовляє у їх задоволенні.

Як наслідок, суд відмовляє у задоволенні похідних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 15 388, 12 грн. та 3% річних в сумі 4 601, 00 грн., нарахованих позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Так, згідно з положеннями статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, за змістом названих норм позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, позовна давність не може бути застосована до спірних правовідносин.

Розподіл судових витрат сторін по сплаті судового збору здійснюється судом відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Що стосується витрат відповідача на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 246 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

У резолютивній частині рішення суду вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат (пункт 5 частини 7 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України).

За таких обставин, оскільки відповідач відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України зробив заяву про те, що докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу будуть подані ним протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про витрати відповідача на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 12, 76-81, 95, 246, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» до ОСОБА_1 про стягнення боргу в сумі 71 111, 39 грн.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн. 00 коп.

3. Відповідно до статті 246, пункту 5 частини 7 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України призначити судове засідання для вирішення питання про витрати на професійну правничу допомогу на 11.05.2021 року о 15:50 год. Засідання відбудеться у приміщенні Московського районного суду м. Харкова за адресою: м. Харків, пр. Ювілейний, буд. 38-Є, каб. № 48.

4. Зобов`язати ОСОБА_1 протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду надати суду докази понесення витрат на правничу допомогу, заявлених до стягнення з позивача.

5. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення тексту рішення суду.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (04112, місто Київ, вулиця Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8; код ЄДРПОУ 38750239).

8. Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ; АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено 05.05.2021 року.

Суддя Н.В. Новіченко