Рішення № 96698382, 20.04.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/13684/19

Провадження № 2/201/281/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Шумейко А.С.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача Чебикіна В.П.

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача Марченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ухилення співвласника від оплати комунальних послуг у вигляді газопостачання, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача та пояснень третьої особи .

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 11 грудня 2019 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ухилення співвласника від оплати комунальних послуг у вигляді газопостачання, у якій позивач просить стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду у розмірі 4 801, 60 грн. в порядку регресу, моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 689, 40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та їй на праві часткової власності належить 1/2 частина указаного домоволодіння. Власницею іншої 1/2 частини домоволодіння є відповідач. Оплату за споживання газу співвласники проводили порівну відповідно до показань газового лічильника, який встановлений на житловій площі позивача. Позивач належним чином сплачувала за спожитий природній газ, проте у квітні 2019 року отримала повідомлення ТОВ «Дніпропетровськгаззбут» про наявність станом на 31 березня 2019 року заборгованості за надані послуги з газопостачання в сумі 6 488, 11 грн., яка виникла з вини відповідача. Відповідач відмовилася погашати заборгованість, у зв`язку з чим позивач була вимушена самостійно погасити заборгованість в сумі 4 500 грн. аби уникнути відключення газу. Так, за період з вересня 2018 року по вересень 2019 року сумарна оплата за газопостачання від співвласників домоволодіння склала 17 277, 20 грн., тобто кожна з сторін повинна була сплатити по 8 638, 60 грн., проте позивачем було сплачено 12 844 грн., а відповідачем - 3 837 грн. Отже позивач переплатила за газопостачання 4 801, 60 грн., що є майновими збитками позивача. Також, діями відповідача позивачу була завдана й моральна шкода, що полягала у душевних та фізичних стражданнях, погіршенні стану здоров`я внаслідок суперечок з відповідачем, яка не визнавала своєї вини, необхідності погасити заборгованість за газопостачання за рахунок невеликої пенсії (т.1 а.с.2-7).

Від представника третьої особи ТОВ «Дніпропетровськгаззбут» 04 лютого 2020 року до суду надійшли пояснення на позовну заяву, у якій представник третьої особи просить ухвалити рішення на розсуд суду. Також представник третьої особи пояснив, що за адресою: АДРЕСА_1 надаються послуги з постачання природного газу, у зв`язку з чим відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 . Нарахування за вказаним особовим рахунком здійснюється відповідно до показників лічильника газу та поточна заборгованість складає 1 464, 18 грн. (т.1 а.с.50-51).

04 лютого 2020 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди (т.1 а.с.55-61).

В обґрунтування своєї зустрічної позовної заяви, з урахуванням уточненої позовної заяви, яка була подана до суду 30 червня 2020 року, ОСОБА_3 зазначила, що у вересні 2017 року вона зі своєю родиною переїхала проживати у домоволодіння АДРЕСА_1 . Право власності на 1/2 частину указаного домоволодіння належить їй на підставі договору дарування нерухомого майна від 18 червня 2012 року. Ніякої домовленості з позивачем щодо сплати комунальних послуг у них не було. ОСОБА_1 самостійно встановлювала розмір плати за комунальні послуги та вимагала готівкові кошти, при цьому не надавала будь-яких рахунків та квитанцій, а також позбавила доступу до лічильників, які знаходяться в частині домоволодіння, яку вона займає. У подальшому не знайшовши спільної мови щодо порядку користування спільним майном, позивач за зустрічним позовом продовжила сплачувати за комунальні послуги на розрахунковий рахунок постачальника послуг. При цьому, позивач вирішила звернутися до суду з позовом про виділ майна в натурі. Всі ці дії відповідача за зустрічним позовом супроводжувалися приниженням та погрозами не тільки в її бік, але бік дітей. Також остання доволі рідко вмикала газове опалення, через що позивачу доводилося підігріватися електрикою. Проте через стару електрику лічильник вимикався, та відповідач не вмикала його по декілька днів. Все це вплинуло на стан здоров`я дітей позивача. З березня 2019 року позивач намагалася дізнатися суми сплати за комунальні послуги, проте відповідач все більш реагувала неадекватно. У чоловіка позивача почалися психологічні проблеми, через що виникла необхідність звернутися до спеціаліста. Про наявну заборгованість позивач дізналася лише, отримавши позовну заяву ОСОБА_1 та остання стала ще більше погрожувати та в травні 2019 року взагалі відрізала їх від газового опалення, не попередивши нікого. Через такі дії відповідача ОСОБА_3 з родиною були вимушені встановити електрокотел та підключитися до електромережі сусідів. Сума витрат по встановленню електроопалення при цьому склала 5918, 70 грн., з них ПДВ 986, 45 грн., що на думку позивача за зустрічним позовом підлягає стягнення з відповідача.

В обґрунтування вимог щодо стягнення моральної шкоди позивач зазначила, що усі негативні дії відповідача вплинули на стан здоров`я усієї родини. Вся родина перебуває у постійному стресі. Душевні хвилювання, постійні погрози та образи з боку відповідача, її самовільне розпорядження спільним майном вкрай негативно відобразилися на всій родині. Всі незаконні та негативні дії ОСОБА_1 спричинили сильні душевні хвилювання та фізичні страждання, які призвели до необхідності відвідувати лікарів. Моральну шкоду позивач оцінила в 50 000 грн.

В уточненій зустрічній позовній заяві позивач також зазначила, що за період з 2017 року по лютий 2020 року була нарахована сума до сплати за користування електроенергією в сумі 31 819, 95 грн., з них сплачено нею та її чоловіком 15 860, 53 грн. На думку позивача, оскільки вона з родиною переїхала до будинку у вересні 2017 року, то і сплачувати комунальні послуги вона повинна з вересня 2017 року. Якщо сплата за спожиті комунальні послуги відбувається у 50% співвідношенні, то родина позивача за період з вересня 2017 року по лютий 2020 року здійснила переплату за спожиту електроенергію у розмірі 1 727, 26 грн. ОСОБА_1 належить до сплати сума за спожиту електроенергію за період з січня 2017 року по серпень 2017 року у повному розмірі 3 553, 41 грн., та за період з вересня 2017 року по лютий 2020 року 14 133, 27 грн., а разом 17 686, 68 грн. Крім того, родиною позивача було додатково сплачено за спожиту електричну енергію за період з 01 лютого 2020 року по 29 лютого 2020 року 50 грн. та за період з 01 квітня 2020 року по 02 травня 2020 року 200 грн. Станом на 31 травня 2020 року було всього сплачено 16 110, 53 грн. Станом на 22 червня 2020 року існувала заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 13 811, 48 грн., яку були вимушені сплатити позивач та її чоловік. Таким чином, позивач вважає за необхідне доповнити свої позовні вимоги та зобов`язати відповідача компенсувати різницю у розмірі 50% від переплати, а саме 12 545, 45 грн.

З урахуванням вищевикладеного позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом відшкодування збитків 5 918, 70 грн., моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., в порядку регресу суму переплачених коштів за спожиту електричну енергію у розмірі 12 545, 45 грн., а також витрати зі сплати судового збору. Також ОСОБА_3 просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити (т.1 а.с.55-61, 183-187).

15 липня 2020 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Чебикіна В.П. до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 , у якому позовні вимоги останньої не визнає та просить відмовити у їх задоволенні, наполягаючи на задоволенні первісних позовних вимог, оскільки саме з вини ОСОБА_3 виникла заборгованість за надані комунальні послуги. Щодо встановленого електрокотла, представник відповідача за зустрічним позовом зазначив, що електрокотел залишається у власності ОСОБА_3 у її користуванні та ніяких матеріальних збитків у зв`язку з цим позивач за зустрічним позовом не понесла. Також на думку представника відповідача за зустрічним позовом позивач ОСОБА_3 моральну шкоду належним чином не підтвердила (т.2 а.с.1-7).

Крім того, 29 січня 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Чебикіним В.П. було надано відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_3 , у якому також просив відмовити у задоволенні позовних вимог (т.2 а.с.124-127).

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 11 грудня 2019 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (т.1 а.с.41).

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (т.1 а.с.42).

До суду 03 січня 2020 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (т.1 а.с.43).

Ухвалою судді від 13 січня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ухилення співвласника від оплати комунальних послуг у вигляді газопостачання (т.1 а.с. 44-45).

04 лютого 2020 року ОСОБА_3 було подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, стягнення моральної шкоди, яку ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2020 року було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом (т.1 а.с. 137-137).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2020 року клопотання представника позивача Чебикіна В.П. про зупинення провадження у зазначеній цивільній справі було залишено без задоволення (т.1 а.с. 139-140).

У подальшому ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2020 року було закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (т.2 а.с.57-58).

У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник адвокат Чебикін В.П. позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити. При цьому зустрічні позовні вимоги не визнали та вважали їх необґрунтованими та безпідставними.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 та її представник адвокат Марченко В.А. у судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні. На задоволенні зустрічних позовних вимог наполягали.

Фактичні обставини встановленні судом

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частина домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2009 року, а також рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2011 року (т.1 а.с.23-17).

Інша 1/2 частина домоволодіння перебуває у приватній власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування нерухомого майна від 18 червня 2012 року (т.1 а.с.20-21, 23).

За адресою АДРЕСА_1 надаються послуги з постачання природного газу, у зв`язку з чим відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 (а.с.24)

Нарахування за вказаним особовим рахунком за послуги з постачання природного газу здійснюються відповідно до показників лічильника газу. Поточна заборгованість по особовому рахунку складає 1 464, 18 грн. (а.с.51).

Також за указаною адресою надаються послуги з електропостачання, де відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_5 (колишнього співвласника домоволодіння) (т.1 а.с. 168-189) та згідно з відповіддю ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» від 02 липня 2020 року станом на червень 2020 року мається заборгованість у розмірі 432, 8 грн. (а.с.т.2 а.с.143-144).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до комунальних послуг належать послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

При цьому, у разі коли об`єкт споживача перебуває у власності (користуванні) кількох осіб, укладається один договір з одним із співвласників (користувачів) за умови письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відмітка у договорі.

Відповідно до ст. 179 ЖК України користування будинками (квартирами) та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями.

Пунктом 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, передбачений порядок поділу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартири у разі, якщо між ними відсутня згода щодо оплати.

Згідно з цими Правилами мешканці квартири, в якій проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі) мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням; можуть обирати відповідальну за виконання встановлених правил особу; встановлюють за узгодженням порядок використання підсобних приміщень, а також черговість їх прибирання; розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг. У разі коли між мешканцями квартири відсутня згода щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється:

- за електроенергію при загальному лічильнику - пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря);

- за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю членів сім`ї, що проживають у квартирі, та осіб, які проживають у квартирі більше ніж місяць;

- за послуги з централізованого опалення, утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалювальної та загальної площі приміщення, яким користується співвласник, наймач (орендар).

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, за користування послугами електропостачання та газопостачання нараховується плата на підставі показань засобів обліку споживання комунальних послуг.

Споживач має сплачувати тільки за спожиті житлово - комунальні послуги та звільняється від оплати вартості комунальних послуг, у разі якщо ними не користувався. Про споживання комунальних послуг свідчать показники приладів обліку.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 будь-яких договорів щодо користування домоволодінням, зокрема, з приводу оплати комунальних послуг з газопостачання та постачання електроенергії, не укладалось та домовленості не досягнуто.

Як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_3 , після їх переїзду в даний будинок розмір плати за комунальні послуги завжди їм повідомляла ОСОБА_1 , доступу до лічильників у них не було, а тому вони надавали грошові кошти ОСОБА_6 для сплати комунальних послуг, даний факт в судовому засіданні підтвердила й ОСОБА_3 .

Згодом після виникнення суперечок, оплата за наданні послуги газопостачання та постачання електроенергії здійснювалася як ОСОБА_1 так і ОСОБА_3 .

Так, сторонами ні в судовому засіданні, ні при подачі первісної та зустрічної позовних заяв не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ними витрат на оплату комунальних послуг відповідно до показників лічильника газопостачання та електроенергії згідно встановлених тарифів, що позбавляє суд можливості перевірити правильність розрахунків наданих сторонами.

З урахуванням наведеного суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування плати за комунальні послуги за газопостачання та електоспоживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частиною 2 даної статті визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

На підтвердження своїх зустрічних позовних вимог про відшкодування матеріальних збитків на придбання та встановлення електричного котла ОСОБА_3 надала до суду рахунок-фактуру від 23 серпня 2019 року, а також фотознімки такого котла.

Разом з тим, вважати понесені ОСОБА_3 витрати на встановлення електричного котла не можна вважати реальними збитками, завданими їй ОСОБА_1 , чи упущеною вигодою.

Оскільки відшкодування шкоди (збитків) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника, то за відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

В цьому випадку доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між понесенням ОСОБА_3 витрат на оренду квартири та діями ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Також слід зазначити і про те, що понесення витрат на встановлення електричного котла не можна вважати ні втратами, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі чи витратами, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальними збитками), ні доходами, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущеною вигодою). За таких обставин, грошові кошти, сплачені для придбання та встановлення, не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.

Щодо вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що ці вимоги не доведені та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Зі змісту ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд враховує наявність такої, протиправність дій її заподіювача (відповідача), причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням відповідача.

Відповідно до п. 3постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п. 5 вказаної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наведені сторонами докази не свідчать про те, що в зв`язку з діями один одного вони зазнали моральних страждань.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2ст. 78 ЦПК України).

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягає задоволенню повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ухилення співвласника від оплати комунальних послуг у вигляді газопостачання відмовити в повному обсязі.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, стягнення моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 30 квітня 2021 року.

Суддя С.О. Демидова

Справа № 201/13684/19

Провадження № 2/201/281/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Шумейко А.С.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача Чебикіна В.П.

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача Марченко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ухилення співвласника від оплати комунальних послуг у вигляді газопостачання, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача та пояснень третьої особи .

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 11 грудня 2019 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ухилення співвласника від оплати комунальних послуг у вигляді газопостачання, у якій позивач просить стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду у розмірі 4 801, 60 грн. в порядку регресу, моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 689, 40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та їй на праві часткової власності належить 1/2 частина указаного домоволодіння. Власницею іншої 1/2 частини домоволодіння є відповідач. Оплату за споживання газу співвласники проводили порівну відповідно до показань газового лічильника, який встановлений на житловій площі позивача. Позивач належним чином сплачувала за спожитий природній газ, проте у квітні 2019 року отримала повідомлення ТОВ «Дніпропетровськгаззбут» про наявність станом на 31 березня 2019 року заборгованості за надані послуги з газопостачання в сумі 6 488, 11 грн., яка виникла з вини відповідача. Відповідач відмовилася погашати заборгованість, у зв`язку з чим позивач була вимушена самостійно погасити заборгованість в сумі 4 500 грн. аби уникнути відключення газу. Так, за період з вересня 2018 року по вересень 2019 року сумарна оплата за газопостачання від співвласників домоволодіння склала 17 277, 20 грн., тобто кожна з сторін повинна була сплатити по 8 638, 60 грн., проте позивачем було сплачено 12 844 грн., а відповідачем - 3 837 грн. Отже позивач переплатила за газопостачання 4 801, 60 грн., що є майновими збитками позивача. Також, діями відповідача позивачу була завдана й моральна шкода, що полягала у душевних та фізичних стражданнях, погіршенні стану здоров`я внаслідок суперечок з відповідачем, яка не визнавала своєї вини, необхідності погасити заборгованість за газопостачання за рахунок невеликої пенсії (т.1 а.с.2-7).

Від представника третьої особи ТОВ «Дніпропетровськгаззбут» 04 лютого 2020 року до суду надійшли пояснення на позовну заяву, у якій представник третьої особи просить ухвалити рішення на розсуд суду. Також представник третьої особи пояснив, що за адресою: АДРЕСА_1 надаються послуги з постачання природного газу, у зв`язку з чим відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 . Нарахування за вказаним особовим рахунком здійснюється відповідно до показників лічильника газу та поточна заборгованість складає 1 464, 18 грн. (т.1 а.с.50-51).

04 лютого 2020 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди (т.1 а.с.55-61).

В обґрунтування своєї зустрічної позовної заяви, з урахуванням уточненої позовної заяви, яка була подана до суду 30 червня 2020 року, ОСОБА_3 зазначила, що у вересні 2017 року вона зі своєю родиною переїхала проживати у домоволодіння АДРЕСА_1 . Право власності на 1/2 частину указаного домоволодіння належить їй на підставі договору дарування нерухомого майна від 18 червня 2012 року. Ніякої домовленості з позивачем щодо сплати комунальних послуг у них не було. ОСОБА_1 самостійно встановлювала розмір плати за комунальні послуги та вимагала готівкові кошти, при цьому не надавала будь-яких рахунків та квитанцій, а також позбавила доступу до лічильників, які знаходяться в частині домоволодіння, яку вона займає. У подальшому не знайшовши спільної мови щодо порядку користування спільним майном, позивач за зустрічним позовом продовжила сплачувати за комунальні послуги на розрахунковий рахунок постачальника послуг. При цьому, позивач вирішила звернутися до суду з позовом про виділ майна в натурі. Всі ці дії відповідача за зустрічним позовом супроводжувалися приниженням та погрозами не тільки в її бік, але бік дітей. Також остання доволі рідко вмикала газове опалення, через що позивачу доводилося підігріватися електрикою. Проте через стару електрику лічильник вимикався, та відповідач не вмикала його по декілька днів. Все це вплинуло на стан здоров`я дітей позивача. З березня 2019 року позивач намагалася дізнатися суми сплати за комунальні послуги, проте відповідач все більш реагувала неадекватно. У чоловіка позивача почалися психологічні проблеми, через що виникла необхідність звернутися до спеціаліста. Про наявну заборгованість позивач дізналася лише, отримавши позовну заяву ОСОБА_1 та остання стала ще більше погрожувати та в травні 2019 року взагалі відрізала їх від газового опалення, не попередивши нікого. Через такі дії відповідача ОСОБА_3 з родиною були вимушені встановити електрокотел та підключитися до електромережі сусідів. Сума витрат по встановленню електроопалення при цьому склала 5918, 70 грн., з них ПДВ 986, 45 грн., що на думку позивача за зустрічним позовом підлягає стягнення з відповідача.

В обґрунтування вимог щодо стягнення моральної шкоди позивач зазначила, що усі негативні дії відповідача вплинули на стан здоров`я усієї родини. Вся родина перебуває у постійному стресі. Душевні хвилювання, постійні погрози та образи з боку відповідача, її самовільне розпорядження спільним майном вкрай негативно відобразилися на всій родині. Всі незаконні та негативні дії ОСОБА_1 спричинили сильні душевні хвилювання та фізичні страждання, які призвели до необхідності відвідувати лікарів. Моральну шкоду позивач оцінила в 50 000 грн.

В уточненій зустрічній позовній заяві позивач також зазначила, що за період з 2017 року по лютий 2020 року була нарахована сума до сплати за користування електроенергією в сумі 31 819, 95 грн., з них сплачено нею та її чоловіком 15 860, 53 грн. На думку позивача, оскільки вона з родиною переїхала до будинку у вересні 2017 року, то і сплачувати комунальні послуги вона повинна з вересня 2017 року. Якщо сплата за спожиті комунальні послуги відбувається у 50% співвідношенні, то родина позивача за період з вересня 2017 року по лютий 2020 року здійснила переплату за спожиту електроенергію у розмірі 1 727, 26 грн. ОСОБА_1 належить до сплати сума за спожиту електроенергію за період з січня 2017 року по серпень 2017 року у повному розмірі 3 553, 41 грн., та за період з вересня 2017 року по лютий 2020 року 14 133, 27 грн., а разом 17 686, 68 грн. Крім того, родиною позивача було додатково сплачено за спожиту електричну енергію за період з 01 лютого 2020 року по 29 лютого 2020 року 50 грн. та за період з 01 квітня 2020 року по 02 травня 2020 року 200 грн. Станом на 31 травня 2020 року було всього сплачено 16 110, 53 грн. Станом на 22 червня 2020 року існувала заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 13 811, 48 грн., яку були вимушені сплатити позивач та її чоловік. Таким чином, позивач вважає за необхідне доповнити свої позовні вимоги та зобов`язати відповідача компенсувати різницю у розмірі 50% від переплати, а саме 12 545, 45 грн.

З урахуванням вищевикладеного позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом відшкодування збитків 5 918, 70 грн., моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., в порядку регресу суму переплачених коштів за спожиту електричну енергію у розмірі 12 545, 45 грн., а також витрати зі сплати судового збору. Також ОСОБА_3 просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити (т.1 а.с.55-61, 183-187).

15 липня 2020 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Чебикіна В.П. до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 , у якому позовні вимоги останньої не визнає та просить відмовити у їх задоволенні, наполягаючи на задоволенні первісних позовних вимог, оскільки саме з вини ОСОБА_3 виникла заборгованість за надані комунальні послуги. Щодо встановленого електрокотла, представник відповідача за зустрічним позовом зазначив, що електрокотел залишається у власності ОСОБА_3 у її користуванні та ніяких матеріальних збитків у зв`язку з цим позивач за зустрічним позовом не понесла. Також на думку представника відповідача за зустрічним позовом позивач ОСОБА_3 моральну шкоду належним чином не підтвердила (т.2 а.с.1-7).

Крім того, 29 січня 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Чебикіним В.П. було надано відзив на уточнену позовну заяву ОСОБА_3 , у якому також просив відмовити у задоволенні позовних вимог (т.2 а.с.124-127).

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 11 грудня 2019 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (т.1 а.с.41).

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (т.1 а.с.42).

До суду 03 січня 2020 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (т.1 а.с.43).

Ухвалою судді від 13 січня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ухилення співвласника від оплати комунальних послуг у вигляді газопостачання (т.1 а.с. 44-45).

04 лютого 2020 року ОСОБА_3 було подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, стягнення моральної шкоди, яку ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2020 року було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом (т.1 а.с. 137-137).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 лютого 2020 року клопотання представника позивача Чебикіна В.П. про зупинення провадження у зазначеній цивільній справі було залишено без задоволення (т.1 а.с. 139-140).

У подальшому ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2020 року було закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (т.2 а.с.57-58).

У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник адвокат Чебикін В.П. позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили задовольнити. При цьому зустрічні позовні вимоги не визнали та вважали їх необґрунтованими та безпідставними.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 та її представник адвокат Марченко В.А. у судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні. На задоволенні зустрічних позовних вимог наполягали.

Фактичні обставини встановленні судом

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частина домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2009 року, а також рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2011 року (т.1 а.с.23-17).

Інша 1/2 частина домоволодіння перебуває у приватній власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування нерухомого майна від 18 червня 2012 року (т.1 а.с.20-21, 23).

За адресою АДРЕСА_1 надаються послуги з постачання природного газу, у зв`язку з чим відкрито особовий рахунок № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 (а.с.24)

Нарахування за вказаним особовим рахунком за послуги з постачання природного газу здійснюються відповідно до показників лічильника газу. Поточна заборгованість по особовому рахунку складає 1 464, 18 грн. (а.с.51).

Також за указаною адресою надаються послуги з електропостачання, де відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_5 (колишнього співвласника домоволодіння) (т.1 а.с. 168-189) та згідно з відповіддю ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» від 02 липня 2020 року станом на червень 2020 року мається заборгованість у розмірі 432, 8 грн. (а.с.т.2 а.с.143-144).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до комунальних послуг належать послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

При цьому, у разі коли об`єкт споживача перебуває у власності (користуванні) кількох осіб, укладається один договір з одним із співвласників (користувачів) за умови письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відмітка у договорі.

Відповідно до ст. 179 ЖК України користування будинками (квартирами) та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями.

Пунктом 10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, передбачений порядок поділу плати за житлово-комунальні послуги між співвласниками квартири у разі, якщо між ними відсутня згода щодо оплати.

Згідно з цими Правилами мешканці квартири, в якій проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі) мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням; можуть обирати відповідальну за виконання встановлених правил особу; встановлюють за узгодженням порядок використання підсобних приміщень, а також черговість їх прибирання; розподіляють за узгодженням загальні витрати на оплату житлово-комунальних та інших послуг. У разі коли між мешканцями квартири відсутня згода щодо оплати житлово-комунальних та інших послуг плата розподіляється:

- за електроенергію при загальному лічильнику - пропорційно потужності побутового електричного обладнання кожного співвласника, наймача (орендаря);

- за газ, водопостачання та водовідведення, освітлення підсобних приміщень - за чисельністю членів сім`ї, що проживають у квартирі, та осіб, які проживають у квартирі більше ніж місяць;

- за послуги з централізованого опалення, утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій - за встановленими тарифами відповідно до опалювальної та загальної площі приміщення, яким користується співвласник, наймач (орендар).

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, за користування послугами електропостачання та газопостачання нараховується плата на підставі показань засобів обліку споживання комунальних послуг.

Споживач має сплачувати тільки за спожиті житлово - комунальні послуги та звільняється від оплати вартості комунальних послуг, у разі якщо ними не користувався. Про споживання комунальних послуг свідчать показники приладів обліку.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 будь-яких договорів щодо користування домоволодінням, зокрема, з приводу оплати комунальних послуг з газопостачання та постачання електроенергії, не укладалось та домовленості не досягнуто.

Як пояснила в судовому засіданні ОСОБА_3 , після їх переїзду в даний будинок розмір плати за комунальні послуги завжди їм повідомляла ОСОБА_1 , доступу до лічильників у них не було, а тому вони надавали грошові кошти ОСОБА_6 для сплати комунальних послуг, даний факт в судовому засіданні підтвердила й ОСОБА_3 .

Згодом після виникнення суперечок, оплата за наданні послуги газопостачання та постачання електроенергії здійснювалася як ОСОБА_1 так і ОСОБА_3 .

Так, сторонами ні в судовому засіданні, ні при подачі первісної та зустрічної позовних заяв не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ними витрат на оплату комунальних послуг відповідно до показників лічильника газопостачання та електроенергії згідно встановлених тарифів, що позбавляє суд можливості перевірити правильність розрахунків наданих сторонами.

З урахуванням наведеного суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування плати за комунальні послуги за газопостачання та електоспоживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частиною 2 даної статті визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

На підтвердження своїх зустрічних позовних вимог про відшкодування матеріальних збитків на придбання та встановлення електричного котла ОСОБА_3 надала до суду рахунок-фактуру від 23 серпня 2019 року, а також фотознімки такого котла.

Разом з тим, вважати понесені ОСОБА_3 витрати на встановлення електричного котла не можна вважати реальними збитками, завданими їй ОСОБА_1 , чи упущеною вигодою.

Оскільки відшкодування шкоди (збитків) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника, то за відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

В цьому випадку доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між понесенням ОСОБА_3 витрат на оренду квартири та діями ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Також слід зазначити і про те, що понесення витрат на встановлення електричного котла не можна вважати ні втратами, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі чи витратами, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальними збитками), ні доходами, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущеною вигодою). За таких обставин, грошові кошти, сплачені для придбання та встановлення, не є збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.

Щодо вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що ці вимоги не доведені та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Зі змісту ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд враховує наявність такої, протиправність дій її заподіювача (відповідача), причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням відповідача.

Відповідно до п. 3постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п. 5 вказаної Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наведені сторонами докази не свідчать про те, що в зв`язку з діями один одного вони зазнали моральних страждань.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2ст. 78 ЦПК України).

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягає задоволенню повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок ухилення співвласника від оплати комунальних послуг у вигляді газопостачання відмовити в повному обсязі.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, стягнення моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 30 квітня 2021 року.

Суддя С.О. Демидова