Рішення № 96726411, 26.04.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/434/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи ОСОБА_1 , м. Харків до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Чернишевського 30", м. Харків Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача - Фізична особа ОСОБА_2 , м. Харків про визнання недійсним протоколу за участю представників:

позивача - Токар О.Й. (ордер серія ХВ № 000005 від 08.04.2021 р.);

відповідача - не з`явився;

3-ої особи - ОСОБА_3 (свідоцтво № 27 від 04.10.2017 р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа ОСОБА_1 , звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Чернишевського 30", в якому просить суд визнати недійсним рішення загальних зборів співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Чернишевського 30" від 09.03.2020 року. А також покласти судові витрати на Відповідача.

Ухвалою суду господарського суду Харківської області від 15.02.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 11.03.2021 р. о 10:00. Ухвалою суду від 11.03.2021 р. підготовче засідання відкладено на 25.03.2021 р. о 10:30 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача - Фізичну особу ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 25.03.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 08.04.2021 р. о 11:15. Ухвалою суду від 08.04.2021 р. було повідомлено про те, що наступне судове засідання відбудеться 20.04.2021 р. о 11:15. Ухвалою суду від 20.04.2021 р. було повідомлено про те, що наступне судове засідання відбудеться 26.04.2021 р. о 11:15.

Представник Позивача у судове засідання з`явився, підтримує свої позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник Відповідача у судове засідання не з`явився, 08.04.2021 р. через канцелярію суду надав письмові пояснення (вх. № 7968), в яких вказує, що в період з 20.03.2021 р. по 05.04.2021 р. перебував у щорічній відпустці і був позбавлений можливості своєчасно подати докази.

Третя особа в судове засідання з`явилась, ніяких документів не надала.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Позивач свої позовні вимоги обгрунтовує наступним.

09.03.2020 р. було винесено протокол загальних зборів співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Чернишевського 30", згідно якого по першому питанню вирішено обрати головою зборів ОСОБА_4 , секретарем зборів обрано ОСОБА_5 ; по третьому питанню вирішено обрати правління ОСББ "Чернишевського 30" в кількості семи осіб в наступному складі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (представник співвласника ОСОБА_9 ), ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ; з четвертого питання вирішено обрати головою правління ОСББ "Чернишевського 30" ОСОБА_15, заступником голови правління ОСББ "Чернишевського 30" запропоновано ОСОБА_12 . Призначено виконавчим директором ОСОБА_13 .

За даними протоколу зазначено, що за даними питаннями, а саме 1, 2, 4 голосувало "за" 35 співвласників, загальна площа квартир та/або нежитлових приміщень яких становить 7374,7 м2, що разом становить 73,7% голосів всіх співвласників, проти голосувало "0". Питання 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 на голосування не виносились.

На думку Позивача, даний протокол загальних зборів співвласників ОСББ "Чернишевського 30" від 09.03.2020 р. є незаконним та таким, що прийнятий із численними порушеннями норм матеріального права та положень статуту ОСББ "Чернишевського 30", про що свідчить наступне.

При ухваленні протоколу порушено вимоги ст. 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", пункт 7, 8 Статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Чернишевського 30".

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", кожний співвласник (його представник) під час голосування має кількість голосів, пропорційну до частки загальної площі квартири або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Згідно ч. 12 ст. 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", рішення приймається шляхом поіменного голосування. Під час підрахунку голосів враховуються і голоси, подані співвласниками під час проведення установчих зборів, і голоси, подаі під час письмового опитування. Рішення оформлюється особистим підписом кожного, хто проголосував із зазначенням результату голосування ("за" чи "проти").

Позивач зазначає, що положенням п. 7 Статуту ОСББ "Чернишевського 30" передбачено, що кожний співвласник об`єднання при голосуванні на загальних зборах має голос, залежно від площі квартири або приміщень, що перебувають у його власності. Кожен співвласник ОСББ має право на підставі письмового доручення передати свій голос на загальних зборах іншій дієздатній особі, в т.ч. іншому члену ОСББ.

Рішення загальних зборів викладається письмово та засвідчується особистим підписом кожного, хто проголосував із зазначенням результату його голосування ("за" чи "проти").

П. 8 Статуту ОСББ "Чернишевського 30" визначено, що рішення на загальних зборах приймаються шляхом відкритього поіменного голосування.

Позивач вказує, що в даному протоколі від 09.03.2020 р. та додатку до нього є наступні порушення:

- в протоколі загальних зборів співвласників ОСББ "Чернишевського 30" від 09.03.2020 р. зазначено, що загальна площа всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку становить 10339,9 кв.м., що не відповідає дійсності, оскільки загальна площа всіх квартир та нежитлових приміщень становить 11365,2 кв.м.;

- в протоколі загальних зборів співвласників ОСББ "Чернишевського 30" від 09.03.2020 р. зазначено, що загальна кількість співвласників багатоквартирного будинку становить 53 особи, що не відповідає дійсності, оскільки загальна кількість співвласників становить 61 особа;

- в голосуванні приймав участь співвласник ОСОБА_14 , якому належала 1/2 квартири НОМЕР_1 на підставі рішення Київського районного суду по справі № 640/6806/17 від 28.09.2017 р., який на дату голосування помер;

- в голосуванні приймала участь співвласниця ОСОБА_9 , якій належить 1/2 квартири НОМЕР_2 , на підставі договору про поділ спільного майна подружжя від 21.02.2018 р. через свого представника ОСОБА_2 , який на дату голосування не мав жодного доручення, що надавало б йому право на голосування від імені ОСОБА_9 ;

- в протоколі загальних зборів співвласників ОСББ "Чернишевського 30" від 09.03.2020 р. зазначено, що у зборах взяли участь особисто та/або через представників співвласники в кількості 35 осіб, який належать квартири та/або приміщення багатоквартирного будинку загальною площею 7374,7 кв.м., із загальної площі всіх квартир та приміщень 10339,9 кв.м., що не відповідає дійсності, оскільки фактично за питання № 3 даного протоколу голосувало 26 власників квартир або нежитлових приміщень сукупна площа яких складає 5087,5 кв.м. із 11365,2 кв.м. загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень.

В позові Позивач зазначає, що при ухваленні протоколу було порушено вимоги ч. 14 ст. 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", п. 8 Статуту ОСББ "Чернишевського 30".

Відповідно до ч. 14 ст. 10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості всіх співвласників, а в разі, якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.

Згідно абз. 2 п. 8 Статуту ОСББ "Чернишевського 30", рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосували співвласники (їх представники), які разом мають більше половини від загальної кількості голосів співвласників.

В протоколі загальних зборів співвласників ОСББ "Чернишевського 30" від 09.03.2020 р. зазначено, що у зборах взяли участь особисто та/або через представників співвласники в кількості 35 осіб, яким належать квартири та/або приміщення багатоквартирного будинку загальною площею 7374,7 кв.м., що становить 73,7% голосів всіх співвласників, із загальної площі всіх квартир та приміщень 10339,9 кв.м.

Як зазначає Позивач, зазначені відомості не відповідають дійсності, оскільки загальна площа квартир і нежитлових приміщень становить 11365,2 кв.м., в голосуванні приймали участь 26 співвласників багатоквартирного будинку і їх сукупна площа становить 5087,5 кв.м., а отже в голосуванні приймало участь 44,76% голосів всіх співвласників, а не надумані 73,7%, що свідчить про те, що рішення із проголосованих питань не прийняті, оскільки вони не набрали необхідні кількості голосів.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що у позові слід відмовити повністю, виходячи з наступного.

В оскаржуваному протоколі загальних зборів співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Чернишевського 30" від 09.03.2020 р. зазначено, що у зборах взяли участь особисто та/або через представників співвласники в кількості 35 осіб, яким належать квартири та/або приміщення багатоквартирного будинку загальною площею 7374,7 кв.м. із загальної площі всіх квартир та приміщень 10339,9 кв.м., що не відповідає дійсності, оскільки фактично за питання № 3 даного протоколу голосувало 26 власників квартир або нежитлових приміщень, сукупна площа яких складає 5087,5 кв.м. із 11365,2 кв.м. загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень. Але суд зазначає, що неможливо вирахувати точну житлову площу. В матеріалах справи відсутні остаточні відомості на день проведення зборів.

Щодо участі в голосуванні співвласника ОСОБА_14 , якому належала 1/2 квартири НОМЕР_1 на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова по справі № 640/6806/17 від 28.09.2017 р., який на дату голосування помер, суд констатує, що відсутнє документальне підтвердження факту смерті ОСОБА_14 (свідоцтво про смерть або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян).

Щодо голосування ОСОБА_9 , якій належить 1/2 квартири НОМЕР_2 на підставі договору про поділ спільного майна подружжя від 21.02.2018 р. через свого представника ОСОБА_2 за дорученням, то до матеріалів справи не надано доказів відсутності доручень на ОСОБА_2 .

Також суд зазначає, що матеріали позовної заяви містять омонемічні розрахунки за кількістю м 2, на підставі яких вираховувалась кількість голосів співвласників приміщень.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено "06" травня 2021 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін