Рішення № 96688086, 22.04.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/327/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2021 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Химинець О.Я., представника відповідача - прокурора Шерстяних О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Головного Управління Національної Поліції Івано-Франківської області, Івано-Франківської обласної прокуратуру, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями службових осіб,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 22.04.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.04.2021.

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідачів Головного Управління Національної Поліції Івано-Франківської області, Івано-Франківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями службових осіб.

Позовна заява мотивована тим, що за повідомленням ОСОБА_1 , про злочин 06.11.2015 р було розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12015070170001732. З липня 2017 року слідство у вказаному провадженні здійснювало Слідче Управління ГУНП в Івано-Франківської області, а процесуальне керівництво прокуратура Івано-Франківської області. Позивач зазначає, що в зв`язку з тим, що слідча ОСОБА_2 більше двох років не проводила належних слідчих дій, тривалість розслідування неправомірно затягувалась, розумні терміні досудового розслідування вже давно нею порушені, ОСОБА_1 , приходилось докладати додаткових зусиль для того, щоб слідча припинила саботувати розслідування, та нарешті, прийняла законне рішення про вручення підозри особі, яка, з метою перешкоджання, під час виконання позивачем законної журналістської діяльності, нанесла їй тілесні ушкодження. За твердженням позивача, підозра, вже була винесена та підписана прокурором Закарпатської області Гаврилюком В.О, та знаходиться в матеріалах кримінального провадження але з причин неявки підозрюваної не вручена.

Як зазначає позивач протягом 2018-2019 р, вона неодноразово зверталась до слідчого відділу ГУНП в Іванов-Франківській області Кіфяк О.B. та процесуального керівника по справі ОСОБА_3 з клопотаннями в кримінальному провадженні 12015070170001732 від 06.11.2015 року, які або повністю ігнорувались, або замість постанови про відмову в задоволенні клопотання, їй надсилались відписки без відповіді по суті клопотання.

Позивач зазначає, що рішеннями Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, котрі набрали законної сили, було скасовано незаконні постанови слідчої про закриття справи та встановлена бездіяльність слідчої Кіфяк О.В. та прокурора Баландіної Ю.Ю. При цьому позивач зазначає, що неодноразово визнано протиправними дії та бездіяльність уповноважених осіб ГУНП в Івано-Франківській області та прокуратури Івано-Франківської області, котра полягає у винесенні незаконних постанов про закриття кримінального провадження та порушення вимог ст. 220 КПК України.

ОСОБА_1 , зазначає, що уповноважені особи Івано-Франківської поліції та прокуратури діяли з грубим порушенням вимог чинного законодавства України, порушили її права та намагались звільнити від відповідальності особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, так як відмовились винести постанову про відмову у задоволенні клопотання на протязі трьох днів та надіслати її заявнику, як вимагає ст. 220 КПК, не проводили об`єктивне розслідування за обставинами кримінального злочину, який скоєно відносно неї, не здійснили жодних дій для вручення підписаної прокурором Закарпатської області підозри особі, що вчинила злочин, та яка знаходиться в матеріалах справи, не направили справу до суду для захисту порушених прав позивача та задля притягнення винних до відповідальності, що на думку ОСОБА_1 , є порушенням прав позивача на доступ до справедливого суду у відповідності з ст. 6 Конвенції 1950 р. про захист прав людини та основоположних свобод.

На переконання позивача: мали місце протиправні дії з боку уповноважених осіб ГУНП в Івано-Франківській області та прокуратури Івано-Франківської області та вони мали систематичний характер.

При цьому позивач зазначає, що незаконною бездіяльністю вказаних уповноважених службових осіб, які на протязі тривалого часу грубо порушували норми КПК України, вимоги ст. 19 Конституції та перешкоджали їй, як особі постраждалої від кримінального правопорушення, доступу до правосуддя, позивачу завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що ОСОБА_1 на протязі тривалого часу, сильно переживала від кожної незаконної постанови та бездіяльності відносно захисту її прав, страждала від того, що саме відносно неї вчиняють незаконні дії та допускають бездіяльність слідчий та процесуальний прокурор, відчувала себе приниженою, зневірилась у справедливість та невідворотність покарання за завдану її здоров`ю шкоду, була вимушена звертатися за юридичними консультаціями, допомогою до адвокатів, по декілька днів працювати над скаргами слідчим суддям, відвідувати суди для поновлення її порушених прав. Окрім того була змушена повністю змінити свій звичний ритм життя, відмовитись від звичних для себе справ.

Позивач зазначає, що неправомірною бездіяльністю службових осіб, порушені її цивільні права, закріплені Конституцією та законами України.

Як вказано у позовній заяві, моральна шкода, завдана ОСОБА_1 бездіяльністю та незаконними рішеннями уповноважених службових осіб ГУНП в Івано-Франківській області та прокуратури Івано-Франківської області полягає у порушенні її прав, у марнуванні її дорогоцінного часу, з якого складається її життя, часу, який вона змушена була витрачати на оскарження неправомірних дій (бездіяльності) службових осіб ГУ НП в Івано-Франківській області та прокуратури Івано-Франківської області і таким чином зобов`язати їх діяти виключно в рамках Закону. А також у моральних стражданнях, які зазнала позивач під впливом цих неправомірних дій, та в результаті таких дій та бездіяльності, була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Порушення її прав та необхідність вжиття додаткових заходів для їх захисту позивач сприймає, як приниження її, зверхнє ставлення до неї як до людини, оскільки відчула себе морально подавленою та приниженою. Для відновлення своїх прав позивач була змушена неодноразово звертатись до суду, що вимагало від неї додаткових витрат дорогоцінного часу життя і додаткових зусиль, що порушили її звичайний розклад життя та не відповідали ні її вільному волевиявленню, ні її свободі та волі.

Згідно прохальної частини позовної заяви позивач просить суд: стягнути на користь ОСОБА_1 , за рахунок коштів бюджету України через Державну казначейську службу України 10 000 000 гривень моральної шкоди, спричиненої протиправними діями та неправомірною бездіяльністю службових осіб ГУНП в Івано-Франківській області та прокуратури Івано-Франківської області.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.01.2020 в справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного Управління Національної Поліції Івано-Франківської області, Прокуратура Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями службових осіб, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

10.02.2020 від відповідача по справі прокуратури Івано-Франківської області надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач вважає, що позовні вимоги позивачки у вказаній справі є безпідставними, такими, що не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, а тому не підлягають задоволенню. Так, у відзиві вказано на те, що як випливає зі змісту позовної заяви підставою звернення до суду ОСОБА_1 , стала протиправність дій та бездіяльності посадових осіб прокуратури Івано-Франківської області та Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області, яка, на думку позивачки, підтверджена ухвалами слідчих суддів Івано-Франківського міського суду від 12.04.2018, 17.05.2018,08.11.2019, 16.12.2019. У відзиві вказано, що системний аналіз змісту таких рішень засвідчує, що єдиною підставою для їх прийняття судом була процесуальна передчасність винесення органами слідства постанов про закриття зазначеного вище кримінального провадження. При цьому відповідач звертає увагу, що в жодній із ухвал суду будь-які факти протиправності чи незаконності дій посадових осіб органів прокуратури або поліції не встановлювались.

Відповідач вважає, що позивачем належних доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, не надано, зокрема щодо незаконності дій або бездіяльності посадових осіб прокуратури Івано-Франківської області та ГУ НП України в області, незаконності постанов про закриття кримінального провадження та вини посадових осіб, підтвердженої в установленому порядку відповідними процесуальними документами (вироком суду, ухвалою про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих обставин, матеріалами дисциплінарних проваджень тощо).

При цьому відповідач вказує і на те, що факт прийняття рішення прокурором чи слідчим ГУНП в області, що було скасоване у зв`язку з процесуальними порушеннями, не свідчить про завдання позивачу шкоди та не підтверджує підстав для її відшкодування.

17.02.2020 від відповідача Головного Управління Національної Поліції Івано-Франківської області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову за безпідставністю.

Зокрема відповідач вказує на те, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не підлягають до задоволення. На переконання відповідача ОСОБА_1 не підпадає під жодну із категорій які згідно ст. 2 ЗУ « Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», давали б їй право на відшкодування шкоди як вона вважає завданої їй органами дізнання та досудового слідства, відповідно і дані позовні вимоги є надуманими та необґрунтованими.

На переконання відповідача, позивачкою не наведено жодних підстав та не надано жодних доказів, які б підтверджували сам факт заподіяння їй моральних чи фізичних страждань, або втрати немайнового характеру та доказів необхідності додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, а також не наведено із чого вона виходила при обрахунку суми в розмірі 10 000 000 грн., відповідно і позовні вимоги як зазначає відповідач, є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволенню. А тому в задоволенні позу просить відмовити за безпідставністю.

18.02.2020 від відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, так, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

У відзиві зокрема вказано на те, що відсутні підстави визначення Казначейства як відповідача по справі. При цьому зазначаючи, що Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні.

Відповідач зазначає, що оскільки, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав), то відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.

Разом із тим, відповідач вказує і на те, що протиправність дій працівників Головного управління Національної поліції Івано-Франківської області та працівників прокуратури Івано-Франківської області не встановлювалась в доданих до позову ухвал суду по справам № 344/3308/18, № 344/6318/18, № 344/19741/19 та № 344/20800/19. Як зазначає відповідач: скасування процесуального рішення слідчого або органу прокуратури не являється безумовним доказом неправомірності такого процесуального рішення, дії або бездіяльності. Вказане свідчить про реалізацію Позивачем, передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень.

На думку відповідача, сума позову, визначена Позивачем без відповідного обґрунтування, також не наведено жодного доказу перенесення будь-яких душевних страждань. Відповідач вважає, що перелік наведених в позові, на думку Позивача, страждань, які остання нібито відчувала не співвідноситься із заявленою у розмірі 10 000 000, 00 грн. моральною шкодою, де також не відслідковується причинно-наслідковий зв`язок між діями органів досудового розслідування та прокуратури і наслідками у вигляді зміни звичного ритму життя Позивача.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.11.2020 залучено до участі у даній справі правонаступника первісного відповідача – прокуратури Івано-Франківської області, яким є Івано-Франківська обласна прокуратура (вул. Грюнвальдська, 11 м. Івано-Франківськ 76018), замінивши первісного відповідача його правонаступником.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.12.2020 закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явилася про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялася належним чином.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялася належним чином. На адресу суду подано клопотання про розгляд справи у відсутності позивача та представника позивача, підтримала позовні вимоги та просила стягнути на користь ОСОБА_1 вказану у позовній заяві суму моральної шкоди.

Представник відповідача Головного Управління Національної Поліції Івано-Франківської області, в підготовче судове засідання не з`явився, про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином, заяв чи клопотань не подавав.

Представник відповідача Державної казначейської служби України, в судове засідання не з`явився, повідомлявся про дату та час розгляду справи належним чином.

Представник відповідача – Івано-Франківської обласної прокуратури, судовому засіданні заперечила проти задоволення позову, вважає такий необґрунтованим.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку:

Відповідно до ст..15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1, п.9 ч.2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

В даному випадку позивач звернулася до суду із даним позовом в якому просить стягнути на її користь за рахунок коштів бюджету України через Державну казначейську службу України 10 000 000 грн. моральної шкоди.

Як встановлено судом, ГУНП в Івано-Франківській області здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження №12015070170001732 від 06.11.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за процесуального керівництва прокуратури області.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Згідно статті 1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди.

За твердження позивача, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи або органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статей 1173,1174 ЦК України.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

За висновком Верховного суду України у справі № 6-501цс17 шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана в тому числі внаслідок процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Для настання відповідальності перед позивачем обов`язковою умовою є визнання наведених рішень незаконними та їх подальше скасування, а також визнання дій або бездіяльності таких органів (посадових осіб) протиправними. Вина є підставою для відповідальності.

Отже, позивач повинен довести протиправність поведінки відповідача, наявність самої шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Виходячи з аналізу норми ст.1174 ЦК України, для наявності підстав для зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вказаної статті потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоду, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди такої шкоди.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди,завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19 (провадження № 61-7697св20), від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (провадження № 61-11020св20).

Суд вважає за необхідне вказати на те, що згідно роз`яснень, які містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позовні вимоги вмотивовані наявністю у неї права на відшкодування моральної шкоди від держави через те, що досудове розслідування у кримінальному провадженні проводиться тривалий час і є неефективним.

При цьому, позивач посилається на порушення відповідачами частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства та якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , протягом 2018-2019 р.р. зверталась до слідчого відділу ГУ НП в Іванов - Франківській області Кіфяк О.B. та процесуального керівника по справі ОСОБА_3 з клопотаннями в кримінальному провадженні 12015070170001732 від 06.11.2015 року. За твердженням позивача, такі клопотання або повністю ігнорувались, або замість постанови про відмову в задоволенні клопотання, позивачу надсилались відписки без відповіді по суті клопотання. У зв`язку із чим, позивачем було оскаржено бездіяльність службових (посадових) осіб поліції та прокуратури Івано-Франківської області у судовому порядку.

Так до позовної заяв позивачем додано копії належним чином завірених ухвал слідчих суддів, зокрема: по справі № 344/3308/18 від 12.04.2018, якою зобов`язано прокурора прокуратури Івано-Франківської області надіслати процесуальні документи; по справі № 344/6318/18 від 17.05.2018, якою скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження; по справі № 344/19741/19 від 08.11.2019 , якою зобов`язано слідчого розглянути клопотання потерпілої по суті та надати відповідь, а також ухвалу по справі № 344/20800/19 від 16.12.2019, якою скаргу на постанову старшого слідчого про закриття кримінального провадження задоволено та скасовано дану постанову.

Слід зазначити, що в ухвалі за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , у справі № 344/3308/18 від 12.04.2018, слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, визнав відповіді прокурора адресовані ОСОБА_1 на її клопотання у кримінальному провадженні №12015070170001732 від 06.11.2015 року, щодо надання їй матеріалів кримінального провадження для ознайомлення, обґрунтованими та правомірними. При цьому в ухвалі зазначено, що неможливість надання матеріалів обумовлена їх перебуванням на комісійній судово-медичній експертизі, проведення якої тривало станом на день розгляду скарги. Разом із тим, слідчий суддя задоволив скаргу частково, та зобов`язав прокуратуру Івано-Франківської області надіслати процесуальні документи, які на час ухвалення судового рішення були наявними у прокуратурі.

Згідно відзиву прокуратури Івано-Франківської області вказана ухвала була виконана. Проти вказаних тверджень позивачем заперечень суду подано не було.

В ухвалі від 17.05.2018 року у справі №344/631/18, слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, вказав на те, що постанова про закриття кримінального провадження прийнята слідчим передчасно, оскільки не були належним чином перевірені всі доводи потерпілої ОСОБА_1 , не з`ясовано всі обставини кримінального правопорушення, встановленим обставинам не надана відповідна правова оцінка, а постанова не відповідає вимогам ст.. 110 КПК України. Скарга ОСОБА_1 , задоволена, а постанова слідчого від 19.04.2018 року про закриття кримінального провадження №12015070170001732від 06.11.2015 року скасована. Разом з тим, у зазначені ухвалі не вказано, які саме доводи та обставини не були належним чином перевірені.

Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, від 08.11.2019 по справі №344/19741/19 скаргу ОСОБА_1 , щодо не надання слідчим відповіді на її клопотання, задоволено частково, а слідчого зобов`язано розглянути клопотання ОСОБА_1 , та надати відповідь по суті в порядку і строки передбачені КПК.

Згідно ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, від 16.12.2019 по справі №344/20800/19, при розгляді скарги ОСОБА_1 , на постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 25.06.2019, було встановлено, що в постанові що оскаржувалася слідчим не було наведено усіх доказів, які містяться у матеріалах кримінального провадження та не надано їм належної оцінки. Слідчий суддя зазначив, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження від 25.06.2019 року є передчасною. Так, слідчий суддя ухвалив судове рішення яким скаргу про скасування постанови слідчого задоволив, а постанову про закриття кримінального провадження №12015070170001732 від 06.11.2015 року скасував. При цьому, в зазначеній ухвалі вказано, що не було розглянуто ряд клопотань заявника, не проведено одночасного допиту між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а також не встановлено та не допитано іншого продавця.

При дослідженні вказаних ухвал слідчих суддів постановлених за результатами розгляду скарг ОСОБА_1 , в рамках досудового розслідування кримінального провадження №12015070170001732 від 06.11.2015 вбачається, що жодною із них не було визнано протиправність дій та бездіяльності уповноважених осіб ГУНП в Івано-Франківській області та прокуратури Івано-Франківської області, що спростовує твердження позивача наведене нею у позовній заяві.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідно до ст. 1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 1176 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною - є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, з огляду на положення ст.1176 ЦК України, що передбачають відповідальність за завдану шкоду незалежно від вини заподіювача, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Проте, позивач не навів обґрунтування позовних вимог немайнового характеру та не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому шкоди та її розміру. Також позивачем не доведено протиправності поведінки органів досудового розслідування та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою.

Посилання позивача на неодноразові звернення до суду зі скаргами на дії (бездіяльність) органу досудового розслідування як на підставу позовних вимог суд відхиляє, оскільки оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування є правом, зокрема, потерпілого та способом захисту прав, наданих КПК України.

Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23 травня 2001 року кримінальне судочинство визнано як врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх Конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Нормами КПК України встановлено наступне.

Згідно ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Статтею 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Відповідно до ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Відповідно до ч. 6 ст. 28 КПК України підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, в якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені цим Кодексом.

Згідно ст.1 ч.1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Главою 26 КПК України врегульовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора, ухвал слідчого судді тощо.

Таким чином, ОСОБА_1 , виступаючи потерпілою у кримінальному провадженні, вправі користуватися всіма правами, встановленими для неї діючим законодавством, в тому числі – оскарження дій та бездіяльності слідчого і прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням по конкретній справі.

Процесуальний керівник і слідчий під час досудового слідства здійснюють свої процесуальні права і виконують покладені на них обов`язки у відповідності до вимог закону.

Прийняття слідчим або прокурором процесуального рішення по кримінальному провадженню, яке в подальшому скасовується компетентною особою у встановленому законом порядку, саме по собі не тягне за собою настання відповідальності з боку вказаних суб`єктів.

Статті 1173,1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 920/715/17 .

Як уже зазначалося судом, позивач на підтвердження позовних вимог, та відповідно підставу для стягнення на її користь моральної шкоди посилається на наявність ухвал слідчих суддів.

Проте, жодним із вказаних судових рішень не було встановлено протиправність дії чи бездіяльності уповноважених осіб як ГУНП так і прокуратури Івано-Франківської області.

На інші докази ОСОБА_1 , в позовній заяві не посилається та до суду таких надано не було.

Наявність зазначених вище ухвал вказує лише на те, що позивачем, як потерпілою у кримінальному провадженні №12015070170001732 від 06.11.2015 було реалізованої її процесуальні права у вказаному кримінальному провадженні. Зокрема щодо оскарження дій чи бездіяльності слідчого, прокурора поданих позивачем в порядку статей 303-308 КПК України, а постановлені за результатами їх розгляду слідчими суддями судові рішення, не є безумовним доказом незаконності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176, 1174 ЦК України, як помилково вважає позивач.

Згідно висновків Верховного Суду що містяться в постанові від 25 січня 2021 року, у справі справа № 227/4410/19: «сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, у тому числі про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і саме по собі не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій слідчого Державного бюро розслідувань і притягнення його до цивільно-правової відповідальності».

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 13 січня 2020 року у справі № 227/2572/19 (провадження № 61-20488св19); від 17 січня 2020 року у справі № 638/11414/18 (провадження № 61-2685св19); від 04 березня 2020 року у справі № 639/1803/18 (провадження № 61-18842св19); від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19); від 20 травня 2020 року у справі № 337/3375/17 (провадження № 61-11586св19).

Можливість прийняття стороною кримінального провадження процесуального рішення і подальше скасування цього рішення у встановленому порядку передбачена нормами КПК України і само по собі не тягне за собою будь-якої відповідальності. Така відповідальність має настати лише за умови вчинення відповідною особою дисциплінарного проступку, адміністративного правопорушення чи кримінального злочину.

В ході судового розгляду по даній справі позивачем не надано жодних доказів того, що в діях слідчих, прокурорів, на яких вказував позивач як на порушників її прав, встановлено порушення закону, які тягнуть дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність.

Доводи позивача з посиланням на ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є загальними та такими, що не спростовують висновки суду.

При цьому, суд приймає до уваги, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); п. 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Отже, саме по собі посилання позивача на позицію Верховного Суду не звільняє його від обов`язку довести належними та допустимими доказами неправомірність бездіяльності органу досудового розслідування, наявність шкоди та причинний зв`язок між ними.

Суд враховує, що спірні правовідносини тривають значний час, а неодноразове скасування постанов про закриття кримінального провадження було здійснено за скаргами ОСОБА_1 , яка не погоджувалася з висновками слідчих органів про відсутність складу злочину, та реалізовувала своє конституційне право на оскарження постанов про закриття провадження.

Згідно тверджень учасників даного провадження, кримінальне провадження ще не закінчене, винна особа не встановлена і відсутні підстави для висновку про те, що вона уникла відповідальності, а право позивача на належний засіб правого захисту порушене у зв`язку з діями відповідачів. Разом з тим, доказів про завершення кримінального провадження на час розгляду справи суду надано не було. Позивач заявляючи про спричинення їй моральної шкоди незаконними діями органу досудового розслідування, не обґрунтовує фактів надмірної тривалості досудового розслідування.

При цьому, щодо тривалості строків досудового розслідування відповідачем досліджуваного кримінального провадження, слід зазначити що ОСОБА_1 не позбавлена можливості оскаржити такі в порядку, визначеному ст. 308 КПК України. Доказів оскарження в зазначеному КПК України порядку тривалості строків досудового розслідування по вказаному вище кримінальному провадженні, сторонами в судовому засіданні суду надано не було.

Тобто кримінальним процесуальним законодавством визначено інший порядок розгляду скарг учасників кримінального провадження та осіб, права яких порушуються як під час досудового розслідування, так і під час підготовчого провадження у суді.

Реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача.

Незгода позивача з прийнятими слідчими процесуальними рішеннями, які можуть бути ним оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди в межах відповідного кримінального провадження.

Будь-якого рішення, що набрало законної сили, про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності відповідачів, позивачем суду не надано.

Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові: від 08 квітня 2021 року у справі № 646/5261/19 (провадження № 61-16691св20).

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру, а отже, і заподіяння моральної шкоди, розмір якої жодним чином не обґрунтований, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів, що в силу вимог статті 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача.

Доводи позивача зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися посадовими особами органу досудового розслідування у кримінальному провадженні, натомість судом не встановлено, а у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення її особистих немайнових чи процесуальних прав, завдання шкоди її здоров`ю та душевних страждань, а отже, заподіяння їй внаслідок неправомірних дій відповідачів моральної шкоди.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували незаконність уповноважених осіб ГУНП в Івано-Франківській області та уповноважених осіб Івано-Франківської обласної прокуратури (прокуратури Івано-Франківської області) не довів передбачених статтями ЦК України підстав для відшкодування їй моральної шкоди (а саме факт спричинення моральної шкоди та причинно-наслідковий зв`язок), що є процесуальним обов`язком позивача на підставі ст.81 ЦПК України.

Суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про відшкодування моральної шкоди є недоведеним та таким, що не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

На підтвердження своїх вимог про стягнення моральної шкоди позивач зазначив лише перелік обставин, які, на її думку, свідчать про заподіяння їй моральної шкоди, однак позивачем не надано будь-яких доказів у розумінні цивільного процесуального законодавства України на підтвердження факту заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру саме внаслідок неправомірних дій відповідачів.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Враховуючи принцип диспозитивності, суд обмежений у можливості виявляти свою ініціативу. Суд зобов`язаний вирішувати спори лише в межах заявлених фізичними чи юридичними особами вимог і на підставі поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

Слід зазначити, що згідно ч.1 та ч.2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Беручи до уваги вищезазначене, а також те, що позивачем під час судового розгляду не наведено фактичних даних, не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для стягнення з відповідачів на його користь моральної шкоди і такі обставини судом не встановлені, суд вважає, що за вищенаведених обставин у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тому судові витрати по сплаті судового збору слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 8, 9, 10, 12, 13, 17, 43, 49, 141, 200, 223, 258, 265, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна, Головного Управління Національної Поліції Івано-Франківської області, Івано-Франківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями службових осіб,- відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

Відповідач: Головне Управління Національної Поліції Івано-Франківської області, вул. Академіка Сахарова, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.

Відповідач: Івано-Франківська обласна прокуратура, вул.Грюнвальдська, 11, м.Івано-Франківськ, Івано- Франківської обл, 76000.

Відповідач: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В.Фазикош