Рішення № 96673542, 27.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2468/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Грачук В.С.

За участю сторін:

Позивача: ОСОБА_1

Представника позивача: Сатановського М.С.

Представника відповідача: Слободяник І.С.

Представника 3-ої особи: Смирнова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради від 30.01.2019 року №4232-VII;

- зобов`язати Одеську міську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 5110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка);

- стягнути з Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі - 25000 грн., заподіяну позивачу прийняттям протиправного рішення від 30.01.2019 року №4232-VІІ про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:41:008:0016) площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Одеської міської ради від 27.04.2016 року №629-VII йому було відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою АДРЕСА_1 та передачі її у приватну власність для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), на підставі відсутності плану зонування або детального плану території. Не погоджуючись із зазначеною відмовою та вважаючи її протиправною ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до Київського районного суду міста Одеси.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 року по справі №520/5836/16-а зобов`язано Одеську міську раду у встановленому земельним законодавством України порядку повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 року по справі №520/5836/16-а, Одеською міською радою було повторно розглянуто проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) та повторно відмовлено позивачу у його затвердженні.

При цьому, приймаючи рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою, відповідач посилався на висновок комплексного земельно-технічного експертного висновку №ЕD-2502-l-1042.18 від 12.07.2018 року, виконаного судовим експертом ТОВ «Судова Незалежна Експертиза України» на замовлення ОСОБА_2 , згідно з яким встановлено накладання земельної ділянки, зареєстрованої за ОСОБА_1 на земельну ділянку, що знаходиться в користуванні іншого землекористувача, та на землі загального користування.

Водночас позивач не погоджується із зазначеним рішенням та вважає його протиправним, з огляду на що звернувся за захистом свої прав та законних інтересів в до адміністративного суду.

Ухвалою суду від 02.05.2019 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

03.06.2019 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 .

02.07.2019 року ухвалою суду подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.

25.07.2019 року судом у справі №420/2468/19 було призначено комплексну земельно-технічну експертизу, доручивши її проведення Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та зупинено провадження до одержання результатів такої експертизи.

17.09.2020 року після надходження результатів комплексної земельно-технічної експертизи провадження у справі №420/2468/19 було поновлено та продовжено розгляд справи.

17.09.2020 року та 23.02.2021 року у справі були проведені підготовчі судові засідання, в яких учасники справи надали пояснення, відзив на адміністративний позов (т.1 а.с.73-82), відповідь на відзив (т. 1 а.с. 195-196), заперечення (т.1 а.с. 214-217), та додаткові письмові докази (т. 1 а.с.84-192, т. 2 а.с. 118-203, т. 3 а.с. 1-42).

22.10.2020 року та 30.03.2021 року провадження у справі зупинялось та було поновлено відповідно 23.02.2021 року та 27.04.2021 року.

Підготовче провадження у справі було закрито 23.02.2021 року та призначений розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 27.04.2021 року позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник Одеської міської ради проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов (т.1 а.с.73-82) та зазначила, що на підставі постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 року по справі №520/5836/16-а відповідачем було повторного розглянуто проект землеустрою щодо відведення та передачі її у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). За результатами такого розгляду відповідачем було прийнято рішення від 30.01.2019 року №4232-VII про відмову позивачу у затвердженні проекту землеустрою.

При цьому в обґрунтування відмови відповідач посилався на те, що ОСОБА_2 є власником об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , що межує із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на яку претендує ОСОБА_1 .

Рішенням Одеської міської ради від 14.06.2017 року №2142-VII ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, яка знаходиться під належним їй об`єктом нерухомого майна, за адресою: АДРЕСА_2 .

Водночас, за твердженням відповідача, під час розробки проекту землеустрою ОСОБА_2 дізналася про те, що частина земельної ділянки, яка знаходиться в її фактичному користуванні, відводиться за проектом землеустрою на користь ОСОБА_1 , з урахуванням чого ОСОБА_2 було ініційовано проведення комплексного земельно-технічного експертного дослідження.

Як вбачається з комплексного земельно-технічного експертного висновку від 12.07.2018 року № ЕО-2502-1-Ю42.18 експертом виявлено невідповідність відображення у розробленому ОСОБА_1 проекті землеустрою місця розташування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . місцю розташування останньої відповідно до даних державної реєстрації. Крім цього, експертом встановлено накладення земельної ділянки, зареєстрованої за ОСОБА_1 , на земельну ділянку, що знаходиться в користуванні ОСОБА_2 , а також на територію загального користування (проїзд з АДРЕСА_1 ).

Враховуючи вищенаведене, відповідач стверджує, що земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_1 , не є вільною, а частково перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 та частково є землею загального користування. При цьому, наявні у проекті землеустрою погодження уповноважених органів здійснювалися на підставі даних земельної ділянки (зокрема, місця розташування, конфігурації та її меж), які не відповідають дійсності.

Також, як стверджує Одеська міська рада, досліджуючи в ході судового розгляду зазначений висновок від 12.07.2018 року №ЕО-2502-1-Ю42.18, П`ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 18.12.2018 року по справі №520/5836/16-а, зазначив про встановлення беззаперечних доказів щодо наявності ознак недостовірного графічного відображення місця розташування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких умов відповідач вважає оскаржуване рішення обґрунтованим та таким, що прийнято ним у відповідності до норм чинного законодавства.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 також заперечував з підстав, аналогічних зазначеним відповідачем у відзиві на адміністративний позов.

Судом у справі було встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради із заявою про надання земельної ділянки у межах міста (Київський район) для будівництва житлового будинку.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 01.06.2006 року по справі №2-1936 (яка набрала законної сили 15.11.2006 року) було визнано протиправною бездіяльністю Одеської міської ради та Одеського міського управління земельних ресурсів стосовно звернень ОСОБА_1 у 1997 року, 20 серпня 2003 року та 15 травня 2004 року про надання земельної ділянки у межах міста (Київський район) для будівництва житлового будинку.

Зобов`язано Одеське міське управління земельних ресурсів у встановленому земельним законодавством України порядку підготувати всі необхідні документи для надання ОСОБА_1 земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 на розі з АДРЕСА_3 . Зобов`язано Одеську міську раду у встановленому законом порядку внести документи по наданню позивачу земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_1 на розі з АДРЕСА_3 ,на розгляд сесії Одеської міської ради.

05.10.2007 року Одеською міською радою було прийнято рішення №1784-V «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі», в додатку до якого пунктом 69 відповідний дозвіл наданий ОСОБА_1 на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована в АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 106).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01.10.2014 року, наданого на запит ОСОБА_1 , земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000 га, з цільовим призначенням «Для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка віднесена до категорії земель «землі житлової та громадської забудови», присвоєний кадастровий номер: 51110136900:41:008:0016. Також у зазначеному витязі вказано, що земельна ділянка зареєстрована Управлінням Держземагенства у м. Одесі на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 25.07.2013 року, виготовленим КП «Земельно-кадастрове бюро при Управлінні земельних ресурсів».

29.10.2014 року рішенням Одеської міської ради №5682-VІ «Про внесення уточнень по пункту 69 додатка до рішення Одеської міської ради від 05.10.2007 року №784-V «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м. Одесі» в частині адреси земельної ділянки» адреса « АДРЕСА_4 » змінена на адресу « АДРЕСА_1 ».

Відповідно до матеріалів справи проект землеустрою погоджений постійною комісією з будівництва та архітектури Одеської міської ради 17.09.2010 року №2512/-2-ГС.

Управлінням Держземагенства у м. Одесі у червні 2014 року надано лист №660/02 «Про перелік обмежень у використанні земельної ділянки» та позитивний висновок про розгляд матеріалів землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 №711/В, в якому зазначено про наявність всіх необхідних документів.

20 листопада 2014 року департаментом комунальної власності Одеської міської ради листом за №01-20/892 голові постійної комісії із землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради наданий проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , для визначення можливості подальшого розгляду на черговому засіданні сесії Одеської міської ради питання затвердження даного проекту землеустрою та передачу у приватну власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням Одеської міської ради від 27.04.2016 року №629-VII позивачу було відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою АДРЕСА_1 та передачі її у приватну власність для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), з причини відсутності плану зонування або детального плану території.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою та вважаючи її протиправною, ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до Київського районного суду міста Одеси.

Постановою Київського районного суду міста Одеси від 10.10.2016 року по справі №520/5836/16-а було задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради від 27.04.2016 року №629-VII. Зобов`язано Одеську міську раду у встановленому земельним законодавством України порядку затвердити проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (т. 1 а.с. 46-50).

Разом з тим, судом також встановлено, що 12.05.2017 року ОСОБА_2 на підставі договору поділу житлового будинку на два самостійних об`єкта нерухомого майна серії та номер №732 від 12.05.2017 року, Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, який складено ПП «Коло друзів» від 13.03.2017 року та висновку щодо технічного поділу об`єкта нерухомого майна було зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 212,2 кв. м, який розташований на земельній ділянці, що є суміжною із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на яку претендує ОСОБА_1

14.06.2017 року рішенням Одеської міської ради №2142-VII ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 28).

З огляду на вищезазначені обставини, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 року по справі №520/5836/16-а (т. 1 а.с. 51-53) було задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 10.10.2016 року та скасовано його в частині зобов`язання Одеської міської ради у встановленому земельним законодавством України порядку затвердити проект землеустрою щодо відведення та передачі її у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). В цій частині ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Одеську міську раду у встановленому земельним законодавством України порядку повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). В іншій частині постанову Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року залишено без змін.

При цьому судом було враховано висновок комплексного земельно-технічного експертного висновку №ЕD-2502-l-1042.18 від 12.07.2018 року, виконаного судовим експертом ТОВ «Судова Незалежна Експертиза України» на замовлення ОСОБА_2 (т.1 а.с.29-43), в якому зазначено про недостовірність графічного відображення місця розташування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що не відповідає обраному в постанові Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2016 року і ухвалі Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року способу захисту позивача та принципу пропорційності (розумного балансу приватних і публічних інтересів всіх учасників справи).

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення суду від 18.12.2018 року у справі №520/5836/16-а Одеською міською радою було повторно розглянуто проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Водночас рішенням від 30.01.2019 року №4232-VII позивачу було повторно відмолено у затвердженні такого проекту землеустрою (т. 1 а.с. 11).

При цьому підставою для відмови відповідачем було зазначено висновок комплексного земельно-технічного експертного висновку №ЕD-2502-l-1042.18 від 12.07.2018 року, виконаного судовим експертом ТОВ «Судова Незалежна Експертиза України» на замовлення ОСОБА_2 , згідно з яким встановлено накладання земельної ділянки, зареєстрованої за гр. ОСОБА_1 , на земельну ділянку, що знаходиться в користуванні іншого землекористувача, та на землі загального користування.

Не погодившись із зазначеним рішенням Одеської міської ради та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у справі №420/2468/19.

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).

Земельні відносини в України визначені та врегульовані Конституцією України, Земельним кодексом України від 25.10.2001 року (із подальшими змінами) №2768-ІІІ (далі ЗК України) , а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини визначені, як суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї) (ст. 2 ЗК України).

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно частини 3 статті 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Пунктом «б» ч. 1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а)приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б)одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в)одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 року №858-ІV документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Зокрема, відповідно до п.«і» ч.2 ст.25 вказаного Закону одним із видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст.30 Закону України «Про землеустрій» погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Згідно частини восьмої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати:

додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій";

надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями;

проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Так, як вже було зазначено судом, рішенням Одеської міської ради від 27.04.2016 року №629-VII позивачу було відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер: 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , та передачі її у приватну власність для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), на підставі відсутності плану зонування або детального плану території.

Зазначене судове рішення було скасовано у судовому порядку постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 року по справі №520/5836/16-а та зобов`язано відповідача повторного розглянути проект землеустрою щодо відведення та передачі її у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Водночас рішенням Одеської міської ради від 30.01.2019 року №4232-VII позивачу повторно було відмолено у затвердженні такого проекту землеустрою.

При цьому підставою для відмови відповідачем було зазначено висновок комплексного земельно-технічного експертного висновку №ЕD-2502-l-1042.18 від 12.07.2018 року, виконаного судовим експертом ТОВ «Судова Незалежна Експертиза України» на замовлення ОСОБА_2 , згідно з яким встановлено накладання земельної ділянки, зареєстрованої за гр. ОСОБА_1 , на земельну ділянку, що знаходиться в користуванні іншого землекористувача, та на землі загального користування.

Позивач у судовому засіданні із зазначеною експертизою не погоджувався та просив суд призначити судову земельно-технічну експертизу. При цьому в обґрунтування зазначеного клопотання ОСОБА_1 зазначив, що комплексне земле-технічне дослідження, викладене у висновку від 12.07.2018 року №ED-2502-1-1042.18, на яке посилається відповідач, було проведено без його участі та під час його проведення не було враховано пояснень позивача, що, в свою чергу, безпосередньо порушує його права в набутті ним права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , кадастровий номер №5110136900:41:008:0016.

Ухвалою суду від 25.07.2020 року клопотання позивача було задоволено. У справі №420/2468/19 призначено комплексну земельно-технічну експертизу, доручивши її проведення Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта поставлено наступні питання:

- чи відповідає конфігурація та місце розташування земельної ділянки, представленої у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 , конфігурації та місцю розташування земельної ділянки площею 0,1000 га;

- чи існує накладання земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер №5110136900:41:008:0016, межі якої визначені проектом із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 на земельну ділянку площею 0, 1000 га по АДРЕСА_2 , межі якої визначені каталогом координат, та на територію загального користування (проїзд). Якщо існує, вказати де саме та площу такого накладання.

Ухвалюючи рішення про проведення у справі №420/2468/19 комплексної земельно-технічної експертизи судом було враховано, що наданий представником відповідача до суду висновок комплексного земле-технічного експертного дослідження від 12.07.2018 року №ED-2502-1-1042.18, виконаний судовим експертом ТОВ «Судова незалежна експертиза України» ОСОБА_3 не містить в собі попередження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також посилання на те, що він підготовлений для подання до суду.

06.05.2020 року на адресу Одеського окружного адміністративного суду надійшов висновок експерта судової земельно-технічної експертизи від 29.04.2020 року №19-5273.

У зазначеному висновку вказано, що згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , який складений комунальним підприємством «Земельно-кадастрове бюро при управлінні земельних ресурсів» у 2014 році, земельна ділянка знаходиться у користуванні громадянина ОСОБА_1 . Загальна площа земельної ділянки складає 0,1 га. Земельна ділянка має форму багатокутника з довжинами відрізків (м): 17,32+49,62+21,55+33,60+1,59+15,77.

Згідно Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, який складено КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, станом на липень 2011 року співвласником житлового будинку з часткою Ѕ за адресою: АДРЕСА_2 - була гр. ОСОБА_2 . Загальна площа земельної ділянки при житловому будинку складала 0, 1505 га. Виходячи з даних Технічного паспорту земельна ділянка мала форму багатокутника з довжинами відрізків (м): 11,50+63,00+20,00+24,32+33,00+87,30.

Згідно Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, який складено КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, станом на вересень 2012 року, власником будинку за адресою: АДРЕСА_2 - була гр. ОСОБА_2 . Загальна площа земельної ділянки складала 0,1505 га. Виходячи з даних Технічного паспорту земельна ділянка мала форму багатокутника з довжинами відрізків (м): 11,50+63,00+20,00+24,32+33,00+87,30.

Водночас, згідно даних Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, який складено ПП «Коло друзів» станом на березень 2017 року власником будинку за адресою: АДРЕСА_2 - є гр. ОСОБА_2 . Загальна площа земельної ділянки складає 0,0998 га. Виходячи з даних Технічного паспорту земельна ділянка мала багатокутника з довжинами відрізків 16,05+13,00+14,25+12,85+20,00+24,32+49,05+25,55.

В результаті вивчення та зіставлення наданих на дослідження даних, які містяться в матеріалах справи, експертом було встановлено, що за результатами попередніх технічних інвентаризацій земельна ділянка змінила свою конфігурацію та площу.

Згідно графічних матеріалів та даних топографо-геодезичних вишукувань, що містяться в проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки на час складання проекту запроектована земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка по АДРЕСА_2 спільних меж не мали. При цьому за графічними матеріалами до проекту землеустрою конфігурація меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 відповідала матеріалам технічної інвентаризації за вересень 2012 року.

Таким чином, надлишки земельної ділянки по АДРЕСА_5 , які розташовано впритул до правої бокової межі виникли в період з 2014 (після складання та погодження проекту) по 2017 рік. Надлишки сформовано внаслідок зміщення правої межі на 16,05 м, на довжину 25,55 м, та включають у т.ч. площу земельної ділянки, яка передбачена для передачі ОСОБА_1 , згідно проекту відведення земельної ділянки у власність, складеного у 2014 році.

З огляду на вищезазначене експертом було зроблено наступні висновки:

- конфігурація та місце розташування земельної ділянки, представленої у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 не відповідає конфігурації та місцю розташування земельної ділянки площею 0, 1000 га, оскільки має часткове зайняття вищевказаної ділянки суміжним землекористувачем. За наявності відповідного накладання площа земельної ділянки зменшилась на 0,27 га та становить 0,73 га. Конфігурація та розміри зовнішніх меж також змінились. Графічно межі земельної ділянки зображено у додатку №2;

- накладання земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер №5110136900:41:008:0016, межі якої визначені проектом із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , площею 0,1000 га, межі якої були визначені каталогом координат, отриманим в результаті обробки топографо-геодезичних даних на час проведення зйомки.

Ділянка накладання має форму багатокутника з довжинами відрізків (м): 18,58+13,50+2,14+15,61+15,77+1,59+0,57. Загальна площа накладання складає 0,027 га.

За проектним рішенням межі земельної ділянки не перетинають проїзди загального користування. Фактичні межі земельної ділянки, на місцевості, як зазначено в дослідницькій частині, не збереглись. При цьому, топографо-геодезичних даних, або графічних матеріалів щодо затверджених меж проїздів (проходів) загального користування в досліджуваних матеріалах не міститься, що виключає можливість їх зіставлення.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Так суд зазначає, що ним на підставі частини 4 статті 103 КАС України у судовому засіданні задля отримання додаткових роз`яснень, щодо складеного висновку судової земельно-технічної експертизи від 29.04.2020 року №19-5273, було заслухано судового експерта ОСОБА_4 (особу, яка складала такий висновок) та надано можливість учасниками справи поставити експерту відповідні питання.

За таких умов суд вважає висновок судової земельно-технічної експертизи від 29.04.2020 року №19-5273 таким, що відповідає вимогам, визначеним статтею 101 КАС України, є належним та допустимим доказом, а тому суд приймає його до уваги при вирішенні справи.

Так, аналізуючи вищезазначений висновок, суд доходить висновку, що на час розроблення ОСОБА_1 проекту землеустрою земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка по АДРЕСА_2 спільних меж не мали. За таких умов, на думку суду, у позивача станом на момент розроблення такого проекту землеустрою ще у 2014 році були відсутні підстави для погодження меж земельної ділянки з третьою особою ОСОБА_2 .

Водночас, тільки у 2017 році ОСОБА_2 , на підставі договору поділу житлового будинку на два самостійних об`єкта нерухомого майна серії та номер №732 від 12.05.2017 року, Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, який складено ПП «Коло друзів» від 13.03.2017 року та висновку щодо технічного поділу об`єкта нерухомого майна було зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 212,2 кв. м, що в свою чергу призвело до зміни площі земельної ділянки, яка є суміжною із земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , щодо якої позивачем було розроблено проект землеустрою у 2014 році (т. 2 а.с. 167-180).

14.06.2017 року рішенням Одеської міської ради №2142-VII ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначені обставини призвели до накладання земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 одної на іншу.

При цьому, суд при вирішенні даної адміністративної справи враховує, що відповідно до листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 02.04.2018 року (а.с. 57) вказано, що громадянкою ОСОБА_2 здійснюються підготовчі роботи з влаштування огородження земельної ділянки будинку за адресою: АДРЕСА_2 без документа, що посвідчує права власності чи користування земельної ділянки та без отримання права на виконання таких робіт, чим порушено ч. 1 статті 35 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» про що складено відповідний акт перевірки та протокол про адміністративне правопорушення.

Суд з даного приводу зазначає наступне.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції (254к/96-ВР) і законам України.

У контексті захисту прав особи через призму «правомірних або законних очікувань» варто зазначити, що право власності може тлумачитися у контексті «виправданих очікувань» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Судовому захисту належить не лише порушене право, а й порушений законний інтерес, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності, іншим загальноправовим засадам.

Європейський суд з прав людини у рішенні Pine Valley Developments Ltd and Others проти Ірландії від 23.10.1991, № 12742/87 зазначив, що ст.1 Першого Протоколу до ЄКПЛ може застосовуватися для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей у майбутньому. ЄСПЛ зазначив, що перша та найбільш важлива вимога ст.1 Першого протоколу до ЄКПЛ у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (Рішення у справі Iatridis проти Греції від 25.03.1999 року, №31107/95. Вимога щодо законності у розумінні ЄКПЛ вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі Hentrich проти Франції» від 22.09.1994 року, №13616/88 (п.42) та Рішення у справі Kushoglu проти Болгарії» від 10.05.2007 року №48191/99 (пп.49-62).

Європейською хартією місцевого самоврядування передбачено: місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування у межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення. Органи місцевого самоврядування мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і поважання принципів місцевого самоврядування, які утілені в конституції чи національному законодавстві.

Конституцією України передбачено: усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст.40); органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (ст.144).

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб (ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, 17.09.2010 року розроблений позивачем проект землеустрою було погоджено постійною комісією з будівництва та архітектури Одеської міської ради листом №2512/-2-ГС (т. 1 а.с. 104).

Відповідно до висновків Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 22.04.2014 року №01-11/657-225пз-к по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність було також зазначено про погодження розробленого позивачем проекту землеустрою (т. 1 а.с. 115-116).

У червні 2014 року Управлінням Держземагенства у м. Одесі також надано лист №660/02 «Про перелік обмежень у використанні земельної ділянки» та позитивний висновок про розгляд матеріалів землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 №711/В, в якому зазначено про наявність всіх необхідних документів.

З даного приводу суд зазначає, що позивач, першим звернувшись до органу місцевого самоврядування за отриманням у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) мав правомірні очікування на реалізацію такого права та "законне сподівання" на отримання саме ним її у власність.

Водночас позивачу, в 2016 році Одеською міською радою було протиправно відмолено у затвердженні проекту землеустрою, з підстав відсутності плану зонування або детального плану території. Зазначені обставини в подальшому призвели до тривалого судового процесу, за час якого, інша особа ( ОСОБА_5 ) здійснила будівництво нерухомого майна та отримала від відповідача також дозвіл на розробку проекту землеустрою, що мало наслідком накладання на земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 одної на іншу, чого учасниками справи не заперечувалось.

Частиною восьмою статті 186-1 ЗК України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Таким чином, статтею 186-1 ЗК України не передбачено можливості направлення проекту землеустрою на доопрацювання без складення висновку про відмову у затвердженні, в якому обов`язково мають бути зазначені вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків.

Проте, всупереч цій нормі, Одеська міська рада, перед прийняттям рішення від 30.01.2019 року №4232-VII про відмову в затвердженні проекту землеустрою, не надсилала ОСОБА_1 висновку про відмову у затвердженні із зазначенням недоліків та не встановлювала строк для їх усунення.

За таких умов прийняття рішення від 30.01.2019 року №4232-VII на думку суду не може вважатися виконанням міською радою положень ч.8 ст.186-1 ЗК України.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що Одеською міською радою не дотримано порядок прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 в затвердженні технічної документації із землеустрою та не надано позивачу об`єктивної можливості привести проект землеустрою у відповідність до вимог чинного законодавства у наведений на це строк.

Крім того, суд вважає не обґрунтованим посилання відповідача у судовому засіданні, що розроблений ОСОБА_6 проект землеустрою перетинає землі загального користування, оскільки зазначене твердження спростовано висновком судової земельно-технічної експертизи від 29.04.2020 року №19-5273.

Крім того, відповідно до листа Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 04.05.2018 року №01-11/1773 детальний план території у межах якої розташована земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 не розроблявся (а.с.56).

Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що необхідність прийняття Одеською міською радою саме такого рішення була обумовлена саме постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 року по справі №520/5836/16-а, оскільки зазначеним судовим рішенням у резолютивній частині було зобов`язано Одеську міську раду потворно розглянути проект землеустрою щодо відведення та передачі її у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 51110136900:41:008:0016 площею 0,1 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), а не відмовляти позивачу у погодженні такого проекту.

За таких умов суд вважає, що відповідачем не було доведено обґрунтованість та законність прийнято ним рішення від 30.01.2019 року №4232-VII «Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0, 1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)», а отже позовні вимоги позивача в цій частині адміністративного позову підлягають задоволенню.

Водночас щодо вимоги ОСОБА_1 зобов`язати Одеську міську раду затвердити проект землеустрою та передачі йому у приватну власність спірну земельну ділянку кадастровий номер: 5110136900:41:008:0016 площею 0,1 га. за адресою АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), суд зазначає наступне.

Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 року у справі №810/3393/17.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи обставини порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення, позбавлення позивача права на усунення недоліків проекту землеустрою, суд вважає за необхідне захистити права позивача шляхом зобов`язання Одеської міської ради повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 5110136900:41:008:0016 площею 0,1 га. за адресою АДРЕСА_1 для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.

Щодо позовних вимог позивача стягнути з Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25 000,00 грн., заподіяну позивачу прийняттям протиправного рішення від 30.01.2019 року №4232-VІІ, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як роз`яснено у п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд зазначає, що позивачем не доведено, що діями відповідача йому було заподіяно моральну шкоду, а саме не надано належних пояснень, доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіянням їй шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

При цьому суд зазначає, що сам по собі факт визнання протиправним рішення відповідача, або тривалого розгляду питання щодо одержання позивачем у власність спірної земельної ділянки не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

З огляду на зазначені обставини суд дійшов висновків, що позовні вимоги позивача стосовно відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню з підстав їх необґрунтованості, недоведеності її спричинення саме рішенням відповідача, відсутності належних доказів, що підтверджують сам факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат в частині сплати судового збору у справі №420/2486/21 не здійснювати.

Щодо витрат, понесених позивачем на проведення експертизи в адміністративній справі №420/2468/19, суд вважає за необхідне призначити окреме судове засідання.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 72-80, 192-194, 241-246, 251, 255, 257, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 ) до Одеської міської ради (65004, м. Одеса, площа Думська, 1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 ) про визнання протиправним та скасування рішення – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської міської ради від 30.01.2019 року №4232-VII «Про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0, 1000 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка)».

Зобов`язати Одеську міську раду повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер: 5110136900:41:008:0016 площею 0,1 га. за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп. 15.5 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 30 квітня 2021 року.

Суддя О.В. Білостоцький