Рішення № 96727304, 26.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2021 р. Справа№200/92/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Галатіної О.О.,

при секретарі Коломієць К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3771 (ЄДРПОУ 26605350, м. Житомир, вул. В.Бердичівська, 17-а, 10014) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

04 січня 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А3771 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що йому протиправно не виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 рік, яка передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». В обґрунтування позовних вимог посилався на правову позицію, викладену у рішенні Верховного Суду по справі № 620/4218/18. Зазначає. що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року № 200/4304/20-а позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини А2120, військової частини А3771 про визнання дій протиправними, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки - задоволено частково, мотивуючи тим, що, відповідно до посвідчення учасника бойових дій сер. НОМЕР_2 виданого 30 березня 2017 року, позивач має право на отримання компенсації за дні невикористаної відпустки тільки за 2017 рік. Зазначає, що на підставі наявності статусу учасника байових дій з 2015 року по даній справі за № 200/92/21-а, до позовної заяви додає завірену належним чином копію посвідчення учасника бойових дій сер. НОМЕР_3 від 16.06.2015 року. У зв`язку з чим, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А3771 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.09.2017 року;

- зобов`язати військову частину А3771 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 та 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.09.2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А3771, яка полягає у не здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період служби до дня звільнення 20.09.2017 року;

- зобов`язати військову частину А3771 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період служби до дня звільнення 20.09.2017 року.

Ухвалою суду від 12 січня 2021 року було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.02.2021 року відповідачем до суду надано відзив на адміністративний позов, відповідно до якого зазначено, що 20.09.2017 року позивач звільнився з військової служби та повністю розраховано військовою частиною А3204, де перебував на грошовому забезпеченні, на день звільнення за всіма видами забезпечення. Щодо нарахування та виплати індексації, посилається на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 року № 78/0/66-17 та на роз`яснення Міністерства оборони України від 26 березня 2018 року №248/1485, а також, на відсутність фінансування. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 15 лютого 2021 року розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3771 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 05 квітня 2021 року закрито підготовче провадження за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3771 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії. Призначено справу до судового розгляду по суті на 26 квітня 2021 року.

05 квітня 2021 року до канцелярії суду надано заяву позивача, про розгляд справи, що призначена на 26 квітня 2021 року за його відсутності.

26 квітня 2021 року до судового засідання сторони не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 24 квітня 2015 року № 130 призначений на посаду начальника відділення всебічного забезпечення командного пункту штабу військової частини польова пошта В4745 (умовне найменування військової частини А2120 на час ведення бойових дій), проходив військову службу у військовій частині А2120.

З 25 березня 2017 року позивач виключений із списків особового складу частини А2120 та вибув до нового місця служби у військову частину - польова пошта В1959 м. Житомир, з якої виключений 20.09.2017 року на підставі наказу № 112, яким був звільнений з військової служби.

Відповідно до посвідчень серії НОМЕР_4 , виданого 16 червня 2015 року та серії НОМЕР_2 виданого 30 березня 2017 року, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

Відповідно до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2020 року по справі № 200/4304/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини А2120, військової частини А3771 про визнання дій протиправними, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини А 3771 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 вересня 2017 року.

Зобов`язано військову частину А 3771 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 вересня 2020 року.

Разом з цим, відповідно до тексту вищезазначеного рішення, судом встановлено, що під час проходження військової служби у період з 2015 року по 2017 рік додаткова відпустка як учаснику бойових дій не надавалася, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу не виплачена.

Ухвалою суду по справі № 200/4304/20-а від 16 липня 2020 року внесено виправлення до рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року в адміністративній справі № 200/4304/20-а за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2120, військової частини А3771 про визнання дій протиправними, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

В абзаці четвертому шостої сторінки рішення від 06 липня 2020 року слова «за період з 2015 по 2017 рік» замінено словами: «за 2017 рік».

Абзаци другий та третій резолютивної частини рішення від 06 липня 2020 року викласти в наступній реакції: «Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 3771 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 вересня 2017 року.

Зобов`язати військову частину А 3771 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 вересня 2017 року».

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 16 липня 2020 року у справі № 200/4304/20-а - залишити без змін.

Рішення до справі № 200/4304/20-а набуло законної сили.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що ця справа відповідає ознакам типової справи, які були визначені в постанові Постановою Великої Палати Верховного суду від 21 серпня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18: звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Нормами статті 4 Закону України від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» встановлені такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до положень статті 16-2 зазначеного Закону, додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Норми статті 5 зазначеного Закону визначають, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».

Учасникам бойових дій, відповідно до положень цього Закону (статті 5, 6), надаються, зокрема, такі пільги: 12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Нормами частини 8 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (частина 14 статті 101 Закону 2011-ХІІ).

При цьому, нормами частини 17 зазначеної норми Закону № 2011-ХІІ установлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Згідно норм Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зазначене спростовує доводи відповідачів, викладені у їх відзивіах на адміністративний позов, про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отримані додаткові відпустки.

Суд зауважує, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Разом з тим, як раніше зазначалося, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А 2120 та у військовій частині А 3771.

Наказом від 18 вересня 2017 року № 58 позивач був звільнений з військової служби за станом здоров`я саме з військової частини А 3771, а наказом від 20 вересня 2017 року № 112 - виключений зі списків особового складу військової частини А 3771 та усіх видів грошового забезпечення.

Положеннями абз. 3 ч. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується у рік звільнення.

Згідно з п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

У свою чергу п. 181 вказаного Положення передбачає, що у разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.

Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що компенсація за всі невикористані дні відпустки, зокрема і додаткової, виплачується у разі звільнення з військової служби. Нарахування і виплата такої компенсації здійснюється за останнім місцем служби незалежно від місця її проходження на час набуття права на відпустку.

Відтак, враховуючи, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби саме з військової частини А 3771, то і виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», повинна була здійснити саме військова частина А3771.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з боку відповідача має місце протиправна бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20 вересня 2017 року.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період служби до дня звільнення 20.09.2017 року, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

У частині 5 ст. 2 вказаного Закону вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно зі ст. 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно з п. 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 4 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку).

Відповідно до п. 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.

Разом з цим, позивач просить нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період служби до дня звільнення 20.09.2017 року.

Враховуючи, що судом встановлено факт невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 24 квітня 2015 року по 20 вересня 2017 року, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити її саме за цей період.

Вирішуючи спір судом враховані правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постановах Верховного Суду, зокрема від 19 липня 2019 року в справі №240/4911/18, від 07 серпня 2019 року в справі №825/694/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до положень статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що пред`явлений позов підлягає задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до положень статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Військової частини А0989 про скасування наказу про звільнення, ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3771 (ЄДРПОУ 26605350, м. Житомир, вул. В.Бердичівська, 17-а, 10014) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3771 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.09.2017 року.

Зобов`язати Військову частину А3771 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.09.2017 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3771 яка полягає у нездійсненні нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період служби за період з 24 квітня 2015 року по 20 вересня 2017 року.

Зобов`язати Військову частину А3771 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період період з 24 квітня 2015 року по 20 вересня 2017 року.

Вступну та резолютивну частини рішення складено в нарадчій кімнаті та проголошено у судовому засіданні 26.04.2021 року.

Повний текст рішення виготовлено протягом десяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя О.О. Галатіна