Ухвала суду № 96746103, 23.03.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа №523/4049/19

Провадження №1-кп/523/396/21

УХВАЛА

про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт

(повний текст)

23 березня 2021 року

Колегія суддів Суворовського районного суду міста Одеси у складі:

головуючого - судді Шурупова В.В.,

суддів - Деркачова О.В., Шкуренкова М.В.

за участю: секретаря судового засідання – Смокіної Н.І.

прокурора Суворовської окружної прокуратури м.Одеси – Карпової Є.Ю.

потерпілої й цивільного позивача – ОСОБА_1

представника потерпілої й цивільного позивача – Верхола І.О.

захисника – Коваль О.А.

підсудного – ОСОБА_2 ,

в ході розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінального провадження №12016160490007433, внесеного до ЄРДР 17.11.2016 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Ізмаїл Одеської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, офіційно непрацевлаштованого й неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, у тому числі останній раз:

- 24.01.2018 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області за ч.ч.2, 3 ст.185, ч.3 ст.186, ч.2 ст.190, ст.ст.70, 71 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України, а також цивільного позову потерпілої ОСОБА_1 від 17.10.2019 року до вказаного підсудного та цивільного співвідповідача ОСОБА_3 «Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення», -

В С Т А Н О В И Л А:

На розгляді Колегії Суворовського районного суду м.Одеси знаходяться означені матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України, та останньою за часом ухвалою від 09.02.2021 року вказаному підсудному продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, до 09.04.2021 року.

Прокурор Карпова Є.Ю. в судовому засіданні звернулась із письмовим клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підсудного ОСОБА_2 , мотивуючи його тим, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення та має непогашені судимості за вчинення інших корисливих злочинів, а також не забезпечений постійним місцем проживання в м.Одесі, непрацевлаштований та неодружений, що обумовлює на думку сторони обвинувачення, ймовірність можливого переховування від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень.

Заслухавши в судовому засіданні прокурора Карпову Є.Ю. на підтримку внесеного клопотання, вислухавши думки потерпілої ОСОБА_1 , її представника – адвоката Верхоли І.О., а також з`ясувавши позицію захисника Коваль О.А. та підсудного ОСОБА_2 , які заперечували проти задоволення клопотання сторони обвинувачення та просили змінити останньому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт з електронним засобом контролю, дослідивши матеріали судового провадження, Колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого, а вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу та до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ст.177 означеного Кодексу, метою застосування запобіжного заходу, наряду з іншим, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків кримінального провадження; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжувати злочинну діяльність.

З огляду на ст.178 вказаного Кодексу, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.

Пунктом 4 ч.2 ст.183 КПК України регламентовано, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

За обвинувальним актом, ОСОБА_2 висунуте обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України, за кваліфікуючими ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у житло, вчиненого в особливо тяжких розмірах, за яке визначена можливість призначення покарання у виді позбавлення волі строком від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Проте, аналіз викладених у розглядуваному клопотанні прокурора відомостей свідчить про невідповідність його змісту вимогам ст.184 КПК України, зокрема й всупереч цієї норми закону, клопотання не містить правової кваліфікації кримінального правопорушення та належного обґрунтування неможливості запобігання ризикам можливого вчинення інших кримінальних правопорушень й ймовірного ухилення від суду, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів (п.п.2, 6 ч.1 ст.184 КПК).

З огляду на вимоги ст.8 КПК України та положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Колегія суддів при вирішенні питання, пов`язаного із доцільністю продовження застосування до підсудного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, використовує Європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.

Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.п.61, 62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України»), ЄСПЛ визнав, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою, але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою, та у практиці ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.

Згідно з п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України», Суд встановив, що ч.3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.

Разом із тим, за п.196 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», Суд наголосив на тому, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні п.1 ст.5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо та застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин, а за п.39 рішення у справі «Хайредінов проти України», існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект п.3 ст.5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання від вартою перестає бути обґрунтованим.

Слід також зауважити на тому, що згідно рішення Конституційного суду України №14-рн/2003 від 08.07.2003 року у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу, тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.

Аналогічні висновки ЄСПЛ виклав у пілотному рішенні «Сукачов проти України» від 30.01.2020 року, де Суд визнав неналежними умови тримання ув`язнених під вартою у більшості СІЗО України (зокрема й в Одеському СІЗО), що виявляють порушення статті 3 Конвенції (п.46-100), а також зауважив на тому, що коли держава не може гарантувати кожному ув`язненому умови, які відповідають статті 3 Конвенції, найбільш доречним рішенням проблеми переповненості уявляється зменшення кількості утримуваних осіб шляхом частішого використання заходів, не пов`язаних з триманням під вартою і шляхом мінімізації використання попереднього ув`язнення (п.146).

У цьому ж рішенні, ЄСПЛ визначив, що прокурорів та інших працівників правоохоронних органів слід заохочувати до подальшого зменшення кількості запитів щодо початкового утримання під вартою та його продовження, окрім найбільш серйозних справ (п.149).

Так, Колегією суддів приймаються до уваги дані про особу підсудного ОСОБА_2 , який є раніше неодноразово судимим за вчинення кримінально-протиправних діянь корисливої спрямованості (ч.ч.2, 3 ст.185, ч.3 ст.186, ч.2 ст.190 КК України), але має місце реєстрації та проживання в Одеській області і м.Одесі, відповідно, що обумовлює певну міцність соціальних зв`язків підсудного в місці його реєстрації й проживання.

Між тим, під час судового провадження встановлено та з матеріалів справи вбачається, що власник квартири АДРЕСА_3 , - ОСОБА_3 , у випадку зміни підсудному ОСОБА_2 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, не заперечує проти проживання та перебування останнього в означеній квартирі без обмеженого терміну.

З огляду на викладене, виходячи з наведених вимог КПК України, Конвенції та практики ЄСПЛ, при вирішенні питання щодо доцільності продовження застосування до підсудного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, Колегією суддів приймається до уваги тривалість строку перебування підсудного під вартою з 05.06.2020 року, наявність у останнього місця реєстрації та фактичного проживання в Одеській області та м.Одесі, відповідно, а також недоведеність прокурором Карповою Є.Ю. під час розгляду означеного клопотання недостатність застосування до підсудного інших більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.

За ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри та наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор, але не доведено недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ч.ч.5, 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

На підставі наведеного, оцінивши в сукупності викладені законодавчі вимоги та практику ЄСПЛ, приймаючи до уваги викладені в обвинувальному акті фактичні обставини інкримінованого підсудному ОСОБА_2 , його особу та тривалість терміну перебування під вартою, враховуючи мінімізацію на даному етапі провадження існуючих під час попереднього вирішення аналогічних питань з розглядуваного приводу ризиків, передбачених ст.177 КПК України, у взаємозв`язку із тим, що прокурором Карповою Є.Ю. в судовому засіданні недостатність застосування відносно підсудного більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не доведено, з огляду на що Колегія незважаючи на тяжкість кримінального правопорушення у конкретному випадку і у контексті ч.4 ст.194 цього ж Кодексу, доходить висновку про те, що для забезпечення належного виконання вказаним підсудним покладених на нього процесуальних обов`язків, достатнім й обґрунтованим уявляється застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, із застосуванням електронного засобу контролю.

Частинами 1, 2 ст.181 КПК України регламентовано, що домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобового або у певний період доби та може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Керуючись ст.ст.31, 177-179, 183-184, 194, 331, 202, 369-372, ч.2 ст.376, Главою 18 КПК України, Колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання прокурора Суворовської окружної прокуратури м.Одеси Карпової Є.Ю. про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_2 , обвинуваченому у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України, – залишити без задоволення.

Змінити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт за адресою: АДРЕСА_2 , строком на 2 місяці, тобто до 23 травня 2021 року, звільнивши зазначену особу з-під варти негайно в залі суду.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.194 КПК України, покласти на підсудного ОСОБА_2 наступні обов`язки: невідкладно прибути до місця проживання за означеною адресою та заборонити цілодобово її залишати; за кожною вимогою прибувати до суду для участі в судових засіданнях за додатково узгодженими датами та часом; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; носити електронний засіб контролю.

Роз`яснити підсудному ОСОБА_2 , що відповідно до ч.5 ст.181, ч.6 ст.195 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з`являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань, а відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, та рівно намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов`язків, покладених судом на підсудного при обранні запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.

Строк дії ухвали в частині застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту закінчується 23.05.2021 року.

Застосування електронних засобів контролю здійснювати в порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України.

Зобов`язати відповідну службову особу органу Національної поліції перед застосуванням електронного засобу контролю під розпис роз`яснити підсудному ОСОБА_2 правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю.

Виконання ухвали в частині застосування до підсудного ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту доручити працівникам ВП №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області. Ухвала підлягає негайному виконанню органом внутрішніх справ.

Копію ухвали направити для виконання до ВП №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області (м.Одеса, вул.Канатна 101в), для контролю виконання – до Суворовської окружної прокуратури м.Одеси, для відома - начальнику ДУ «Одеський слідчий ізолятор», для відома та виконання – вручити під розписку підсудному Теремкову О.С., а також надати іншим заінтересованим особам.

На підставі Рішення Конституційного Суду України №4рп-2019 від 13.06.2019 року, ухвала набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Головуючий - суддя: В.В.Шурупов

судді: М.В.Шкуренков

О.В.Деркачов