Ухвала суду № 96722834, 05.05.2021, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/432/21

Провадження № 6/147/15/21

УХВАЛА

іменем України

05 травня 2021 року смт. Тростянець

Тростянецький районний суду Вінницької області в складі:

головуючого судді Натальчук О.А.,

із секретарем Свистун А.П..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду подання старшого державного виконавця Тростянецького районного відділу державної виконавчої служби Центрального-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Савченко С.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника підприємства – боржника ОСОБА_1 ,

в с т а н о в и в:

Старший державний виконавець Тростянецького районного відділу державної виконавчої служби Центрального-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Савченко С.О. звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника підприємства – боржника ОСОБА_1 .

Подання обгрунтувала тим, що відповідного до виконавчого провадження №63274775 від 10.05.2018 по примусовому виконанню виконавчого листа №802/1900/17-а від 08.02.2018, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом про стягнення боргу в сумі 68000 грн. з ПАТ «Тростянецька ЦРА» на користь держави ПАТ «Тростянецька ЦРА». Виконавче провадження відкрито 13.10.2020 та надано боржнику строк для добровільного виконання даного рішення. Боржник в особі керівника підприємства Яцик О.І. не виконує у повному обсязі даного виконавчого документа, а саме не здійснює ніяких дій щодо погашення боргу. Проводяться виконавчі дії щодо розшуку майна підприємства-боржника. У разі виїзду керівника підприємства-боржника за межі України виконання рішення може стати неможливим.

Державний виконавець в судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд подання без її участі. Подання підтримала.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засіданні учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

З матеріалів подання вбачається, що Вінницьким окружним адміністративним судом 08.02.2018 р. було видано виконавчий лист №802/1900/17-а про стягнення з ПАТ «Тростянецька центральна районна аптека» штрафних санкцій в сумі 68000 грн. на користь бюджету України.

На виконанні у Тростянецькому районному відділі державної виконавчої служби Центрального-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) перебуває виконавче провадження №63274775 від 13.10.2020 з примусового виконання виконавчого листа №802/1900/17-а від 08.02.2018.

В межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно, що підтверджується актуальною інформацією про державну реєстрацію обтяжень від 10.05.2018 року, номер запису обтяжень:26075221.

Також встановлено відсутність транспортних засобів, зареєстрованих за юридичною особою.

Згідно інформації начальника Тростянецького відділу податків і зборів з юридичних осіб та проведення камеральних перевірок управління податкового адміністрування від 22.03.2021 р. №6978/5/02-32-04-10-12, ПАТ «Тростянецька центральна районна аптека» (код ЄДРПОУ:01975137) господарську діяльність не здійснює та звітність не подає.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

В силу ст. 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Відповідно до ст. 2 протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зазначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Згідно положень даного Закону громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору у передбачених законом випадках; якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов`язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Згідно до ч. 1, 3 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Слід зауважити, що словосполучення «невиконання боржником судового рішення» означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом певного строку, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження (висновки Верховного Суду України, узагальнення судової практики щодо розгляду подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року).

Закон України від 21.01.1994 «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»(з подальшими змінами) регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 цього Закону, громадянинові України у випадку, якщо діють неврегульовані договірні зобов`язання, то до виконання зобов`язань або розв`язання спору може бути відмовлено у видачі паспорта для виїзду за кордон.

Отже, право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Крім того, слід зауважити, що звернення державного виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід, який застосовується до боржника, коли державним виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування.

Суд звертає увагу, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника судом можливе лише при встановленні умислу боржника на злісне ухилення від виконання ним свого обов`язку. Законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, тобто за будь-які свідомі діяння боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини. Разом з цим, доказів щодо цього суду не надано.

Отже, на момент звернення до суду з поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим документом, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Матеріалами подання не підтверджуються обставини, що боржник умисно ухиляється від виконання виконавчого документу та може виїхати за межі України, не виконавши вказане зобов`язання. Та не надано доказів наявності у ОСОБА_1 паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Таким чином, звертаючись до суду з даним поданням старшим державним виконавцем не було наведено обставин саме на підтвердження дій або бездіяльності ОСОБА_1 , що виразились в ухиленні від погашення боргового зобов`язання. Суть подання зводиться лише до невиконання рішення боржником. При цьому, будь-яких доказів того, що боржник отримував постанови про відкриття виконавчого провадження, виклики до державного виконавця і не з`являвся без поважних причин та вживав заходів до приховування належного йому майна і грошових коштів або вчиняв інші дії спрямовані на ухилення від виконання рішення суду, до подання не додано. Тому за відсутності належних доказів щодо умисного ухилення боржника – керівника підприємства ОСОБА_1 від виконання обов`язків, не вбачається достатніх підстав для прийняття рішення щодо тимчасового обмеження її в правах, гарантованих статтею 33 Конституції України.

Враховуючи вказані вище обставини і зважаючи на положення наведених норм, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення подання.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 441 ЦПК України, ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -

у х в а л и в :

У задоволенні подання старшого державного виконавця Тростянецького районного відділу державної виконавчої служби Центрального-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Савченко С.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника підприємства – боржника ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя О.А. Натальчук