Вирок № 96714133, 05.05.2021, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/2944/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2021 року Залізничний районний суд м. Львова в складі: головуючої судді Румілової Н.М., при секретарі Шиманській Я.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження кримінальне провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021142060000204 від 23.04.2021р. за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лавочне, Сколівського району Львівської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, працюючого старшим оглядачем-ремонтником вагонів виробничого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Клепарів» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_1 .

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст.190 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 відповідно до наказу №885/ос від 13.09.2013 року виробничого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Клепарів» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця перебуваючи на посаді старшого оглядача-ремонтника вагонів 6 розряду пункту технічного обслуговування вагонів «Лавочне», що відноситься до виробничої структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Клепарів» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Левандівська, 14-1 (надалі підприємство), маючи намір на заволодіння чужим майном шляхом обману, повідомив про свою відсутність на території України 07.10.2015 року, 08.10.2015 року та 09.10.2015 року ОСОБА_2 , котрий відповідно до наказу підприємства №960/ос від 26.12.2013 року, перебував на посаді начальника пункту технічного обслуговування вагонів «Лавочне» та котрий є відповідальним за ведення та заповнення табелів обліку використання робочого часу на підприємстві, достовірно знаючи, що табелі обліку використання робочого часу типової форми №11-5, які затверджені наказом Держкомстату України від 05.12.2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» є документами первинної облікової документації на підприємстві, які використовуються для обліку особового складу, використання робочого часу та розрахунків з працівниками із заробітної плати, тобто мав прямий доступ до офіційних документів первинного бухгалтерського обліку, та попросив ОСОБА_2 внести завідомо неправдиві дані про його перебування на роботі та відпрацювання робочих годин за 07.10.2015 року - 11 робочих годин. 08.10.2015 року - 4 робочих години та 09.10.2015 року - 7 робочих години, на що ОСОБА_2 погодився, внаслідок чого ОСОБА_1 бухгалтерією підприємства було нараховано на його банківську розрахункову картку від «Ощадбанк» гроші в сумі 767 гривень 71 копійка. Після прибуття на територію України, ОСОБА_1 09.10.2015 року, перебуваючи по вул. Доробок, 36а у м.Львові, отримав з електронного терміналу зазначену суму грошей, та розпорядився нею на власний розсуд, чим вчинив заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство) та спричинив підприємству майнової шкоди на вказану суму.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), тобто вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 381 КПК України суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту.

Обвинувачений ОСОБА_1 надав письмову заяву, складену у присутності захисника - адвоката Величко О.Б., в якій зазначає, що свою винуватість у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, беззаперечно визнає в повному обсязі, вважає, що досудовим розслідуванням обставини вчинення кримінального правопорушення встановлені в повному обсязі.

Також, у вказаній заяві зазначив, що йому роз`яснено та зрозуміло зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також про його обізнаність у тому, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Представник потерпілого виробничої структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Клепарів» регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» Голов М.С. надав письмову заяву, в якій вказує, що він ознайомлений з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 ст. 302, ст. ст. 381, 382 КПК України та надає згоду на розгляд обвинувального акту відносно ОСОБА_1 у спрощеному провадженні, вважає, що досудовим розслідуванням обставини вчинення кримінального проступку встановлені в повному обсязі та їх не оспорює.

Враховуючи викладене, положення підпункту 6 пункту 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2617-VIII, також те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, заяву ОСОБА_1 , в якій він зазначає, що не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згодний з розглядом обвинувального акту у спрощеному порядку без його участі, відсутність сумнівів в добровільності такої позиції обвинуваченого, з урахуванням його та клопотання інших учасників судового провадження, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт має бути розглянутий в порядку, визначеному статтями 381-382 КПК України.

Наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, і не може автоматично вважатись порушенням п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, у відповідності до частини 4 ст. 107 КПК України в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

У відповідності до частини 2 ст. 382 КПК України у вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Органом досудового розслідування встановлено обставини вчинення кримінального правопорушення, які підтверджують обставини, встановлені судом.

ОСОБА_1 в поданій заяві зазначені обставини не оспорює, вважає, що органом досудового розслідування вони встановлені в повному обсязі, свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального проступку беззаперечно визнає в повному обсязі, його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу.

З урахуванням вказаного, вивчивши матеріали кримінального провадження, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає винуватість ОСОБА_1 доведеною в межах пред`явленого обвинувачення та кваліфікує його дії за ч. 1 ст.190 КК України, тобто як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

Частиною 1 ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При призначенні покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 відповідно до ст.65 КК України суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу, його щире каяття у скоєному, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення (проступку), також вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває. Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

За таких обставин, відповідно до вимог ст. 65 КК України щодо законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з яким суди повинні призначати покарання менш суворе - особам, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, тощо, з метою перевиховання та виправлення підсудного, попередження вчинення ним нових злочинів, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_1 покарання в межах санкції статті, а саме у виді мінімального розміру штрафу - двох тисяч неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Саме таке покарання, на думку суду, слугуватиме не тільки справедливою карою за вчинене кримінальне правопорушення, але й буде запобігати вчиненню обвинуваченим нових злочинів, внесені корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність, позбавить можливості вчиняти нові злочини і буде необхідним для попередження нових кримінальних правопорушень.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Речові докази в кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, та призначити покарання у виді 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень.

Міра запобіжного заходу не обиралась.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Румілова Н.М.