Ухвала суду № 96728710, 05.05.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

05 травня 2021 р. № 400/3029/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., ознайомившись з матеріалами

позовної заявиОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеси), вул. Артилерійська, 18, м. Миколаїв, 54001 про:скасування арешту,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Центрального відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просить:

"1. Скасувати арешт нерухомого майна/заборон його відчуження (предмет обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) накладені обтяжувачем/заявником: Центральним відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (ЄДРОПУ 35065742) на підставі:

- постанови № 38525395 від 20.06.2013 р.- номер запису про обтяження 1647229 (спеціальний розділ) від 15.07.2013 року, предмет обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно;

- постанови № 28628391 від 12.10.2011 р. - реєстраційний номер обтяження 11715129 від 12.10.2011 року предмет лютяження - невизначене майно, все нерухоме майно;

- постанови № 29359441 від 13.10.2011 р. - реєстраційний номер обтяження 11785354 від 31.10.2011 року, предмет обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно;

- постанови № 33871107 від 03.09.2012 року, предмет обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно".

Суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви з огляду на таке.

За правилами пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Зміст позовної заяви в цілому та позовних вимог зокрема свідчить про те, що позивач об`єднав у позовній заяві кілька вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.

На переконання суду, переданий на розгляд суду спір у частині скасування арештів, накладених у виконавчих провадженнях № 38525395 (стягнення заборгованості за кредитним договором на користь банку, номер запису про обтяження: 1647229), № 28628391 (стягнення заборгованості за кредитним договором на користь банку, реєстраційний номер обтяження: 11715129), № 29359441 (стягнення заборгованості за кредитним договором на користь банку, реєстраційний номер обтяження: 11785354) не є публічно-правовим, оскільки має приватно-правовий характер та, з огляду на суб`єктний склад сторін спору, його необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пункт 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Відповідно до пункту 2 цієї частини публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пункт 7 вказаної частини визначає, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи.

Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Положення частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

З позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що позивач є боржником у виконавчих провадженнях № 28628391, № 29359441, № 38525395, які були відкриті на підставі виданих Центральним та Корабельним районними судами м. Миколаєва виконавчих листів у цивільних справах про стягнення з позивача заборгованості за кредитними договорами на користь банківських установ.

У межах вказаних виконавчих проваджень державні виконавці наклали арешт на майно позивача. Зазначені виконавчі провадження були завершені на підставі пунктів 2, 5 частини першої статті 47 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" (виконавчі документи повернуті стягувачу).

Позивач вважає, що незняття арешту з його майна у завершених виконавчих провадженнях є неправомірними діями / бездіяльністю відповідача.

Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

За приписами 447 Цивільного процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Отже, зазначеною нормою передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця, ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.

Одночасно, предметом позовної заяви визначені не постанови відповідача, якими накладені арешти на майно боржника, а вирішення адміністративним судом питання про зняття арешту з усього майна боржника у вказаних вище виконавчих провадженнях.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 340/25/19 27.

Для визначення юрисдикції відповідного спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду.

Позивач у позові зазначає, що наявність чинних арештів на його майно, які були накладені багато років тому в межах завершених на даний час виконавчих проваджень, та за відсутності підстав для його збереження, істотно порушує його права та інтереси.

У цій справі порушується право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, а тому суд вважає, що у цьому випадку порушено його цивільні права.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач був відповідачем у цивільних справах та є боржником у завершених виконавчих провадженнях (за виконавчими листами у цивільних справах), то справа щодо зняття арешту з майна боржника, який накладено під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання судових рішень, ухвалених в порядку цивільного судочинства, також підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 640/23588/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 815/4232/17, від 22.04.2019 у справі № 757/53656/17-а, у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 643/5597/19.

Щодо спору в частині скасування арешту, накладеного у виконавчому провадженні № 33871107 (стягнення боргу з позивача на користь органу Пенсійного фонду на підставі вимоги такого органу, реєстраційний номер обтяження: 12941529), суд зазначає, що спір має публічно-правовий характер. Вимога органу Пенсійного фонду є виконавчим документом (рішенням іншого органу в розумінні Закону України "Про виконавче провадження"). Як вказано вище, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, позивач об`єднав у позовній заяві вимоги, які належить розглядати за правилами цивільного та адміністративного судочинства.

За приписами пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Згідно з частиною четвертою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

На підставі вищенаведеного позовну заяву належить повернути.

Додатково суд зазначає, що способи захисту порушеного права, які може застосувати адміністративний суд у разі оскарження рішень дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, визначені у частині другій статті 245 Кодексу адміністративного судочиснтва України. Скасування судом арешту в порядку адміністративного судочинства зазначеною нормою не передбачене. У разі якщо позовні вимоги до органу державної виконавчої служби як суб`єкта владних повноважень та обгрунтовані простиправністю його рішень, дій чи бездіяльності, такі вимоги повинні бути звернуті саме до такого суб`єкта.

На підставі вищезазначеного, керуючись частиною четвертою статті 172, пунктом 6 частини четвертої статті 169, статтями 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву повернути.

2. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна