Рішення № 96684957, 22.04.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса:://od.arbitr.gov.ua

_________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" квітня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/9/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.

при секретарі судового засідання Тарасенко Ю.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Піун С. адвокат (приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції);

від відповідача: Чехлов Ю.В. за довіреністю;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства “Національна компанія “Нафтогаз України” до відповідача Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси” про стягнення 60930056,67грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Національна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» про стягнення 60930056,67грн.

В обґрунтування позовних вимог Акціонерне товариство «Національна компанія «Нафтогаз України» посилається на неналежне виконання Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» умов укладеного між сторонами договору на постачання природного газу №7029/18-ТЕ-23 від 09.10.2018р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.01.2021р. відкрито провадження у справі №916/9/21, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.02.2021р. о 11:00.

01.02.2021р. за вх.суду№2656/21 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву.

В підготовче засідання від 09.02.2021р. представники сторін не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.02.2021р. відкладено підготовче засідання на 11.03.2021р. о 11:00 та повідомлено учасників справи про дату та час підготовчого засідання.

15.02.2021р. за вх.суду№4203/21 позивач надав о суду відповідь на відзив відповідача.

25.02.2021р. за вх.суду№5429/21 відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив.

10.03.2021р. за вх.суду№6543/21 позивач надав до суду письмові пояснення.

В підготовчому засіданні від 11.03.2021р. було оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2021р. закрито підготовче провадження у справі №916/9/21, призначено справу до розгляду по суті на 25.03.2021р. о 12:00 та повідомлено учасників справи про дату та час підготовчого засідання.

В судовому засіданні від 25.03.2021р. було оголошено перерву на 08.04.2021р. о 12:50 про що зазначено в протоколі судового засідання.

В судовому засіданні від 08.04.2021р. було оголошено перерву на 22.04.2021р. о 12:00 про що зазначено в протоколі судового засідання.

У судовому засіданні від 22.04.2021р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі №916/9/21.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

09.10.2018р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач, Постачальник) та Комунальним підприємством “Теплопостачання міста Одеси” (відповідач, Споживач) було укладено договір №7029/18-ТЕ-23 постачання природного газу (далі договір) на виконання якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві у 2018 році природний газ, а Споживач зобов`язується оплатити його на умовах договору (п.1.1. договору).

Ціна за 1000куб.м. газу за цим договором станом на дату укладання договору становить 5930,40грн. разом з ПДВ (20%) (п.5.2. договору).

Згідно п.5.4. договору загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

Відповідно до п.6.1. договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що у разі прострочення Споживачем оплати згідно п.6.1, він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 15,3%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п.10.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.

Згідно розділу 12 договору договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018р. по 17.10.2018р. (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Під час дії договору між сторонами були укладена додаткова угода №1 від 24.10.2018р. якою сторони зокрема узгодили, що Постачальник передає Споживачу з 01.10.2018р. по 26.10.2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 2064,4тис.куб.м та встановили строк дії договору з 01.10.2018р. по 26.10.2018р.

27.10.2018р. між сторонами було укладено додаткову угоду №2 якою сторони зокрема передбачили, що Постачальник передає Споживачу з 01.10.2018р. по 31.10.2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 2890,2тис.куб.м та встановили строк дії договору з 01.10.2018р. по 31.10.2018р.

02.11.2018р. сторони уклали додаткову угоду №3 відповідно до умов якої зокрема Постачальник передає Споживачу з 01.11.2018р. по 30.11.2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 30496,0тис.куб.м., встановили ціну газу у розмірі 7482,61грн. разом з ПДВ (20%), та встановили строк дії договору з 01.10.2018р. по 30.11.2018р.

29.11.2018р. між сторонами було укладено додаткову угоду №4 відповідно умов якої природний газ, що постачається за договором використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями, Постачальник передає Споживачу з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. (включно) замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 140036,182тис.куб.м., ціна газу у розмірі 7482,61грн. разом з ПДВ (20%), договір діє з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. Оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу до 30.04.2019р. (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

26.12.2018р. сторони уклали додаткову угоду №5 за якою сторони встановили, що Постачальник передає Споживачу в період з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. (включно) замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 137093,186тис.куб.м.

28.01.2019р. між сторонами було укладено додаткову угоду №6 за якою сторони встановили, що Постачальник передає Споживачу в період з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. (включно) замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 137126,029тис.куб.м.

20.03.2019р. сторони уклали додаткову угоду №8 за якою сторони встановили, що Постачальник передає Споживачу в період з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. (включно) замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 138598,202тис.куб.м.

26.03.2019р. між сторонами було укладено додаткову угоду №9 за якою сторони по тексту договору змінили назву Постачальник з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

22.04.2019р. сторони уклали додаткову угоду №10 якою встановили, що замовлений Споживачем на квітень 2019 року обсяг (об`єм) природного газу становить 0,000 та домовились, що загальний обсяг (об`єм) природного газу, який Постачальник передає Споживачу в період з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. (включно) визначається з врахуванням зазначених змін.

Як вказує позивач, на виконання умов договору, він передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1020749191,48грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до цього позову. Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 договору.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем договору щодо своєчасної оплати поставленого природного газу, позивач, посилаючись на п. 8.2 договору, нарахував відповідачу пеню у сумі 40993870,50грн.

Позивач, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, вказує, що оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо своєчасної оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача 3% річних у сумі 11500558,91грн. та інфляційні витрати у сумі 8435627,26грн.

Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 40993870,50грн. пені, 11500558,91грн. 3% річних, 8435627,26грн. інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що він отримав від позивача природний газ на загальну суму 1020749191,48грн., що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2018р. на суму 1309325,57грн., від 30.11.2018р. на суму 175091429,72грн., від 31.12.2018р. на суму 222928434,20грн., від 31.01.2019р. на суму 254037797,65грн., від 28.02.2019р. на суму 203652499,87грн., від 31.03.2019р. на суму 163729704,47грн.

Як вказує відповідач, основна заборгованість за договором погашена 30.04.2020р. в повному обсязі.

Відповідач не заперечує щодо права позивача на нарахування штрафних санкцій, 3% річних та збитків від інфляції, нарахованих на суму основної заборгованості відповідно до положень, передбачених ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України ст. 230 ГК України проте, відповідач не погоджується із наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат на суму 8435627,26грн. Згідно з розрахунком, проведеним відповідачем, інфляційні втрати за період зазначений у позові складають 8391763,12грн., тобто на 43864,14грн. менше ніж заявлено позивачем. Зазначена різниця виникла внаслідок нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу за попередній період, який вже збільшений на індекс інфляції.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 90% посилаючись на те, що в даний час відповідач знаходиться у скрутному фінансовому становищі, яке виникло з ряду причин і на даний час не володіє джерелами оплати заборгованості. Відповідач являється соціально необхідним теплопостачальним підприємством, оскільки надає послуги теплопостачання та гарячого водопостачання 95% споживачів м. Одеси різних категорій - населенню, бюджетним установам, релігійним організаціям та іншим споживачам, але на сьогодні знаходиться на межі банкрутства. Основною метою діяльності відповідача є задоволення потреб територіальної громади міста, шляхом здійснення господарської діяльності, пов`язаної з виробництвом та постачанням теплової енергії. Підприємство відноситься до об`єктів критичної інфраструктури, має стратегічне значення і залишається практично єдиним постачальником теплової енергії (монополістом) для мешканців, підприємств, установ, організацій і для усіх об`єктів соціальної інфраструктури (лікувальних закладів, закладів освіти та культури, тощо) міста Одеси. При цьому, відповідач не може керуватись загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд відповідно до покладених на нього зобов`язань з безперебійного та безпечного забезпечення споживачів тепловою енергією, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь. Відповідач не розпоряджається власними грошовими коштами отриманими як плату за поставлену та продану теплову енергію до моменту розподілу між учасниками постачання природного газу. При цьому питома вага грошових коштів припадає саме на користь АТ «НАК «Нафтогаз», ПАТ «Одеська ТЕЦ», ПАТ «Укртрансгаз». Загалом, відрахування коштів на користь вищезазначених учасників ринку природного газу, за ритмом, встановленим вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014р., що складали близько 92 % всіх надходжень від споживачів теплової енергії, позбавляють Підприємство можливості існувати. Збитки Підприємства від реалізації послуг з теплопостачання цілком пов`язані з нестабільною та непослідовною політикою утворення цін на природний газ, теплову енергію, тощо, і складають: за 2017 рік - 361,4млн.грн., за 2018 рік - 510,7млн.грн., за 2019 рік - 645,0млн.грн., загалом складає 1517,1млрд.грн. Вказані обмеження по розпорядженню власними грошовими коштами потягли за собою накопичення заборгованості за спожиті енергоносії, товари, послуги, тощо, що спричинило численні звернення кредиторів до суду, стягнення заборгованості і, відповідно, направлення виконавчих документів на примусове виконання до органів Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за якими відкрито близько 36 виконавчих проваджень. Внаслідок таких, в деяких випадках узгоджених дій, з початку 2015 року на рахунки комунального підприємства неодноразово накладалися арешти, а з 2018 року по теперішній час майно та грошові кошти, практично постійно, знаходяться під арештом, що підтверджується листами АТ «Ощадбанк» від 20.11.2019р. за №113.33/5620, та ПАТ «Банк Восток» від 02.04.2020р. вих. №05/3357. Окрім того, несвоєчасне погашення заборгованості за договором постачання природного газу №7029/18-ТЕ-23/ТМО-227/18 від 09.10.2018р. полягає у несвоєчасності розрахунків споживачів теплової енергії за отримане тепло, у тому числі населенням.

Як вказує відповідач, договір, за яким відбувається стягнення, укладений 09.10.2018р. в той час, коли на рахунки відповідача вже були накладені арешти в тому числі і в межах виконавчих проваджень, відкритих за заявами АТ «НАК «Нафтогаз України». На підставі постанови державного виконавця ДЦВС МЮ України від 30.01.2017р., в межах виконавчого провадження №50462300, відкритого за заявою АТ «НАК «Нафтогаз України», був накладений арешт на всі рахунки відповідача, що виключало будь-яку можливість розрахунку за очними зобов`язаннями власними коштами.

Відповідач зазначає, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача за неналежне виконання договірних зобов`язань пеню на суму 40993870,50грн., 3% річних на суму 11500558,91грн., інфляційних втрат на суму 8435627,26грн. Проте, остаточне погашення суми основної заборгованості було здійснено ще у квітні 2020р., за 9 місяців до пред`явлення позовної заяви.

Відповідач наполягає на тому, що зменшення розміру пені не завдасть збитків позивачу, водночас, сприятиме відповідачу у виконанні його зобов`язань.

Враховуючи викладене, відповідач просить зменшити розмір пені на 90%.

У своїй відповіді на відзив відповідача позивач зазначає, що розрахунок інфляційних втрат здійснено позивачем з урахуванням рекомендацій викладених у інформаційному листі Вищого господарського суду від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та зазначено, що «при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця» та визначено, що інфляційні втрати в розмірі 8435627,26грн. підлягають стягненню з відповідача. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При цьому інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а тому позиція про те, що інфляційні втрати слід нараховувати виключно на суму боргу не відповідає нормам чинного законодавства.

Як вказує позивач, укладаючи договір, та будучи обізнаними з нормами чинного законодавства, у п.6.3. договору чітко передбачили, що «споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством. В будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1. цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використання природного газу». Таким чином, у разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання покупця надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу, покупець зобов`язується здійснити дії щодо оплати заборгованості зі свого поточного рахунку. Таким чином, умови договору, а саме п. 6.3 прямо встановлює, що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання.

Як вказує позивач, відповідач не вчинив всі залежні від нього дії для належного виконання умов договору в частині оплати вартості природного газу.

Позивач вважає, що порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014р. (Порядок), цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки. Вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

Щодо нарахування пені позивач вказує, що п. 8.2 договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу. Отже, укладаючи з позивачем договір постачання природного газу, відповідач взяв на себе зобов`язання у разі прострочення виконання умов договору нести відповідальність у вигляді пені у розмірі визначеному цим договором. А відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір, в силу вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами, відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, в силу якого один суб`єкт зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку; ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором; згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Отже, як наслідок, за прострочення виконання умов договору настає відповідальність визначена умовами договору (пункт 8.2) договору, зокрема сплата неустойки.

Щодо невчасних розрахунків контрагентів відповідача позивач зазначає, що ч. 1 ст.625 Цивільного кодексу України вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Ч.2 ст.218 Господарського кодексу України зазначає, що єдиною підставою звільнення від господарсько-правової відповідальності дія непереборної сили, тобто надзвичайні та невідворотні обставини, що унеможливили належне виконання зобов`язання. Не є підставами звільнення від відповідальності, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника потрібних коштів. Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (ч.1 ст.229 Господарського кодексу України). Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин. Виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку третіх осіб, зокрема споживачів. Не міститься і в умовах договору умови, що виконання умов договору ставиться у залежність від третіх осіб.

Позивач наполягає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги майновий стан сторін і оцінити співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, врахував інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства також мають значення для вирішення питання про зменшення пені. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен врахувати інтереси обох сторін, дослідити належні докази в обґрунтування наведеного відповідачем згідно ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Як вказує позивач, відповідач до матеріалів справи не надав жодних належних доказів, які б підтверджували неспроможність відповідача виконати взяті на себе зобов`язання.

Щодо збитків позивача, позивач вказує, що станом на 03.01.2017р. сумарна прострочена заборгованість підприємств ТКЕ, ТЕЦ та прямих промислових споживачів перед НАК «Нафтогаз України» складає близько 25,2млрд.грн. Борг підприємств ТКЕ (в тому числі і відповідача) та ТЕЦ за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, становить близько 82% від загальної суми заборгованості. Станом на 27.02.2018р. сумарна прострочена заборгованість підприємств ТКЕ (в тому числі і відповідача), ТЕЦ перед НАК «Нафтогаз України» складає близько 32млрд.грн. Сумарна прострочена заборгованість перед НАК «Нафтогаз України» підприємств ТКЕ та ТЕЦ за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, складає близько 27,858млрд.грн. (в тому числі і відповідача), з них за 2018 рік - 6,6млрд.грн. Станом на 19.05.2020р. сумарна прострочена заборгованість підприємств ТКЕ (теплокомуненерго; виробники теплової енергії-), ТЕЦ (виробники теплової та електричної енергії) перед «Нафтогазом» була близько 46,7млрд.грн. Сумарна прострочена заборгованість перед НАК «Нафтогаз України» підприємств ТКЕ (в тому числі і відповідача) та ТЕЦ за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, складає близько 38,8млрд.грн., з них за 2020р.- 7,9млрд.грн. тобто і позивач і відповідач є у рівнозначному становищі. У даній ситуації мають значення принципи справедливості та добросовісності, які поширюються не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав) і у майбутньому.

Як стверджує позивач, вимагаючи суд зменшити суму пеню на 90%, відповідач таким чином хоче ототожнити зменшення розміру неустойки з повним звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов`язання (ст. 218 Господарського кодексу України), тоді як зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України, яка регулює зменшення розміру штрафних санкцій, чітко вбачається, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, але аж ніяк не звільненням його від відповідальності. Зменшення розміру пені на 90% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. За наведених обставин, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву є безпідставними та не заслуговують на увагу.

У своїх запереченнях на відповідь на відзив, відповідач посилається на ті ж самі обставини, що й у відзиві на позовну заяву.

Позивач у своїх поясненнях посилається на ті ж самі обставини, що й у відповіді на відзив.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що 09.10.2018р. між позивачем та відповідачем було укладено договір №7029/18-ТЕ-23 постачання природного газу на виконання якого позивач зобов`язався поставити відповідачу у 2018 році природний газ, а відповідач зобов`язався оплатити його на умовах договору.

Під час дії договору між сторонами були укладена додаткова угода №1 від 24.10.2018р. якою сторони зокрема узгодили, що Постачальник передає Споживачу з 01.10.2018р. по 26.10.2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 2064,4тис.куб.м та встановили строк дії договору з 01.10.2018р. по 26.10.2018р.

27.10.2018р. між сторонами було укладено додаткову угоду №2 якою сторони зокрема передбачили, що Постачальник передає Споживачу з 01.10.2018р. по 31.10.2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 2890,2тис.куб.м та встановили строк дії договору з 01.10.2018р. по 31.10.2018р.

02.11.2018р. сторони уклали додаткову угоду №3 відповідно до умов якої зокрема Постачальник передає Споживачу з 01.11.2018р. по 30.11.2018р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 30496,0тис.куб.м., встановили ціну газу у розмірі 7482,61грн. разом з ПДВ (20%), та встановили строк дії договору з 01.10.2018р. по 30.11.2018р.

29.11.2018р. між сторонами було укладено додаткову угоду №4 відповідно умов якої природний газ, що постачається за договором використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями, Постачальник передає Споживачу з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. (включно) замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 140036,182тис.куб.м., ціна газу у розмірі 7482,61грн. разом з ПДВ (20%), договір діє з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. Оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу до 30.04.2019р. (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

26.12.2018р. сторони уклали додаткову угоду №5 за якою сторони встановили, що Постачальник передає Споживачу в період з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. (включно) замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 137093,186тис.куб.м.

28.01.2019р. між сторонами було укладено додаткову угоду №6 за якою сторони встановили, що Постачальник передає Споживачу в період з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. (включно) замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 137126,029тис.куб.м.

20.03.2019р. сторони уклали додаткову угоду №8 за якою сторони встановили, що Постачальник передає Споживачу в період з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. (включно) замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 138598,202тис.куб.м.

26.03.2019р. між сторонами було укладено додаткову угоду №9 за якою сторони по тексту договору змінили назву Постачальник з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

22.04.2019р. сторони уклали додаткову угоду №10 якою встановили, що замовлений Споживачем на квітень 2019 року обсяг (об`єм) природного газу становить 0,000 та домовились, що загальний обсяг (об`єм) природного газу, який Постачальник передає Споживачу в період з 01.10.2018р. по 30.04.2019р. (включно) визначається з врахуванням зазначених змін.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, на виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1020749191,48грн., що підтверджується наданими до матеріалів справи актами приймання передачі природного газу.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, відповідач за отриманий природний газ розрахувався у повному обсязі 30.04.2020р.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 40993870,50грн. слід зазначити наступне.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, виходячи з матеріалів справи, відповідач виконав свої зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За приписами ст. 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання штрафні (господарські) санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня). Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умовами договору, а саме п.10.3. договору сторони встановили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у сумі 40993870,50грн., вважає його вірним.

Враховуючи викладене, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 40993870,50грн.

У відзиві на позовну заяву, відповідач, посилаючись на ст. 551 Цивільного кодексу України та на ст. 233 Господарського кодексу України, просить зменшити розмір пені на 90% від суми заявленої до стягнення позивачем пені.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що в даний час відповідач знаходиться у скрутному фінансовому становищі, яке виникло з ряду причин і на даний час не володіє джерелами оплати заборгованості. Відповідач являється соціально необхідним теплопостачальним підприємством, оскільки надає послуги теплопостачання та гарячого водопостачання 95% споживачів м. Одеси різних категорій - населенню, бюджетним установам, релігійним організаціям та іншим споживачам, але на сьогодні знаходиться на межі банкрутства. Основною метою діяльності відповідача є задоволення потреб територіальної громади міста, шляхом здійснення господарської діяльності, пов`язаної з виробництвом та постачанням теплової енергії. Підприємство відноситься до об`єктів критичної інфраструктури, має стратегічне значення і залишається практично єдиним постачальником теплової енергії (монополістом) для мешканців, підприємств, установ, організацій і для усіх об`єктів соціальної інфраструктури (лікувальних закладів, закладів освіти та культури, тощо) міста Одеси. При цьому, відповідач не може керуватись загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд відповідно до покладених на нього зобов`язань з безперебійного та безпечного забезпечення споживачів тепловою енергією, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь. Відповідач не розпоряджається власними грошовими коштами отриманими як плату за поставлену та продану теплову енергію до моменту розподілу між учасниками постачання природного газу. При цьому питома вага грошових коштів припадає саме на користь АТ «НАК «Нафтогаз», ПАТ «Одеська ТЕЦ», ПАТ «Укртрансгаз». Загалом, відрахування коштів на користь вищезазначених учасників ринку природного газу, за ритмом, встановленим вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014р., що складали близько 92 % всіх надходжень від споживачів теплової енергії, позбавляють Підприємство можливості існувати. Збитки Підприємства від реалізації послуг з теплопостачання цілком пов`язані з нестабільною та непослідовною політикою утворення цін на природний газ, теплову енергію, тощо, і складають: за 2017 рік - 361,4млн.грн., за 2018 рік - 510,7млн.грн., за 2019 рік - 645,0млн.грн., загалом складає 1517,1млрд.грн. Вказані обмеження по розпорядженню власними грошовими коштами потягли за собою накопичення заборгованості за спожиті енергоносії, товари, послуги, тощо, що спричинило численні звернення кредиторів до суду, стягнення заборгованості і, відповідно, направлення виконавчих документів на примусове виконання до органів Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за якими відкрито близько 36 виконавчих проваджень. Внаслідок таких, в деяких випадках узгоджених дій, з початку 2015 року на рахунки комунального підприємства неодноразово накладалися арешти, а з 2018 року по теперішній час майно та грошові кошти, практично постійно, знаходяться під арештом, що підтверджується листами АТ «Ощадбанк» від 20.11.2019р. за №113.33/5620, та ПАТ «Банк Восток» від 02.04.2020р. вих. №05/3357. Окрім того, несвоєчасне погашення заборгованості за договором постачання природного газу №7029/18-ТЕ-23/ТМО-227/18 від 09.10.2018р. полягає у несвоєчасності розрахунків споживачів теплової енергії за отримане тепло, у тому числі населенням.

Відповідач вказує, що основна заборгованість за договором була погашена у повному обсязі.

Позивач проти зменшення пені заперечує посилаючись на те, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги майновий стан сторін і оцінити співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, врахував інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства також мають значення для вирішення питання про зменшення пені. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен врахувати інтереси обох сторін, дослідити належні докази в обґрунтування наведеного відповідачем згідно ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України. Відповідач до матеріалів справи не надав жодних належних доказів, які б підтверджували неспроможність відповідача виконати взяті на себе зобов`язання.

Щодо збитків позивача, позивач вказує, що станом на 03.01.2017р. сумарна прострочена заборгованість підприємств ТКЕ, ТЕЦ та прямих промислових споживачів перед НАК «Нафтогаз України» складає близько 25,2млрд.грн. Борг підприємств ТКЕ (в тому числі і відповідача) та ТЕЦ за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, становить близько 82% від загальної суми заборгованості. Станом на 27.02.2018р. сумарна прострочена заборгованість підприємств ТКЕ (в тому числі і відповідача), ТЕЦ перед НАК «Нафтогаз України» складає близько 32млрд.грн. Сумарна прострочена заборгованість перед НАК «Нафтогаз України» підприємств ТКЕ та ТЕЦ за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, складає близько 27,858млрд.грн. (в тому числі і відповідача), з них за 2018 рік - 6,6млрд.грн. Станом на 19.05.2020р. сумарна прострочена заборгованість підприємств ТКЕ (теплокомуненерго; виробники теплової енергії-), ТЕЦ (виробники теплової та електричної енергії) перед «Нафтогазом» була близько 46,7млрд.грн. Сумарна прострочена заборгованість перед НАК «Нафтогаз України» підприємств ТКЕ (в тому числі і відповідача) та ТЕЦ за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, складає близько 38,8млрд.грн., з них за 2020р.- 7,9млрд.грн. тобто і позивач і відповідач є у рівнозначному становищі. У даній ситуації мають значення принципи справедливості та добросовісності, які поширюються не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав) і у майбутньому.

Як стверджує позивач, вимагаючи суд зменшити суму пеню на 90%, відповідач таким чином хоче ототожнити зменшення розміру неустойки з повним звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов`язання (ст. 218 Господарського кодексу України), тоді як зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України, яка регулює зменшення розміру штрафних санкцій, чітко вбачається, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, але аж ніяк не звільненням його від відповідальності. Зменшення розміру пені на 90% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. За наведених обставин, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву є безпідставними та не заслуговують на увагу.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90% суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи зміст наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступень виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Правила ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить виключно на розсуд суду.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.02.2020р. по справі 918/116/19).

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.02.2020р. по справі 918/116/19).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені на 90% та зазначає, що стягненню з відповідача підлягає пеня у сумі 4099387,05грн.

Щодо стягнення з відповідача 11500558,91грн. 3% річних та 8435627,26грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 11500558,91грн. за період з 27.12.2018р. по 29.04.2020р., вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у сумі 11500558,91грн.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 8435627,26грн. за період з 01.01.2019р. по 30.04.2020р., вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягаю інфляційні втрати у сумі 8435627,26грн.

Посилання відповідача на те, що згідно з розрахунком, проведеним відповідачем, інфляційні втрати за період зазначений у позові складають 8391763,12грн., тобто на 43864,14грн. менше ніж заявлено позивачем. Зазначена різниця виникла внаслідок нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу за попередній період, який вже збільшений на індекс інфляції судом до уваги не приймається, оскільки як вірно зазначено позивачем, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При цьому інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а тому позиція про те, що інфляційні втрати слід нараховувати виключно на суму боргу не відповідає нормам чинного законодавства.

Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна компанія “Нафтогаз України” підлягають задоволенню в частині стягнення з Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси” 4099387,05грн. пені, 11500558,91грн. 3% річних та 8435627,26грн. інфляційних втрат, у позовних вимогах про стягнення з Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси” пені у сумі 36894483,45грн. судом відмовлено.

Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 735700,00грн. покласти на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства “Національна компанія “Нафтогаз України” до відповідача Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси” про стягнення 60930056,67грн. – задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси” (65029, м. Одеса, вул. Балківська, 1б, код ЄДРПОУ 34674102) на користь Акціонерного товариства “Національна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 4099387,05грн. пені, 11500558,91грн. 3% річних, 8435627,26грн. інфляційних витрат, 735700,00грн. судового збору.

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

3. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства “Національна компанія “Нафтогаз України” про стягнення з Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси” 36894483,45грн. пені – відмовити.

Повне рішення складено 30 квітня 2021 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.В. Степанова