Рішення № 96687493, 29.04.2021, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/2349/21

Провадження № 2-о/266/101/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2021 року м. Маріуполь Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі: головуючого судді Д`яченко Д.О., за участю секретаря судового засідання Сологуб Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою адвоката Маркіної Ольги Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа: Костянтинівський районний відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про встановлення факту смерті,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року адвокат Маркіна О.А. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити факт смерті – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьк, Донецької області.Зареєструвати факт смерті неможливо, оскільки документи, які видані на території не підконтрольній Україні не приймаються органами державної влади України, у зв`язку із чим, заявник змушений звернутися до суду з даною заявою, та просить встановити вказаний факт.

Представник заявника та заявниця надали суду заяви, в якій просили проводити розгляд справи без їх участі, заяву підтримали.

Представник заінтересованої особи – Костянтинівський міський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, звернувся до суду із листом про розгляд справи без участі представнику відділу.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. ДонецькДонецької області.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно відділом ЗАГСа Пролетарського виконкому Донецька 18.11.1983 року, про те, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено 31.03.1966 року актовий запис №514. В графі батько зазначено – ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 від 11.08.1984 року виданого відділом ЗАГС Пролетарського РВК м. Донецька, про те, що 11.08.1984 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, про що складено актовий запис №439. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу – ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 виданого Пролетарським ВРАГС м. Донецька 29.07.1994 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано, про що складено актовий запис №579.

Відповідно до довідки від 07.06.2017 року №0000229578/1414015843 про взяття на облік внутрішньо преміщеної особи ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно лікарського свідоцтва про причину смерті №2508 від 05.06.2020 року, виданого медичним закладом на бланку №106/у, який не відповідає Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 545 від 08.08.2006 року «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті», ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При ухваленні рішення суд керувався наступними правовими нормами:

У відповідності до ст. 317 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.

Згідно ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим тимчасово окупованої території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.

Місто ДонецькДонецької області, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1085 від 07.11.2014 року, входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Тобто, реєстрація органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті виявилася неможливою.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

13.04.2021року, вихідний номер №20.19-65-349 – Костянтинівський районний відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відмовив ОСОБА_6 , який діяв на підставі довіреності, у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , в обґрунтування своєї відмови, державний заклад зазначив, що пред`явлено документ, форма якого не відповідає формі, визначеній наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 року №545 "Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 року за №1150/13024.

Таким чином, оскільки доводи заявника знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, то заява підлягає задоволенню, що надасть заявнику можливість отримати свідоцтво про смерть.

Керуючись ст. ст. 293, 317, 319 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву адвоката Маркіної Ольги Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , заінтересована особа: Костянтинівський районний відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про встановлення факту смерті– задовольнити.

Встановити факт смерті громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловічої статі, громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьк, Донецької області

Рішення про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя Д`яченко Д. О.