Рішення № 96732980, 29.04.2021, Черняхівський районний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/47/21

Провадження № 2/293/468/2021

29 квітня 2021 рокусмт Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді - Проценко Л.Й.

секретаря судового засідання - Тишкевич К.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Черняхів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання недійсним запису про скасування заповіту

за участю позивача ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

06.01.2021 до Черняхівського районного суду Житомирської області надійшла позовна заява від ОСОБА_1 до Вільської сільської об`єднаної територіальної громади Черняхівського району Житомирської області, в якій просить визнати недійсним запис про скасування заповіту ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_3 від 09.08.1979, вчинений на підставі заяви від 11.03.1985.

В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 . На день своєї смерті він проживав в будинку АДРЕСА_1 . Вказаний будинок на праві власності належав матері її покійного чоловіка - ОСОБА_2 . В 1988 році ОСОБА_2 померла. Оскільки її чоловік ОСОБА_3 на день смерті своєї матері проживав разом з нею, то він фактично прийняв спадщину після її смерті. Окрім того, мати її чоловіка залишила заповіт від 09.08.1979 року, яким заповіла йому вказаний будинок. В квітні 2006 року вона звернулась до Черняхівського районного суду Житомирської області з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та про визнання за нею права власності на вище вказаний будинок в порядку спадкування після смерті її чоловіка, оскільки за життя він не оформив своїх спадкових прав та не отримав свідоцтва про право власності на спадкове майно. В листопаді 2006 року сестри її покійного чоловіка звернулись до Черняхівського районного суду Житомирської області з позовом до територіальної громади Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області про встановлення факту прийняття спадщини та про визнання права власності на спірний будинок в порядку спадкування. До позовної заяви ними було подано копію заповіту від 09.08.1979, з відміткою про його скасування секретарем Вільської сільської ради про нібито його скасування на підставі заяви ОСОБА_2 від 11.03.1985 року. Їй як дружині, було добре відомо про гарні стосунки її чоловіка зі своєю матір`ю. З 1981 року до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 вони проживали в одному будинку. ОСОБА_3 допомагав матері по господарству, добудовував будинок за свої кошти, сплачував комунальні послуги та здійснював догляд за матір`ю, особливо в останній рік життя, коли вона була тяжко хвора.

За таких обставин, на думку позивачки, заява покійної ОСОБА_2 про скасування заповіту викликає у неї обґрунтовані сумніви щодо її походження та підпису, зробленого на ній від імені ОСОБА_2 , а тому просить суд визнати недійсним запис у заповіті від 09.08.1979.

Ухвалою суду від 11 січня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с.7-8).

27 січня 2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі, її розгляд постановлено проводити за правилами загального позовного провадження. Також ухвалою суду за клопотанням позивачки зобов`язано Вільську сільську об`єднану територіальну громаду Черняхівського району Житомирської області надати для огляду в судове засідання оригінали заповіту ОСОБА_2 від 09.09.1979 та заяви ОСОБА_2 від 11.03.1985 про скасування заповіту; витяги з журналів реєстрації нотаріальних дій, де містяться відмітки про реєстрацію вище вказаних заповіту та заяви (а.с.40-41).

Ухвалою суду від 23 лютого 2021 року залучено до участі у розгляді справи співвідповідачем Оліївську сільську раду Житомирського району Житомирської області, яку зобов`язано надати для огляду в судовому засіданні оригінал журналу реєстрації нотаріальних дій, у якому зафіксовано посвідчення заповіту, складеного 09.08.1979 року ОСОБА_2 , 1910 р.н. на користь ОСОБА_3 , посвідченого секретарем виконавчого комітету Вільської сільської Ради народних депутатів та заяви від 11.03.1985 про скасування заповіту від 09.08.1979. Також надати належним чином завірені витяги щодо вчинення вказаних нотаріальних дій для приєднання до матеріалів справи та належним чином завірену копію заповіту ОСОБА_2 від 09.09.1979 та заяви ОСОБА_2 від 11.03.1985 про скасування заповіту від 09.08.1979 (а.с. 58-60).

На виконання ухвали суду від 23.02.2021 представник Оліївської сільської ради надала для огляду в судовому засіданні оригінал заповіту від 09.08.1979, виконаний від імені ОСОБА_2 , та оригінал заяви від 11.03.1985 про скасування заповіту від 09.08.1979, копії яких, завірені належним чином, долучені до матеріалів справи (а.с. 65-67). Інші витребувані ухвалою суду докази надані не були.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити. Уточнюючи в судовому засіданні позовну заяву вказала, що її готував адвокат та невірно виклав обставини в частині, що стосуються її обізнаності з заявою від 11.03.1985 про скасування заповіту. Тому просила поновити строк позовної давності, оскільки про існування вказаної заяви та запису у заповіті вона дізналась у грудні 2020 при зверненні до суду з вказаним позовом (а.с.80), а саме після того як їй про це повідомив нотаріус Пилипчук . Вказала, що існування фактичних обставини справи можуть бути підтверджені доданими до позовної заяви судовими рішеннями. Зокрема, вказала, що судовим рішенням встановлено факт підробки заповіту виконаного від імені її чоловіка ОСОБА_3 , яким нібито він заповів все належне йому майно своїй племінниці, що підтверджено висновками почеркознавчих експертиз та визнано недійсним заповіт 2003 року виконаний від його імені. Також надала пояснення, що її адвокат не хоче ходити в судові засідання, оскільки в неї немає відповідних коштів для сплати за надання правничої допомоги адвокату, а тому вона змушена захищати свої права самостійно. Просила врахувати її похилий вік (83 роки) та те, що вона протягом 15 останніх років намагається добитись справедливості та поновити своє право на майно, яке належало її померлому чоловікові ОСОБА_3 в порядку спадкування. Вважає, що запис у заповіті є недійсним, оскільки він здійснений на підставі підробленого документу - заяви від 11.03.1985. Однак, клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи не заявляє, оскільки у неї не достатньо підписів для цього і експертиза не зможе бути проведена. Проте, на її думку, існують обґрунтовані сумніви щодо походження заяви, виконаної від імені ОСОБА_2 11.03.1985, оскільки аналогічний факт мав місце по підробці заповіту її чоловіка ОСОБА_3 .

Представник відповідача Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області - Заворотнюк М.Л., яка діє на підставі доручення від 27.01.2021 № 05-17/2021 (а.с.69), в останні два судові засідання, призначені на 15.04.2021 та 29.04.2021, не з`явилася. Від голови Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника, проти задоволення позовної заяви заперечують (а.с.79). В попередніх судових засіданнях представник Оліївської сільської ради вказала, що відповідно до запису державного реєстратора № 1003011120023000144 від 23.03.2021 припинено юридичну особу - Вільську сільську раду - співвідповідача у справі (а.с.75) та Оліївська сільська рада Житомирського району є правонаступником Вільської сільської ради. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, викладених у письмовому відзиві (а.с.74). Зокрема, вказала, що позивач пропустила строк звернення до суду та відсутнє її клопотання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення позову. Також вказала, що Вільською сільською радою не передано до Оліївської сільської ради як правонаступнику усієї належної документації, вона є невпорядкованою, а журнали реєстрації нотаріальних дій, у якому зафіксовано посвідчення заповіту та заяви, відсутні.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді справи в судовому процесі на засадах змагальності, як того вимагає ст. 12 ЦПК України, та у відповідності з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.

В силу статті ч. 3ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Від сторін в судовому засіданні клопотань про призначення почеркознавчої експертизи, залучення заінтересованих осіб до участі у справі, щодо виклику свідків для допиту не надходило.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Щербини Черняхівського району Житомирської області померла ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_1 (а.с.21). Спадкова справа щодо майна померлої не заводилась.

Після її смерті залишилось спадкове майно у вигляді житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_2 . Згідно заповіту від 09.08.1979, посвідченого секретарем виконавчого комітету Вільської сільської Ради народних депутатів Гончар В.І., зареєстрованого у реєстрі за №6, ОСОБА_2 заповіла усе своє майно, в тому числі хату, своєму сину ОСОБА_3 (а.с.66).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . На час смерті він проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_2 . Позивач ОСОБА_1 прийняла після свого чоловіка спадщину, шляхом подання 20.04.2004 заяви до нотаріальної контори, що також встановлено рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 29.09.2015 (а.с.35 зворот).

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Спір у вказаній справі виник з приводу зробленого від імені ОСОБА_2 запису у заповіті ОСОБА_2 від 09.08.1979 про його скасування на підставі заяви від 11.03.1985, яка є предметом дослідження судового розгляду.

Спірні правовідносини регулюються нормами матеріального права визначені, зокрема, Цивільним кодексом Української РСР від 1963 року, Законом Української Радянської Соціалістичної республіки «Про державний нотаріат» від 25.12.1974 та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975року (надалі - Інструкція).

Так, згідно ст.544 ЦК Української РСР 1963 року заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт. Заповідач може скасувати або змінити заповіт, подавши про це заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії.

Статтею 39 Закону Української Радянської Соціалістичної республіки «Про державний нотаріат» від 25.12.1974 (в редакції, яка діяла до 01.01.1994) визначено, що державний нотаріус, службова особа виконавчого комітету міської, селищної, сільської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, посвідчують заповіти, якими скасовуються або змінюються раніше складені заповіти, та засвідчують справжність підписів заповідачів на заявах про скасування чи зміну заповітів. Про це у кожному випадку робиться відповідний напис на всіх примірниках заповіту, що змінюється або скасовується, і відмітка в реєстрі нотаріальних дій.

Вказана норма статті Закону кореспондується з п. 104 Інструкції (чинної на час внесення запису про скасування заповіту), згідно якої державні нотаріуси на підставі заповітів або заяв заповідачів, якими скасовуються або змінюються раніше складені заповіти, роблять про це у кожному випадку відповідний напис на всіх примірниках заповітів, що змінюються або скасовуються, і відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку нотаріально посвідчених заповітів.

Якщо заповідач подасть примірник заповіту, що є у нього, то напис про зміну чи скасування заповіту робиться і на цьому примірнику, після чого він разом з заявою (коли заповіт скасований заявою) додається до примірника, що зберігається в справах державної нотаріальної контори.

На заяві про зміну чи скасування заповіту державний нотаріус обов`язково засвідчує справжність підпису заповідача. Справжність підпису заповідача на такій заяві може бути також засвідчена виконавчим комітетом міської, селищної, сільської Ради депутатів трудящих або консульською установою.

Як видно з копії заяви від 11.03.1985, зробленої від імені ОСОБА_2 про скасування заповіту від 09.08.1979, вона не містить засвідчення справжності підпису заповідачки ОСОБА_2 (а.с.26,67)

Крім того, копія заповіту від 09.08.1979, як і його оригінал, оглянутий в судовому засіданні, містить лише запис: «Заповіт скасовано 11.03.1985». Разом з тим, матеріали справи не містять доказу внесення спірного запису - відмітки про скасування заповіту до журналу реєстру нотаріальних дій Вільської сільської Ради народних депутатів Черняхівського району (на запит суду відповідачем витяги з журналу реєстру нотаріальних дій надані не були).

Згідно ч.10 ст.84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами.

Відповідно до ч.1 ст. 48 ЦК Української РСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Таким чином, зважаючи на те, що запис у заповіті здійснений на підставі заяви від імені ОСОБА_2 11.03.1985 не відповідає вимогам законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним записупро скасування заповіту, внесений в заповіт ОСОБА_2 від 09.08.1979 на підставі заяви від 11.03.1985.

Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідачки ОСОБА_2 про скасування заповіту було вільним і відповідало її волі, суду не надано.

Що стосується клопотання представника відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення ) чинники.

Позивач просить суд поновити їй строк звернення до суду для визнання недійсним запису в заповіті, оскільки їй стало відомо про заяву датовану 11.03.1985 лише у грудні 2020 року та існують обґрунтовані сумніви щодо її походження та зробленого нібито ОСОБА_2 підпису від її імені. Уточнюючи в судовому засіданні позовну заяву вказала, що її готував адвокат та невірно виклав обставини в частині, що стосуються її обізнаності з оспорюваним заповітом від 09.08.1979 та заявою від 11.03.1985 про скасування заповіту.

Суд вважає поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки про порушення її прва позивач дізналась у грудні 2020.

Статтею 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Вказане право позивача підлягає захисту.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши та проаналізувавши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 пропущеного строку звернення до суду з позовом та визнання недійсним запису про скасування заповіту, вчиненого на підставі заяви від 11.03.1985 р. в заповіті ОСОБА_2 від 09.08.1979, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2,7,10-13,76-83,133, 263-268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду з позовом.

Позов ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області про визнання недійсним запису про скасування заповіту - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним запис про скасування заповіту, вчинений на підставі заяви від 11.03.1985 р. в заповіті ОСОБА_2 від 09.08.1979 р.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду через Черняхівський районний суд Житомирської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повний текст рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.

Повний текст судового рішення складений 06.05.2021.

Головуюча суддя Л.Й. Проценко