Рішення № 96673521, 30.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3784/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3519 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 26614490) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А3519, у якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини А3519 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2018 року по 25.02.2021 року включно;

зобов`язати військову частину А3519 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2018 року по 25.02.2021 року включно.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення. На виконання рішень судів у справах №420/5080/20 та №№420/3762/20 позивачем отримано кошти, останній платіж проведений 26.02.2021 року. Позивач, вважає, що відповідно до ст.117 КЗпП України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 17.03.2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

05.04.2021р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, зокрема, зазначивши, що Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що позивач був звільнений з військової служби наказом командувача ВМС ЗСУ №157 від 16.08.18, а отже проходив військову службу у Командуванні ВМС ЗСУ або у військовій частині А0456, а не у Відповідача, оскільки військова частина А3519 не є командуванням Військово-Морських Сил Збройних Сил України, а відтак не є і військовою частиною А0456. Відповідно до вказівки помічника командувача з фінансово-економічної роботи ВМС ЗСУ від 02.01.15 №154/24/2-4, з 01.01.2015 року військову частину А0456 ВМС ЗСУ (Командування ВМС ЗСУ) було зараховано на фінансове забезпечення до військової частини А3519. Відповідно до абзацу 4 пункту 1.2 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій ЗСУ, затверджених наказом МОУ від 22.05.17 №280, фінансове забезпечення - система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог чинного законодавства України, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань. Відповідно до абзацу 4 пункту 1.2 Правил, військова частина не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). Відповідно до абзацу 4 пункту 1.5 Правил, командир військової частини. зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини. Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.92 роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю. Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом). Отже, Позивач проходив військову службу у Командуванні ВМС ЗСУ, у списках особового складу військової частини А3519 не перебував, а тому командир військової частини А3519, в розумінні статті 117 КЗпП не був по відношенню до Позивача власником або уповноваженим органом (роботодавцем). Перебування ж Командування ВМС ЗСУ на фінансовому забезпеченні у військовій частині А3519 не дає жодних підстав вважати останню по відношенню до особового складу Командування ВМС ЗСУ - роботодавцем в розумінні КЗпП.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 з 30.07.2015р. по 16.08.2018р. проходив військову службу у військовій частині А0456, яка зарахована на грошове забезпечення до військової частини А3519.

Відповідно до наказу командира військової частини А0456 від 16.08.2018 року №257 позивача 16 серпня 2018 року було звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу військової частини А0456.

При звільненні ОСОБА_1 не було виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року у справі №420/5080/20 відповідачем 20.11.2020 року виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 13894,80 грн., що підтверджується випискою про надходження.

На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2020 року у справі №420/3762/20 відповідачем 26.02.2021 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 82370,83 грн., що підтверджується повідомленням про надходження.

Таким чином, ОСОБА_1 позивача звільнено з лав Збройних Сил України 16.08.2018р., а остаточний розрахунок з ним здійснено 26.02.2021 року, що підтверджується повідомленням про надходження коштів у сумі 82370,83 грн., з огляде на викладене період несвоєчасного розрахунку при звільненні з 17.08.2018 року по 25.02.2021р.

Середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період відповідачем не нараховано. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та звернувся до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 сформулювала такі висновки:

- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексацію грошового забезпечення.

Зазначені суми остаточно виплачені позивачеві 26.02.2021 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

При цьому, факт проведення виплати компенсації саме 26.02.2021 року підтверджено документально.

Отже, за встановлених обставин справи, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум (розмір компенсації) був спірним.

Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд вважає порушеним право позивача на отримання відшкодування за затримку виплати на підставі статті 117 КЗпП України, а бездіяльність відповідача у вигляді непроведення нарахування та виплати цієї компенсації за зверненням позивача від 26.02.2021 року - протиправною.

При цьому, суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року №810/451/17.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно норм абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

З аналізу вказаної норми вбачається, що середньомісячна заробітна плата у даному випадку обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт).

Відповідно до п.8 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується:

щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;

одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Враховуючи те, що позивача виключено зі списків особового складу наказом від 16.08.2018 року №157, суд дійшов висновку, що при здійсненні розрахунку суми компенсації повинна бути врахована саме середньоденна заробітна плата позивача останніх двох календарних місяців роботи, що передують його звільненню.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи довідки про доходи вбачається, що за два місяці служби перед звільненням ОСОБА_1 суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину А3519 самостійно нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2018 року по 25.02.2021 року включно

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд може зменшити належні до виплати суми. При цьому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 року.

Суд для визначення суми, яку належить стягнути як середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні повинен враховувати співмірність ймовірного розміру майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні працівника, та заявлених позивачем до виплати сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд зауважує, що спір щодо суми середнього заробітку наразі між сторонами не виник.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене позов підлягає задоволенню в межах заявлених позовних вимог, оскільки позивач не викладає вимог, що пов`язані із нарахуванням конкретної суми середнього заробітку.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (а.с.10), відтак судові витрати, які підлягають розподілу, відсутні.

Керуючись ст.ст.139,241-246,263 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А3519 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 26614490) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А3519 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2018 року по 25.02.2021 року включно;

Зобов`язати військову частину А3519 (пров.Штабний,1, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 26614490) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Паспорт: НОМЕР_1 виданий Гагарінським РВ УМВС України в м. Севастополь 03 квітня 1998 рок) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.08.2018 року по 25.02.2021 року включно.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко