Рішення № 96673663, 30.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11586/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Аракелян М.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (посвідчення серії НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 36290160; вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65074) в особі Управління соціального захисту населення в Київському районі про визнання протиправним рішення, зобов`язання призначити та виплатити допомогу, -

ВСТАНОВИВ:

30 жовтня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, у якій представник позивача просить суд:

визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про відмову в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі Управління соціального захисту населення в Київському районі призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулася до Управління соціального захисту населення в Київському районі, яке є підрозділом Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, відповідач відмовив у призначенні вказаної допомоги з причини пропуску 12 місячного строку з дня народження дитини на подання відповідної заяви.

Вважаючи відмову у призначенні допомоги на дитину протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) згідно ст.263 КАС України.

10.12.2020 року за вх. № 52805/20 від Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним із батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. У разі коли до заяви не додані всі необхідні документи, орган соціального захисту населення повідомляє заявника, які документи мають бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не пізніше ніж протягом одного місяця з дня одержання зазначеного повідомлення, днем (місяцем) звернення за призначенням допомоги вважається день (місяць) прийняття або відправлення заяви. Орган, що призначає і виплачує державну допомогу сім`ям з дітьми, повинен давати роз`яснення з питань її призначення і виплати та надавати заявнику допомогу в одержанні необхідних документів. Відповідно до частини 6 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» іноземець або особа громадянства визнаються біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, та вважаються такими, які постійно проживають в Україні з моменту прийняття рішення про визнання їх біженцями або які безстроково на законних підставах перебувають на території України. Однак, при поданні заяви позивачем не було надано жодних документів на підтвердження того, що вона має статус та посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту. Також, відповідач зазначає, що відповідно до статті 11 Закону, допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. При цьому, чинним законодавством, яке регулює дані правовідносини, визначено обов`язкову умову призначення допомоги при народженні дитини, а саме звернення за її призначенням не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини, та, на відміну від інших нормативно-правових актів, не передбачено можливості поновлення строку звернення за призначенням допомоги при народженні дитини у випадку пропуску такого з поважних причин. Оскільки, 12 місячний строк звернення до Управління, який відраховується від дати народження дитини, позивачем пропущений, тому відсутні підстави вважати, що оскаржуване рішення є протиправним.

21.12.2020 року за вх. № 54529/20 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 18.12.2020 року вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

У судове засідання призначене на 20.01.2021р. о 09 год. 30 хв. сторони не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

20.01.2021 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, а від представника відповідача клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом відхиляється з огляду його безпідставності та необґрунтованості.

Згідно ч.9 ст.205 КАСУ якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документована посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту серії СР № 000828 (а.с.8), є громадянкою Афганістану.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 народила доньку ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с.7).

31.10.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення в Київському районі із заявою про призначення соціальної допомоги при народженні дитини.

До заяви надані наступні документи:

- свідоцтво про народження дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- лист щодо підтвердження факту наявності паспортних документів, у якому зазначається, що особова справа позивача перебуває на обліку ГУ ДМ Одеській області, копія свідоцтва про народження знаходиться на зберіганні у ТП ДМС.

11.11.2019 року за № 13-11/2-6117 на адресу позивача направлено лист, в якому зазначено, що позивачці необхідно надати наступні документи: посвідку на постійне місце проживання або посвідку особи, яка потребує додаткового захисту позивача та її чоловіка; ІНН позивача та її чоловіка; довідку про доходи чоловіка; реквізити банку та свідоцтва про народження дітей.

10.12.2019 року Управлінням соціального захисту населення в Київському районі прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні соціальної допомоги № 13-11/2-6820, у зв`язку із відсутністю довідки особам, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

29.11.2019 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Управління соціального захисту населення в Київському районі із заявою про призначення соціальної допомоги при народженні дитини.

До заяви надана довідка про звернення за захистом в Україні на ім`я ОСОБА_1 № 009832.

02.01.2020 року Управлінням соціального захисту населення в Київському районі прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні соціальної допомоги № 13-10/2-12, у зв`язку із відсутністю довідки особам, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.

19.08.2020 року ОСОБА_1 втретє звернулася до Управління соціального захисту населення в Київському районі із заявою про призначення соціальної допомоги при народженні дитини.

До заяви надані наступні документи:

- довідка про звернення за захистом в Україні на ім`я ОСОБА_1 № 009832;

- посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту серії НОМЕР_1 ;

- ІНН позивача;

- свідоцтво про народження дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

20.08.2020 року Управлінням соціального захисту населення в Київському районі прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні соціальної допомоги № 13-10/2-3584, оскільки звернення надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини, з чим позивачка не погоджується.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (надалі - Закон № 2811-XII). Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно із частиною першою статті 1 зазначеного Закону громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2811, одним із видів державної допомоги сім`ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається. Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок про те, що заява про призначення допомоги при народженні дитини подається одним із батьків дитини в письмовій формі до органів соціального захисту за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Окрім того, суд зауважує, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

У даному випадку несвоєчасність звернення одного з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів саме дитини.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Таким чином, з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, право позивачки на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним, а забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

Суд вважає, що позивачка вперше звернулася вчасно за отриманням допомоги, до спливу 12 місяців з дня народження дитини, проте їй двічі відмовлено у призначенні допомоги з причини відсутності усіх необхідних для цього документів, отримання яких не залежало виключно від волевиявлення позивачки.

Первинне звернення позивачки за призначенням допомоги при народженні дитини зроблено вчасно, повторне звернення також зроблено до спливу 12 місяців, і тільки третє (повторне) звернення з незалежних від неї причин відбулося після спливу 12 місяців з дати народження дитини.

При цьому у рішенні від 20.08.2020р. відповідач зробив відмітку, що звернення є первинним, хоча у попередньому рішенні від 02.01.2020р. з аналогічних обставин визначив звернення позивачки як поточне.

Причини та пояснення щодо цих розбіжностей відповідачем не надані, отже суд вважає відмову у призначенні допомоги 20.08.2020р. формальною та незаконно зробленою за штучно створених мотивів.

Отже, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд доходить висновку, що рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, у зв`язку із чим є протиправним, та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із вимогами частин першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2. ст. 77 КАС України, адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Нормами статті 2 КАС України встановлено, що адміністративні суди при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, серед іншого, перевіряють чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права.

Відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Нормами частини четвертої статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На переконання суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з норм Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи обставини справи, вимоги позивачки про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 14 частини 2 статті 3 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір".

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 260-262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (посвідчення серії НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 36290160; вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65074) в особі Управління соціального захисту населення в Київському районі про визнання протиправним рішення, зобов`язання призначити та виплатити допомогу – задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення в Київському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про відмову в призначенні ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 20.08.2020р. №13-10/2-3584.

Зобов`язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі Управління соціального захисту населення в Київському районі призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її заявою №2695 від 19.08.2020р.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян