Рішення № 96710163, 13.04.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/1183/21

провадження № 2/753/4257/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2021 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Шаповалової К.В.

за участі

секретаря судових засідань Москаленко А.П.,

представника позивача Гуртової К.В.

представника відповідача Агафонова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дарницького районного суду міста Києва (вул. О. Кошиця, 5а) у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

19 січня 2021 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства " Акціонерна компанія" Київводоканал" до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги.

В обґрунтування позовної заяви позивач ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" зазначає, що відповідач отримує послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , але у період з 1 липня 2016 року по 31 листопада 2020 року вона неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати даних послуг, внаслідок чого у ннї виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 15924,12 грн. Крім того позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних від простроченої суми, що складає 722,36 грн. та збитки від інфляції - 1269,54 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2021 року цивільну справу № 753/1183/21 передано судді Шаповаловій К.В. Фактично позовну заяву було передано судді 21 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 3 лютого 2021 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання 23 лютого 2021 року.

15 лютого 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідачка станом на 14 лютого 2021 року сплатила на користь позивача кошти за надані послуги в розмірі 12793,95 грн, при цьому зауважила, що частини коштів була сплачена нею у період до відкриття провадження у справі.

У судове засідання 23 лютого 2021 року з`явились представники позивача та відповідачки, за клопотанням представника позивача розгляд справи було відкладено на 17 березня 2021 року для надання часу ознайомлення із відзивом на позов та підготовлення відповіді на відзив.

3 березня 2021 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивачем враховані у розрахунку заборгованості сплата коштів відповідачкою за надані послуги частково, не враховано проплати, що були здійснені 22 грудня 2020 року, а також ті кошти, що були сплачені нею у 21 січня 2021 року та 14 лютого 2021 року. При цьому у прохальній частині відповіді на відзив позивачем зазначено, що він просить стягнути з відповідачки 3% річних в розмірі 722,36 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1269,54 грн, тобто фактично було змінено позовні вимоги.

Зважаючи на те, що у судовому засіданні 23 лютого 2021 року судом було відкладено розгляд справи для надання представнику позивача часу для підготовлення відповіді на відзив, враховуючи те, що вказана відповідь була надана до судового засідання, що було призначено на 17 березня 2021 року, судом прийнято до розгляду змінені позовні вимоги, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 722,36 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1269,54 грн.

4 березня 2021 року до суду від представника відповідача - адвоката Агафонова А.В. надійшли заперечення, в яких він виклав свою незгоду, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 722,36 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1269,54 грн, та просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

17 березня 2021 року у судове засідання з`явились: представник позивача та представники відповідача - ОСОБА_2 та адвокат Агафонов А.В. та надали усні пояснення стосовно предмету спору. У зв`язку із закінченням процесуального часу, виділеного для цієї справи, у справі було оголошено перерву до 13 квітня 2021 року.

Крім того, представником позивача 17 березня 2021 року були подані письмові пояснення, відповідно до яких просив стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 308,39 грн. та інфляційні втрати в розмірі 524,25 грн.

23 березня 2021 року до суду від представника відповідача - адвоката Агафонова А.В. надійшли заперечення на письмові пояснення позивача, в яких він зазначив, що відповідачка отримала нові рахунки на сплату послуг позивача, в яких за нею за лютий 2021 року рахується переплата в розмірі 2901,09 грн, а отже підстави для стягнення штрафних санкцій відсутні.

9 квітня 2021 року від представника позивача надійшла відповідь на заперечення на письмові пояснення позивача, в яких представник позивача виклала інформацію, що вже нею зазначалась у попередніх поясненнях та надавалась у судовому засіданні 17 березня 2021 року на обґрунтування наявності у позивача підстав для нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат за період, коли відповідачка не сплачувала кошти за отримані послуги. При цьому у резолютивній частині вказаної відповіді, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 287,81 грн. та інфляційні втрати в розмірі 462,04 грн.

13 квітня 2021 року у судовому засіданні представник позивача підтримала всі свої попередній письмові пояснення, заперечення, відповіді, наполягала на тому, що відповідачка умисно протягом 33 місяців не сплачувала кошти за отримані послуги та не передавала показники лічильників, і саме такі дії відповідачки призвели до того, що позивач був змушений звернутись до суду із позовом. Крім того, вважала, що сплата відповідачкою рахунку, в тому розмірі, в якому він був надісланий позивачем, підтверджують доводи, викладені у позовній заяві. Просила задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 287,81 грн. та інфляційні втрати в розмірі 462,04 грн.

Представник відповідача, адвокат Агафонов А.В. у судовому засіданні 13 квітня 2021 року також підтримав свої письмові пояснення викладені у відзиві на позов, у запереченнях та просив врахувати, що позивач протягом всього часу розгляду справи у суду змінювала розмір позовних вимог в сторону зменшення, хоча відповідно до вимог ЦПК України, враховуючи те, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, такі заяви мали бути подані позивачем до першого судового засідання. Просив суд врахувати те, що в рахунку за лютий місяць 2021 року за відповідачкою рахується переплата в розмірі 2901, 09 грн., хоча після відкриття провадження у справі відповідачкою було сплачено лише 1723,84 грн, тобто на час відкриття провадження у справі за відповідачкою вже мала рахуватись переплата в розмірі 1177,25 грн, а тому зважаючи на хибні розрахунки позивача, які не відповідають дійсності, відсутні будь-які підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, представник відповідача просив врахувати додані до відзиву докази, з яких вбачається, що відповідачкою передавались показники лічильників, проте позивачем вони чому не враховувались та нарахування здійснювались за незрозумілими показниками, а також просив врахувати акти прийняття на абонентський облік засобів обліку води, які складались позивачем ще у 2020 році, та в яких були зазначені показники всіх 4 лічильників, проте вказане також не було враховано позивачем під час звернення із позовом до суду. Зважаючи на викладене, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані у справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, суд дійшов до наступного висновку.

5 лютого 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право власності від 22 березня 2010 року ОСОБА_1 (відповідач) є власником квартири АДРЕСА_1 .

Згідно із пунктом 1.1 договору виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, що передбачені договором.

Пунктом 3.1 договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць, застосовується щомісячна система оплати послуг. Платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Позивач зазначив, що оскільки відповідач ОСОБА_1 несвоєчасно сплачувала кошти за отримані послуги, а з березня 2018 року не сплачувала платежі взагалі, у неї утворилась заборгованість, яка з липня 2016 року по 30 листопада 2020 року становить 15924, 12 грн., які позивач просив стягнути з відповідача, а також 3% річних в розмірі 722, 36 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1269,54 грн.

Після відкриття провадження у справі та отримання відзиву на позовну заяву, позивачем було подано до суду заперечення на відзив, в якому він змінив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача лише 3% річних в розмірі 722, 36 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1269,54 грн.

Враховуючи подану заяву та надані в подальшому у судових засіданнях представником позивача пояснення, зокрема що вимоги до відповідача складаються лише з 3% річних та інфляційних втрат, суд розглядає справу саме в рамках заявлених вимог.

Положення статей 66-68 ЖК України, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і положення підзаконних актів у сфері житлово-комунальних послуг покладають на користувачів житла (власників) обов`язок щомісяця вносити плату за житлово-комунальні послуги (теплопостачання, газ, водопостачання, каналізація тощо) та витрати на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі.

Відповідно до статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги», пунктів 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630, споживач зобов`язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Позивач вказав, що відповідач, в порушення умов договору та приписів ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» у період з 1 липня 2016 року по 30 листопада 2020 року не сплачувала за послуги централізованого постачання холодної води та водовідведення, а тому у неї виникла заборгованість, яка була сплачена до 14 лютого 2021 року, але у зв`язку з тим, що кошти вносились відповідачкою невчасно, а протягом 33 місяців взагалі не вносились, просив стягнути з відповідача штрафні санкції, передбачені статтею 625 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частини перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як було встановлено судом, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 19 січня 2021 року та надав розрахунок заборгованості за несплачені послуги централізованого постачання холодної води та водовідведення станом на 30 листопада 2020 року, зазначивши, що відповідачка має заборгованість за надані послуги в розмірі 15903,22 грн.

Відповідачкою до суду були подані докази, з яких вбачається, що нею здійснювалась сплата коштів за надані позивачем послуги, зокрема надано платіжні доручення за червень, липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, жовтень, листопад 2017 року, лютий 2018 року та за 22 грудня 2020 року, 21 січня 2021 року, 14 лютого 2021 року.

Зі наданих доказів, вбачається, що загалом відповідачкою на користь позивача за вказаний період було сплачено 12793,95 грн.

Представником позивача було зазначено, що проплати відповідачки за період з червня 2016 року по лютий 2018 року були враховані під час звернення до суду із позовом, в свою чергу проплати 21 січня 2021 року на суму 2169,53 грн та 14 лютого 2021 року на суму 1724 грн. не були враховані, оскільки позов до суду був поданий 16 січня 2021 року, тобто відповідачка сплатила борг вже після надходження позову до суду.

Що стосується проплати за 22 грудня 2020 року на суму 6026,25 грн представником позивача було вказано, що ця сума також не була врахована у розрахунку заборгованості, що подавався із позовною заявою, оскільки фактично позов та розрахунок заборгованості був складений 30 листопада 2020 року, проте поданий до суду лише 16 січня 2021 року у зв`язку з існуванням проблем для сплати судового збору за позов.

Проте, зважаючи, що фактично основна заборгованість відповідачкою була сплачена, позивач не заперечує цього факту, в той же час вважає, що відповідачка має сплатити на користь позивача штрафні санкції за несвоєчасну сплату отриманих послуг.

Відповідно до статей 319, 322 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Отже, для нарахування штрафних санкцій, визначених статтею 625 ЦК України необхідно визначити розмір простроченої суми та період, за який мало місце несвоєчасна сплата коштів.

Позивачем при зверненні до суду із позовом був наданий розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, який розраховувався за кожен окремий місяць з 21 числа наступного місяця (з урахуванням того, що сплата за попередній місяць мала бути здійснена до 20 числа наступного місяця) до 30 листопада 2020 року. При цьому, відповідно до надано розрахунку, позивачем враховувались проплати, що здійснювались відповідачкою та штрафні санкції нараховувались на суму, що залишилась несплачена.

Поряд з цим сума платежу за кожен місяць визначалась позивачем з об`єму спожитих послуг, які визначались не за показниками квартирних лічильників, а, як пояснила представник позивача у судовому засіданні, зважаючи на те, що у квартирі зареєстровано з 1 червня 2020 року 8 осіб, з розрахунку середніх показників. Представник позивача наголошувала на тому, що саме з вини відповідача у неї виникла така заборгованість, адже вона не передавали своєчасно показники лічильників. Крім того, вказала, що якби вона звернулась до позивача із заявою про перевірку показань лічильників, то позивач би здійснив перерахунок за реальними показниками лічильників. Проте, відповідачка жодних дій не здійснила.

Під час розгляду справи було встановлено, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . встановлено 4 лічильники: холодна вода - № НОМЕР_1 , гаряча вода -№ 6310852, холодна вода - № 5599728, гаряча вода - № 6338538.

У договорі про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення від 5 лютого 2016 року ці лічильники зазначені, а також вказані показники лічильників води станом на 5 лютого 2016 року. Отже, позивач знав, що у цій квартирі встановлені індивідуальні лічильники холодної та гарячої води.

Як зазначено у розрахунку заборгованості, позивач з серпня 2016 року для нарахування платежів використовував не показники лічильників, а середній показник, виходячи з кількості зареєстрованих осіб у квартирі.

При цьому, як вбачається із квитанцій, що долучались до відзиву на позов, відповідачка, сплачуючи у 2016 році кошти за отримані послуги, вносила показники по лічильникам, та зазначала період, за який здійснювалась проплата, а також призначення платежу: «за послуги централізоване постачання холодної води, відведення», що підтверджується відповідними квитанціями. Сплата коштів відповідачкою здійснювалась у АТ «КБ «Приватбанк». За період вересень, жовтень, листопад, грудень 2016 року відповідачка в квитанціях не зазначала показання квартирних лічильників води, а з 2017 року знову почала зазначати показання.

Проте, як вказала у судовому засіданні представник позивача, ці покази відповідачки не брались за увагу позивачем, оскільки такі показники мали бути зазначені у відповідній графі рахунку-повідомлення, що надсилалась позивачем відповідачу. Представник позивача не пояснила суду, чому, з урахуванням особливостей платіжного доручення (квитанції), яка видається на підтвердження сплати коштів у АТ «КБ «Приватбанк», показники лічильників, у випадку їх зазначення у квитанції та номеру лічильника, не можуть бути прийняті до уваги .

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачкою до матеріалів справи додано 2 акти приймання на абонентський облік засобів обліку води від 2 липня 2020 року та від 29 липня 2020 року, відповідно до яких відповідальними особами позивача здійснювались контрольні заміри показників лічильників води. У відповідних графах акту від 29 липня 2020 року було зазначено дату останньої повірки лічильників (18 березня 2020 року) та зазначені показники по кожному з 4 лічильників. Це акт підписаний представником споживача та представником КВК.

Представник позивача не надала суду пояснень, чому, з урахуванням наявності акту від 29 липня 2020 року та фіксації показників 4 лічильників за адресою: АДРЕСА_3 позивач не здійснив коригування нарахувань та продовжував формувати рахунки для сплати, виходячи із середніх показників.

Отже, зважаючи на те, що відповідач періодично сплачувала кошти за надані послуги, станом на 14 лютого 2021 року сплатила повністю заборгованість, та зважаючи на останній рахунок-повідомлення, відповідно до якого відповідач має перед позивачем переплату в розмірі 2901,09 грн, зважаючи на те, що сплата за послуги позивача здійснюється періодичними платежами, позивачем при розрахунку платежів не було враховано показники лічильників, що зазначались відповідачкою у квитанціях при сплаті послуг та не враховано акт приймання на абонентський облік засобів обліку води від 29 липня 2020 року, не здійснено відповідних коригувань у розрахунках, суд позбавлений можливості встановити точний розмір заборгованості, що мала місце у відповідача за кожен окремий місяць за період з липня 2016 року по листопада 2020 року для нарахування 3% річних та інфляційних втрат

Також, суд вважає за необхідне вказати, що протягом часу розгляду справи у суді представником позивача після надання відповіді на відзив були надані 2 нових розрахунки заборгованості в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Так, 17 березня 2021 року представником позивача надано суду розрахунок вже за період з березня 2018 року по грудень 2020 року. При цьому представником позивача не було надано пояснень, чому позивачем був змінений період нарахування 3% річних та інфляційних втрат, зокрема до 28 лютого 2021 року, якщо у позовній заяві період боргу визначений як 30 листопада 2020 року. Також представником позивача не було пояснено суду чому початок періоду заборгованості тепер з березня 2018 року, а не з липня 2016 року, як зазначалось у позові.

Представником позивача не було надано пояснень того, чому у розрахунку боргу, долученому до позовної заяви, борг, наприклад за березень 2018 року зазначено як 391, 30 грн, а у розрахунку від 17 березня 2021 року сума боргу за цей період вже визначена як 205, 40 грн і при цьому змінились показники об`єму нарахувань за постачання холодної води та водовідведення.

Крім того, суд зауважує, що ані до позовної заяви, ані протягом розгляду справи представником позивача не було надано обґрунтованого повноцінного розрахунку боргу, із вказівкою тарифів, які застосувались при нарахуванні платежів, з огляду на те, що період заборгованості визначений позивачем з 2016 по 2020 рік.

Виходячи з розрахунку, поданого представником позивача 17 березня 2021 року, позивач просив суд стягнути з відповідача вже 3% річних у сумі 308,39 грн. та інфляційні втрати в розмірі 524, 25 грн.

Поряд з цим, 9 квітня 2021 року представником позивача знову до суду надається новий розрахунок заборгованості, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача 287,81 грн. 3% річних та 462,04 грн. інфляційних втрат.

Суд, зважаючи на те, що ця справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи норми ЦПК України, а саме те, що всі заяви по суті заявлених вимог повинні бути подані суду до першого судового засідання, не враховує нові розрахунки штрафних санкцій, поданих представником позивача, з огляду також на те, що судом надавався позивачу додатковий час для підготування відповіді на відзив, проте, разом із такою відповіддю, позивачем розрахунок боргу не надавався, а у резолютивній частині відповідної заяви було зазначена вимога про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 722,36 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1269, 54 грн.

Представником позивача не було надано суду пояснень, стосовно таких суттєвих відмінностей у розрахунках.

Проте, суд при визначені наявності підстав для нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, зважає на надані 3 різні розрахунки позивачем, оскільки вони, на думку суду, підтверджують факт, що власне сам позивач не визначив точну суму боргу щомісячного платежу, з якого має нараховуватись штрафні санкції та період, за який такі санкції мають визначатись.

Таким чином, враховуючи вище викладені обставини, суд приходить до висновку про необхідність ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки статтею 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (стаття 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Також, під час розгляду справи в суді представником відповідача суду подавалось клопотання про долучення доказів понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до останнього поданого клопотання, відповідач просила суд стягнути з позивача на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 14250 грн.

Представник відповідача - адвокат Агафонов А.В. у судовому засіданні 13 квітня 2021 року підтримав вимоги в цій частині та просив їх задовольнити, з урахуванням доводів, що викладені у клопотанні.

Представник позивача у судовому засіданні 13 квітня 2021 року заперечила проти задоволення такого клопотання відповідача, вказала, що така сума є неспівмірною, позов розглядався в порядку спрощеного провадження, є неважким, а тому не потребує додаткових зусиль та затрат, крім того, вказала, що оскільки відповідачка сплатила всю суму боргу, вона фактично визнала позовні вимоги, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання про стягнення коштів на правничу допомогу. Також представник позивача вказала, що у судовому засіданні 17 березня 2021 року адвокат Агафонов А.В. займав пасивну позицію, в основному захист інтересів відповідачки здійснював інший її представник - ОСОБА_2 .

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Аналіз змісту наведеної частини статті дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу, процесуальний закон ставить у залежність від процесуальної стадії розгляду справи.

При цьому, стаття 141 ЦПК України не передбачає можливості поновлення строку для подання заяви про розподіл судових витрат, оскільки визначає такий строк подією, яка неминуче має настати (закінчення судових дебатів).

Адвокатом Агафоновим А.В. відповідні докази суду були подані у строки, визначені статтею 141 ЦПК України.

В обґрунтування заяви про понесені відповідачем витрати на правничу допомогу, адвокат Агафонов А.В. подав договір № 09-02-2021/А1 про надання правової (правничої) допомоги від 9 лютого 2021 року, додаткову угоду № 1 від 9 лютого 2021 року, укладені між відповідачем ОСОБА_1 та АО «Лезо», та відповідно до пункту 4 додаткової угоди сторони погодили, що вартість 1 години роботи адвоката становить 1500 грн., договір про залучення адвоката до надання професійної правничої допомоги клієнту адвокатського об`єднання до договору, укладений мж АО «Лезо» та адвокатом Агафоновим А.В., акт приймання-передачі наданих послуг від 9 березня 2021 року до договору від 9 лютого 2021 року № 09-02-2021/А1, підписаний АО «Лезо» та ОСОБА_1 , який містить перелік послуг, що надавався відповідачу, кількість витрачених годин, вартість таких послуг та квитанцію про сплату ОСОБА_1 на користь АО «Лезо» 14250 грн. за надані послуги за договором від 9 лютого 2021 року № 09-02-2021/А1.

Отже, адвокатом Агафоновим А.В. надано суду докази щодо понесених відповідачем витрат на правничу допомогу в розмірі 14250 грн.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на правничу допомогу.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьої, п`ятої, дев`ятої статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.)

Отже, враховуючи положення статті 141 ЦПК України, виходячи з обсягу фактично наданих послуг, зважаючи на категорію та юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, розгляд справи в спрощеному позовному провадженні, з урахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, зважаючи на кількість, зміст та обґрунтування поданих представником відповідача заяв по суті справи протягом усього часу розгляду справи, на участь адвоката Агафонова А.В. у судових засіданнях та обсяг поданої ним інформації для спростування вимог позивача, зважаючи на те, що відповідачка до першого судового засідання у справі сплатила суму основного боргу в повному обсязі, тобто фактично визнала в цій частині вимоги, зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат і ринкових цін адвокатських послуг, з огляду на первинну ціну позову у в розмірі 17916,02 грн., суд вважає можливим зменшити розмір витрат на правничу допомогу та стягнути з позивача витрати за надання правової допомоги на користь ОСОБА_1 в сумі 7000 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80,

81, 83, 84, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою в розмірі 7000 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1а, код ЄДРПОУ 03327664.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2

Повний текст рішення суду складено 19 квітня 2021 року.

Суддя К.В. Шаповалова