Рішення № 96725959, 28.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.04.2021Справа № 910/21101/20

За позовомКомпанії «ТОЛЕКСІС ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД»доФонду державного майна Україниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат»провизнання наказу недійсним та визнання переважного права на придбання часткиСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Васьківський Л.М.від відповідача:Ізвєков К.В.від третьої особи:Волошина Є.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Компанія «ТОЛЕКСІС ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД» (надалі - «Компанія») звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України про визнання наказу недійсним та визнання переважного права на придбання частки.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним наказу відповідача №1971 від 07.12.2020 «Про прийняття рішення про приватизацію державної частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат», оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права позивача як учасника такого товариства. Крім того, позивач просить суд визнати за ним переважне право на придбання частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» шляхом здійснення викупу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (надалі - ТОВ «ЗТМК») в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, призначено у справі підготовче засідання.

22.01.2021 від представника третьої особи до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/31271/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перша лінія постачання» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та нечинним положень розпорядження №1475-р від 25.11.2020. Аналогічне клопотання про зупинення провадження у справі було заявлено відповідачем.

Також 26.01.2021 від представника третьої особи до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/1245/17 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ТОВ «ЗТМК» та Компанії про розірвання договору про заснування товариства та повернення майна до сфери управління Фонду державного майна України.

Судом в задоволенні вказаних клопотань було відмовлено з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку з`ясовує, як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також те, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти що мають преюдиціальне значення.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі, тобто господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.

Розглянувши в підготовчих провадженнях подані клопотання про зупинення провадження у даній справі, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що третьою особою та відповідачем не було доведено існування об`єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення спору у справах №640/31271/20 та №910/1245/17, а також неможливості суду самостійно в межах даної справи розглянути та встановити обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог.

Більш того судом враховано, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

26.01.2021 від ТОВ «ЗТМК» до суду надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких третя особа проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на те, що відповідачем було правомірно прийнято оскаржуваний у даній справі наказ про приватизацію державної частки у статутному капіталі ТОВ «ЗТМК» шляхом продажу на аукціоні з умовами.

У відповіді на пояснення третьої особи позивач не погоджується із викладеними доводами, вважає їх такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та жодним чином не спростовують підстави позовних вимог у даній справі.

01.02.2021 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі з огляду на те, що Фонд державного майна України мав повноваження щодо вибору способу приватизації державної частки у статутному капіталі ТОВ «ЗТМК», а відповідно до положень п. 6.14 Статуту та ст. 13 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизація може здійснюватися шляхом продажу державної власності на аукціоні без застосування переважного права учасника товариства на викуп. Також у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що чинне законодавство не передбачає такого способу судового захисту як визнання переваженого права на придбання частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

В судовому засіданні 01.02.2021 представником відповідача заявлено клопотання про залишення позову без розгляду, в задоволенні якого судом було відмовлено з огляду на наявність в матеріалах справи належних доказів на підтвердження повноважень у представника позивача для звернення до суду із даним позовом від імені та в інтересах Компанії.

У відповіді на відзив на позовну заяву, яка надійшла до суду 09.02.2021, позивач спростовує твердження відповідача та наполягає на правомірності звернення до суду із даним позовом.

Розгляд справи неодноразово відкладався з незалежних від суду обставин.

Протокольною ухвалою суду від 12.04.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.04.2021.

Представник позивача в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позовні вимоги повністю.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях обставини.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.04.2021 судом оголошено перерву на 28.04.2021.

В судовому засіданні 28.04.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На виконання Постанов Кабінету Міністрів України від 23.01.2012 №243 «Деякі питання титанової галузі» та від 03.10.2012 №955 «Деякі питання утворення ТОВ «ЗТМК» за результатами конкурсного відбору недержавного учасника ТОВ «ЗТМК», 22.02.2013 Фондом державного майна України з переможцем конкурсу - Компанією було укладено договір №85 про заснування ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат».

Відповідно до змісту п. 6.4 Статуту ТОВ «ЗТМК», затвердженого протоколом загальних зборів учасників Товариства від 10.08.2020, статутний капітал ТОВ «ЗТМК» розподілений між учасниками наступним чином:

Фонд державного майна України - 51% статутного капіталу Товариства;

Компанія «ТОЛЕКСІС ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД» - 49% статутного капіталу Товариства.

Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ ТОВ «ЗТМК» є товариством з обмеженою відповідальністю, заснованим на базі об`єднання майна різних форм власності - державної в частці 51% та приватної в частці 49%.

07.12.2020 Фондом державного майна України прийнято Наказ №1971 «Про прийняття рішення про приватизацію державної частки у статутному капіталі ТОВ «ЗТМК», яким визначено:

« 1. Прийняти рішення про приватизацію державної частки розміром 51% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (статутний капітал товариства становить 1 468 949 019,80 грн.).

2. Приватизувати державну частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» шляхом продажу на аукціоні з умовами.

3. Управлінню великої приватизації Департаменту приватизації забезпечити:

1) протягом десяти робочих днів з дня видання цього наказу утворення аукціонної комісії з продажу державної частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат»;

2) конкурсний відбір радника для підготовки до приватизації та продажу державної частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» відповідно до Порядку залучення радників у процесі приватизації об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №878 (зі змінами).

4. Управлінню прийому та підготовки об`єктів до приватизації Департаменту приватизації забезпечити протягом одного робочого дня з дня видання цього наказу передачу його копії в електронному вигляді та інформації про прийняття рішення про приватизацію відповідного об`єкта (в паперовому та електронному вигляді) Департаменту комунікацій та маркетингу для її опублікування в офіційному друкованому виданні Фонду державного майна України - газеті «Відомості приватизації», а також на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України у визначений законодавством строк.»

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання недійсним вказаного наказу.

Зокрема, позивач вважає, що приймаючи оскаржуваний у даній справі наказ, Фонд державного майна України порушив переважне право позивача на викуп частки у статутному капіталі ТОВ «ЗТМК», оскільки вказаним наказом прийнято рішення про приватизацію державної частки саме шляхом продажу на аукціоні без надання гарантованої чинним законодавством України можливості позивачу здійснити її викуп.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю» учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі.

Якщо кілька учасників товариства скористаються своїм переважним правом, вони придбавають частку (частину частки) пропорційно до розміру належних їм часток у статутному капіталі товариства.

Учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства.

Якщо учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, отримав від іншого учасника письмову заяву про намір скористатися своїм переважним правом, такі учасники зобов`язані протягом одного місяця укласти договір купівлі-продажу пропонованої до продажу частки (частини частки).

У разі ухилення продавця від укладення договору купівлі-продажу покупець має право звернутися до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу частки (її частини) укладеним на запропонованих продавцем умовах.

У разі ухилення покупця від укладення договору купівлі-продажу продавець має право реалізувати свою частку третій особі на раніше повідомлених учасникам товариства умовах.

Учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.

Статутом товариства може встановлюватися інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства. Статутом може встановлюватися, що учасники товариства не мають переважного права. Статутом також може бути передбачений обов`язок учасника товариства, який має намір продати частку (частину частки) третій особі, провести спершу переговори щодо її продажу з іншими учасниками товариства. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

Якщо продаж частки (частини частки) у статутному капіталі товариства здійснюється на аукціоні (публічних торгах) відповідно до закону, переважне право учасника товариства не застосовується.

Переважне право учасника товариства не застосовується у разі, якщо це передбачено корпоративним договором, стороною якого є такий учасник.

Суд відзначає, що корпоративного договору, сторонами якого було б передбачено не застосування переважного права учасника на придбання частки (частини частки) іншого учасника ТОВ «ЗТМК», в матеріалах справи не міститься, сторони існування такого документу не підтвердили належними і допустимими доказами.

Пунктом 6.9 Статуту ТОВ «ЗТМК» передбачено, що учасник Товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника Товариства, що продається третій особі.

Згідно з п. 6.11 Статуту ТОВ «ЗТМК» учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства.

Відповідно до 6.14 Статуту ТОВ «ЗТМК» якщо продаж частки (частини частки) у статутному капіталі товариства здійснюється на аукціоні (публічних торгах) відповідно до закону, переважне право учасника товариства не застосовується.

Пунктом 6.16 Статуту ТОВ «ЗТМК» передбачено, що продаж (приватизація) частки у статутному капіталі товариства, що належить державі в особі Фонду державного майна України, здійснюється відповідно до законодавства України з питань приватизації.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації поділяються на об`єкти малої приватизації та об`єкти великої приватизації.

Стаття 6 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» відносить до об`єктів великої приватизації всі об`єкти державної або комунальної власності (єдині майнові комплекси державних підприємств та пакети акцій (часток) суб`єктів господарювання, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі), вартість активів яких згідно з даними фінансової звітності за останній звітний рік перевищує 250 мільйонів гривень.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2020 №1475-р «Про внесення зміни в додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 січня 2019 №36» частку, що належить державі у статутному капіталі ТОВ «ЗТМК», внесено до переліку об`єктів великої приватизації державної власності.

Згідно з ст. 13 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизація державного або комунального майна здійснюється шляхом:

1) продажу об`єктів права державної або комунальної власності на аукціоні;

2) викупу об`єктів приватизації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» викуп акцій (часток), що належать державі або територіальній громаді у статутних капіталах господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства та з урахуванням установчих документів таких товариств і законодавства держав реєстрації таких товариств (організацій, підприємств).

Якщо особи, які відповідно до законодавства та з урахуванням установчих документів таких товариств не скористалися у визначений строк своїм переважним правом на викуп, органи приватизації здійснюють продаж таких об`єктів приватизації на аукціоні відповідно до вимог, встановлених цим Законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю» та п. 6.14 Статуту ТОВ «ЗТМК» якщо продаж частки (частини частки) у статутному капіталі товариства здійснюється на аукціоні (публічних торгах) відповідно до закону, переважне право учасника товариства не застосовується, однак відповідно до положень ст. 16 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна», викуп акцій (часток), що належать державі або територіальній громаді у статутних капіталах господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об`єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства та з урахуванням установчих документів таких товариств і законодавства держав реєстрації таких товариств (організацій, підприємств).

І тільки якщо особи, які відповідно до законодавства та з урахуванням установчих документів таких товариств не скористалися у визначений строк своїм переважним правом на викуп, органи приватизації здійснюють продаж таких об`єктів приватизації на аукціоні відповідно до вимог, встановлених цим Законом.

Статтею 16 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», визначено переважне право іншого учасника товариства заснованого на базі об`єднання майна різних форм власності, скористатися своїм переважним правом на викуп частки у статутному капіталі товариства і лише у випадку не використання учасником свого переважного права, визначено право органу приватизації здійснити продаж об`єкту приватизації на аукціоні.

Враховуючи, що відповідно до відомостей, які містяться в ЄДРПОУ, ТОВ «ЗТМК» засновано на базі об`єднання майна різних форм власності - державної в частці 51% та приватної в частці 49%, в договорі про заснування ТОВ «ЗТМК» та Статуті ТОВ «ЗТМК» передбачено переважне право учасника на придбання частки, при проведені приватизації державної частки ТОВ «ЗТМК» в розмірі 51%, слід застосовувати положення ст. 16 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» і проводити приватизацію шляхом викупу державної частки ТОВ «ЗТМК» з застосуванням переваженого права Компанії на її викуп.

Суд вважає доведеним той факт, що Фондом державного майна України всупереч положенням ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю» та ст. 16 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна», без урахування переважного права Компанії «ТОЛЕКСІС ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД» на викуп частки в статутному капіталі ТОВ «ЗТМК» прийнято рішення про приватизацію державної частки у статутному капіталі товариства саме шляхом продажу на аукціоні з умовами без надання гарантованої законом можливості Позивачу здійснити викуп об`єкту приватизації.

Суд звертає увагу на позицію Міністерства Фінансів України, викладену у висновках від 18.11.2020 №47040-08-5/35295 щодо проекту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 січня 2019 р. №36-р. (в частині включення державної частки статутного капіталу ТОВ «ЗТМК» до Переліку об`єктів великої приватизації).

Зокрема, Міністерство фінансів України вказало і закцентувало увагу Фонду державного майна України на наявному переважному праві Компанії на викуп державної частки статутного капіталу ТОВ «ЗТМК» в порядку ст. 16 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна».

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно стверджує про можливість здійснення приватизації ТОВ «ЗТМК» без врахування положень ст. 16 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» та без застосуванням переваженого права Компанії на викуп державної частки ТОВ «ЗТМК».

Крім того, наведені норми права в повному обсязі спростовують аргументи відповідача з приводу того, що відповідно до положень п. 6.14 Статуту та ст. 13 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» приватизація може здійснюватися шляхом продажу державної власності на аукціоні без застосування переважного права учасника товариства на викуп.

В Рішенні Конституційного Суду України від 10.12.2009 у справі №1-46/2009 за конституційним зверненням приватного підприємства «Автосервіс» щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 Цивільного кодексу України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна) (п.3.1.), Конституційний Суд, зазначив про те, що відповідно до Конституції України усі суб`єкти права власності рівні перед законом; кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; правовий режим власності визначається виключно законом.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2000 року N 14-рп/2000 ( v014p710-00 ) у справі про визначення способу малої приватизації, правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами.

За змістом частини 2 статті 2, статті 318 Цивільного Кодексу держава є учасником цивільних відносин та одним із суб`єктів права власності. У державній власності перебуває майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Обмеження законодавцем права власника майна, щодо розпорядження цим майном ґрунтується на розумних та справедливих критеріях. Це відповідає і позиції Європейського суду з прав людини, викладеній в рішенні у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства, заява N 8793/79» від 21 лютого 1986 року. За його змістом національний законодавець з метою підтримання соціальної справедливості у суспільстві як складової публічного інтересу може допустити захист інтересів, встановивши обмеження права його власників щодо визначення ними умов продажу майна.

Конституційний Суд України виходить з того, що держава при управлінні належним їй майном повноважна допускати цивільно-правові обтяження такого майна з метою залучення коштів до суспільних або утримуватися від цього. Проте, встановлюючи відповідні обтяження, вона має враховувати, що у майбутньому право відчуження відповідного майна може бути обмежене цими обтяженнями.

При цьому, в абз. 4 п. 3.5 рішення Конституційного Суду України від 10.12.2009 у справі №1-46/2009, Конституційний Суд прийшов до висновків щодо відсутності порушення майнових прав власників майна при застосуванні переважного права на придбання майна, в тому числі відсутності порушення майнових прав власника державного майна.

За вказаних обставин, суд погоджується із доводами позивача, що у правовідносинах з приватизації ТОВ «ЗТМК», застосування переважного права на придбання майна відповідає справедливим критеріям та не порушує майнових прав держави в особі Фонду державного майна України.

Також, Законом України від 02.09.2020 №853-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» щодо парламентського контролю за приватизацією державного майна» було внесено зміни до п. 7-2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та встановлено, що тимчасово на період встановлення Кабінетом Міністрів України карантину та обмежувальних заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) аукціони з продажу об`єктів великої приватизації не проводяться.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» до 28 лютого 2021 р. на території України карантин, продовжено дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Таким чином, на законодавчому рівні було закріплено заборону проводити аукціони в період дії карантину та обмежувальних заходів, проте Фондом державного майна України було прийнято оскаржуваний у даній справі наказ, яким розпочато процедуру проведення відповідного аукціону.

Суд відзначає, що в даному випадку Фондом державного майна України також не враховано позицію Міністерства юстиції України, закріплену у висновках від 20.11.2020 №52088/25651-26-20/8.1.6 за результатами правової експертизи проекту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про внесення змін у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 січня 2019 р. №36-р. (в частині включення державної частки статутного капіталу ТОВ «ЗТМК» до Переліку об`єктів великої приватизації), в якій закцентовано увагу відповідача на неможливості проведення аукціону з продажу об`єктів великої приватизації в період встановлення Кабінетом Міністрів України карантину та обмежувальних заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Таким чином, Фонд державного майна України, приймаючи оскаржуване рішення про приватизацію державної частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» шляхом проведення аукціонну, оформлене Наказом від 07.12.2020 р. №1971, порушив пряму заборону на проведення аукціонів в період дії карантину на території України.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав суд відзначає наступне.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Більш того, відповідно до норм статей 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 погодилася з такими висновками і вважає, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

З аналізу оскаржуваного наказу Фонду державного майна України від 07.12.2020 №1971 вбачається, що відповідач не визнає наявність у Компанії права на переважне придбання частки іншого учасника ТОВ «ЗТМК».

За таких обставин, враховуючи приписи статей 20 Закону України «Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю», 16 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та 20 Господарського кодексу України, вбачає за можливе застосування таких способів захисту прав позивача як визнання недійсним акту органу державної влади та визнання наявності права на переважне придбання частки іншого учасника у статутному капіталі ТОВ «ЗТМК».

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог не спростовує.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Компанії «ТОЛЕКСІС ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД» задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним наказ Фонду державного майна України від 07.12.2020 №1971 «Про прийняття рішення про приватизацію державної частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат».

3. Визнати за Компанією «ТОЛЕКСІС ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД» (TOLEXIS TRADING LIMITED) (Еміліу Хурмузіу Стріт, Лофітіс Бізнес Центр, 6-й поверх, офіс 3 та 4, П.С. 3035, Лімассол, Кіпр; ідентифікаційний код юридичної особи НЕ148292) переважне право на придбання частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (код ЄДРПОУ 38983006) в порядку, визначеному ст. 16 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» шляхом викупу.

4. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) на користь Компанії «ТОЛЕКСІС ТРЕЙДІНГ ЛІМІТЕД» (TOLEXIS TRADING LIMITED) (Еміліу Хурмузіу Стріт, Лофітіс Бізнес Центр, 6-й поверх, офіс 3 та 4, П.С. 3035, Лімассол, Кіпр; ідентифікаційний код юридичної особи НЕ148292) судовий збір у розмірі 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн. 00 коп. Вижати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.05.2021.

Суддя В.П. Босий