Рішення № 96734286, 15.04.2021, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Саркісян О. А.

Справа № 644/9940/20

Провадження № 2/644/290/21

15.04.2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Саркісян О.А.,

при секретарі - Хачатрян О.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судвому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 31709,00 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., витрати на правову допомогу та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначила, що вона у період з 06.09.2007 року по 27.10.2020 року знаходилась у трудових відносинах з відповідачем. Під час чого відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 31709,00 грн. У зв`язку із систематичною невиплатою позивачу заробітної плати, вона 27.10.2020 року звільнилась на підставі п.3 ст. 38 КЗпП України. При звільненні відповідач не провів остаточний розрахунок. Також зазначила, що діями відповідача їй спричинена моральна шкода, яку яка полягає у душевних стражданнях внаслідок протиправної поведінки відповідача. У зв`язку з зазначеним вона вимушена звернутися з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 16.12.2020 року відкрито провадження у справі.

Позивач у судове засідання не з`явилася, про день та час слухання справи повідомлена належним чином.

Представник позивача адвокат Мельниченко Є.О. надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутності. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

У відзиву на позов зазначили, що періодичне блокування господарської діяльності підприємства, шляхом накладення арештів на всі рахунки та кризовий стан в галузі машинобудування, сприяло виникненню ситуації коли державне підприємство змушено здійснювати часткові виплати не тільки контрагентам, але і працівникам стосовно виплати заробітної плати, платежів до бюджету та комунальних платежів. Враховуючи, об`єктивно над тяжкий економічний і політичний стан, коли Держане підприємство вживає всіх можливих заходів задля збереження тисяч робочих місць та повноцінного функціонування енергетичної галузі України, просять врахувати, що підприємство здійснює все можливе для відновлення виробничої діяльності підприємства та погашення заборгованості із виплати заробітної плати працівникам. Тому просять суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати ОСОБА_1 до 10% від загального розміру 14830,20 грн. та в разі їх стягнення стягнути в розмірі 1483,02 грн. Також зазначили, що позивачем не надано суду жодних доказів у підтвердження факту заподіяння моральних страждань та доказів наявності причинного зв`язку між заподіяною моральною шкодою і протиправним діяння відповідача. Тому, просять відмовити у задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди. Щодо витрат на правову допомогу зазначили, що визначений позивачем розмір гонорару адвокату у сумі 11013,60 грн. є істотно завищеним, направленим на отримання надприбутку за рахунок стратегічно важливого для держави підприємства та є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, тому просять відмовити у задоволенні позову в частині стягнення витрат на правову допомогу у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч.1ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

Згідно з ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем протягом періоду з 06.09.2007 року по 27.10.2020 року.

На підставі Наказу № 550 від 27.10.2020 року ОСОБА_1 звільнена за власним бажанням відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки № НОМЕР_1 .

Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно довідки №245/1141 Державного підприємства завод «Електроважмаш», наданої відповідачем ОСОБА_1 займала посаду контролера, її середньоденна заробітна плата складає 353,10 грн. Заборгованість по заробітній платі становить 31709,00 грн.

З додаткових письмових пояснень від 29.03.2021 року вбачається, що на картковий рахунок ОСОБА_1 23.03.2021року була перерахована вся сума заборгованості по заробітній платі. Станом на 24.03.2021 року заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 відсутня.

Частиною першою 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а, отже, працівник може визначати остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Однак, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Пленум Верховного Суду України в п. 20 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.99 року N 13 постановив, що суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не звільняють роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок зазначений в Постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №337/6455/15-ц, провадження № 61-3683св18.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК) загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до частини третьої статті 13 ЦК, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761(9584)15-ц (далі постанова) у пункті 87 прописано, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП.

При цьому, зменшення суми відшкодування залежить від розміру недоплаченої роботодавцем суми. Істотним є період затримки ( прострочення) невиплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Велика Палата у зазначеній вище постанові зазначає, що враховувати необхідно ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. (п.п.91; 91п.1,2,3,4 постанови).

Враховуючи наведені законодавчі приписи та встановлені обставини спірних правовідносин, за відсутністю доказів на підтвердження того, що затримка розрахунку сталася не з вини відповідача, суд доходить висновку, що оформивши звільнення позивача ОСОБА_1 та видавши їй трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з позивачем повного розрахунку в день звільнення не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст.117 КЗпП України.

Відповідно до наданої відповідачем довідки середньоденна заробітна плата позивача складає 353,10 грн.

В даному випадку, період затримки в проведенні розрахунку складає період з 28.10.2020 року, наступного дня з моменту звільнення, та по день проведення остаточного розрахунку заборгованості по заробітній платі - 23.03.2021 року, а саме: жовтень 2020 - 2 робочих дні, листопад 2020 року -17 робочих днів, грудень 2020 року - 15 робочих днів, січень 2021 року - 8 робочих днів, а всього 42 робочих днів.

Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку на момент розгляду справи складає 42 днів х 353,10 грн. = 14830,20 грн., яку необхідно стягнути з відповідача

Разом з тим, суд вважає можливим зменшити розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, враховуючи те, що заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 повністю погашена, враховуючи строк затримки розрахунку при звільненні, матеріальне становище відповідача, пов`язане з економічною та політичною обстановкою в країні, що вплинула та вважає необхідним стягнути середній заробіток на користь позивача за час затримки з 28.10.2020 року по 23.03.2021 року у розмірі 50% від загальної суми 14830,20 грн., а саме 7415,10 грн.

Згідно ч. 1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Нормами п. 171.1 ст. 171 та 14.1.180 ст. 14 Податкового Кодексу України та ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб`єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до листа ДФС від 09.06.2016 року № 12817/6/99-99-13-02-03-15 оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, здійснюється звільненому працівнику і не пов`язана з відносинами трудового найму, то такий дохід оподатковується податковим агентом як інші доходи податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відс. та військовим збором - 1,5 відсотка у місяці його фактичного нарахування.

Крім того, особи, які мають статус податкових агентів, зобов`язані подавати у строки, встановлені Кодексом податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу (п.п. «б» п. 176.2 ст.176 Кодексу).

Суд роз`яснює, що у разі задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Також ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь витрати на професійну правничу допомогу у сумі 11013,60 грн.

Щодо цих вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачено) відповідною стороною або третьою особою.

Дана правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

Судом було встановлено, що 11.12.2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Мельниченком Є.О. було укладено договір про надання правової допомоги №11/12-2020/3р.

На підтвердження наданих за Договором послуг сторони підписали акт виконаних робіт 24.02.2021 рок, з якого вбачається, що відповідно до орієнтовного переліку витрат пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу загальна орієнтовна вартість 11013,00 грн. Послуги надані адвокатом Мельниченком Є.О. складаються із: з урахуванням складності справи, збір доказів та аналіз документів клієнта та нормативно-правової бази, щодо можливості подання до суду цивільного позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, щодо спору, який стосується трудових відносин у розмірі 2541,60 грн.; складання та подання до суду позовної заяви, аналіз судової практики та рішень ЄСПЛ у розмірі 1694,40 грн.; складання та подання до суду інших процесуальних документів … у розмірі 1694,40 грн.; представництво інтересів клієнта у судовому засіданні у розмірі 3388,80 грн.; консультування клієнта та узгодження з ним правової позиції протягом розгляду справи у розмірі 1694,40 грн.

ОСОБА_1 сплатила 11000,00 грн. гонорар, що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордера №24/02 від 24.02.2021 року.

При цьому суд зазначає, що сума в 3388 грн. 809 к. за представництво інтересів клієнта в судовому засіданні протягом 4 годин не може бути стягнута, оскільки представник позивачки не брав участі у судових засіданнях, а консультування клієнта та узгодження правової позиції протягом розгляду справи, оцінену в 1694 грн. 40 к., не може бути перевірена на предмет виконання такої допомоги, а тому ця сума також не підлягає стягненню.

Отже, суд вважає, що з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» підлягає стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5917,00 грн., які підтверджено документально та доведено позивачем.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст.237-1 КЗпПУ відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Як роз`яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що їй діями Державного підприємства завод «Електроважмаш» була спричинена моральна шкода та в чому вона виразилася, а також не довела розмір шкоди.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Таким чином, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті на їх належність, допустимість, достовірність, достатність, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2-13, 76, 81,133,137,141, 242-246, 263-265, 274, 430 ЦПК України, ст.ст. 47, 94, 117 КЗпП України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7415,10 грн. з послідуючим утриманням із вказаних в цьому абзаці сум податку на додану вартість та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по справі на оплату правничої допомоги у розмірі 5917,000 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Завод «Електроважмаш» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи Харківському апеляційному суду через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач Державне підприємство завод «Електроважмаш»», місцезнаходження: м.Харків, пр. Московський, 299, код ЄРДПОУ 00213121.

Повний текст рішення виготовлений 19.04.2021 року.

Суддя О.А.Саркісян