Ухвала суду № 96673896, 30.04.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

30 квітня 2021 рокум. ПолтаваСправа № 440/4176/21

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Довгопол М.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

26 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу ГУНП в Полтавській області "Про порушення службової дисципліни та притягнення до дисциплінарної відповідальності" №1439 від 26.10.2017 в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності полковника поліції ОСОБА_1 , начальника Лубенського відділу поліції ГУНП в Полтавській області, та накладення дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в Національній поліції України; визнання протиправним наказу ГУНП в Полтавській області "По особовому складу" №548 о/с від 13.11.2017 в частині формулювання підстави звільнення "за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби)"; зміну формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Лубенського відділу поліції ГУНП в Полтавській області з "пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби)" на пункт 3 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за віком - у разі досягнення встановленого для нього Законом граничного віку перебування на службі в поліції)"; зобов`язання ГУНП в Полтавській області внести зміни до наказу ГУНП в Полтавській області "По особовому складу" №548 о/с від 13.11.2017 щодо формулювання причин звільнення з "пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби)" на пункт 3 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за віком - у разі досягнення встановленого для нього Законом граничного віку перебування на службі в поліції)".

Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви, зокрема, з`ясовує: чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

За змістом частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19.

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Системний аналіз частини 1 статті 233 КЗпП України дає підстави для висновку, що місячний строк звернення до суду починає обчислюватися з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. При цьому сполучник "або" свідчить про те, що закон не вимагає обов`язкового поєднання двох умов (вручення копії наказу про звільнення та видачу трудової книжки) для початку перебігу процесуального строку, натомість, достатньо настання однієї з подій (або вручення копії наказу про звільнення або видачу трудової книжки).

Із матеріалів позовної заяви слідує, що 13.11.2017 (у день звільнення зі служби) ОСОБА_1 була вручена трудова книжка, а отже з саме цього моменту позивач повинен був дізнатися про порушення свого права.

Натомість, з позовом до суду позивач звернувся лише 26.04.2021, тобто з порушенням місячного строку звернення до суду з цим позовом.

Позивачем разом з позовною заявою подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що з матеріалами службового розслідування та наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності не був ознайомлений, а тому не знав про підстави його звільнення. Наголошував, що з`ясувати підстави звільнення не міг, оскільки всі зусилля спрямовував на вжиття заходів в межах кримінального провадження, у якому йому загрожувало покарання у вигляді позбавлення волі. Посилався на те, що знаходиться у зоні ризику захворювання на COVID-19, а тому, побоюючись за своє здоров`я, уникав публічних місць. Зазначав, що про підстави звільнення йому стало відомо після відмови у наданні статусу ветерана Національної поліції України, а до цього моменту він вважав, що звільнений за віком.

Суд, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача, виходить з наступних міркувань.

Критеріями оцінки причин поважності пропуску строку звернення до суду є: 1) обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною); 2) обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 473/2236/17.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Позивач зазначає, що з матеріалами службового розслідування та наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності не був ознайомлений, а тому не знав про підстави його звільнення.

Суд зауважує, що відповідно до пунктів 2.3, 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Отже, при звільненні у трудову книжку працівника вноситься запис про підставу звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

При цьому позивач не заперечує факту отримання трудової книжки при звільненні та не зазначає про те, що відповідачем не було внесено запис про звільнення до його трудової книжки.

Тому, з моменту одержання трудової книжки при звільненні позивач міг ознайомитися із підставами його звільнення, зокрема і пунктом та статтею Закону на підставі яких його було звільнено.

Таким чином, факт отримання позивачем трудової книжки свідчить про те, що з цього моменту йому стало відомо про підставу звільнення (наказ про звільнення та норму Закону, яка слугувала підставою для звільнення), при цьому доказів існування перешкод для отримання такого наказу матеріали позовної заяви не містять.

Суд критично оцінює посилання позивача на те, що з`ясувати підстави звільнення не міг, оскільки всі зусилля спрямовував на вжиття заходів в межах кримінального провадження, у якому йому загрожувало покарання у вигляді позбавлення волі, адже ця обставина носить суб`єктивний характер та свідчить про небажання позивача вживати заходи щодо захисту та поновлення свого права внаслідок його звільнення, натомість, надаючи перевагу реалізації права на захист у межах відповідного кримінального провадження.

Відносно тверджень позивача про те, що він знаходиться у зоні ризику захворювання на COVID-19, а тому, побоюючись за своє здоров`я, уникав публічних місць, суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 17.07.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Таким чином, строк звернення до суду, який закінчився у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України та під час дії пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України підлягає поновленню лише за наявності двох умов: 1) якщо причини його пропуску є поважними; 2) вказані причини є такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

При цьому граматичне тлумачення пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що наявність сполучника "і" вказує на обов`язкову наявність двох вищенаведених умов.

Отже, виходячи з наведених законодавчих приписів, сам факт встановлення карантину не може слугувати причиною для поновлення процесуального строку звернення до суду, а можливість поновлення процесуального строку визначається у взаємозв`язку зі встановленням поважності причин пропуску строку та їх зумовленості обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

При цьому суд зважає на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності захворювання, яке б відносило його до переліку осіб, які перебувають у зоні ризику захворювання на COVID-19, а також існування об`єктивних обставин, що перешкоджали зверненню до суду внаслідок обмежень, впроваджених у зв`язку з карантином.

Посилання позивача, що про підстави звільнення йому стало відомо після відмови у наданні статусу ветерана Національної поліції України, а до цього моменту він вважав, що звільнений за віком не заслуговує на увагу, оскільки вказаний факт жодним чином не змінює моменту з якого позивач повинен був дізнатися про порушення свого права (факт отримання 13.11.2017 трудової книжки).

Отже, позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду протягом встановленого законом строку їх оскарження, а наведені позивачем обставини не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що підстави для поновлення строку, зазначені позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

Також суд бере до уваги, що відповідно до частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня 2021 року - 2270 гривня.

З огляду на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зміни формулювання причини звільнення є позовними вимогами немайнового характеру, позивач повинен сплатити судовий збір за подання позовної заяви в цій частині 908 грн (0,4 х 2270 ).

Однак, позивачем до позовної заяви не додано документа про сплату судового збору.

Суд відхиляє посилання позивача на звільнення його від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки за змістом зазначеної норми від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, при цьому спір щодо зміни формулювання причини звільнення не є спором про поновлення на роботі.

Відтак, суд констатує, що позовна заява подана позивачем без додержання вимог статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України подання позовної заяви без додержання вимог статті 160,161 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення заяви без руху.

Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Визнати неповажними підстави, вказані у заяві ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Позивачеві усунути недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:

1) документа про сплату судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень) (отримувач : ГУК у Полт.обл/тг м. Полтава/22030101, код ЄДРПОУ: 37959255, банк: Казначейство України (ЕАП), рахунок: UA588999980313101206084016712, призначення платежу : Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Полтавський окружний адміністративний суд) або документів на підтвердження підстави звільнення заявника від сплати судового збору відповідно до закону;

2) заяви про поновлення строку на звернення до суду з викладенням інших підстав для поновлення строку звернення до суду та обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку з відповідними доказами на їх підтвердження.

Роз`яснити позивачу, що в разі, якщо він не усуне недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява буде йому повернута.

Роз`яснити, що відповідно до пункту 3 розділу VI Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Копію ухвали направити позивачеві.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя М.В. Довгопол