Ухвала суду № 96707456, 28.04.2021, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/187/21

Провадження 2/216/1483/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської

області в складі:

головуючого судді - Бутенко М. В.

за участю

секретаря - Клименко О.В.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС–КР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -

В С Т А Н О В И В :

12.01.2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» (Позивач) звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 (Відповідач) про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, який 09.03.2021 року було уточнено позивачем та у якій позивач просить суд винести рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 , що є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , заборгованість за житлово-комунальні послуги (утримання будинку та прибудинкової території) в розмірі - 2424,46 грн., на користь позивача – Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР», суму інфляційних збитків в розмірі - 654,60 грн. та суму 3% річних в розмірі – 372,80 грн., суму сплаченого судового збору.

Свою заяву обґрунтовує наступним: 01.02.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» розпочало виконання функцій управителя багатоквартирними будинками Центрально-Міського району в м. Кривому Розі, на підставі Договору з Управлінням благоустрою та житлової політики виконавчого комітету Криворізької міської ради.

Послуги з утримання позивач надав відповідачу в порядку ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», Наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 150 від 10.08.2004 р. «Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд»; Наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17.05.2005 р. «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій».

За період з 01.06.2014 по 01.01.2017 р., позивач надав відповідачу послуги на суму – 2424,46 грн.

Відповідно до норм Цивільного кодексу України. а саме ст.. 11 ЦК України, визначено, що «Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.»; ст.. 14 ЦК України, передбачає, що «Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.»; ст.. 322 ЦК України. передбачає, що «Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить…».

Стаття 379 ЦК України «Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.»; ст.. 382 ЦК України «Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.».

Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» «Споживач зобов`язаний: … оплачувати житлово-комунальні послуги…».

В порушення вищезазначених норм, відповідач не виконав своїх обов`язків, щодо сплати вартості житлово-комунальних послуг та допустив заборгованість перед позивачем у розмірі 2424,46 грн.

Стаття 625 ЦК України, визначає, що «Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.»

Станом на 01.08.2020 інфляційних збитки становлять – 654,60 грн. та 3% річних – 372,80 грн.

ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» звертався до відповідачів через Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу, із заявою про видачу судового наказу. Але Суддя Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу, на підставі заяви відповідача про скасування судового наказу, виніс ухвалу від 31.03.2017 р. по справі № 216/555/17, якою скасував судовий наказ по справі.

Вказана сума заборгованості відповідачем на сьогодні сплачена у добровільному порядку, але сума інфляційних витрат не сплачена.

Тому позивач з метою захисту, свого права та інтересу, змушений звернутися із заявою в позовному провадженні.

23.02.2021 року представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає наступне: позивач із вказаним позовом звернувся до суду 20.01.2021р.,тобто після спливу строку позовної давності.

Видача судом судового наказу № 216/555/17 (який було скасовано 31.03.2017р.) не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності у відповідності до ч.2 ст. 264 Цивільного кодексу України. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.07.2020р. в справі № 712/8916/17 (далі- Постанова).

Відповідно до п. 36.1. Постанови, інститут наказного провадження був запроваджений у цивільному процесі України з 1 вересня 2005 року, коли набрав чинності ЦПК України. ЦК України набрав чинності 1 січня 2004 року. З того часу приписи статті 264 цього кодексу про переривання перебігу позовної давності залишаються незмінними, а перелік підстав такого переривання є вичерпним.

Відповідно до п. 38 Постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, висловленого у постановах від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15, та від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності.

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань Відповідач є фізичною особою – підприємцем до видів діяльності якого належить: 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах (основний); 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, не віднесених до інших угруповань; 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах (Копія виписки з реєстру додається).

Відповідно до Реєстраційного посвідчення КБТІ від 26.01.2000р. Відповідач є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 (що підтверджується копією Реєстраційного посвідчення ).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/385/19 від 25.02.2020 р. ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Так, враховуючи факт використання приміщення АДРЕСА_2 Відповідачем у господарській діяльності, слід прийти до висновку, що за змістом спірних правовідносин, суб`єктним складом сторін спору, законодавством, що застосовується до цих правовідносин, цей спір є господарським.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.08.2012 року по справі № 37/5005/421/2012 в задоволенні позову прокурора Центрально-міського району м. Кривого Рогу, в інтересах держави в особі Управління благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради, Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційної організації N 20» до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про стягнення 2 659 грн. 50 коп. заборгованості за договором було відмовлено (Копія рішення додається).

Вказане рішення було залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2012 р. по справі № 37/5005/421/2012(Копія постанови додається).

Таким чином, наявність судового рішення з того самого предмету та з тих самих підстав додатково свідчить, що розгляд спору між сторонами у справі № 216/5082/20 має здійснюватися відповідним господарським судом за правилами господарського судочинства.

Позивач пред`являє вимоги до відповідача щодо стягнення боргу за надані житлово-комунальні послуги, а саме: витрати, пов`язані із утриманням будинку і прибудинкової території.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Відповідно ст. 42 Земельного кодексу України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Позивачем не надано жодного документу який би підтверджував його повноваження як управителя будинку АДРЕСА_3 , споруд та прибудинкової території за даною адресою, яка саме територія відноситься до земельної ділянки багатоквартирного будинку та на якій території позивач начебто надавав свої послуги.

Відповідно до частин 1-2 ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», управліннябагатоквартирнимбудинком управителем здійснюється на підставі договору про наданняпослуг з управліннябагатоквартирнимбудинком.Вартістьпослуг з управліннябагатоквартирнимбудинкомвизначається за згодоюсторін та зазначається у договорі з управителем.

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачає, якщо зборами співвласників прийнято рішення про укладення договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, такий договір (зміни до нього) підписується співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.

Управитель протягом одного місяцяпісляпідписання з ним договору про наданняпослуг з управління багатоквартирним будинком (змін до нього) зобов`язаний надати або надіслати рекомендованим листом кожному співвласнику примірник такого договору (змін до нього), завіренийпідписом управителя.

Договір про надання послуг із позивачем не укладався, хоча 11.12.2019 року, відповідач звертався з письмовою заявою до керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс – КР», для укладання з ним договору про надання послуг з управліннябагатоквартирнимбудинком. Однак до теперішнього часу позивач не вчинив ні яких дій відносно укладання договору.

Відповідно ст.ст.8,10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», управитель зобов`язаний, зокрема, надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання послуг, їх споживчі властивості тощо.

Із розрахунку, наданого позивачем, вбачаються лише суми щомісячних нарахувань, однак, позивачем не надано розшифровки нарахованих сум, а саме: які саме були надані послуги та їх вартість, відсутні акти виконаних робіт.

Відповідно до висновків Верховного суду України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 750/12850/16-ц від 26.09.2018 р. питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення.

Так, у якості доказів надання Відповідачу житлово – комунальних послуг Позивач долучає до позовної заяви розрахунок заборгованості та розрахунок інфляційних збитків та 3 % річних.

Однак, сам по собі розрахунок заборгованості, інфляційних збитків та 3 % річних, який було покладено Позивачем в основу доказування, не може бути належним та допустимим доказом, оскільки не підтверджує факт надання та приймання житлово – комунальних послуг за відповідний період, а складання таких розрахунків повністю залежить від волевиявлення Позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 80 ЦПК України).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (рішення Європейського суду з прав людини у справі «ДомбоБегеерБ.В. проти Нідерландів» («DomboBeheer B. V. v. theNetherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року).

Просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 20.01.2021 року провадження по справі було відкрито, справу було призначено до розгляду у спрощеному провадженні.

09.03.2021 року представником позивача було подано відповідь відповідача.

В судове засідання сторони не викликались. Клопотання учасників провадження до суду про розгляд справи з викликом сторін до судового засідання не надходило.

На підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що товариство з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» звернулося до ОСОБА_1 що є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , з позовом про стягнення заборгованість за житлово-комунальні послуги (утримання будинку та прибудинкової території) в розмірі - 2424,46 грн., на користь позивача – Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР», суму інфляційних збитків в розмірі - 654,60 грн. та суму 3% річних в розмірі – 372,80 грн., суму сплаченого судового збору.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем, місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Частиною другою статті 55 ГК України визначено, що суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Оскільки судом встановлено, що позивачем пред`явлено позов до фізичної-особи підприємця, яка використовує нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 для здійснення належним чином зареєстрованої підприємницької діяльності, справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тому суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 255, 260 ЦПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги – закрити.

Роз`яснити позивачу, що заявлений позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та за предметною підсудністю відноситься до Господарського суду Дніпропетровської області.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя М.В. Бутенко