Рішення № 96732472, 27.04.2021, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/7955/20

Провадження № 2/185/875/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2021 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Перекопського М.М.,

з участю секретаря судового засідання Величко А.О., позивача, представників сторін,

розглянув у відкритому судовому засідання у приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір-2005" про визнання незаконними та скасування наказів, зміну дати звільнення та причин звільнення, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди.

встановив:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПП «Явір-2005», в якому просить: визнати незаконними та скасувати накази директора приватного підприємства «Явір-2005» № 181-к про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 , та від 15.10.2020 р. № 182-к про звільнення ОСОБА_1 за прогул; визнати недійсними та змінити дату звільнення позивача з 15 жовтня 2020 року на 24 вересня 2020 року та формулювання причини звільнення зі «звільнений за прогули без поважних причин згідно п.4 ст. 40 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, згідно ч.3 ст.38 КЗпП України» в зобов`язати відповідача внести відповідні зміни до трудової книжки; стягнути з відповідача на користь позивача суму грошових коштів, що належать позивачу при звільненні, у розмірі 14169,00 грн; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.09.2020 р. по 25.10.2020 р. у розмірі 4529,60 грн; стягнути з приватного підприємства «Явір-2005» на користь позивача грошову компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 5000 грн; стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що 22 серпня 2017 року позивач був прийнятий на роботу до відповідача по трудовому договору на посаду охоронника. 22 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням у зв`язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, у якій визначив дату розірвання трудового договору - 24 вересня 2020 року. 17 жовтня 2020 року позивач одержав лист, яким відповідач повідомив його про звільнення з 15 жовтня 2020 року на підставі виданого відповідачем наказу № 182-к від 15.10.2020 року за прогул без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України. Трудову книжку позивач отримав поштою 31 жовтня 2020 року. На думку позивача дії відповідача щодо нього є незаконними, оскільки відповідач мав звільнити його 24 вересня 2020 року та здійснити розрахунок по сумам, що належать при звільненні. Своїми діями відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду, яку позивач оцінює в 5000 грн.

Ухвалою суду від 19 листопада 2021 року провадження у справі відкрито, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

27 квітня 2021 року судом залучено до участі у справі в якості відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Явір-2005», яке є правонаступником приватного підприємства «Явір-2005».

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав суду усні пояснення, які відповідають змісту позовних вимог.

Представник відповідача, беручи участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечував проти задоволення позову.

У відзиві на позовну заяву від 04.01.2021 року представник відповідача зазначив, що не погоджується з позовними вимогами, оскільки вважає, що позивача було правомірно звільнено за прогул. На його думку, попередження ОСОБА_1 роботодавця про припинення трудових відносин не може вважатись поважною причиною відсутності на роботі з 25 вересня до 15 жовтня 2020 року, оскільки позивачем не доведено порушення зі сторони роботодавця, передбачені ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Свідок ОСОБА_2 у судовому засіданні показав, що він раніше працював разом в парі з позивачем у відповідача приблизно півтора роки. На даний час свідок працює на посаді водія в ТОВ «Явір-2005». Графік роботи: одна доба - на роботі, дві доби - вдома. Іноді доводилось працювати по дві доби підряд. В місяць виходило приблизно 10 робочих діб. Після робочої зміни о восьмій годині треба звітувати по телефону. В черговій машині були: журнал водія, журнал старшого по зміні та журнал спецзасобів. Також на роботі є журнал зауважень, в якому робили записи працівники та керівники ТОВ «Явір-2005». Заробітна плата нараховується два рази в місяць на картку. В кінці місяця видається доплата готівкою. Розмір доплати готівкою визначається з вирахуванням штрафів. Штрафи бувають за сон у робочий час, за запізнення та інше. Вартість спецодягу, який видається працівникам, також вираховується із готівкових щомісячних доплат. Позивач ОСОБА_1 форму від підприємства не отримував, ходив на роботу у своїй. Більше пів року назад у позивача з роботодавцем виникли протиріччя через спецодяг та графік роботи. Після відпустки, під час зміни зранку ОСОБА_1 зателефонувало керівництво та повідомило, що він звільнений за прогул. Напередодні ОСОБА_1 , перебуваючи у відпустці подав заяву на його звільнення.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_3 дав показання, що працює інженером допускної роботи в державному підприємстві «Науково-Виробниче Об`єднання «Павлоградський Хімічний Завод». Раніше, з кінця лютого 2018 року та до початку 2019 року він працював в ТОВ «Явір-2005» на посаді охоронника швидкого реагування, а з початку 2019 року та до кінця серпня 2019 року - інженера з охорони праці. Заробітна плата в ТОВ «Явір-2005» нараховувалася в розмірі мінімальної на банківську картку. В кінці наступного місяця були неофіційні доплати готівкою. Коли свідок працював інспектором з охорони, позивач ОСОБА_1 почав приходити у своїй формі чорного кольору і керівництво давало доручення ОСОБА_3 змусити позивача придбати форму потрібного кольору. Позивач відмовлявся придбати форму за власні кошти, посилаючись на положення Кодексу Законів про Працю, в якому зазначено, що роботодавець повинен забезпечити його спецодягом безкоштовно. Усі витрати на спецодяг зазначалися у відповідному журналі. Позивач просив у свідка роздрукувати йому на принтері заяву про звільнення. Кожний новий співробітник повинен був придбати спецодяг, йому могли дати розстрочку на 3-4 місяці. Щодо спецодягу для ОСОБА_1 , то йому пропонували придбати його самостійно, або у відповідача. Безкоштовно спецодяг не видавався. Позивач намагався відстоювати свої права як працівника по КЗпП.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, ознайомившись з письмовими доказами, повно та всебічно дослідивши усі обставини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 наказом № 92-к від 21.08.2017 року був прийнятий на роботу охоронником у приватному підприємстві «Явір-2005» та звільнений за прогули без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України відповідно до наказу №182-к від 15.10.2020 року. Зазначене підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.9).

22 вересня 2020 року позивачем Директору ПП «Явір-2005» ОСОБА_4 було подано заяву про звільнення відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) з 24 вересня 2020 року у зв`язку із порушенням посадовими особами ПП «Явір-2005» законодавства про працю. В зазначеній заяві позивач попросив надіслати йому трудову книжку і інші документи на поштову адресу: АДРЕСА_1 (а.с.10).

Відповідно до ст. 163 КЗпП На роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також роботах, пов`язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці.

Відповідно до пункту 7.3.5 Колективного договору відповідача, останній зобов`язаний забезпечувати працівників, зазначених у п. 4.1.3 (до кола який відноситься і позивач) спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та спеціального захисту. (а.с. 42 т.1). З наданих відповідачем додатків до колективного договору вбачається порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, його кількість та зміст.

Відповідачем не надано суду доказів отримання позивачем спецодягу, яким останній повинен був бути забезпечений працедавцем. Надані відповідачем відомості з електронної бази не свідчать про особисте отримання позивачем спецодягу. Також відповідачем не надано суду й доказів того, що позивач відмовився в його отриманні. Пояснення позивача щодо порядку забезпечення працівників спецодягом узгоджуються з показами свідків, наданих під присягою. Так, свідки зазначили, що спецодяг видавався лише у разі компенсації його вартості працівником, безкоштовно спецодяг не видавали.

Посилання відповідача на акт управління Держпраців у Полтавській області від 26.10.2020 не може свідчить проте, що порушень трудового законодавства не було. Не встановлення або не виявлення порушень під час перевірки не свідчить про відсутність таких порушень.

Таким чином, незабезпечення позивача спецодягом є порушенням вимог трудового законодавства та умов колективного договору.

Також з пояснень позивача та показів свідків вбачається, що на підприємстві існувала подвійна система оплати: виплата мінімальної заробітної платні офіційно на банківські картки працівників, а інша частина - готівкою в кінці місяця, з урахуванням штрафів. Що також свідчить і про порушення порядку оплати праці позивача. Досліджені судом журнал ГШР, табелі та графіки роботи відносно позивача свідчать про порушення норм робочого часу.

За таких обставин, суд дійшов висновку що відповідач повинен був звільнити позивача у зазначений в заяві строк, а саме 24 вересня 2020 року за ч.3 ст. 38 КЗпП, а тому накази відповідача про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності від 15.10.2020 та про звільнення за прогул слід скасувати та змінити дату і формулювання причин звільнення позивача.

Згідно ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 2 КЗпП України визначені основні трудові права працівників, зокрема право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Статтею 5-1 КЗпП України визначені гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема на вільний вибір виду діяльності.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року у справі № 6-34цс13.

Факт порушення невиконання відповідачем законодавства про працю підтверджується показами свідків, допитаних у судовому засіданні, які узгоджуються з між собою та з матеріалами справи.

Згідно ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Верховний суд у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 61-1398св18 виклав наступний правовий висновок: «Аналіз змісту частини третьої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв`язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону».

У відповідності зі ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно ст. 110 КЗпП України та ст. 30 Закону України «Про оплату праці», при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Згідно ст. 95 КЗпП України, мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України «Про оплату праці» та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 4723 гривні.

Відповідачем надана суду довідка про доходи позивача. Суд розглядає справу в межах позовних вимог.

Позивач для розрахунку суми вихідної допомоги застосовував встановлений законом показник мінімальної заробітної плати у місячному розмірі - 4723 грн., встановлений ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Таким чином, враховуючи те, що суд не має права виходити за межі позовних вимог, розмір вихідної допомоги, яку відповідач має виплатити позивачу при звільненні, дорівнює 14169,00 грн. (4723 грн. х 3 міс.).

Згідно ч. 5 ст. 235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідач мав звільнити позивача з 24 вересня 2020 року, та в цей же день відправити на його адресу трудову книжку з відповідним записом про звільнення. Проте, відповідач відправив позивачу трудову книжку лише 26 жовтня 2020 року, що підтверджується листом вих. № 1952 від 26.10.2020 року.

Затримка видачі відповідачем трудової книжки склала 31 день (з 25.09.2020 р. - наступний день після дня, коли відповідач мав звільнити позивача, по 25.10.2020 р. - попередній день перед днем відправки відповідачем позивачеві трудової книжки).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), відповідно до якого нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році мінімальну заробітну плату у погодинному розмірі: з 01 січня - 28,31 гривні.

Згідно ст. 61 КЗпП України, на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (статті 50 і 51).

Відповідно ч. 1 ст. 50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Таким чином, з урахуванням позовних вимог та враховуючи те, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 25.09.2020 р. по 25.10.2020 р. дорівнює 4529,60 грн (28,31 грн. х 160 год.).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

На підставі досліджених доказів в їх сукупності, суд прийшов до висновку про доведеність позивачем спричинення йому моральної шкоди у зв`язку із незаконним звільненням, що полягає у душевних стражданнях, яких відповідач зазнав у зв`язку із порушенням життєвих зв`язків, сталого способу життя. При вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди суд також враховує, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. З огляду на душевні, моральні страждання, яких зазнав позивач, з урахуванням засад розумності та справедливості, суд вважає обґрунтованим розмір компенсації моральної шкоди у сумі 2000,00 грн.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Керуючись ст.ст.2,12,19,81,89,263,265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір-2005" про визнання незаконними та скасування наказів, зміну дати звільнення та причин звільнення, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди.

Скасувати накази директора Приватного підприємства «Явір-2005» від 15.10.2020 №181-к про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 та від 15.10.2020 №182-к про звільнення ОСОБА_1 за прогул.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади охоронника Приватного підприємства «Явір-2005» з 15 жовтня 2020 року на 24 вересня 2020 року.

Змінити формулювання причини та підстави звільнення ОСОБА_1 з «за прогули без поважних причин згідно п.4 ст. 40 КЗпП України» на « за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, згідно з ч.3 ст. 38 КЗпП України».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір-2005" на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 14169 грн (чотирнадцять тисяч сто шістдесят дев`ять грн).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір-2005" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 вересня 2020 по 25 жовтня 2020 року у розмірі 4526,60 грн. (чотири тисячі п`ятсот двадцять шість грн 60 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Явір-2005" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 грн (дві тисячі грн).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 11 травня 2021 року о 13:00 год.; встановити строк для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до 07 травня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29 квітня 2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Явір-2005» (Ідентифікаційний код юридичної особи 33574487, місцезнаходження юридичної особи Україна, 36007, Полтавська обл., місто Полтава, вул.Хлібозаводська, будинок 7).

Суддя М. М. Перекопський