Рішення № 96729889, 26.04.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4226/20

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Хом`якової В.В., при секретарі: Рябчич А.М., за участю представників відповідача Куніцького Ю.В., Костенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального територіального управління Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом до Центрального територіального управління Національної гвардії України (відповідача), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Центральне територіальне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 31.05.2019 року по 26.11.2020 року, що складає 401942 грн. 03 коп. (789,67 грн. - середньоденний розмір грошового забезпечення х на 509 днів затримки).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 у справі № 540/1691/20, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020, задоволено позов ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності Центрального територіального управління Національної гвардії України та зобов`язано останнього нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення, станом на день звільнення з військової служби Національної гвардії України. Позивач зазначає, що на виконання рішення суду від 07.08.2020 (у справі № 540/1691/20) 26.11.2020 відповідач здійснив виплату грошової компенсації на його розрахунковий рахунок. Разом з тим, відповідачем був здійснений повний розрахунок при звільненні з позивачем лише 26.11.2020 , у зв`язку з чим, за переконанням позивача, відповідач також повинен був нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідно до вимог ст. 117 КЗпП, чого не зробив. 30.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального територіального управління Національної гвардії України із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні через Укрпошту, однак його лист з вкладенням повернувся назад, оскільки відповідач, на його думку, проігнорував забрати листа з поштового відділення. Також, позивач вказує, що згідно довідки Центрального територіального управління Національної гвардії України № 37 від 14.05.2020 року щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення та одноразових видів виплат ОСОБА_1 нараховано та виплачено за останні два місяці роботи, що передують звільненню у Національній гвардії України, грошові кошти в сумі за квітень 2019 року - 20807 грн. 47 коп. та за травень 2019 року - 27362 грн. 47 коп., що разом становить - 48169 грн. 94 коп. Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення склав 789 грн. 67 коп. (48169 грн. 94 коп./ 61 (кількість днів)). Таким чином, сума середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , за його підрахунком, складає 401942 грн. 03 коп. (789 грн. 67 коп. х 509 (кількість днів затримки). Це і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Ухвалою суду від 19.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представником відповідача надано 02.03.2021 відзив на позовну заяву, згідно якого останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. Так, відповідач зазначає, що, по-перше, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не входить до грошового забезпечення військовослужбовця Національної гвардії України; по-друге, здійснений відповідачем розрахунок і виплата належних позивачу сум при переміщенні до іншого військового формування, що відбулося в травні 2019 року, останнім не оскаржувався. Із заявою щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач звернувся до відповідача лише у квітні 2020 року, а до суду у липні 2020 року. Наведене свідчить, що спір щодо невиплаченої грошової компенсації виник майже через рік після переміщення позивача, при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, відповідач вважає, що підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні; по-третє, позивач взагалі не звільнявся з військової служби, а відповідно до пункту 10 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року, був переміщений для подальшого проходження військової служби в підрозділах Служби Безпеки України. Порядок розрахунків у таких випадках чітко регламентований нормами спеціального законодавства, що в свою чергу виключає можливість застосовувати норми ст. 116 та ст. 117 КЗпП; по-четверте, при переміщені для подальшого проходження військової служби у підрозділах Служби безпеки України ОСОБА_1 був виданий грошовий атестат №10 від 31.05.2019 року, в якому за ознайомлення з належними виплатами позивач розписався двічі (безпосередньо в атестаті №10 та "Журналі реєстрації грошових атестатів, виданих військовослужбовцям ЦТУ НГ України"). Жодних заперечень, щодо порядку та розміру виплачених видів грошового забезпечення позивач не надавав, що підтверджує відсутність спору щодо розміру проведених виплат та підстав для застосування положень ст. 117 КЗпП України; по-п`яте, згідно довідки Центрального територіального управління Національної гвардії України про дохід ОСОБА_1 від 15.02.2020, розмір грошового забезпечення позивача в квітні 2019 року склав 20673,00 грн., у травні 2019 року - 20673,00 грн., без урахування індексації грошового забезпечення, яка є окремою виплатою та не входить до грошового забезпечення. Одноденне грошове забезпечення позивача за два місяці, тобто за 61 день, становить 677,80 грн. При цьому, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 401972,03 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум, а саме, 48237,00 грн. Як висновок, відповідач вважає, що порівнюючи заявлену до стягнення суму середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, розмір заявленої в позовних вимогах суми несправедливим, непропорційним і таким, що не відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення.

04.03.2021 позивачем подано відповідь на відзив, в якій звернуто увагу, що у постанові від 15.09.2015 року по справі №21-1765а15 Верховний Суд України підкреслив, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами. Також, позивач вказує, що, з посиланням на положення ст. 117 КЗпП України, вважає, що період часу з 31.05.2019 року по 26.11.2020 року є часом прострочення розрахунку з позивачем при звільненні. Щодо твердження відповідача по переміщенню позивача на службі, то вважає його хибним, оскільки рішенням суду від 07.08.2020 по справі № 540/1691/20 вказано, що позивач був звільнений з військової служби Збройних Сил України, а тому п. 181 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" не може бути застосовано у даній справі. Крім того, звернув увагу, що позивач не міг раніше звернутись до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, бо до набрання рішення суду законної сили відповідач не визнавав його право на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки.

Ухвалою суду від 23.03.2021 вирішено витребувати додаткові докази, подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14.04.2021, продовжений строк підготовчого провадження на 30 днів.

14.04.2021 закрито підготовче засідання. Призначено розгляд справи по суті на 26.04.2021.

26.04.2021 представник позивача в судове засідання не прибув.

Представники відповідача прибули в судове засідання, просять відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні 26.04.2021 розглянуто клопотання відповідача про витребування доказів та залишено без задоволення у зв`язку з пропуском строку подання.

Оскільки неявка в судове засідання представника позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд розглянув справу у відкритому судовому засіданні за участю представників відповідача.

Вступна та резолютивні частини рішення оголошені 26.04.2021.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасник бойових дій відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 , виданого 16.02.2015 року.

Наказом командувача Національної гвардії України від 20.05.2019 № 78 о/с "По особовому складу" припинено дію контракту про проходження військової служби у Національній гвардії України, виключено зі списків особового складу Національної гвардії України та направлено для подальшого проходження військової служби до Служби безпеки України молодшого лейтенанта ОСОБА_1 (Г-011700), старшого офіцера 2-ї бойової групи 1-ї групи спеціального призначення Центрального територіального управління Національної гвардії України.

Наказом начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України (по строковій частині) від 31.05.2019 № 115 припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу Центрального територіального управління Національної гвардії України та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 з 31.05.2019 .

09.04.2020 позивач звернувся до Центрального територіального управління Національної гвардії України з заявою про виплату грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки за період 2015-2019 роки.

Листом від 22.05.2020 відповідач відмовив у виплаті зазначеної компенсації.

Враховуючи відмову неправомірною, позивач звернувся з позовом до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 у справі № 540/1691/20, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020, задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби Національної гвардії України. Також, рішенням суду зобов`язано Центральне територіальне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби Національної гвардії України.

Відповідно до банківської виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 АТ КБ "Приватбанк" від 26.11.2020 року, на банківський рахунок позивача надійшли кошти в розмірі 47514,13 грн. із зазначенням цільове зарахування "зарплата, ЦТУ НГУ" (із суми компенсації за додаткові відпустки 48237 грн. відрахований військовий збір).

Позивач, вважаючи, що період затримки розрахунку при звільненні склав з 31.05.2019 по 26.11.2020 , тому відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 401942,03 грн., чого ним здійснено не було, звернувся до суду з вказаним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст. 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (відповідачем) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Позивач просить стягнути за кожний день прострочення 789 грн. 67 коп. , оскільки за квітень 2020 року позивачу нараховано 20807 грн. 47 коп. грошового забезпечення, за травень 2020 року 27362 грн. 47 коп. грошового забезпечення, разом 48169 грн. 94 коп. середньоденний розмір грошового забезпечення обчислюється в сумі 789 грн. 67 коп. (48169грн. 94 коп. : 61 календарних днів) . Доводи відповідача про те, що середньоденний розмір грошового забезпечення є завищеним внаслідок необгрунтованого включення до грошового забезпечення суми індексації, премії, суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Статтею 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" № 2017-ІІІ, Закону "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-ХІІ, та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверд. постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078. Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку середнього заробітку, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку середнього заробітку призвело б до застосування для визначення його розміру знеціненого грошового забезпечення.

Суд вважає, що в даній справі є наявні підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від різних факторів.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Як слідує з матеріалів справи та встановлених судом обставин, позивач при звільненні не подавав рапорту про виплату йому компенсації за додаткові відпустки. Причини тривалого неподання такого рапорту позивач не зазначає. Вперше із заявою про виплату йому компенсації позивач звернувся до відповідача тільки через рік після свого звільнення 09.04.2020, на що отримав відмову з посиланням на те, що позивача не було звільнено , а було переведено до іншого військового формування. Фактично компенсацію було виплачено позивачу після набрання законної сили судовим рішенням по справі № 540/1691/20 - 26.11.2020. Отже, період затримки виплати компенсації за відпустку штучно збільшений саме з вини позивача, дійсний період прострочення виплати, на думку суду, складає 231 день (з 10.04.2020 по 26.11.2020).

Суд враховує ту обставину, що за період 231 день сума середнього заробітку досягає розміру 182414 грн. (231 дн.х789 грн. 67 коп.), що в декілька разів перевищує суму несвоєчасно отриманої компенсації за відпустку і такий обсяг відповідальності є нерозумним з огляду на непропорційність наслідкам несвоєчасної виплати суми 47513,44 грн.

Враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки відповідача, суд приймає до уваги, що розмір компенсації за додаткову відпустку, яку недотримував позивач щорічно, складає 9502 грн. 68 коп. (за п`ять років сума становить 48237 грн., а з урахуванням утримання військового збору 47513 грн. 44 коп. ) Ця сума у порівнянні до річного грошового забезпечення, яке нараховувалось та виплачувалось позивачу, є незначною. Оскільки відповідач не надав суду докази про розмір грошового забезпечення позивача за п`ять років, суд керується відомостями про розмір грошового забезпечення за рік до звільнення (червень 2019 року - травень 2020 року). Позивач отримав грошового забезпечення (з урахуванням допомоги на оздоровлення 20673 грн. та допомоги на вирішення соціально-побутових питань 17163 грн. 25 коп.) в загальній сумі 270 116 грн. (червень 2019 року - 13892,20 грн., липень 2019 - 13892,20 грн., серпень 2019 р. - 34147,99 грн., вересень 2019 року - 17384,09 грн., жовтень 2019 року - 17870 грн. 66 коп., листопад 18118,30 грн., грудень 2019 року - 20599,38 грн., січень 2020 року - 40980 ,08 грн.. лютий 20744,08 грн., березень 2020 року - 20807,47 грн., квітень 2020 року - 20807,47 грн., травень 2020року - 27362,47 грн.) Якщо порівняти розмір річного грошового забезпечення та компенсації додаткової відпустки за рік (це 9502 грн. 68 коп.), то розмір компенсації за додаткову відпустку становить 3,5 % від нарахованої річної суми грошового забезпечення. Тобто, несвоєчасність виплати компенсації за неотримані додаткові відпустки не могли завдати значних майнових втрат позивача, оскільки ця компенсація не була основним засобом до існування, необхідним для забезпечення життя позивача, і заявлена до стягнення сума є неспівмірною з втратами позивача. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

При вирішенні даного спору суд враховує специфіку фінансування військових частин, порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, отримання компенсації за додаткові відпустки військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку позивача. Командувачу Нацгвардії геенрал-лейтенант Микола Балан телеграмою від 28.12.2019 дав вказівку не відшкодовувати компенсацію за додатку відпустку тим особам, які до звільнення з військової служби не подавали рапорту про виплату компенсації.

Суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 6384 грн., що становить 3,5 % від суми 182 414 грн. (231 календарних днів прострочення з 10.04.2020 по 26.11.2020 х середньоденний розмір грошового забезпечення обчислюється в сумі 789 грн. 67 коп.)

Суд вважає, що вказаний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідає засадам справедливості і співмірності з урахуванням установлених судом обставин справи та з огляду на рівень інфляції в країні та має компенсувати ті майнові втрати позивача, які він зазнав внаслідок несвоєчасної виплати йому грошової суми 47513 грн. 44 коп.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково.

Доводи відповідача про те, що позивач не був звільнений з військової служби, а лише припиненно (розірвано) контракт з Національною гвардією України та переведено до іншого військового формування, суд відхиляє, дане питання вже було вирішено в іншій справі № 540/1691/20, в якому сторонами були ті ж самі особи, як в даній справі.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач, згідно з ст. 5 Закону України "Про судовий збір", звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центрального територіального управління Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткових відпусток за 2015-2019 роки при звільненні.

Стягнути з Центрального територіального управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 25575747) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 6384 грн.

В решті вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому, апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06 травня 2021 р.

Суддя В.В. Хом`якова

кат. 106030000