Рішення № 96725373, 26.04.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" квітня 2021 р. Cправа №902/1134/20

Суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", м.Київ

до ОСОБА_1 , с.Сосонка Вінницького району Вінницької області

про стягнення 10052,1 грн заборгованості згідно кредитного договору

представники сторін в судове засідання не з`явились.

ВСТАНОВИВ :

До Господарського суду Вінницької області 20.11.2020 надійшла позовна заява акціонерного товариства комерційного банк "ПриватБанк" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором б/н від 15.04.2011 в розмірі 10052,10 грн, з яких: 1101,44 грн - заборгованість за кредитом; 4075,32 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 4677,14 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором та 198,20 грн заборгованість по комісії за користування кредитом.

Ухвалою суду (суддя Матвійчук В.В.) від 12.01.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1134/20.

18.01.2021 суддею Нешик О.С. постановлена ухвала про прийняття вказаної справи до свого провадження, судове засідання призначено на 09.02.2021.

За результатами слухання справи, 09.02.2021, суд ухвалив залишити позовну заяву АТ КБ "ПриватБанк" від 09.10.2020 у справі №902/1134/20 без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків позовної заяви.

09.03.2021 судом постановлено ухвалу про продовження розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 06.04.2021.

За результатами судового засідання, 06.04.2021, судом постановлено ухвалу (із занесенням її до протоколу судового засідання) про оголошення перерви під час його проведення на 26.04.2021.

На визначену судом дату, 26.04.2021, представники сторін в судове засідання не з`явилися, хоча про місце, дату та час його проведення останні повідомлені належним чином, що підтверджується відносно позивача телефонограмою від 19.04.2021 та електронним повідомленням відносно відповідача.

Окрім того, слід зазначити, що відповідач також викликався до суду шляхом опублікування оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Вказані види повідомлення узгоджуються із приписами ч.6 ст. 120 ГПК України відповідно до яких суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Таким чином, оскільки судом вжито визначені Господарським процесуальним кодексом України заходи щодо повідомлення учасників справи про місце, дату та час проведення судового засідання, що призначено на 26.04.2021 у суду є достатні підстави вважати, що останні не скористалися своїм правом на участь своїх представників у судовому засіданні.

Положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від сторін щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що сторони належним чином повідомлений про дане судове засідання. Неявка представників сторін є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

15.04.2011 фізична особа - підприємець Солоненко Леонід Миколайович (далі по тексту також - відповідач, Клієнт) підписав заяву на відкриття рахунку та картку зі зразками підписів і відбитками печатки.

Як слідує із змісту вказаної Заяви фізична особа - підприємець Солоненко Леонід Миколайович приєднався до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк" (далі по тексту також - Умови) Тарифів Банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування (далі - договір) та взяв на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Позивачем долучено до матеріалів справи довідку про розміри встановлених кредитних лімітів №10221VIV7S0CZ від 09.10.2020, згідно з якою відповідачу встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 , а саме: 21.04.2011 - 1000,00 грн; 23.05.2011 - 8000,00 грн.

За доводами позивача, спір у справі виник внаслідок того, що позичальник не виконав своїх зобов`язань за Договором банківського обслуговування у зв`язку із чим, станом на 06.10.2020 утворилася заборгованість у сумі 10052,10 грн, яка складається з наступного: 1101,44 грн - заборгованість за кредитом, 4075,32 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 198,20 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, 4677,14 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування, тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно із ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.3 ст.1049 ЦК України).

При цьому суд зазначає, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення заборгованості та штрафної санкції, крім самого розрахунку кредитної заборгованості посилається на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, розміщеними на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємну частину спірного договору.

Поряд з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Крім того, витяг з Умов та Правил станом на момент розгляду даної справи в суді належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила.

Суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (15.04.2011) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20.11.2021), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Більше того, на офіційному сайті https://privatbank.ua, на який є посилання в заяві приєднання від 15.04.2011 відсутня редакція Умов та Правил надання банківських послуг, яка діяла станом на 15.04.2011.

Таким чином, оскільки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15.04.2011 шляхом підписання заяви.

За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про строки та умови надання кредитних коштів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

При цьому суд зазначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, суд позбавлений можливості з`ясувати питання щодо обумовлених сторонами умов надання кредитних коштів, в тому числі: щодо строку їх повернення, встановлення відповідальності за порушення грошового зобов`язання, розмірів процентів та комісії за користування кредитом.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що позивачем належними засобами доказування не доведено підстав для нарахування заявленої до стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 4075,32 грн, заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 198,20 грн, пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в розмірі 4677,14 грн, тому вказані вимоги є необґрунтованими.

Відносно позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу суд зазначає, що факт надання кредитних коштів в розмірі 1101,44 грн підтверджується виписками банку. В той же час, укладений між сторонами договір у вигляді заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредитних коштів (користування ними).

Так, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання підлягає застосуванню положення ч.2 ст 530 ЦК України, відповідно до змісту якого кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки зазначеною ст.530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Дослідивши матеріали справи суд констатує, що вони не містять вимоги позивача про повернення кредитних коштів та докази її направлення на адресу відповідача.

Таким чином, оскільки у матеріалах справи відсутні докази звернення банку до позичальника з вимогою про повернення основної заборгованості, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем зобов`язання по поверненню кредитних коштів, а отже позовні вимоги щодо стягнення 1101,44 грн - основної заборгованості на даний момент передчасні.

Вказаної позиції також притримується Північно-західний апеляційний господарський суд в постанові від 20.05.2020 у справі №903/996/19.

Також суд зауважує, що у даній справі позовна заява не є вимогою в розумінні статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки надіслання сторонам копії позовної заяви і доданих до неї документів є виконанням позивачем процесуального обов`язку, покладеного на нього статтею 172 Господарського процесуального кодексу України, а не пред`явленням вимоги боржнику. При цьому позовна заява направлена на примусовий захист вже порушених прав та інтересів позивача.

Одночасно суд зауважує, що виконання обов`язку визначеного ч.2 ст. 530 ГПК України не є заходом досудового врегулювання спору. Оскільки як відомо, досудове врегулювання господарських спорів являє собою систему заходів, що здійснюються організаціями, іншими суб`єктами господарювання, майнові права яких порушено, з метою безпосереднього вирішення конфлікту (спору) до звернення у господарський суд. При цьому вимога оформлена відповідно до положення ч.2 ст. 530 ЦК України слугує підставою для виникнення обов`язку у боржника виконати зобов`язання строк виконання яких не визначено умовами договору. Тобто, до моменту закінчення визначеного ч. 2 ст. 530 ЦК України строку виконання отриманої боржником вимоги, майнові права кредитора не порушено.

Додатково суд зазначає, що дотримання порядку визначеного ч.2 ст. 530 ЦК України у разі відсутності обумовленого строку (терміну) виконання боржником обов`язку є важливим етапом взаємодії сторін, оскільки впливає на можливість реалізації ними інших прав, таких як: отримання компенсаційних нарахування, у разі не виконання боржником отриманої вимоги; можливості застосування строків позовної давності у разі не реалізації права кредитора на судовий захист у визначений ЦК України строк після не виконання боржником отриманої вимоги; справедливий розподіл судових витрат, в тому числі попередження їх понесення.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що позивач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтвердили наявність заявленої до стягнення заборгованості та штрафної санкції.

З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України: витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 14, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованими листами, а також на електронну адресу позивача: 14360570@mail.gov.ua

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. ст. 256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 05 травня 2021 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - а/с 1800, м.Дніпро, 49027;

3 - відповідачу (вул.Тиха (колишня Маяковського), буд.10, с.Сосонка, Вінницький район, Вінницька обл., 23218)