Рішення № 96727438, 05.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2021 р. Справа№200/1995/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що він має статус потерпілого на виробництві та є внутрішньо переміщеною особою.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Проте, як зазначає позивач, страхові виплати за період з 01.04.2014 по 30.11.2019 залишаються невиплаченими.

Вважаючи, що відповідачем грубо порушено його охоронювані Конституцією та Законами України права, позивач просить суд визнати незаконними дії відповідача щодо невиплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину його втраченого заробітку, з 01.04.2014 по 30.11.2019; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину його втраченого заробітку, з 01.04.2014 по 30.11.2019.

Відповідачем надано письмовий відзив на позовну заяву. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами відповідач зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримує щомісячні страхові виплати у Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Представник управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області звертає увагу суду на той факт, що позивач з 18 грудня 2007 року перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Єнакієве Донецької області.

ОСОБА_1 з 01.11.2014 по 30.11.2014, як внутрішньо переміщена особа, перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Бердянському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Раніше призначені страхові виплати були припинені з 01.12.2014. Причина припинення - закінчення терміну дії довідки ВПО.

На переконання відповідача, припинення страхових виплат пов`язане із припиненням перерахунку коштів на банківський рахунок позивача, що не могло не залишитись поза увагою позивача. Тобто, позивач про припинення йому виплат дізнався з грудня 2014 року, у зв`язку з чим вважає, що строк звернення до суду позивачем був пропущеним.

В свою чергу, після підтвердження статусу внутрішньо переміщеної особи, враховуючи рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 13.12.2019 № 96/3 про призначення соціальних виплат, передбачених законодавством, Костянтинівським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області 20 грудня 2019 року прийнято постанову про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати з 01 листопада 2019 року.

Отже, відповідачем з листопада 2019 року продовжено виплату позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати розміром 5 099, 67 грн., що підтверджується постановою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати № 0525/75633/75633/26 від 20 грудня 2019 року.

У зв`язку із наведеним відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою від 01 березня 2021 року суд задовольнив клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду із даною позовною заявою. Визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із даним адміністративним позовом та поновив пропущений строк звернення до суду. Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії та відкрив провадження по справі № 200/1995/21-а. Розгляд адміністративної справи № 200/1995/21-а суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Відповідно до статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту серії НОМЕР_1 . Згідно з паспортними даними позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).

За інформацією довідки від 20.06.2019 № 1425-5000145980 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживання позивача є адреса: АДРЕСА_2 (а.с.9).

Відповідач не заперечує у відзиві, що позивач перебуває на обліку у Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

Судом встановлено, що позивачу страхові виплати не виплачувались саме з 01.05.2014 по 30.10.2014 та з 01.12.2014 по 30.10.2019 (а.с.24).

Як вбачається з листа Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області страхові виплати позивачу були проведені з 01.11.2014 по 30.11.2014. При цьому нарахування страхових виплат ОСОБА_1 припинено з 01.12.2014 у зв`язку із відсутністю первинної довідки ВПО (а.с.27 зворотній бік).

Разом з цим, за інформацією Дружківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з травня 2014 року по жовтень 2014 року та з грудня 2014 року ОСОБА_1 не перебував на обліку у відповідача та не отримував страхові виплати (а.с.28).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Суд зауважує, що фонд соціального страхування України - державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Наразі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, та є правонаступником відділень Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Крім того, суд зазначає, що згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Костянтинівське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, де на обліку стоїть позивач, не є юридичною особою та відноситься до відокремленого підрозділу юридичної особи - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області.

Отже, саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є належним відповідачем у справі.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Статтею 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Як встановлено судом, саме у період з травня 2014 по жовтень 2014 року включно та з грудня 2014 року по жовтень 2019 року включно позивачу не виплачувались страхові виплати із посиланням на норми підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють здійснення виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання щодо страхових виплат врегульовані Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

У відповідності до вимог ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Натомість, підстави, передбачені підзаконними нормами, не відображені у Законі України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а тому порушують права позивача.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачу страхових виплат, передбачених ст.46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно до положень Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч.2 ст.46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами.

Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV "Про боротьбу з тероризмом" у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає.

Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи страхових виплат, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Оскільки постанови Кабінету Міністрів України не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання страхових виплат позивачем, право позивача на їх отримання було безпідставно порушено відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" № 8 від 13 червня 2007 року зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

За приписами статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв`язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення та соціальний захист, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду, викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 6 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.

Згідно ч. 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач, не виплативши щомісячні страхові виплати позивачу, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підлягають захисту порушені права ОСОБА_1 .

Водночас, щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність е має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність, а не дії, як зазначив позивач.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність невиплати страхових виплат позивачу, а отже суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача саме щодо невиплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку за спірний період.

Крім того, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку за період з грудня 2014 року по жовтень 2019 року включно.

Суд наголошує, що страхові виплати за квітень 2014 року та за листопад 2014 року були виплачені на користь позивача, а тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

В свою чергу, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виплатити грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, за період з травня 2014 року по жовтень 2014 року, адже вказані виплати були нараховані позивачу.

Суд також наголошує, що відповідач помилково звертає увагу на пропущення позивачем строків звернення до суду, адже ухвалою від 01.03.2021 суд визнав поважними причини пропуску строків звернення до суду та поновив пропущений строк.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 17.02.2021 (а.с.5).

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору у розмірі 800,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 9, 77, 133, 139, 242, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371, 382 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5, код ЄДРПОУ 41325231) про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, за період з травня 2014 року по жовтень 2014 року включно та з грудня 2014 по жовтень 2019 року включно.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, за період з грудня 2014 по жовтень 2019 року включно.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, за період з травня 2014 року по жовтень 2014 року включно.

В решті заявлених вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 800, 00грн. (вісімсот гривень).

Повний текст рішення складено 05.05.2021.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб