Рішення № 96725779, 27.04.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/119/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2021 Справа № 908/3239/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В.

При секретарі судового засідання Хилько Ю.І.

Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/3239/20

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14)

до відповідача: Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137)

про стягнення суми

За участю представників сторін:

від позивача: Ремига О.В., довіреність № 647 від 24.12.2020;

від відповідача: Білоус В.І., довіреність № 022/20-19 від 19.01.2021

СУТНІСТЬ СПОРУ:

16.12.2020 у Господарський суд Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 008-33/19282 від 14.12.2020) Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” до Концерну “Міські теплові мережі” про стягнення 1006108,26 грн. пені.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 16.12.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3239/20 та визначено до розгляду судді Мірошниченко М.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.12.2020 у справі № 908/3239/20 вказана позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.

До суду 31.12.2020 від позивача надійшли документи на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.12.2020 суддею Мірошниченко М.В. відкрите провадження у справі № 908/3239/20 за правилами загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 33/119/20. Підготовче засідання призначено на 25.01.2021.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.01.2021 відкладено підготовче засідання на 23.02.2021

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.02.2021 з власної ініціативи суду на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів – до 31.03.2021 включно, відкладено підготовче засідання на 23.03.2021.

23.02.2021 до суду від позивача надійшла заява (вих. № 33-33/47 від 22.02.2021) про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 1209390,34 грн. пені.

Протокольною ухвалою від 23.03.2021 судом на підставі ст. 46 ГПК України прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, у підготовчому засіданні 23.03.2021 оголошено перерву до 29.03.2021.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.03.2021 закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду по суті на 27.04.2021.

У судове засідання 27.04.2021 з`явилися представники сторін.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У судовому засіданні 27.04.2021 справу розглянуто, оголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії № 44 від 01.10.2004. Позивач просив, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, стягнути з відповідача на користь позивача 1209390,34 грн. пені. Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 44 від 01.01.2019.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши у відзиві, що позивач у порушення ч. 6 ст. 232 ГК України безпідставно нарахував пеню не з моменту виникнення заборгованості по кожному з платежів та не обмежуючись шестимісячним строком. У задоволенні позову просив відмовити.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що умовами договору (п. 8.5) сторони передбачили збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, який відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач не погодився з твердженням позивача, вважає, що п. 8.5 договору останній трактує на власний розсуд, строк нарахування пені, на думку відповідача, не збільшений.

Відповідач просив зменшити суму пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 99,9%; розстрочити виконання рішення суду строком на 12 місяців.

Позивач просив відмовити у задоволенні заяви відповідача про зменшення пені та надання розстрочки.

27.04.2021 від відповідача надійшла письмова заява (вих. № 2131/20 від 27.04.2021) про залучення документів, яка підтримана представником відповідача у судовому засіданні. Просив залучити до матеріалів справи докази.

Суд задовольнив клопотання відповідача на підставі ст. 207 ГПК України, враховуючи, що докази, які долучені до заяви, були сформовані лише за результатами І кварталу 2021, тобто після 31.03.2021 (після закриття підготовчого провадження у дійсній справі), а відтак вказане клопотання не могло бути заявлене в підготовчому провадженні, докази долучені до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Концерн “Міські теплові мережі” звернувся до Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” з заявою-приєднанням від 26.12.2012 про приєднання з 01.01.2019 до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії № 44 від 01.10.2004.

01.01.2019 між Концерном “Міські теплові мережі” (споживач за договором, відповідач) та Публічним акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” (оператор системи, позивач) укладений договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 44 від 01.10.2004.

За умовами п. 2.1 договору оператор системи надає споживачу послуги з розподілу (передачі) електричної енергії параметри якості якої відповідають показникам, визначеним Кодексом системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, та Кодексу систем розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310, за об`єктом, технічні параметри якого фіксуються в Паспорті точки розподілу за об`єктом споживача, який є додатком № 2 до цього договору, та в особовому рахунку споживача, облікових базах даних оператора системи.

Споживач оплачує за розподіл (передачу) електричної енергії згідно з умовами глави 5 цього договору та інші послуги оператора системи згідно з додатком № 4 «Порядок розрахунків».

До договору № 44 сторонами підписаний додаток № 4 «Порядок розрахунків» пунктом 1.4 якого визначено, що оплата послуг з розподілу електричної енергії здійснюється споживачем у формі попередньої оплати за рахунками, що направляються споживачу оператором системи у розрахунковому періоді, що передує звітному. Кінцевим терміном оплати є 25 число місяця, що передує звітному розрахунковому періоду.

Згідно з п. 1.5 вказаного додатку споживач не пізніше 14-00 годин 3-го робочого дня місяця, наступного за розрахунковим, направляє свого представника до оператора системи для подання у двох примірниках, підписаних уповноваженою особою споживача та скріплених його печаткою «Акта про спожиту активну електричну енергію за розрахунковий період» за формою додатка № 6. Оператор системи підписує поданий акт та один примірник повертає споживачу.

За підсумками розрахункового періоду оператор системи виписує споживачу рахунок для остаточного розрахунку. Рахунки, виставлені оператором системи відповідно до умов договору для оплати послуг з розподілу електричної енергії (попередньої оплати, остаточного розрахунку, тощо) надаються, як правило, уповноваженому представнику споживача під його розпис на екземплярі рахунка, що залишається у оператора системи (п.п. 1.7, 1.8 додатка № 4).

Згідно з п. 1.9 додатку № 4 споживач зобов`язаний у термін, що не перевищує 5 робочих днів з дня отримання рахунка, здійснити оплату рахунка, що надається йому оператором системи. Датою отримання рахунку вважається у випадку вручення рахунка уповноваженому представнику споживача – дата отримання цього рахунка споживачем, зазначена ним у рахунку на екземплярі оператора.

Із матеріалів справи слідує, що позивачем були виписані та виставлені відповідачу рахунки:

- № 44/10/рп від 31.10.2019 на суму 507318,88 грн. (за жовтень 2019);

- № 44/11/рп від 30.11.2019 на суму 3029077,45 грн. (за листопад 2019);

- № 44/12/рп від 31.12.2019 на суму 3381322,67 грн. (за грудень 2019).

На усіх рахунках мається підпис представника відповідача, підтверджуючий його отримання. Також у рахунках зазначений кінцевий термін сплати рахунку.

Відповідач у відзиві визнав укладення договору № 44 від 01.01.2019 та отримання вказаних вище рахунків.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Як зазначив позивач, та не заперечив відповідач, вказані вище рахунки відповідачем не оплачені у зв`язку з чим позивачем нарахована пеня, що заявлена до стягнення.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений строк.

Неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором підтверджено матеріалами справи.

Спір у справі стосується питання наявності (відсутності) підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача пені у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).

Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

У постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19 сформульована правова позиція, що, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Близька за змістом правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 8.5 договору № 44 сторонами передбачено, що за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених додатком № 4 «Порядок розрахунків» до цього договору, у разі якщо главою 5 цього договору передбачено, що оплату за послугу з розподілу здійснює споживач безпосередньо оператору системи, споживач сплачує оператору системи пеню у розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу, включно по день фактичної оплати.

Таким чином, сторонами передбачено більшу тривалість періоду нарахування пені, ніж передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, - по день фактичної оплати.

Згідно поданого позивачем розрахунку, останній нарахував пеню окремо за кожним рахунком за загальний період із 15.12.2019 по 15.02.2021, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нарахована пеня. Загальна сума пеня, що заявлена до стягнення, склала 1209390,34 грн.

Відповідно до умов договору кінцевим терміном оплати по рахунку № 44/10/рп від 31.10.2019 (отриманий споживачем 02.11.2019), було 08.11.2019; терміном оплати по рахунку № 44/11/рп від 30.11.2019 (отриманий споживачем 02.12.2019), було 09.12.2019; терміном оплати по рахунку № 44/12/рп від 31.12.2019 (отриманий споживачем 03.01.2020), було 10.01.2020.

Відтак, прострочення оплати по рахунку № 44/10/рп настало з 09.11.2019, по рахунку № 44/11/рп – з 10.12.2019, по рахунку № 44/12/рп - з 11.01.2020.

Перевіривши розрахунок пені, поданий позивачем, судом встановлено, що він містить арифметичні помилки. Так, при розрахунку пені за рахунком № 44/10/рп, нарахованої за період із 15.12.2020 по 15.02.2021, позивачем було не враховано, що у 2020 році було 366 днів. Таким чином, згідно перерахунку суду пеня за рахунком № 44/10/рп, нарахованої за період із 15.12.2020 по 15.02.2021, склала 10500,01 грн.

Аналогічні помилки допущені позивачем при розрахунку пені за період із 15.12.2020 по 15.02.2021 по рахункам №№ 44/11/рп, 44/12/рп.

Згідно перерахунку суду пеня за рахунком № 44/11/рп, нарахованої за період із 15.12.2020 по 15.02.2021, склала 62739,25 грн.; пеня за рахунком № 44/12/рп, нарахованої за період із 15.12.2020 по 15.02.2021, склала 69983,43 грн. В іншому розрахунок пені зроблений позивачем правильно.

Заперечення відповідача спростовуються наведеними вище нормами законодавства та умовами договору № 44 від 01.01.2019. Суд зазначає, що пеня нарахована позивачем у межах періоду, визначеного договором № 44. Суд також зазначає, що у рахунках, що покладені у підставу позову, зазначені інші кінцеві терміни до їх сплати (більші, ніж визначено умовами договору).

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача належить 1209284,69 грн. пені. У стягненні 105,65 грн. пені судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю позову у цій частині.

Відповідач просив зменшити суму пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 99,9% та розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.

В обґрунтування клопотання відповідач зазначив, що позивач не надав доказів, що порушення відповідачем строків розрахунків призвело до виникнення збитків в сумі, заявленої до стягнення пені, саме з вини відповідача. На сьогоднішній день відповідач перебуває в тяжкому фінансовому становищі. Так, у 2018 Концерн мав збиток, дефіцит коштів за 12 місяців 2019 становив 469691,6 тис.грн., дефіцит коштів за 12 місяців 2020 становив 625921,4 тис.грн. Відповідач є комунальним підприємством теплопостачання, основними споживачами теплової енергії є населення, бюджетні установи і організації, об`єкти соціальної сфери, інші суб`єкти господарювання, які здійснюють оплату за теплову енергію несвоєчасно та не у повному обсязі, мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. Заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 01.01.2021 склала 1411611,77 тис.грн. Станом на 01.01.2021 тарифами на теплову енергію відшкодовується близько 90% фактичної собівартості витрат на її виробництво, транспортування та постачання та не враховуються інші чинники. Майже 90% коштів, що надійшли від споживачів, перераховуються у першу чергу за спожитий природний газ, послуги з його постачання, транспортування та розподілу. Надходження від споживачів теплової енергії – це єдиний дохід відповідача. Розрахунок середнього відсотка коштів, що залишились в розпорядженні Концерну «МТМ» після розподілу зі спец.рахунків протягом 2019, становила 10,1%, протягом 2020 – 22,5%. Стягнення з відповідача пені у дуже великому розмірі спричинить порушення майнових та соціальних інтересів відповідача: забезпечення безперебійного надання послуг з теплопостачання, здійснення виплати податків і зборів, виплати заробітної плати тощо. У відповідача відсутні джерела на виплату пені, адже у тарифі на комунальні послуги для населення кошти на це не передбачені. Стягнення заборгованості з відповідача (одноразово пені) призведене до дестабілізації роботи підприємства (зрив опалювального періоду 2021-2022, банкрутства Концерну «МТМ»), у тому числі щодо невиконання ним зобов`язань перед контрагентами зі сплати за холодне водопостачання, розподіл та транспортування природного газу та виплати заробітної плати. Відповідач вважає, що перелічені обставини мають істотне значення та є винятковими у розумінні ст. 551 ЦК України, а тому є належною та достатньою підставою для зменшення судом пені, яка підлягає до стягнення на 99,9%. Відповідачем зазначено, що фінансово-економічна ситуація на підприємстві не дозволяє виконати у добровільний строк у повному обсязі одноразово рішення суду, внаслідок чого постає загроза накладення арешту на рахунки відповідача. На даний час в Концерні існують конкретні обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, що підтверджується усіма зазначеними вище обставинами. Також відповідачем зазначено, що має місце протиправна поведінка позивача, що виражена у не проведенні розрахунків з відповідачем за судовими рішеннями на загальну суму 9888108,59 грн.

Позивач проти зменшення розміру пені та розстрочення виконання рішення суду заперечив. Зокрема зазначив, що незадовільний фінансовий стан підприємства не є безумовною підставою для зменшення пені. Відповідач з листопада 2019 до теперішнього часу жодних оплат з погашення заборгованості не здійснив. Ті обставини, що відповідач є комунальним підприємством теплопостачання, на думку позивача, не впливають на обов`язок відповідача виконувати свої договірні зобов`язання перед позивачем та, відповідно, не виключають його вини у виникненні заборгованості. Позивач має критичний фінансовий стан, наявний податковий борг 1140 млн.грн. Позивач має кредиторську заборгованість за роботи, послуги, товар-матеріальні цінності у розмірі 208835,07 тис.грн. Станом на 28.02.2021 заборгованість позивача перед ДП «Енергоринок» за куповану електроенергію, придбану до 01.01.2019, становить 412,4 млн.грн. Податковий борг позивача значно перевищує розмір прибутку у 2019 (672000,00 грн.). ПАТ «Запоріжжяобленерго» є підприємством державного сектору економіки та включено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Наголошує, що збитковість підприємства не є тією виключною обставино у спірних правовідносинах, що ускладнює виконання рішення або робить його неможливими. Незадовільний фінансовий стан підприємства не є тією безумовною підставою для розстрочки виконання рішення суду. Відповідачем не наведено жодних обставин, які існують в реальності та будуть перешкоджати виконанню судовому рішенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зміст ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 67/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Зі змісту ст. 233 ГК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно зі ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При розгляді клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд враховує не лише матеріальний стан Концерну «Міські теплові мережі», а й матеріальний стан ПАТ «Запоріжжяобленерго», обставину віднесення ПАТ «Запоріжжяобленерго» постановою Кабміну України від 04.03.2015 № 83 до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Так, суд враховує, що згідно звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І квартал 2021 року Концерну «Міські теплові мережі» збиток склав 161539 тис.грн.

Суд також враховує, що заборгованість виникла у відповідача за послуги, надані у жовтні – грудні 2019, загальна сума заборгованості склала 6917719,00 грн. Разом з тим, згідно письмового пояснення відповідача від 20.01.2021 загальна сума невідкладних зобов`язань у 2019 році (заробітна плата, податки тощо) склала 692862,6 тис.грн., дефіцит коштів за 2019 рік – 469899,0 тис. грн.

При цьому, згідно поданих доказів позивачем, заборгованість у останнього станом на 28.02.2021 перед ДП «Енергоринок» склала 412,4 млн.грн., заборгованість станом на 26.05.2020 з податків – 607477980,68 грн.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги фінансовий стан обох сторін, відсутність завданих збитків іншим учасникам господарських відносин порушенням зобов`язання, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання КП «Концерн міські теплові мережі» про зменшення розміру заявлених штрафних санкцій у вигляді пені.

Суд вважає за необхідне зменшити суму пені, що підлягає стягненню з відповідача, близько на 30%, стягнувши з відповідача на користь позивача 846499,00 грн. пені.

Згідно зі ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження того, яким саме чином відповідач буде щомісячно погашати наявну заборгованість. Крім того, суд враховує, що відповідачем не надано доказів щодо погашення існуючої заборгованості за надані послуги з розподілу електроенергії.

Відтак, у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення судом відмовляється.

Таким чином, на підставі викладеного вище позовні вимоги задовольняються судом частково.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем при зверненні до суду був сплачений судовий збір у розмірі більшому, ніж встановлено законом (1209390,34 грн. ціна позову, судовий збір сплачений у розмірі 15991,62 грн. згідно з платіжним дорученням № 29984 від 28.12.2020 та у розмірі 2270,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 1702 від 29.01.2021), суд вважає за необхідне, у разі надходження відповідного клопотання, ухвалою повернути з державного бюджету позивачу 120,76 грн. судового збору.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137, код ЄДРПОУ 32121458) на користь Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14, код ЄДРПОУ 00130926, поточний рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ “Метабанк”, МФО 313582) 846499 (вісімсот сорок шість тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) грн. 00 коп. пені, 18139 (вісімнадцять тисяч сто тридцять дев`ять) грн. 28 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано – 06 травня 2021.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя М.В. Мірошниченко