Рішення № 96702610, 05.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 травня 2021 р. Справа № 120/1632/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 10.11.2020 Подільським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №198820, якою постановлено стягнути з позивача адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 грн. Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 03.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, встановленому ст. 262 КАС України.

19.03.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, з огляду на те, що за результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки DAF FT XF 105.460 реєстраційний номер НОМЕР_1 було встановлено, що навантаження на строєну вісь склало 24,235 т при нормативно допустимому - 22 т. Про дані результатів габаритно-вагового контролю свідчить талон зважування від 08.10.2020 та довідка про здійснення габаритно-вагового контролю.

Зважування транспортного засобу здійснювалось на повіреному належним чином засобі вимірювальної техніки, про що свідчить свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, відповідно до п. 11 Порядку 879.

Відтак, на думку відповідача, твердження позивача не підтверджують факту порушення відповідачем законодавства про автомобільний транспорт, а тому, постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 10.11.2020 є правомірною та не підлягає скасуванню.

31.03.2021 представником позивача подано відповідь на відзив, у якій виклав свої пояснення та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

У ході рейдової перевірки пункту габаритно-вагового контролю А/Д м-12 "Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам`янка" км 423+ 647 здійснено габаритно-ваговий контроль автомобіля марки DAF моделі FT XF 105.460, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

За наслідком проведеного габаритно-вагового контролю уповноваженим працівником Укртрансбезпеки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 08.10.2020 №229384, в якому зафіксовано порушення статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Також, посадовими особами складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю №030440 від 08.10.2020 та акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 08.10.2020 №029940.

На підставі вказаного проведено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, яким ОСОБА_1 нарахована плата за проїзд у загальному розмірі 254,34 євро.

Надалі, Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області надіслано позивачу повідомлення про участь в розгляді справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Так, за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Подільським міжрегіональним управлінням винесено постанову № 198820 від 10.11.2020 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу за допущене порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", згідно санкції абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" в розмірі 17 000 грн.

Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 даного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до пункту 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567, (далі - Порядок № 1567) органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.

Отже, з огляду на викладене, Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області під час здійснення своїх повноважень діє як суб`єкт владних повноважень, якому надано повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно з пунктом 14 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Пунктом 15 Порядку №1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, серед іншого: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Пунктом 16 Порядку №1567 визначено, зокрема, що під час проведення рейдової перевірки можливе здійснення габаритно-вагового контролю.

Відповідно до пункту 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Частиною четвертою статті 48 Закону № 2344-III визначено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Абзацом 15 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини другої статті 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 (далі - Правила № 30) передбачено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 4 Правил № 30 рух великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 (далі - Порядок № 879).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 879 вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Підпунктом 4 пункту 2 Порядку № 879 визначено, що габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Відповідно до п.13 Порядку №879 під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Особливості габаритно-вагового контролю та вимоги до нього закріплені у пунктах 15 - 25 зазначеного Порядку.

Так, габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль. У разі коли за допомогою автоматичних зважувальних пунктів виявлено факт перевищення встановлених габаритно-вагових параметрів, габаритно-ваговий контроль транспортного засобу здійснюється на найближчому стаціонарному та/або пересувному пункті габаритно-вагового контролю. За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення (п.п. 16, 17, 18 Порядку №879).

Пунктом 21 Порядку №879 визначено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Довідка про здійснення габаритно-вагового контролю та/або сертифікат зважування, або документ щодо внесення плати за проїзд є чинними протягом усього маршруту.

Судом встановлено, що 08.10.2020 інспекторами Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області, проведено перевірку транспортного засобу позивача.

Суть порушення, встановленого перевіркою у спірному випадку, полягає у перевищенні нормативно визначених вагових параметрів транспортного засобу із вантажем на строєну вісь 24,235 т, при нормативно визначених 22 т та відсутність у водія відповідного дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України з перевищенням вагових обмежень.

У той же час згідно з чеком зважування навантаження становило: 1 вісь - 6015 кг; 2 вісь - 8015 кг; 3 вісь - 8075 кг; 4 вісь - 7980 кг; 5 вісь - 8215 кг; загальна маса транспортного засобу - 38300 кг.

З вказаного вбачається, що зважування відбувалося окремо по напівосям кожної осі і в подальшому ці дані складалися. Тобто відповідачем не було здійснено одночасне зважування осей, які разом складають строєну вісь, а визначено масу кожної з напівосей окремо та підраховано сумарно вагу строєної осі.

Отже вказані в акті від 08.10.2020 №029940 та у довідці від 08.10.2020 №030440 фактичні вагові параметри не можна вважати достовірними та такими, вимір яких здійснювався у встановленому законодавством порядку, оскільки зважування здвоєної осі має відбуватись як зважування єдиною конструкції (осі), а не по частинам як це було зроблено посадовими особами управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 8 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" у сфері законодавчо регульованої метрології застосовуються засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам щодо точності, регламентованим для таких засобів, у встановлених умовах їх експлуатації. Експлуатація засобів вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, здійснюється з дотриманням правил застосування таких засобів, встановлених у нормативно-правових актах, і вимог щодо їх експлуатації, встановлених в експлуатаційних документах на такі засоби. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, які мають елементи або функції настроювання, повинні мати захист від вільного доступу до зазначених елементів і функцій (включаючи програмне забезпечення) з метою запобігання несанкціонованому втручанню. Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки дозволяється застосовувати, випускати з виробництва, ремонту та в продаж і видавати напрокат лише за умови їх відповідності цьому Закону та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки.

Так, в матеріалах справи наявне свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 22.04.2020 № П33874705820 та чинне до 22.04.2021.

Окрім цього, суд звертає увагу, що у наданому свідоцтві міститься інформація, що діапазон зважування маси: mах - 30000 кг, min - 500 кг

Тобто, зважування автомобіля, загальна маса якого з вантажем на момент зважування становила 38,3 т, здійснювалося вагами, які не можна застосовувати для зважування транспортних засобів вагою понад 30 тонн, оскільки діапазон зважування таких ваг знаходиться в межах від 500 кг до 30 тонн.

Отже, з наданої копії свідоцтва вбачається, що діапазон вимірювання зазначених у ньому ваг не дозволяє використовувати їх для зважування транспортного засобу позивача, щодо якого 08.10.2020 здійснювався габаритно-ваговий контроль.

Згідно акту від 08.10.2020 про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів вбачається, що позивачем допущено перевищення вагових параметрів на строєну вісь (осьові навантаження), а саме, замість допустимих 22 т навантаження становило 24,235 т, тобто перевищуючи дозволені параметри.

Разом з цим, як вбачається з довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 08.10.2020 та чеку зважування, зважування відбувалося окремо по напівосям кожної осі і в подальшому ці дані складалися.

Згідно з пп.2 п.2 Порядку № 879, вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Відповідно до п. 9 Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від № 255 від 28.07.2016 року, вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2 % та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником.

Таким чином, зазначеним нормативним положенням чітко визначено, що вагове обладнання повинно забезпечувати саме поосьове зважування у русі транспортного засобу, а не у спосіб, який здійснювався на транспортному засобі позивача посадовими особами відповідача.

У свою чергу, судом враховується те, що визначення вагових параметрів транспортного засобу позивача було здійснено з порушенням вищевказаних положень Порядку №879, і відповідно, отримані в результаті зважування дані не можуть вважатися достовірними.

Отже, враховуючи викладене у сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови №198820 від 10.11.2020 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Водночас встановлені судом обставини справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт та помилкове застосування відповідачем норм матеріального права при вирішенні питання про притягнення позивача до відповідальності є безумовною підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваної постанови, що у свою чергу виключає необхідність надання оцінки іншим аргументам позивача на підтримку заявлених позовних вимог.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

При вирішенні справи суд враховує, що відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, належними і допустимими доказами доводів позивача не спростував.

Перевіривши доводи позивача, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 р. № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Пунктом 8 вказаного Положення передбачено, що Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідачем у справі є Подільське міжрегіональне Управління Укртрансбезпеки (територіальний орган Укртрансбезпеки), який в силу норм Кодексу адміністративного судочинства України володіє статусом суб`єкта владних повноважень, однак не є юридичною особою, що виключає можливість стягнення із відповідача сплаченого позивачкою судового збору.

Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908,00 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд також зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).

Отже, з аналізу змісту статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Судом встановлено, що на підтвердження витрат на надання правової допомоги представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги № 1 від 05.01.2021, акт № 1 приймання-передачі адвокатських послуг від 29.04.2021, розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат необхідних для надання правничої допомоги) №29/04/21/1Р від 29.04.2021, рахунок оплати за договором про надання правової допомоги від 29.04.2021 та квитанція від 29.04.2021 на загальну суму 7264 грн.

Так, 05.01.2021 між ОСОБА_1 та адвокатським бюро "Піпко і партнери" укладено договір про надання правової допомоги.

Пунктом 1 цього Договору передбачено, що адвокатське бюро зобов`язується надати клієнту правову допомогу: професійну правничу допомогу, включаючи представництво й інші види адвокатської діяльності, щодо захисту прав, свобод та інтересів клієнта, зокрема, в судах України усіх рівнів та інстанцій у справі про оскарження постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №198820 від 10.11.2020 і пов`язаних з цим питань, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та інші платежі, визначені Договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору клієнт сплачує адвокатському бюро за надання правової допомоги гонорар в розмірі 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно договору адвокатське бюро складає детальний опис робіт (наданих послуг), здійснених адвокатом та здійснених ним витрат на правничу допомогу.

Як встановлено з Акту приймання-передачі адвокатських послуг від 29.04.2021 та розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат необхідних для надання правничої допомоги) №29/04/21/1Р від 29.04.2021, позивачеві надано такі юридичні послуги:

- консультація клієнта - 20 хв.;

- адвокатські запити - 40 хв.;

- підготовка адміністративного позову з додатками - 4 год. 30 хв.;

- відповідь на відзив - 1 год. 30 хв.;

- заява про розподіл судових витрат - 1 год.

Всього витрачено часу 8 год. Загальна вартість наданих послуг складає 7264 грн. (2270*40%).

Згідно квитанції від 29.04.2021 позивач сплатив в загальній сумі 7264 грн. за надання юридичних послуг.

Отже, витрати позивача в розмірі 7264 грн. на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними і допустимим доказами, тому підлягають стягненню з відповідача.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд доходить висновку, що витрати позивача на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду та підлягають відшкодуванню в сумі 7264 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки №198820 від 10.11.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн. та витрати на правничу допомогу в сумі 7264 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач: Подільське міжрегіональне Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036) територіальний орган Державної служби України з безпеки на транспорті (пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845)

Суддя Комар Павло Анатолійович