Рішення № 96726162, 21.04.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2021 справа № 914/1060/20

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., за участю секретаря судового засідання Бернацької Л.В., розглянув матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області, м. Дрогобич, Львівська область,

до відповідача 1: Дрогобицької міської ради Львівської області, м. Дрогобич, Львівська область,

до відповідача 2: Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області, м. Дрогобич, Львівська область,

до відповідача 3: Фізичної особи-підприємця Коваля Романа Івановича, м. Дрогобич, Львівська область,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача 3: ОСОБА_1 , с. Нове Село, Дрогобицький район, Львівська область,

предмет спору: визнання недійсним і скасування частково рішення Дрогобицької міської ради № 719 від 04.05.2017 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017 року,

підстава позову: порушення порядку набуття громадянами прав на об`єкти комунальної власності,

за участю представників:

позивача: не з`явився,

відповідача 1: не з`явився,

відповідача 2: не з`явився,

відповідача 3: не з`явився.

ПРОЦЕС

30.04.2020 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області до Дрогобицької міської ради Львівської області, до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області, до Фізичної особи-підприємця Коваля Романа Івановича про визнання недійсним і скасування частково рішення Дрогобицької міської ради № 719 від 04.05.2017 року та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017 року.

05.05.2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Відводів складу суду учасниками справи не заявлено.

27.05.2020 року від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.

02.06.2020 року від прокуратури надійшла відповідь на відзив.

12.08.2020 року задоволено клопотання Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області від 12.08.2020 року про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача 3 - ОСОБА_1 .

Судові засідання неодноразово відкладались за клопотаннями сторін та у зв`язку із впровадженням на території України карантину. Крім того, судове засідання 04.11.2020 року не відбулося у зв`язку з тимчасовою відпусткою судді, пов`язаною із перебуванням на самоізоляції. Підготовче засідання в даній справі згідно з ухвалою суду від 16.11.2020 року призначено на 02.12.2020 року.

У судовому засіданні 02.12.2020 року задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Коваля Романа Івановича про зупинення провадження та зупинено провадження у справі № 914/1060/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку судових рішень у подібних правовідносинах у справі № 922/623/20 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою суду від 22.02.2021 року поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 10.03.2021 року. У зв`язку з неявкою представників відповідачів і третьої особи підготовче засідання відкладено на 24.03.2021 року. У судовому засіданні 24.03.2021 року за участю представника прокуратури закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 08.04.2021 року.

У судовому засіданні 08.04.2021 року за клопотанням відповідачів 1, 2 розгляд справи відкладено на 21.04.2021 року.

У судове засідання 21.04.2021 року учасники справи явку представників не забезпечили. На електронну адресу суду надійшло спільне клопотання відповідачів 1, 2 про відкладення розгляду справи. Відповідач 3 та третя особа повідомлялися про дане судове засідання належним чином шляхом надіслання ухвали суду від 08.04.2021 року на повідомлені суду адреси та за якими ними отримувалась попередня кореспонденція суду. Вихідна кореспонденція суду до суду не поверталась та згідно з відстеженням поштового відправлення за трек-кодами 7901413838668 та 7901413839206 станом на 20.04.2021 року знаходиться у точці видачі з 10 та з 13 квітня 2021 року.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12, щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що повторна неявка відповідача 3 та третьої особи в судове засідання без повідомлення причин неявки, як і повторна неявка відповідачів 1, 2 незалежно від причин неявки, з урахуванням строків, передбачених ст. 195 Господарського процесуального кодексу України, розгляду справи по суті, не перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 21.04.2021 року судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області звернувся до суду із позовом про визнання недійсним і скасування частково рішення Дрогобицької міської ради № 719 від 04.05.2017 року та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017 року.

Рішення міської ради прокурор вважає незаконним, оскільки міською радою в порушення норм законодавства про приватизацію прийнято рішення без обґрунтування доцільності відчуження комунального майна шляхом викупу без підтвердження здійсненого поліпшення орендованого майна у відсотках до вартості майна. Як звернень ФОП Коваля Р.І. до органу місцевого самоврядування щодо проведення покращень орендованого нерухомого майна, та як і надання згоди органом місцевого самоврядування на таке покращення не було. Відтак, за результатами спірного рішення Дрогобицької міської ради прийнято рішення про відчуження майна комунальної власності, наслідком якого стало укладення договору купівлі-продажу з ФОП Коваль Р.І., законність якого також оспорюється прокуратурою.

Відповідачі 1, 2 щодо позовних вимог заперечують та звертають увагу, що ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств» передбачено особливості приватизації державного майна та прийняття державним органом приватизації рішення про приватизації об`єктів груп А. Проте, особливості приватизації комунального майна регулюються відповідними Програмами приватизації затвердженими рішеннями Дрогобицької міської ради у відповідності до ЗУ «Про місцеве самоврядування», а в даному випадку Програмою приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2017 рік, де об`єктами приватизації визначено цілісні майнові комплекси комунальних, а не державних підприємств. Договір оренди був укладений у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому не має законних підстав для визнання його недійсним. Крім цього, у відзиві звертається увага на відсутність у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави і звернення із даним позовом до суду.

Відповідач 3 стосовно позовних вимог заперечує. Стверджує, що визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів комунальної власності, є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад і 04.05.2017 Дрогобицькою міською радою прийнято рішення №719 «Про включення в перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу», відповідно до п. 3 якого нежитлове приміщення площею 184,2 кв.м. включено до переліку об`єктів, що підлягає приватизації шляхом викупу, та доповнено п. 2 Програми приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2017 рік. Відповідно, договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017 загальною площею 184.2 кв.м. на АДРЕСА_2 на момент його вчинення був укладений з додержанням вимог діючого законодавства України. Крім цього, зазначає, що покупець не мав і не міг мати можливості перевіряти правильність актів Дрогобицької міської ради та Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради щодо приватизації ним майна, а самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самото покупця.

Третя особа власної позиції стосовно предмета спору в даній справі суду не повідомила.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

Згідно з договором оренди нежитлових приміщень, будинків та споруд від 04.08.2016 року Дрогобицька міська дитяча лікарня передала орендарю - Фізичній особі-підприємцю Ковалю Роману Івановичу згідно з актом приймання-передачі в оренду нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 184,2 м2.

Відповідно до п. 2.1 договору оренди такий діє до 04.08.2017 року.

09.12.2016 року Коваль Роман Іванович подав заяву про включення об`єкта до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, нежитлове приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_2.

Згідно з резолюцією на рукописній заяві Р. Коваля 11.01.2017 року останній звернувся до міського голови із заявою про включення на викуп нежитлового приміщення, площею 184,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 (додатки до заяви: копії паспорта, коду, свідоцтва підприємця, договору про оренду, технічного паспорта).

Згідно з рішенням рішення ХХІ сесії VII скликання Дрогобицької міської ради Львівської області від 04.05.2017 № 719 року «Про включення в перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» за результатами розгляду заяв фізичних осіб вирішено включити в перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу нежитлові приміщення згідно з додатком. Відділу оренди та приватизації комунального майна виконавчого комітету Дрогобицької міської ради забезпечити внесення об`єктів, вказаних в додатку, в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою м. Дрогобича в особі Дрогобицької міської ради та провести подальшу приватизацію об`єктів.

Згідно п. 3 та п. 4 вказаного рішення, таке є доповненням до розділу 2 Програми приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2017 рік. Виконання даного рішення покладено на відділ оренди та приватизації комунального майна виконавчого комітету Дрогобицької міської ради.

Відповідно до додатку до вказаного рішення одним із об`єктів вказано нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_2 (заявник - ФОП Коваль Р.І., використання - комерційна діяльність, площа - 184,2 кв.м.).

17.10.2017 року Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради Львівської області (згідно з договором - продавець, який на підставі рішення 8 сесії 7 скликання Дрогобицької міської ради № 215 від 31.03.2016 року «Про визнання виконавчого комітету Дрогобицької міської ради органом приватизації та орендодавцем комунального майна територіальної громади м. Дрогобича») та Фізична особа-підприємець Коваль Роман Іванович (згідно з договором - покупець) уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю нежитлове приміщення цокольного поверху № 103, адреса якого: АДРЕСА_2, що відповідно до опису об`єкта, позначене на плані будівель літ. "А-5", має загальну площу 184,2 кв. м.», а покупець зобов`язується прийняти об`єкт продажу і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Згідно з п. 1.2 договору вартість об`єкта продажу відповідно до висновку про вартість майна, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ПП «Т.Е.Д.» станом на 31 липня 2017 року (сертифікат ФДМУ № 742/17 від 25.07.2017 р.), становить 460 336 гривень 00 коп. без ПДВ.

Продаж вчинено за домовленістю сторін, відповідно до рішень сесій Дрогобицької міської ради № 719 від 04.05.2017 року, № 811 від 30.08.2017 року, на підставі висновку про вартість майна, затвердженого міським головою 04.09.2017 року (п. 1.3). Приміщення належать продавцю на підставі довідки Регіонального фонду Державного майна України по Львівській області від 27.06.2017 року, рішення сесії міської ради № 719 від 04.05.2017 року, згідно з відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (РНОНМ 1354774646106).

17.10.2017 року сторонами договору підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення.

Копія звіту про оцінку вартості майна нежитлового приміщення, площею 184,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_2, виконаного ПП «Т.Е.Д.» станом на 31 липня 2017 р., затвердженого міським головою Т. Кучмою 04.09.2017 року, долучений до матеріалів справи.

Згідно з листом від 26.10.2017 року Дрогобицька місцева прокуратура звернулася до міського голови м. Дрогобича із проханням надати інформацію, зокрема, щодо переліку приватизованих об`єктів комунального майна. Виконавчим комітетом міської ради надано відповідь, оформлену листом від 02.11.2017 року, із переліком приватизованих об`єктів комунальної власності на 3 арк., копіями договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень на 30 арк., а також із повідомленням про те, що заяв про надання згоди на здійснення покращення об`єктів комунальної власності, що були приватизовані у 2017 році у відділ оренди та приватизації не поступало.

У січні 2018 року Прокуратурою Львівської області зроблено запит до Західного офісу Держаудитслужби стосовно діяльності Дрогобицької міської ради щодо розпорядження майном. Відповідь на запит разом зі витягом зі звіту № 08-19/5 від 29.12.2017 року також долучено до позовної заяви.

У квітні 2020 року Дрогобицька місцева прокуратура звернулася до міського голови м. Дрогобича із запитом про надання інформації про те, чи звертався ФОП Коваль Роман Іванович до органу місцевого самоврядування за період оренди нежитлового приміщення площею 184,2 кв.м. на АДРЕСА_2 (термін дії договору оренди з 04.08.2016 до 04.08.2017) щодо надання згоди органу місцевого самоврядування на покращення вказаного об`єкта оренди за рахунок власних коштів, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25% ринкової вартості, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності, та чи надавалась згода радою на покращення орендарем об`єкта оренди. З аналогічним запитом орган прокуратури звернувся до орендодавця - КП «Дрогобицької міської дитячої лікарні».

Відповідачем 2 надано відповідь від 15.04.2020 року про те, що заяви про надання дозволу на здійснення невід`ємних покращень орендованого приміщення до виконавчого комітету не поступало та погодження на здійснення невід`ємних покращень не надавалось. КП «Дрогобицька міська дитяча лікарня» також повідомила, що ФОП Коваль Роман Михайлович з 04.08.2016р по 04.08.2017р не звертався для надання згоди орендодавця на покращення орендарем об`єкта оренди.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 206705227 від 13.04.2020 року нежитлове приміщення, площею 184,2 кв.м., літ. «А5» (РНОНМ 1354774646106), 28.12.2017 року зареєстроване на праві приватної власності за Петруняком Романом Михайловичем на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2017 року, тобто Коваль Р.І. відчужив набутий за оспорюваним у даній справі договором купівлі-продажу від 17.10.2017 року об`єкт нерухомого майна.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників учасників справи в судових засіданнях, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю з огляду на таке.

1. Щодо права прокурора на звернення до суду з позовом у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, із позовом про визнання недійсним і скасування частково рішення Дрогобицької міської ради № 719 від 04.05.2017 року та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017 року звернувся заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абз. 1-2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абз.1-3 ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч. ч. 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, у кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Аналогічна правова позиція про застосування вказаних норм права викладена в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 20.09.2018 по справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 22.10.2019 у справі №914/648/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

В контексті правовідносин у даній справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (висновки Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 915/20/18).

Як зазначено у позовній заяві, незаконне, всупереч визначеному законодавством порядку, набуття громадянами прав на об`єкти комунальної власності не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15. Звернення місцевої прокуратури з позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання щодо відчуження нерухомого майна комунальної власності на користь інших осіб та повернення об`єкта нерухомості територіальній громаді, який вибув з її власності незаконно шляхом грубого порушення порядку та умов її відчуження, встановлених чинним законодавством. Водночас, згідно Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено право органу місцевого самоврядування відповідної ради на звернення до суду з вимогою про скасування власних рішень, прийнятих радою, а також процесуально неможливо визначити позивачем той орган, рішення якого підлягає скасуванню.

Крім цього, суд звертає увагу, що позовна заява подана заступником керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, що узгоджується з положеннями ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» (право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури) та прикінцевим і перехідним положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури).

Також суд зазначає, що процесуальний інтерес прокуратури та органу місцевого самоврядування, рішення якого оскаржується, не співпадає, і процесуальний статус органу місцевого самоврядування правильно визначено як відповідача відповідно до суті спору та заявлених позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд вважає, що орган прокуратури обґрунтовано звернувся до суду із позовом у даній справі, а заперечення відповідачів 1, 2 про відсутність у прокурора законних підстав для звернення до суду є безпідставними.

2. Щодо обґрунтованості позовної вимоги про визнання недійсним в частині рішення Дрогобицької міської ради.

Так, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 206705227 від 13.04.2020 року, власником нежитлового приміщення, площею 184,2 кв.м., літ. «А5» (РНОНМ 1354774646106), до 17.10.2017 року була територіальна громада міста Дрогобича в особі Дрогобицької міської ради Львівської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об`єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Суд звертає увагу, що оскаржуване рішення приймалося на підставі Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», який був чинним на 04.05.2017 року в редакції від 13.05.2014 року та який встановлював правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу, а також на підставі Закону України «Про приватизацію державного майна».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - єдині майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені в самостійні суб`єкти господарювання - юридичні особи (у тому числі ті, що передані в оренду, перебувають у процесі реструктуризації), на яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за такий період не перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартості майна яких недостатньо для формування статутного капіталу господарського товариства, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані; окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно державних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном; майно державних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств. Відповідно до ч. 2 ст. 5-1 вказаного закону об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» об`єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами.

Викуп об`єкта малої приватизації регламентований ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Покупець, який став власником об`єкта і не скористався на момент його приватизації правом викупу будівлі (споруди, нежитлового приміщення) у межах займаної таким об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, нежитлове приміщення), якщо це не заборонено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Положеннями ст. 18-2 вказаного Закону передбачено особливості приватизації окремих груп об`єктів. Так, приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей:

1) у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна;

2) продаж нежитлових приміщень, будівель та споруд, які згідно із законодавством можуть бути об`єктами приватизації, незалежно від підпорядкування здійснюється державними органами приватизації відповідно до законодавства з питань приватизації;

3) майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів державного підприємства, визнаного банкрутом за рішенням господарського суду (якщо господарський суд прийняв постанову про його ліквідацію), передається ліквідаційною комісією відповідному державному органу приватизації для подальшої приватизації за актом приймання-передачі в порядку, встановленому Фондом державного майна України. Продаж зазначеного майна здійснюється виключно на аукціонах;

4) державний орган приватизації з власної ініціативи приймає рішення про приватизацію об`єктів групи А, які утворюються на базі державного майна підприємств, що реструктуризуються, нежитлових приміщень, об`єктів, щодо яких скасовано заборону на приватизацію в установленому законом порядку, та інших неприватизованих об`єктів групи А.

Суд звертає увагу, що сторонами не заперечується обставина належності спірного нежитлового приміщення до категорії об`єктів групи «А». Тому заперечення відповідачів 1, 2 стосовно того, що на приватизацію комунального майна не поширюються положення ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» є безпідставними. Застосування до аналогічних ситуацій приписів зазначених законів (Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», Закону України «Про приватизацію державного майна») підтверджується судовою практикою Верховного Суду (постанова від 17.06.2020 року у справі № 922/1958/19, у справі № 922/2593/19, у справі № 922/2246/19).

Відтак, можна зробити висновок, що обов`язковою передумовою приватизації орендованого комунального майна (нежитлового приміщення) групи «А» шляхом викупу є виникнення права в орендаря на такий викуп, а таке право виникає за наявності таких умов як здійснення орендарем за рахунок власних коштів за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, а розмір такого поліпшення має становити не менше як 25 відсотків ринкової вартості майна, за якими воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність таких обставин і умов. Натомість із листування органу прокуратури та Дрогобицької міської ради вбачається, що відповідач 1 визнає та не заперечує такого факту - відсутності звернення орендаря про надання дозволу на здійснення невід`ємних покращень орендованого приміщення, так як до виконавчого комітету таких не поступало та погодження на здійснення невід`ємних покращень не надавалось. Відповідно, була відсутня необхідна умова для продажу нерухомого майна шляхом викупу - здійснення орендарем за рахунок власних коштів за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна. Заперечуючи позовні вимоги, відповідачі 1, 2 не подали жодних доказів на спростування вказаної обставини чи на підтвердження протилежного.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що рішення Дрогобицької міської ради від 04.05.2017 року прийнято передчасно, без наявності передбачених законодавством умов, що свідчить про його незаконність. Така позиція суду відповідає висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо приватизації комунального майна викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, про що зазначено також у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 року у справі №922/623/20, до винесення якої провадження у справі, що розглядається, зупинялося.

Відповідно до таких висновків, зважаючи на положення законодавства, зокрема, статей 5-1, 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна», статей 3, 8, 11, 10, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (чинних на час виникнення спірних правовідносин), орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом; у виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. У вказаних судових рішеннях звертається увагу на помилковість доводів про те, що рада як орган місцевого самоврядування мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Права та законні інтереси захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсним актів органу державної влади та місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом (ч. 2 ст. 20 ГК України).

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, суд доходить висновку, що позовна вимога про визнання недійсним п. 1 рішення Дрогобицької міської ради № 719 від 04.05.2017 «Про включення в перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» в частині включення до переліку об`єкта (згідно додатку до рішення), що підлягає приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення площею 184,2 кв.м. (літ-А-5) на АДРЕСА_2 підлягає задоовленню.

3. Щодо обґрунтованості позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу.

Як встановлено вище, відповідно до рішень сесій Дрогобицької міської ради № 719 від 04.05.2017 року, № 811 від 30.08.2017 року, 17.10.2017 року Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради Львівської області та Фізична особа-підприємець Коваль Роман Іванович уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_2, що відповідно до опису об`єкта, позначене на плані будівель літ. "А-5", має загальну площу 184,2 кв. м, шляхом викупу. 17.10.2017 року сторонами договору підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення.

Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

За приписами статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що продовжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Проте, як зазначено вище, договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17.10.2017 року укладений на підставі, зокрема, рішення Дрогобицької міської ради № 719 від 04.05.2017 року, яке з мотивів, зазначених вище, визнано незаконним та скасовано, а також з порушенням вимог статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Суд зазначає, що вимога про визнання недійсним договору, укладеного внаслідок прийняття міською радою рішення № 719 від 04.05.2017 року, є похідною вимогою від вимоги про визнання незаконним частково відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Відтак, оскільки оскаржуване рішення міської ради № 719 визнане незаконним і скасоване, то договір купівлі-продажу від 17.10.2017 року є таким, що не відповідає вимогам частини першої статті 203 Цивільного кодексу України. Тому відповідно до частин першої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу від 17.10.2017 року підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017 року є обґрунтованою, відповідачами не спростованою та підлягає задоволенню.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір за першу позовну вимогу немайнового характеру покладається на відповідача 1, за похідну позовну вимогу - на відповідачів 2 і 3 порівну, що відповідає п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

Суд звертає увагу, що згідно з наказом № 40 від 17.02.2021 року з 15.03.2021 року розпочали роботу окружні прокуратури, про що 18.03.2021 року повідомлено суд (пояснення від 18.03.2021 року, вх. № 6704/21). Зокрема, у Дрогобицькому районі утворено Дрогобицьку окружну прокуратуру. Тобто у процесі розгляду справи орган прокуратури, який подав позов у даній справі, Дрогобицька місцева прокуратура, змінила своє найменування.

Суд зазначає, що чинний Господарський процесуальний кодекс України не регламентує порядок саме зміни назви сторони, та звертає увагу на висловлену Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі № 5006/7/28/2012 позицію стосовно того, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов`язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи. Відтак, суд у попередніх ухвалах суду в найменуванні позивача вказував актуальне найменування органу прокуратури. Також суд вважає за доцільне у резолютивній частині рішення вказати актуальне найменування позивача як особи, що сплачувала судовий збір за подання даної позовної заяви, - Львівську обласну прокуратуру.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги до Дрогобицької міської ради Львівської області, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області та Фізичної особи-підприємця Коваля Романа Івановича задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним п. 1 рішення Дрогобицької міської ради № 719 від 04.05.2017 «Про включення в перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» в частині включення до переліку об`єкта (згідно додатку до рішення), що підлягає приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення площею 184,2 кв.м. (літ-А-5) на АДРЕСА_2.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017 загальною площею 184,2 кв.м (літ А-5) за адресою АДРЕСА_2, укладеного між Виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та Фізичною особою - підприємцем Коваль Романом Івановичем ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

4. Стягнути з Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська область, місто Дрогобич, площа Ринок, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 04055972) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код юридичної особи 02910031) судовий збір в сумі 2 102,00 грн.

5. Стягнути з Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області (Україна, 82100, Львівська обл., місто Дрогобич, пл. Ринок, будинок 1, ідентифікаційний код юридичної особи 26307196) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код юридичної особи 02910031) судовий збір в сумі 1 051,00 грн.

6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Коваля Романа Івановича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19, ідентифікаційний код юридичної особи 02910031) судовий збір в сумі 1 051,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 05.05.2021 року.

Суддя Р.І. Матвіїв