Рішення № 96726020, 13.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.04.2021Справа № 910/17274/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферромет1";

до Фонду державного майна України;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне підприємство "Нігинський кар`єр"

про визнання недійсним та скасування наказу.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: не з`явилися;

Від відповідача: Ленько М. М., уповноважена особа;

Від третьої особи: не з`явилися.

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Ферромет 1" з позовом до Фонду державного майна України про визнання недійсним та скасування наказу Фонду державного майна України № 1346 від 13.08.2020 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 № 1574 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2020 році".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 року відкрито провадження у справі № 910/17274/20 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, розгляд справи призначено на 15.12.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2020 року призначено розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферромет1" про забезпечення позову в судове засіданні з викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферромет1" про забезпечення позову відмовлено повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/17274/20 до судового розгляду по суті на 30.03.2021.

У судовому засіданні 30.03.2021 оголошувалась перерва в слуханні справи по суті до 13.04.2021.

Під час розгляду спору по суті 13.04.2021 р. представник відповідача проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своєму письмовому відзиві на позовну заяву.

Позивач та третя особа своїх повноважних представників у судове засідання 13.04.2021 не направили, хоча про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Крім того судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до об`єктів малої приватизації належать, зокрема, єдині майнові комплекси державних і комунальних підприємств, їх структурних підрозділів, у тому числі єдині майнові комплекси та їх структурні підрозділи, що передані в оренду, крім єдиних майнових комплексів державних і комунальних підприємств, що належать до об`єктів великої приватизації.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу входять усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації з Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють, зокрема:

-управління об`єктами державної власності, зокрема державними підприємствами та корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери управління Фонду державного майна України, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України;

- захист майнових прав державних підприємств, а також корпоративних прав держави на території України, що належать до сфери управління Фонду державного майна України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна» цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Нігинський кар`єр» (код ЄДРПОУ 00373741) передано до сфери управління Фонду.

Наказом Фонду від 13.08.2020 № 1346 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 № 1574 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2020 році» (зі змінами) було включено ЄМК ДП «Нігинський кар`єр» до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств, що підлягають приватизації в 2020 році.

Наказом Фонду від 14.08.2020 № 1356 «Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства Нігинський кар`єр» прийнято рішення про приватизацію ЄМК ДП «Нігинський кар`єр» шляхом продажу на аукціоні з умовами.

Наказом Фонду від 06.10.2020 № 1619 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 28.12.2020 № 1574 «Про затвердження переліків малої приватизації, що підлягають приватизації у 2020 році» (зі змінами) органом приватизації визначено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (далі - Регіональне відділення).

Наказом Фонду від 30.10.2020 № 1754 «Про деякі питання приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства «Нігинський кар`єр» Регіональному відділенню наказано продовжити здійснювати заходи з приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства «Нігинський кар`єр».

Отже, згідно з вимогами вищевказаних наказів органом приватизації ДП «Нігинський кар`єр» визначено Регіональне відділення.

Враховуючи викладене, прийняття рішення щодо здійснення заходів з приватизації єдиного майнового комплексу державногопідприємства Нігинський кар`єр» належить до повноважень Регіонального відділення.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ТОВ «Ферромет1» посилався на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 30.09.2020 у справі № 924/855/20, якою було відкрито провадження у справі про банкрутство ДП «Нігинський кар`єр», а тому, на думку позивача, будь-які подальші дії щодо боржника повинні здійснюватись саме в межах справи про банкрутство та у відповідності до Кодексу України з процедур банкрутства. Позивач вважає, що внаслідок прийняття Наказу №1346 державне підприємство «Нігинський кар`єр» може ухилитися від виконання зобов`язань перед кредиторами у справі про банкрутство № 924/855/20.

Частиною 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» встановлено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, за якими:

-дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом;

-після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» справи про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, не порушуються до її завершення. Провадження у справах про банкрутство таких підприємств / господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.

Згідно п.п. 10 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону внесено зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема розділ X Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 4-3 наступного змісту: провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.

Відповідно до положень п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після припинення провадження у справі про банкрутство забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, зупиняється перебіг позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Частина друга статті 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» містить вичерпний перелік об`єктів, які не підлягають приватизації.

Частиною 2 вищевказаної статті встановлено, що крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України за вказаним цією нормою переліком.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України,

Відповідно до статутної діяльністі ДП «Нігинський кар`єр» дане підприємство не відноситься до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації визначеного ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна».

Також під час розгляду даної справи було встановлено, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 у справі № 924/855/20 ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 30.09.2020р. у справі №924/855/20 було скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Нігинський кар`єр".

Постановою Верховного Суду від 30.03.2021 р. постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 у справі № 924/855/20 про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство ДП "Нігинський кар`єр" залишено без змін.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 74 ГПК України саме позивач мав довести в установленому законом порядку наявність факту порушення його прав та інтересів.

Належних та допустимих доказів на підтвердження порушеного права позивача, суті такого порушення та підстав захисту або поновлення порушеного права позивача матеріали справи не містять.

Також суд відзначає, що Фонду державного майна України, видаючи наказ від 13.08.2020 № 1346 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 28.12.2019 № 1574 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2020 році» (зі змінами), діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи зібрані докази по справі, пояснення представників сторін та керуючись статтями 129, 232, 236-241 ГПК України

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05.05.2021

Суддя О.В. Мандриченко