Рішення № 96713177, 28.04.2021, Запорізький районний суд Запорізької області

Справа № 317/3085/20

Провадження № 2/317/164/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Ткаченко М.О.,

за участю секретаря судового засідання Ільїної Г.О.,

представника відповідача, адвоката Аворник Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року до Запорізького районного суду Запорізької області надійшов позов акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 10.05.2019 між АТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 укладено заяву про приєднання №65396109/100519 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб. Відповідно до умов вказаної заяви банк відкрив на ім`я відповідача поточний рахунок в гривні України на умовах тарифного пакету «Зарплатний», Тарифів на користування платіжною карткою, розміщених на сайті Банку та на інформаційних стендах, що знаходяться у приміщенні установ Банку, а також надав відповідачу платіжну картку та ПІН-конверт до неї.

Позивач вказує, що відповідно до вищезазначеної заяви про приєднання відповідачу встановлено кредит в розмірі 18 900 грн.

Станом на 06.10.2020 відповідач має заборгованість перед банком в розмірі 16 437,45 грн, що складається з наступного: 15 793,85 грн - заборгованість за кредитом, 207,82 грн - заборгованість по пені, 407,05 грн - розмір 3 % річних на суму простроченого кредиту, 24,89 грн - розмір 3 % річних на суму нарахованих та несплачених процентів; 3,84 грн - витрати від інфляції за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також стягнути судові витрати у розмірі сплаченого судового збору в сумі 2 102 грн.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 02.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

23.12.2020 розгляд справи було відкладено в зв`язку із неявкою відповідача, щодо якого відсутні відомості про належне повідомлення про час, дату та місце судового засідання.

25.01.2021 розгляд справи було відкладено за клопотанням відповідача для надання йому можливості отримати копію позовної заяви.

16.02.2021 розгляд справи було відкладено в зв`язку із клопотанням відповідача про надання йому можливості укласти договір з адвокатом для отримання юридичної допомоги.

09.03.2021 розгляд справи не відбувся в зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному. Крім того, від представника відповідача - адвоката Аворник Л.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи в зв`язку із наявністю у ОСОБА_1 ознак ГРВІ, внаслідок чого останній не може з`явитися в судове засідання, проте бажає бути присутнім особисто під час розгляду справи.

31.03.2021 розгляд справи відкладено за клопотанням представника відповідача - адвоката Аворник Л.В., оскільки відповідач перебуває на лікуванні в зв`язку із підтвердженим COVID-19, проте бажає бути особисто присутнім під час розгляду справи.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час і місце слухання справи повідомлявся належним чином, про що свідчить поштове повідомлення (а.с.74), через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності представника позивача, на задоволенні позовних вимог наполягають в повному обсязі (а.с.76).

Представник відповідача у судовому засіданні зазначила, що незважаючи на перебування відповідача на самоізоляції, вважає за можливе розглянути справу за його відсутності з огляду на необхідність дотримання строків рзгляду справи. Надала суду пояснення, згідно із якими заява ОСОБА_1 від 10.05.2019 про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не містить узгоджених сторонами умов щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту. Крім того, зауважила, що у наданих позивачем доказах взагалі відсутні відомості про встановлення кредитного ліміту та його розміру, відсутні докази про надання ОСОБА_1 кредиту у розмірі вказаному відповідачем - 18 900 грн, з розрахунку позивача вбачається, що відповідачем за період з 20.05.2019 по 07.05.2020 було сплачено 9 476,40 грн, тому якщо відповідачем і були отримані кредитні кошти, то вказана сума є погашенням саме тіла кредиту. Проте, розрахунок заборгованості взагалі не містить будь-яких відомостей про вихідні дані, на підставі яких він був здійснений, вказаний розрахунок не є первинним документом, що підтверджує операції на банківському рахунку, а тому надані позивачем докази не підтверджують суму заборгованості відповідача за кредитним договором та не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається та під час судового розгляду встановлено, що 10.05.2019 року ОСОБА_1 підписано заяву про приєднання №65396109/100519 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) у АТ «Державний ощадний банк України» (а.с.18-20).

Із наданої суду копії заяви від 10.05.2019 року вбачається, що у ній містяться анкетні дані особи, а також вказано, що шляхом підписання цієї заяви про приєднання до Договору, ОСОБА_1 беззастережно приєднується до Договору в редакції, яка на день підписання цієї заяви на приєднання розміщена на інтернет-сторінці банку та укладено із банком Договір, складовою частиною якого є умови договору банківського рахунку.

У відповідності до п. 3.4.1, 3.4.2 заяви про приєднання ОСОБА_1 просить відкрити поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні України на умовах тарифного плану «МІЙ КОМФОРТ», Тарифів за обслуговування поточних рахунків з використанням платіжних карток, розміщених на сайті Банку та/або на інформаційних стендах, що знаходяться у приміщеннях установ банку. Банк відкриває рахунок № НОМЕР_1 в гривня України на надає клієнту картку типу MasterCard Debit Standart та ПІН-конверт до неї (за наявності).

Представником позивача у якості додатків до вказаного позову також долучено копію витягу з Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (а.с.21-24).

На підтвердження вимог про стягнення заборгованості, банком наданий розрахунок заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором від 10.05.2019, з якого слідує, що станом на 06.10.2020 року розмір заборгованості відповідача перед банком складає 16 437,45 грн, з яких: 15 793,85 грн - заборгованість за кредитом, 207,82 грн - заборгованість по пені, 407,05 грн - розмір 3 % річних на суму простроченого кредиту, 24,89 грн - розмір 3 % річних на суму нарахованих та несплачених процентів; 3,84 грн - витрати від інфляції за несвоєчасне

погашення процентів за користування кредитом (а.с.4-6).

Положеннями ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З огляду на вказане, оскільки умови договору приєднання розробляються банком, тому повинні вони бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що у заяві про приєднання від 10.05.2019, підписаній сторонами, відсутні будь-які відмітки про надання банком кредитних коштів відповідачеві у вигляді встановлення кредитного ліміту у будь-якому розмірі, відсутні узгоджені сторонами умови відповідальності у

вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Єдиним доказом на підтвердження своїх вимог позивач надав розрахунок заборгованості за основним боргом, процентами, комісією, пенею, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання станом на 06.10.2020.

Вказаний документ складений представником банку в односторонньому порядку перед зверненням до суду з цим позовом, фактично є аналітичним документом і не містить жодних реквізитів первинних бухгалтерських документів.

В даному випадку суд враховує, що операційна діяльність банку полягає у технологічних процесах, пов`язаних з документуванням інформації за операціями банку, проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками. Банк зобов`язаний забезпечити документування всіх операцій, що здійснюються ним та його відокремленими підрозділами (складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку).

Первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, за змістом класифікуються на касові (оформлення операцій з готівкою)та меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій), і мають містити обов`язкові реквізити, які визначені нормативно-правовими актами Національного банку України.

Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Особові рахунки та виписки з них також мають містити обов`язкові реквізити визначені нормативно-правовими актами Національного банку України, зокрема, номер особового рахунку; дати здійснення операцій, код банку, у якому відкрито рахунок, код валюти, суму вхідного залишку за рахунком, код банку-кореспондента, номер рахунку кореспондента, номер документа, суму операції (відповідно за дебетом або кредитом), суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку, суму вихідного залишку.

Виписка з особового рахунку клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Основні вимоги щодо бухгалтерського обліку та бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України на даний час встановлені Положенням про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75,яка набрала чинності 07.07.2018.

Жодних первинних бухгалтерських документів, складених у відповідності до вказаних Положень, які б підтверджували факт виникнення та розмір заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором від 10.05.2020, враховуючи при цьому, що за його умовами надання, повернення кредиту, сплата процентів, комісії повинні були здійснюватися із використанням поточного карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на ім`я відповідача в банку позивача, останній суду не надав.

Представник позивача, обґрунтовуючи право грошової вимоги, у тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на умови Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб розумів відповідач та погодився з ним, шляхом підписання 10.05.2019 заяви про приєднання №65396109/100519.

Таким чином, наданий представником позивача витяг з Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, з огляду на його мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не

визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві відповідача про приєднання до Договору, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З огляду на вказане, суд вважає, що роздруківка витягу з Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (справа № 6-16цс15).

Так, Верховний Суд України у постанові від 11.03.2015 року (справа №6-16 цс15) висловив правову позицію з приводу того, що за ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з правового аналізу вказаних норм умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних витрат, то суд зазначає, що оскільки позивачем не надано документів на підтвердження наявності заборгованості відповідача за кредитним договором, відтак відсутні умови для застосовування наслідків, визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно із положеннями статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ознаками судових доказів є їх належність, допустимість, достовірність і достатність.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).

Достовірність доказів - це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять у предмет доказування, а достатність - це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з

принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

З огляду на вказане, а також за відсутності належних та допустимих доказів про укладення між сторонами кредитного договору 10.05.2020, отримання відповідачем кредитних коштів від банку, враховуючи, що надані стороною позивача витяг з Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та розрахунок заборгованості не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» в повному обсязі за недоведеністю.

Враховуючи, що згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а оскільки судом відмовлено у задоволені позовних вимог, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача, сплаченого судового збору за подання даної позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 279, 280-284, 352, 354, 355, п.п. 15.5 п. 1 розділу ХІІ «Перехідних положень» ЦПК України, суд

У Х В АЛ И В:

У задоволенні позову акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Запорізьке обласне управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (ЄДРПОУ: 02760363; адреса місцезнаходження: 69063, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 48) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення боргу за договором - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 355 ЦПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28.04.2021.

Суддя М.О. Ткаченко