Рішення № 96675561, 30.04.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 року справа № 580/1668/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово в складі головуючої судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

26.03.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) (далі - відповідач) про:

визнання протиправним та скасування рішення від 26.02.2021 про відмову в перерахунку йому пенсії;

зобов`язання відповідача зарахувати час перебування на засланні (спецпоселенні) у потрійному розмірі в загальний стаж для призначення пенсії за віком відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити позивачу перерахунок підвищення пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі Закону України №1788-XII зі змінами.

Додатково просив розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування зазначив, що звернувся письмовою заявою до відповідача щодо зарахування часу перебування на спецпоселенні в потрійному розмірі в загальний стаж для призначенні пенсії за віком. Відповідач листом направив оскаржуване рішення, яким відмовив у перерахунку пенсії, що не відповідає вимогам закону.

Ухвалою суду від 31.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд правилами спрощеного письмового провадження відповідно до ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Також встановлено відповідачу строк, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву та доказів.

23.04.2021 відповідач надіслав до суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування зазначив, що зарахування до стажу у потрійному розмірі часу перебування на засланні членів сімей громадян, яких необґрунтовано притягнуто до кримінальної відповідальності, репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, законодавством не передбачено. Позивач з членами сім`ї перебував на спецпоселенні, що не можна вважати часом тримання під вартою, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та засланням або перебування на примусовому лікуванні. Постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані» проводиться підвищення пенсій в розмірі 54,40грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52грн. До прийняття вказаної постанови підвищення членам сімей реабілітованих та примусово переселених було встановлено відповідно до ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком. Мінімальну пенсію за віком для визначення вказаної надбавки затверджено п.2 постанови КМУ від 03.01.2002 №1 в розмірі 19,91грн. Розмір підвищення становив 4,98грн. Тому прийнято рішення від 26.02.2021 №971010144910 про відмову у зарахуванні позивачу часу перебування на засланні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудової пенсії та нарахування підвищення до розміру пенсії 25% від мінімальної пенсії за віком. Вказує на дискреційні повноваження.

Всі подані сторонами документи долучені судом до матеріалів адміністративної справи.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Даними паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 підтверджується, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до посвідчення від 27.03.1992 серії НОМЕР_3 позивач має право на пільги і компенсації, встановленні Законом Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Довідкою Управління МВС по Хабаровському краю від 02.09.1957 №529 підтверджується, що позивач знаходився на спецпоселенні в м.Біробіжанську Хабаровського краю. З 02.09.1956 звільнений на підставі постанови Ради Міністрів СССР від 15.05.1956.

Згідно з довідкою Управління внутрішніх справ від 07.05.1993 №І/Р-1537 28.04.1950 з с.Калинівка Корецького району відповідно до висновку УМБД Рівненської області від 24.04.1950 виселена в адміністративному порядку, а з 14.06.1950 Особливою нарадою визначена на спецпоселення в Хабаровський край з конфіскацією майна, як сім`я учасниці ОУН, засудженої 05.07.1945 на 10 років позбавлення волі, ОСОБА_2 в складі: батько- ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 , брат - ОСОБА_1 (позивач), брат - ОСОБА_5 . З спецпоселення звільнені: 03.02.1956 - ОСОБА_3 , 10.04.1956 - всі інші члени сім`ї відповідно до постанови РМ СРСР від 12.03.1956. 30.09.1971 Верховний Суд України кримінальну справу відносно ОСОБА_2 закрив за відсутністю в її діях складу злочину і реабілітував її. 04.01.1972 Верховний Суд України відмінив вказану вище постанову відносно виселеної сім`ї ОСОБА_3 , реабілітував її з поверненням конфіскованого майна або його вартості. На підставі ст.3 Закону України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» виселена сім`я ОСОБА_3 на спецпоселення реабілітована.

21.08.2020 позивач заявою звернувся до відповідача, в якій просив зарахувати час перебування на засланні спецпоселенні без права виїзду з даної тенриторії у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудової пенсії та нарахувати підвищення до розміру його пенсії на 25% від мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст.77 Закону України №325 «Про пенсійне забезпечення».

Із даних автоматизованої системи «Діловодство» та Єдиного Державного реєстру судових рішень суд встановив, що на розгляді Черкаського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №580/2405/20 між тими ж сторонами.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 в адміністративній справі №580/5540/20, яке набрало законної сили 22.02.2021, адміністративний позов задоволено частково з мотивів недотримання відповідачем способу дій не прийняття акта розпорядчого характеру). Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду заяви позивача від 21.08.2020 щодо зарахування часу перебування на засланні (спецпоселення без права виїзду з даної території) у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудової пенсії та нарахування підвищення до розміру пенсії позивача на 25% від мінімальної пенсії за віком. Зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивача від 21.08.2020 щодо зарахування часу перебування на засланні (спецпоселення без права виїзду з даної території) у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудової пенсії та нарахування підвищення до розміру пенсії позивача на 25% від мінімальної пенсії за віком та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки суду, наданої у цьому рішенні.

Листом від 05.03.2021 №2300-0305-8/14554 відповідач повідомив. Страховий стаж за періоди з 01.01.2004 обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до 01.01.2004. У пенсій справі зберігаються документи, що підтверджують факт примусового виселення, як члена сім`ї засудженої, а згодом реабілітованої учасниці ОУН ОСОБА_2 . У зв`язку з відсутністю законодавчих підстав для зарахування до стажу у потрійному розмірі, час перебування на засланні членів сімей громадян, яких необґрунтовано притягнуто до кримінальної відповідальності, відповідач прийняв рішення від 26.02.2021 №971010144910 про відмову у зарахуванні часу перебування на засланні (спецпоселення без права виїзду з даної території) у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудової пенсії та нарахування підвищення до розміру пенсії 25% від мінімальної пенсії за віком.

Тому позивач звернувся в суд з позовом.

Суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України від 17 квітня 1991 року №962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон №962-XII). Його дія поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Згідно зі ст.1 Закону №962-XII метою цього Закону є відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів.

У ст.11 Закону №962-ХІІ наведено значення термінів, які вживаються в цьому Законі.

Так, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Позасудові органи - особливі наради при Міністерстві державної безпеки, а також будь-які інші позасудові органи, що діяли у 1917-1991 роках та призначали санкції за кримінальним законодавством або аналогічні їм.

Репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.

Соціальний мотив - застосування репресій на підставі належності особи або членів її сім`ї до дворянства, офіцерства, купецтва, торгівців, підприємців, духовенства, чиновництва, заможного селянства, іншої соціальної групи або на підставі визнання особи чи членів її сім`ї соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів.

Територія України - територія України станом на 24 серпня 1991 року, а також території, які у період 1917-1951 років входили до складу УРСР (УСРР), на момент перебування цих територій у складі УРСР (УСРР).

Члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно з п.2 ст.12 Закону №962-XII реабілітованими визнаються, в тому числі, особи, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.

Статтею 13 Закону №962-XII визначено, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Відповідно до п.1 ст.14 Закону №962-XII цей Закон у частині визнання реабілітованими, потерпілими від репресій поширюється на осіб, зазначених у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, якщо репресії стосовно таких осіб були здійснені на території України.

При цьому, наведена стаття передбачає, що норми статей 5 і 6 цього Закону поширюються на громадян України, крім випадків, передбачених частиною дев`ятою статті 6 цього Закону.

За змістом ст. 2 Закону №962-XII заслання є однією із форм репресій.

Також Закон вирізняє декілька мотивів репресій, серед яких - політичний мотив. Політичним мотивом є застосування репресій проти особи, яка сповідувала певну ідеологію, дотримувалася чи здійснювала вираження поглядів, цінностей, позицій, вчиняла дії, що суперечили ідеології комуністичного тоталітарного режиму, на підставі того, що така особа становила реальну або потенційну небезпеку для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу (ст.1-1 Закону №962).

До позасудових органів, відповідно приписів ст.1-1 Закону №962 належала, зокрема, Особлива Нарада при Народному Комісарі Внутрішніх Справ.

Законом України від 13 березня 2018 року №2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - ЗУ №2325-VIII) внесено зміни, зокрема у Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Змінено його назву, преамбулу і статтю 1.

Відповідно до ст.1-2 ЗУ №2325-VIII реабілітованими визнаються особи:

1) які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;

2) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;

3) стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;

4) які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;

5) стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Згідно з ст.1-3 ЗУ №2325-VIII потерпілими від репресій визнаються:

1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою;

2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена;

3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Стаття 1-4 ЗУ №2325-VIII визначає, що Закон у частині визнання реабілітованими, потерпілими від репресій поширюється на осіб, які належать до однієї з таких категорій осіб:

1) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, якщо репресії стосовно таких осіб були здійснені на території України;

2) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, які проживали на території України, незалежно від тривалості проживання, і виїхали або з незалежних від їхньої волі обставин були переміщені за межі території України, де стосовно них були здійснені репресії;

3) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, інформація щодо здійснення репресій стосовно яких міститься в архівних кримінальних справах, інших носіях архівної інформації репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, архівних документах, що зберігаються в архівних установах України;

4) особи, зазначені у статтях 1-2, 1-3 цього Закону, які є громадянами України.

Норми статей 5 і 6 цього Закону поширюються на громадян України, крім випадків, передбачених частиною дев`ятою статті 6 цього Закону";

Законом України від 15 травня 1992 року №2353-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" з метою вдосконалення дії Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" Верховна Рада України постановила внести доповнення до Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", зокрема доповнити статтю 1 новою частиною третьою такого змісту: "Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необгрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами."

Вказаними вище довідками підтверджується, що позивач виселений на спецпоселення разом зі своєю сім`єю. Від спецпоселення звільнений з родичами 10.04.1956. Отже, позивач особисто був підданий такій формі репресій, як заслання.

Органом, що застосував до нього відповідний захід, згідно вказаної вище довідки, було Особлива Нарада, тобто орган, що згідно з Законом №962 належить до списку позасудових репресивних органів комуністичного режиму. Мотивом застосування репресивних заходів стало те, що він був членом сім`ї учасниці ОУН, засудженої на 10 років позбавлення волі. Отже, репресії були застосовані з політичних мотивів.

Довідкою від 07.05.1993 №І/Р-1537 підтверджується, що позивача разом з іншими членами сім`ї реабілітовано на підставі ст.3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Після змін, внесених до Закону №962 Законом №2325 особи, реабілітовані на підставі ст.3 Закону №962, зокрема, набули права на пільги передбачені ст. 6 зазначеного закону.

Відповідно до ст. 6 Закону №962-XII реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб, передбачена ст.58 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - ЗУ №1788-XII), за приписами якої громадянам, необгрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Відповідно до ст.77 ЗУ №1788-XII призначені пенсії підвищуються:

а) пенсії за віком інвалідам війни - на суму мінімального розміру пенсії по інвалідності, встановленого Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" для інвалідів війни з числа солдатів і матросів строкової служби по відповідній групі інвалідності;

б) іншим учасникам війни з числа військовослужбовців, які проходили службу в складі діючої армії, партизанських загонах і з`єднаннях, військовослужбовцям, які брали участь у бойових діях при виконанні інтернаціонального обов`язку та особам вільнонайманого складу діючої армії, батькам та дружині, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовців, які загинули на фронті, при виконанні інтернаціонального обов`язку або інших обов`язків військової служби, - на 50 процентів мінімальної пенсії за віком;

в) пенсії по інвалідності з дитинства внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, пов`язаних з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни чи пов`язаних з їх наслідками, а також пенсії в разі втрати годувальника інвалідам з дитинства внаслідок зазначених причин - на 15 процентів мінімальної пенсії за віком;

г) репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Аналіз наведених вище положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що особи, які були примусово виселені з місця їх постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість (заслання), внаслідок визнання їх позасудовим органом соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів (соціальний мотив), які в подальшому були реабілітовані, мають право на зарахування до їх трудового стажу періоду перебування у засланні у потрійному розмірі.

При цьому наведені вище положення законодавства не ставлять у залежність набуття особою вказаного права від її віку або статусу (репресована особа або потерпіла від репресій), оскільки у даному випадку мова йде про права реабілітованих осіб.

Отже, позивач має право на зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій час його перебування в засланні у період з 02.09.1956 до 15.05.1956, а також право на підвищення його пенсії, як члена сім`ї репресованої, а згодом реабілітованої особи на 25% мінімальної пенсії за віком.

Доводи відповідача, що законодавством не передбачено зарахування до стажу у потрійному розмірі часу перебування на засланні члена сім`ї громадян, яких необгрунтовано притягнуто до кримінальної відповідальності, репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, не є обгрунтованими та спростовуються вказаними вище нормами законодавства. Оскільки передбачена ст.6 Закону №962 пільга є не спеціальним способом обчислення вже набутого особою трудового стажу (як це відбувається при призначенні пенсії на пільгових умовах), а є сатисфакцією, яка згідно з метою Закону №962, зазначеній в ст.1, визнана державою справедливою за завдану таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років шкоду.

Наявність підтверджуючих вказані обставини та факти документів у пенсійній справі підтверджується вказаним вище листом відповідача.

Тому суд дійшов висновку, що відмовляючи у зарахуванні часу перебування на засланні (спецпоселення без права виїзду з даної території) у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудової пенсії та нарахуванні підвищення до розміру пенсії 25% від мінімальної пенсії за віком, відповідач порушив вказані вище норми законодавства.

Отже, у заявлених правовідносинах відповідач прийняв протиправне рішення без дотримання принципу пропорційності (необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення) щодо відмови позивачу в перерахунку його пенсії, яке підлягає скасуваню.

Згідно з абз. 2 ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З метою ефективного судового захисту та повного відновлення порушеного права позивача наявні підстави зобов`язати відповідача у встановлено законом порядку зарахувати час перебування позивача на засланні (спецпоселенні) у потрійному розмірі в загальний стаж для призначення пенсії за віком відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити йому перерахунок підвищення пенсії відповідно до п. «г» ст.77 вказаного Закону.

Таке зобов`язання не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у заявлених спірних правовідносинах відповідач не наділений правом обрати будь-який вид правомірного рішення. Натомість зобов`язаний прийняти рішення - акт владно-розпорядчого характеру про зарахування такого часу до стажу для призначення пенсії позивача та здійснити її перерахунок.

Тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд урахував.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Дотримуючись вказаних вимог суд дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за звернення до адміністративного суду з позовною заявою, підтвердженого квитанцією від 26.03.2021 №0.0.2067673905.1 в сумі 1816,00грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, зважаючи на результат вирішеного спору, в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2-20, 72-78, 90, 132-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 26.02.2021 №971010144910 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) у встановеному законом порядку зарахувати час перебування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на засланні (спецпоселенні) у потрійному розмірі в загальний стаж для призначення пенсії за віком відповідно до ст.58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та здійснити йому перерахунок підвищення пенсії відповідно до п. «г» ст.77 цього Закону.

2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул.Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816,00грн. (одну тисячу вісімсот шістнадцять гривень нуль копійок).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя А.М. Бабич

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 30.04.2021.