Рішення № 96687761, 28.04.2021, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єд.унік. № 243/9280/20

Провадження № 2/243/265/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Старовецького В.І.

за участю секретаря судового засідання Стукалової О.В.

представника позивача адвоката Петрова Г.В.

представника Кабінету

Міністрів України Тичиніна Я.Д.

Представника Державної

Казначейської служби України Смирнова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі №3 Слов`янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 22 жовтня 2020 року звернулася до суду з позовом до відповідачів - Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, згідно з яким просила стягнути моральну шкоду в розмірі 1 942 446 грн. Зазначені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 05 травня 2014 року внаслідок скоєння терористичного акту в м. Слов`янськ, Донецької області було вбито її чоловіка – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 05 травня 2014 року виїхав на своєму авто з дому у м. Слов`янськ та зник. Приблизно в 2 години, їй зателефонували з Слов`янського відділення міліції та повідомили, що тіло її чоловіка знайдено у автомобіля поблизу супермаркету «Браво» розташованого за адресою м. Слов`янськ, вул. Комяхова, 71. З телефонного повідомлення вона зрозуміла, що її чоловік загинув від вогнепально-кульової травми голови.

За фактом внаслідок якого загинув ОСОБА_2 відкрито кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12014050510001386 від 05.05.2014 року за ч.1 ст. 115 КК України. Позивач вважає, що внаслідок загибелі ОСОБА_2 вона має право на отримання відшкодування моральної шкоди, враховуючи характер та обсяг завданих моральних страждань, істотних порушень їх прав, умисного характеру дії, в наслідок скоєного злочину у вигляді терористичного акту, а також душевного болю від втрати близької та коханої людини, почуття безпорадності, яку вона відчуває роками через втрату рідної людини, чоловіка та батька, вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду в сумі 1 942 446 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 60 000 Євро, і саме такий розмір компенсації був визначений Європейським судом з прав людини при розгляді анологічних вимог фізичних осіб щодо стягнення компенсації за моральні страждання через смерть фізичної особи.

Посилаючись на наведене, позивач просила задовольнити позов.

Позивач ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, до судового засідання не з`явилась, надала до суду заяву, в якій наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, просить їх задовольнити та розгляд справи провести без її участі (а.с.93).

Представник позивача адвокат Петров Г.В. який діє на підставі Угоди №20/08/01 про надання правової(юридичної) домопоги адвокатом від 04.08.2020 року та Ордеру від 04 серпня 2020 року, в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив їх задовольнити. Додатково зазначив, що саме внаслідок терористичного акту позбавлено життя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є чоловіком позивачки та батьком її двох синів, у зв`язку з чим було грубо порушено право позивачки на повагу до сімейного життя, тому обов`язок відшкодування шкоди покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичний особі, переходить право вимоги до винної особи. Крім того зазначає, що відсутність нормативно правових актів та порядку відшкодування моральної шкоди, як підстава для не виплати моральних обов`язків Держави не може бути перешкодою у захисті прав позивача.

Представник відповідача Державної казначейської служби України – Смірнов О.В. в судовому засіданні в задоволенні позовних вимог заперечував. Просив в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача в особі Кабінету міністрів України - Тичинін Я.Д., в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону із наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку встановленому законом. КМУ є неналежним відповідачем у справі, оскільки визначені законодавством завдання та повноваження Кабінету Міністрів України не передбачають проведення виплат коштів, внаслідок терористичного акту. Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що саме внаслідок проведення активних заходів проведення АТО, внаслідок терористичного акту загинув ОСОБА_2 , оскільки кваліфікація злочину, згідно з витягом ЄРДР, наданим позивачем - ч.1 статті 115 КК України. Право на відшкодування шкоди передбачене статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування. З викладених у позові обставин, не вбачається наявності елементів цивільного правопорушення, які вчинені КМУ відносно позивача, та могли б спричинити моральні страждання, тому позовні вимоги до КМУ є необґрунтованими та не доведеними. Тільки вироком суду може бути визначена кваліфікація кримінального правопорушення та обставини кримінального правопорушення, однак на час розгляду даної цивільної справи судом, такий вирок відсутній, а за вказаним фактом здійснюється досудове розслідування, що є складовою кримінального провадження та передує судовому розгляду справи. На підставі викладеного просив в задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши докази в їх сукупності, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 24.11.2007 року (а. с. 17).

Згідно наданих копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 від 23.05.2008 року та серії НОМЕР_3 від 12.06.2012 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.21, 22)

ОСОБА_2 , громадянин України, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Слов`янськ Донецької області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Слов`янську реєстраційної служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області (а. с. 18).

Відповідно до довідки про причину смерті № 377 від 05 травня 2014 року, форма № 106/у, ОСОБА_2 , 1988 року народження, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , причина смерті – відкрита вогнепально-кульова травма голови(а.с.19).

Як вбачається з витягу ЄРДР, 05.05.2014 року близько 01:40 годин біля супермаркету «Браво», розташованому за адресою м. Слов`янськ, вул. Комяхова 71, виявлено труп гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ознаками насильницької смерті, внесено відповідний запис в ЄРДР за №12014050510001386 від 05.05.2014 р. з правовою кваліфікацією діяння за ч.1 ст. 115 КК України (умисне вбивство ).

Представник відповідача в особі Кабінету міністрів України - Тичинін Я.Д., надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволені позовних вимог відмовити, вказавши що відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону із наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку встановленому законом. КМУ є неналежним відповідачем у справі, оскільки визначені законодавством завдання та повноваження Кабінету Міністрів України не передбачають проведення виплат коштів, внаслідок терористичного акту. Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що саме внаслідок проведення АТО, внаслідок терористичного акту загинув ОСОБА_2 , оскільки кваліфікація злочину, згідно з витягом ЄРДР, - ч.1 статті 115 КК України. Право на відшкодування шкоди передбачене статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування. Позовні вимоги є необґрунтованими та не доведеними (а.с.52-59).

Представником позивача ОСОБА_5 до суду було надано відповідь на відзив, у якому він просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з огляду на наступне. Представник позивача зазначає, що саме в наслідок терористичного акту позбавлено життя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є чоловіком позивачки та батьком її двох синів, у зв`язку з чим було грубо порушено право позивачки на повагу до сімейного життя, тому обов`язок відшкодування шкоди покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичний особі, переходить право вимоги до винної особи. Крім того зазначає, що відсутність нормативно правових актів та порядку відшкодування моральної шкоди, як підстава для не виплати моральних обов`язків Держави не може бути перешкодою у захисті прав позивача. Вважає, що відповідач, в особі Кабінету Міністрів України у своєму відзиві посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду , яка не є тотожною, оскільки там йде мова про відшкодування матеріальної шкоди за зруйновану нежитлову нерухомість (а.с.75-79).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Крім того, обов`язок держави на належну охорону права особи на життя передбачений ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Більше того, усталена практика Європейського суду з прав людини чітко визначає, що стаття 2 Конвенції зобов`язує державу не лише утримуватися від умисного чи незаконного позбавлення життя, а й вживати належних заходів для того, щоб захистити життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією (п.32 рішення у справі "Горовенки та Бугара проти України").

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, крім іншого, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Тобто, обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи.

Дана підстава відповідальності держави за завдану моральну шкоду незалежно від її вини також кореспондується із положеннями Цивільного кодексу України, зокрема - п. 3 ч.2 ст. 1167 ЦК (з огляду на наявність ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»).

При таких обставинах та, виходячи із системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону.

Обов`язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення АТО, є завдання такої шкоди на території АТО та внаслідок АТО.

Аналогічної позиції дійшов Верховний Суд в постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 243/8302/16-ц та в постанові від 11 липня 2018 року у справі №219/11736/16-ц.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочата антитерористична операція.

Територія проведення АТО охоплює територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку відповідно до вищевказаного Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року №1275 затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася АТО. У перелік зазначених населених пунктів включено м. Слов`янськ, Донецької області.

Матеріали справи свідчать про те, що чоловік позивачки ОСОБА_2 отримав відкриту вогнепально-кульову травма голови, від якої загинув біля супермаркету «Браво», розташованому у м. Слов`янськ Донецької області 05 травня 2014 року.

Факт загибелі ОСОБА_2 підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №№12014050510001386 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України (умисне вбивство ).

Матеріали справи свідчать про те, що позивачка зазнала незворотних моральних втрат і душевних страждань, відчувала тривалі моральні переживання у зв`язку зі смертю близької людини, порушенням нормальних життєвих зв`язків, відповідно, порушення сталих стосунків з оточуючими людьми, тяжкість вимушених змін у житті.

При цьому у п.82 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» зазначено, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій би формі вони не закріплювалися в національному правопорядку. Особа на практиці повинна мати можливість скористатись ефективними засобами захисту, тобто засобами, які б запобігли вчиненню порушень чи їх продовженню або забезпечили заявнику відповідне відшкодування.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

Суд вважає необхідним також звернути увагу, що при розгляді справи з подібними правовідносинами, у рішенні від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» (Ayder and Others v. Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій не встановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70).

Відповідно до роз`яснень, викладених в абз. 2 п. 5, п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Посилання представника Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України в відзиві на те, що Законом України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено відшкодування громадянам шкоди, заподіяної лише терористичним актом, а не в результаті антитерористичної операції, яка спрямована на припинення терористичної операції; що доказів того, що внаслідок незаконних дій Кабінету Міністрів України як органу, який представляє Державу Україна, чи його посадових осіб позивачці завдано шкоду, не надано, тобто не підтверджено протиправність діяння, вину та причинний зв`язок між діянням та шкодою, що є елементами складу цивільного правопорушення; що не постановлено жодного рішення, яким би було визнано, що внаслідок дій чи бездіяльності Кабінету Міністрів України чи його посадових осіб загинув ОСОБА_2 ; що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем у справі, суд відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 58 ЦПК України, держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник, тобто свою цивільну процесуальну правосуб`єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов`язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов`язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов`язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб`єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов`язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб`єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.

Отже, згідно статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Решта суб`єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», є лише суб`єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб`єктів боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами та ресурсами, саме Кабінет Міністрів є належним відповідачем у справі як представник Держави Україна згідно з особливостями процесуального представництва держави як сторони справи та характером спірних правовідносин.

Відповідного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі №265/6582/16-ц.

Разом з тим, відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.

Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно пункту 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Згідно з висновком, наведеним у рішенні Конституційного Суду України № 12/рп-2001 від 03 жовтня 2001 року, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема, безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державної казначейської служби України.

Саме тому співвідповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Щодо доводів Держави України в особі Кабінету Міністрів України про відсутність протиправних дій чи бездіяльності з боку відповідача, які б перебували у причинному зв`язку із завданою позивачкам шкодою; що наявність шкоди у будь-якому розмірі ще не породжує обов`язку її компенсації, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності та правильно визначити її суб`єкта, суд виходить з наступного.

За змістом статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (SARGSYAN v. AZERBAIJAN, № 23656/94, § 129, ЄСПЛ, від 16 червня 2015 року).

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).

Правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок та особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення.

Таким чином, для виникнення обов`язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

Посилання відповідача Кабінету Міністрів України на відсутність спеціального закону, який би визначав порядок компенсації шкоди, завданої внаслідок терористичного акту, є неспроможними, оскільки відсутність такого закону не може позбавляти позивачів гарантій захисту їхніх прав на підставі норм міжнародного права, Конституції України, що мають пряму дію, та загальних правил щодо відшкодування шкоди, передбачених цивільним законодавством.

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 14 січня 2011 року за заявами №№ 23759/03 та 37943/06 у справі «Щокін проти України», відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачають можливість вирішення такого вагомого фінансового питання, порушує вимоги «якості закону», передбаченого Конвенцією та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

У пункті 82 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» зазначено, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій би формі вони не закріплювалися в національному правопорядку. Особа на практиці повинна мати можливість скористатись ефективними засобами захисту, тобто засобами, які б запобігли вчиненню порушень чи їх продовженню або забезпечили заявнику відповідне відшкодування.

Отже, відсутність на національному рівні ефективного засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав не може бути перешкодою у реалізації особою таких прав та свобод. Іншими словами, відсутність відповідного «процедурного» закону не може бути перешкодою у захисті прав позивачів щодо отримання відшкодування моральної шкоди від держави.

Посилання Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України щодо того, що вирок суду про визнання будь-якої особи винною у вчиненні терористичного акту відсутній, здійснюється досудове розслідування, тому позов не підлягає задоволенню, є неспроможними, оскільки, виходячи з системного аналізу статей 1, 11, та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року, справа № 757/19694/15-ц, провадження № 6-5090св18.

Як вбачається з матеріалів справи досудове розслідування щодо факту загибелі ОСОБА_2 з 2014 року, за кваліфікацією по ч.1 ст. 115 КК України, досі триває, та висновки слідчих органів щодо кваліфікації злочину та причин настання трагічних наслідків не змінилися. Посилання відповідача, що досудове слідство триває, ймовірно може свідчити лише, що мають місце порушення процесуального зобов`язання держави за статтею 2 Конвенції з проведення адекватного та ефективного розслідування обставин загибелі зазначеної особи, а не про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, спричиненої смертю.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.3,19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.

З огляду на надані до суду докази позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що смерть ОСОБА_2 сталася внаслідок проведення антитерористичної операції або що у той час в районі загибелі ОСОБА_2 був здійснений терористичний акт.

Також у справі відсутні належні, допустимі, достовірні і достатні докази про те, що смерть ОСОБА_2 відбулася внаслідок дій збройних сил, військових формувань України чи інших національних державних органів, які у даному випадку внаслідок збройного конфлікту тимчасово втратили контроль над тією територією, де він загинув.

У даному випадку, суд приходить до висновку, що позивачем не обґрунтовано факт заподіяння їй моральної шкоди протиправними діями та бездіяльністю, причинно-наслідковий зв`язок та негативні наслідки такої шкоди саме внаслідок скоєння терористичного акту.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2-5, 12, 263, 264, 265, 273, ст. 354, ст. 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 30 квітня 2021 року.

Суддя

Слов`янського міськрайонного суду В.І.Старовецький