Рішення № 96725942, 28.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.04.2021Справа № 910/21026/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ»доМіністерства оборони Україниза участюСпеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіонупророзірвання договорів та стягнення грошових коштівСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:не з`явивсявід відповідача:Кривошея Д.А.від прокуратури:Чередник Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ» (надалі - «Товариство») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (надалі - «Міноборони України») про розірвання договору поставки та стягнення 6 963 710,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для розірвання договору №286/1/19/34 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 07.12.2019. Крім того, у зв`язку з розірванням договору позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача забезпечення виконання договору у розмірі 6 963 710,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 01.02.2021.

27.01.2021 представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про об`єднання справ в одне провадження, в якому позивач просило суд об`єднати в одне провадження дану справу та справу Господарського суду міста Києва №910/21010/20 за позовом Товариства до Міноборони України про розірвання з 01.11.2019 договору №286/1/19/33 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 02.10.2019 року та стягнення 2 512 559,99 грн. договірного забезпечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ» про об`єднання справ в одне провадження задоволено, об`єднано в одне провадження справи №910/21026/20 та №910/21010/20, передано справу №910/21010/20 на розгляд судді Босого В.П., присвоєно об`єднаній справі №910/21026/20.

Заперечуючи проти позовних вимогу у даній справі, відповідач вказує на те, що позовні вимоги про розірвання спірних договорів спрямовані на уникнення сплати позивачем штрафних санкцій за несвоєчасне виконання договорів них зобов`язань. Також у поданому відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що позивач не довів належними засобами доказування наявності істотної зміни обставин, а також факту вжиття ним заходів з метою пошуку інших контрагентів для належного виконання взятих на себе зобов`язань за спірними договорами.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач був позбавлений можливості за короткий проміжок часу знайти іншого постачальника для закупівлі всього обсягу продукції, яка мала бути поставлена на користь відповідача, оскільки до реалізації такої продукції пред`являлися спеціальні вимоги.

Розгляд справи неодноразово відкладався з незалежних від суду обставин.

Протокольною ухвалою суду від 12.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.04.2021.

Представник позивача в судове засідання з`явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

Присутній в судовому засіданні прокурор проти задоволення позовних вимог заперечував.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.04.2021 судом оголошено перерву на 28.04.2021.

В судовому засіданні 28.04.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.10.2019 між Міноборони України (замовник) та Товариством (постачальник) був укладений договір про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/19/33 (надалі - «Договір №286/1/19/33»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується постачити у 2019 році нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) (лот. 1 (09131000-6) авіаційний гас (паливо для реактивних двигунів РТ та/або паливо ТС-1 для реактивних двигунів та/або паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1) (продукція) для потреб Міноборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною специфікацією.

Пунктом 4.1 Договору №286/1/19/33 передбачено, що розрахунок за фактично постачену продукцію здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міноборони України належним чином оформлених документів, передбачених цим договором.

За змістом п. 5.2 Договору №286/1/19/33 постачання продукції одержувачам замовника здійснює постачальник виключно за номенклатурою, у кількостях, в строки та за адресами, що зазначені в рознарядках Міноборони України.

Згідно з п. 5.5 Договору №286/1/19/33 він вважається виконаним при умові постачання 100% продукції.

Відповідно до п. 10.1 Договору №286/1/19/33 він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків до повного виконання.

Також 07.10.2019 між Міноборони України (замовник) та Товариством (постачальник) був укладений договір про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) №286/1/19/34 (надалі - «Договір №286/1/19/34»), за змістом п. 1.1 якого постачальник зобов`язується постачити у 2019 році нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0), а саме: паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 та/або паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 (ДТ-З-К5, клас 2) (продукція) для потреб Міноборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною специфікацією.

Відповідно до п. 10.1 Договору №286/1/19/34 він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків до повного виконання.

Листом №2912-1 від 29.12.2020 позивач звернувся до відповідача, в якому повідомив, що після підписання та укладення Договорів №286/1/19/33 та №286/1/19/34 мала місце істотна зміна обставин, якими позивач керувався при прийнятті рішення щодо їх укладення, у зв`язку з чим запропоновував розірвати такі договори та повернути на його користь договірні забезпечення.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, підстав для розірвання Договорів у зв`язку з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при їх укладанні.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши зміст укладених між сторонами Договорів, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вони є договорами поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Особливості укладання договорів за державним замовленням (державних контрактів) визначаються Законом України «Про публічні закупівлі» та Законом України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони».

Пунктом 20 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що публічна закупівля - це придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з пунктом 5 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів врегульований статтею 188 Господарського кодексу України, відповідно до якої зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до п. 8.5 Договорів у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, він може бути змінений або розірваний за згодою сторін (п. 8.5 договорів).

У разі недосягнення сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку (п. 9.2 вказаних договорів).

Як встановлено судом раніше, листом №2912-1 від 29.12.2020 позивач звернувся до відповідача, в якому повідомив, що після підписання та укладення Договорів №286/1/19/33 та №286/1/19/34 мала місце істотна зміна обставин, якими позивач керувався при прийнятті рішення щодо їх укладення, у зв`язку з чим запропоновував розірвати такі договори та повернути на його користь договірні забезпечення.

В той же час, відповіді на вказаний лист відповідачем надано не було.

За змістом ст. ст. 651, 652 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною, а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Щодо наявності істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при їх укладанні, суд відзначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, за умовами специфікації до Договору №286/1/19/33, позивач зобов`язався поставити паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1 у кількості 8 730,00 тон вартістю 168 779 709,00 грн. до 01.11.2019 (включно) та у кількості 2 100,00 тон вартістю 40 599 930,00 грн. до 16.11.2019 (включно).

Згідно положень специфікації до Договору №286/1/19/34 (в редакції додаткової угоди №1 від 07.10.2019) позивач зобов`язався поставити на користь відповідача паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 та/або паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0 (ДТ-З-К5, клас 2) у кількості 25 416 тон вартістю 580 308 319,50 грн. до 29.11.2019 (включно).

Для належного виконання договорів з Міноборони України позивач 16.10.2018 та 01.06.2019 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферст Груп» договори поставки нафтопродуктів №16/10-а та №01/06-д, відповідно до умов яких ТОВ «Ферст Груп» зобов`язалося поставити на користь позивача нафтопродукти, а саме паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1 та паливо дизельне ДП-Арк-В0 або паливо дизельне ДП-Арк-В0 (ДТ-З-К5, клас 2), а позивач зобов`язався прийняти та оплатити такі нафтопродукти.

Пунктами 3.2 та 3.3 вказаних договорів передбачено, що конкретні умови поставки вказуються покупцем та зазначаються в тексті відповідної заявки на поставку партії товару. Покупець обов`язково зазначає місце призначення у заявці. Постачальник вважається таким, що належно виконав свої зобов`язання щодо постачання товару з моменту передачі товару покупцю (уповноваженому представнику покупця) за умови постачання 100% продукції.

02.10.2019 та 07.10.2019 позивач звернувся до ТОВ «Ферст Груп» із заявками №0210-1 та №0710-2, в яких просив здійснити постачання продукції в обсягах, у строки та за адресами, наведеними в них.

У відповідь на вказані заявки ТОВ «Ферст Груп» листами від 10.10.2019 повідомило позивача про непередбачувані перешкоди у здійсненні господарської діяльності, внаслідок яких строк постачання нафтопродуктів на користь Товариства відтермінувався.

Зокрема, ТОВ «Ферст Груп» вказувало на те, що у період з червня по серпень 2019 року функціонування однієї із баз, які орендувались ТОВ «Ферст Груп» для виробництва власної продукції та зберігання імпортної, за результатами обшуку у приміщеннях виробничої бази, було унеможливлено, оскільки були вилучені документи, сировина, яка знаходилася на той час у резервуарах і належала декільком підприємствам, в тому числі і ТОВ «Ферст Груп». Внаслідок зазначених обставин господарська діяльність ТОВ «Ферст Груп» була призупинена на строк більш як 60 днів.

Внаслідок виникнення вказаних обставин, позивач звертався до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України з листами №0312-1 від 03.12.2019 та №2210-1 від 28.10.19 про продовження строків поставки нафтопродуктів за Договорами, проте жодних додаткових угод між сторонами в цій частині укладено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, при вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, необхідним є доведення позивачем того, яким чином змінились обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та чому зміна обставин є істотною і не може бути усунута.

Зокрема, при вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених ст. 652 Цивільного кодексу України, необхідним є доведення позивачем того, яким чином змінились обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та чому зміна обставин є істотною і не може бути усунута.

Так, першою умовою при істотній зміні обставин, що визначена ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, є умова про те, що в момент укладення договору сторони вважали, що така зміна обставин не настане. Відповідно - позивач повинен довести, що події, які викликали ускладнення у виконанні договору і які можна назвати "істотною зміною обставин", повинні мати місце або стати відомими заінтересованій стороні після укладення договору. Названа умова є відсутньою, якщо буде встановлено, що заінтересована у розірванні договору сторона, знала про ці події і могла прийняти їх до уваги в момент укладення договору, а не легковажно ігнорувати їх. Легковажно проігноровані події, які і створили ускладнення, або іншими словами "істотну зміну обставин", створюють неможливість для сторони, яка заінтересована розірвати договір, покладатися на ускладнення.

Із матеріалів справи вбачається, що під час укладення договорів державних закупівель ні позивач, ні відповідач не могли передбачити факту порушення кримінального провадження та можливість проведення правоохоронними органами слідчих дій щодо конкретної юридичної особи, а саме постачальника палива позивачу - ТОВ «Ферст Груп».

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2020 у справі №910/15314/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020, вирішено внести зміни до договору №286/1/19/24 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (бензин), для техніки спеціалізованого призначення (за кошти Державного бюджету України) від 02.07.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферст Груп» та Міністерством оборони України, в частині продовження строку виконання зобов`язань щодо поставки товару.

Вказаним рішенням встановлено, що виробництво нафтопродуктів ТОВ «Ферст Груп» у період з 25.06.2019 по 21.08.2019 було зупинене, оскільки з 25.06.2019 по 02.07.2019 слідчим з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідно до протоколу обшуку від 25.06.2019, на підставі ухвали Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19.06.2019 у справі №201/7022/19, було проведено обшук у приміщеннях по вул. Аношкіна 181/117 в м. Кам`янське (місцезнаходження бази №2 виробника бензинів ТОВ «Ферст Груп»), внаслідок чого було заблоковано роботу виробничої бази №2. За результатами такого обшуку були вилучені документи, а сировина, що знаходилась на той час у резервуарах, була передана на відповідальне зберігання фізичній особі, зазначеній у протоколі обшуку від 25.06.2019.

21.08.2019 Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська було розглянуто клопотання заступника начальника третього ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Дніпропетровській області за погодженням із прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, яке знаходилось на території бази №2 постачальника і належало декільком підприємствам, в тому числі і ТОВ «Ферст Груп», та постановлено ухвалу, в якій зазначено, що слідчим під час обшуку 25.06.2019 не встановлено та у клопотанні не вказано конкретний обсяг майна, яке належить кожному із зазначених підприємств, які, на переконання слідчого є власниками паливно-мастильних матеріалів (рідини) і на яке необхідно накласти арешт, адже вирішення питання про накладення арешту на загальний обсяг вказаної рідини без розмежування конкретного об`єму, що належить відповідному власнику, може створити передумови до суттєвого порушення прав власності кожного з власників майна, що, у свою чергу, унеможливлює розгляд такого клопотання в строки та у порядку, регламентованими ч. 1 ст.172 КПК України, а тому слідчий суддя дійшов висновку про невідповідність клопотання вимогам статті 171 КПК України та встановлено 72 години для усунення цих недоліків, який необхідно рахувати з моменту отримання копії ухвали суду, у зв`язку з чим клопотання на підставі ст.ст. 170 - 173 КПК України було повернуто судом прокурору. При цьому, судом в ухвалі від 21.08.2019 було зазначено, що за ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.06.2019 проведено обшук на території бази № 2 і вилучено рідину, щодо якої не було прямо надано дозвіл на відшукання.

На підставі вказаних фактів суди визнали існування істотної зміни обставин, якими керувались сторони при укладенні договору, у зв`язку з чим внесли зміни до договору №286/1/19/24 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (бензин), для техніки спеціалізованого призначення (за кошти Державного бюджету України) від 02.07.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферст Груп» та Міністерством оборони України.

З аналогічних підстав були внесені зміни до договору №286/1/19/23 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (бензин), для техніки спеціалізованого призначення (за кошти Державного бюджету України) від 02.07.2019 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферст Груп» та Міністерством оборони України, рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі №910/15320/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2020.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, обставини, які було встановлено у судових рішеннях у справах №910/15314/19 та №910/15320/19, є преюдиційними та повторному доведенню не підлягають.

Таким чином, судом встановлено, що діяльність постачальника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферст Груп» була заблокована протягом тривалого періоду, а після відновлення його діяльності робота всіх виробничих потужностей була спрямована на виконання прямих контрактів з Міноборони України в частині поставки нафтопродуктів.

Щодо другої необхідної умови про те, що істотна зміна обставин має бути зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, суд зазначає наступне.

Суд відзначає, що оскільки блокування господарської діяльності постачальника нафтопродуктів мало місце протягом майже 60 днів, протягом вказаного часу позивач був позбавлений можливості знайти іншого постачальника на весь визначений сторонами обсяг, за всіма договорами закупівель продукції, до реалізації якої пред`являються спеціальні вимоги.

Стосовно третьої необхідної умови про те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, суд зауважує, що з огляду на істотні умови Договорів без внесення до них змін, їх виконання на час спірних відносин порушувало б співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляло товариство того, на що воно розраховувало під час укладення договорів державних закупівель, оскільки, позивачу не могло бути відомо коли саме виникнуть негативні наслідки слідчих дій для постачальника позивача, і позивач не міг передбачити за який час він зможе забезпечити належне, повне та своєчасне постачання товару за договорам відповідачу.

З приводу четвертої необхідної умови при істотній зміні обставин, суд зазначає, що ні договорами державних закупівель, ні звичаями ділового обороту не передбачено, що ризик раптових слідчих дій, вчинених у кримінальному провадження щодо будь якої третьої юридичної особи несе сторона постачальника за договором.

Таким чином, на час настання істотної зміни обставин, якими керувались сторони при укладенні договорів державних закупівель, наявні усі чотири умови, визначені ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, що свідчить про обґрунтованість доводів позивача.

Разом з цим, пунктом 8.5 Договорів сторони передбачили можливість розірвання цих угод у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору.

Також згідно з п. 8.6 цих договорів доказом істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх обов`язків за договором є відповідний документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, або її територіальним (регіональним) відділенням.

Так, з метою підтвердження факту настання істотної зміни обставин за Договорами, Товариство звернулося до Київської торгово-промислової палати із відповідними запитами.

Розглянувши звернення позивача, Київська торгово-промислова палата надала висновки №1703-4/555 від 26.12.2019 та №1703-4/556 від 26.12.2019, якими встановила факт настання істотної зміни обставин під час виконання вказаних вище договорів державних закупівель та дійшла висновку про можливість їх розірвання.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в України» торгово-промислові палати мають право: проводити за дорученням державних органів незалежну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв`язків, а також з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців. Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

При цьому, розглядаючи питання розірвання будь-якого договору суди мають встановити його чинність на момент прийняття відповідного рішення.

Судом встановлено, що відповідно до п. 10.1 Договору №286/1/19/33 він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків до повного виконання.

За змістом п. 10.1 Договору №286/1/19/34 він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків до повного виконання.

Уповноваженими представниками обох сторін в судовому засіданні під час розгляду справи по суті зазначено, що станом на момент розгляду даної справи Договори в повному обсязі не виконані, що свідчить про не закінчення їх дії та можливість розірвання в судовому порядку.

Отже, невиконання позивачем зобов`язань з поставки продукції за Договорами відбулося поза його волею, внаслідок істотної зміни обставин, а тому такі договори закупівель підлягають розірванню.

Відповідно до ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог щодо розірвання Договору №286/1/19/33 та Договору №286/1/19/34 саме з дати набрання даним рішенням законної сили.

Щодо вимог про стягнення з відповідача суми забезпечення, сплаченого на виконання умов таких договорів, суд відзначає наступне.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 570 Цивільного кодексу України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Пунктом 11.1 Договору №286/1/19/33 встановлено, що постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань за договором у розмірі 1% у грошовому вираженні від суми договору (платіжне доручення від 02.10.2019 №552 на суму 2 512 559,00 грн.).

За змістом п. 11.1 Договору №286/1/19/34 постачальник забезпечив виконання своїх зобов`язань на суму 6 963 710,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 571 Цивільного кодексу України якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Відповідно до п. 11.1.1 вказаних договорів замовник зобов`язується повернути постачальнику забезпечення виконання договору не пізніше 5 банківських днів після документального підтвердження належного виконання договірних зобов`язань. Якщо будуть мати місце порушення щодо виконання умов цього договору, та/або буде здійснено постачання продукції неналежної якості, або постачання з порушенням встановлених строків постачання забезпечення виконання договору не повертається (п. 11.1.3 договорів).

В той же час, частиною 3 ст. 571 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Позивачем належними доказами доведено, а судом встановлено, що неналежне виконання Товариством своїх зобов`язань з поставки в повному обсязі на користь Міноборони України нафтопродуктів за Договорами відбулося не з його вини, а внаслідок істотних обставин, які вплинули на можливість виконання ним своїх договірних зобов`язань, що з огляду на приписи ч. 3 ст. 571 Цивільного кодексу України є підставою для повернення на користь Товариства суми забезпечення, сплаченої згідно умов таких договорів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог не спростовує.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ» задовольнити частково.

2. Розірвати договір про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (паливо дизельне ДП-Арк-Євро5-В0), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 07.10.2019 №286/1/19/34, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ» та Міністерством оборони України.

3. Розірвати договір про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 02.10.2019 №286/1/19/33, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ» та Міністерством оборони України.

4. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРУМ» (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 82-Г, оф. 4,5; ідентифікаційний код 41367994) забезпечення виконання договору від 07.10.2019 №286/1/19/34 у розмірі 6 963 710,00 грн., забезпечення виконання договору від 02.10.2019 №286/1/19/33 у розмірі 2 512 559,99 грн. та судовий збір у розмірі 146 348,05 грн. Видати наказ.

5. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 06.05.2021.

Суддя В.П. Босий