Рішення № 96673376, 28.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14125/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Кастонс Пром” до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.11.2020 року №00004170704, №00004200704,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Кастонс Пром” звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м.Києві від 05.11.2020 року №00004170704, №00004200704, посилаючись на відсутність з боку ТОВ “Кастонс Пром” встановлених ГУ ДПС у м.Києві в Акті перевірки №242/26-15-05-04-01/41792305 від 16.10.2020р., порушень податкового законодавства, оскільки при формуванні податкового кредиту в межах перевіряємого періоду, Товариством у повному обсязі дотримано вимоги чинного податкового законодавства України, та правомірно віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість, сплачені у межах відповідних фінансово-господарських правовідносин з контрагентами. При цьому, первинною, в тому числі бухгалтерською документацією в повному обсязі підтверджено придбання Товариством сировини для використання у власному виробництві, яка в подальшому була реалізована покупцям.

Відповідач Головне управління ДПС у м.Києві, з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 01.03.2021р. вхід.№10116/21), наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 05.11.2020 року №00004170704, №00004200704, оскільки ТОВ “Кастонс Пром” завищено суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, та завищено суми відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за липень 2020 року. Зокрема, відповідач наголошує про неможливість підтвердження реальності транспортування імпортованого товару в напрямку орендованих виробничих потужностей ТОВ “Кастонс Пром” та дефектність документів із транспортування фруктів, імпортованих за митними деклараціями. Крім того, представником відповідача вказано на неможливість підтвердження реальності господарських операцій із придбання ТОВ “Кастонс Пром” сировини, у зв`язку з відсутністю умов для здійснення господарської діяльності, з урахуванням чого податковий орган дійшов висновку про неможливість підтвердження придбання позивачем сировини, та стверджує про безтоварний характер таких операцій.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 420/14125/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Кастонс Пром” до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.11.2020 року №00004170704, №00004200704.

Ухвалою суду від 10.03.2021р., занесеною до протоколу судового засідання, з урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.183 КАС України, закрито підготовче провадження, та призначено справу №420/14125/20, до судового розгляду по суті.

Враховуючи наявність передбачених приписами ч.9 ст.205 КАС України, підстав, та зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного податкового законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, у період з 24.09.2020р. по 15.10.2020р. відповідно до пп. 78.1.8, п. 78.1, ст.78 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДПС у м.Києві проведено документальну перевірку достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ТОВ “Кастонс Пром” податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за липень 2020 року.

За наслідками вказаної перевірки Головним управлінням ДПС у м.Києві складено Акті №242/26-15-05-04-01/41792305 від 16.10.2020р. «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ “Кастонс Пром”, з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за липень 2020 року”, у висновках котрого наголошено, що Товариством з обмеженою відповідальністю “Кастонс Пром” порушено п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4, ст.200, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України стосовно завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2020 року на 5474198 грн., та завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за липень 2020 року на суму 5 544 862 грн., а також порушення ТОВ «Кастонс Пром» вимог 120-1,2 ст.120 Податкового кодексу України стосовно нереєстрації в ЄРПН податкових накладних, складених на операції з постачання товарів і послуг за лютий 2020 року, березень 2020 року, травень 2020 року, червень 2020року.

Товариством з обмеженою відповідальністю “Кастонс Пром”, внаслідок не погодження з висновками означеного Акта перевірки, 23.10.2020 року були подані відповідні заперечення до Акта, проте листом ГУ ДПС у м. Києві №145337/10/26-15-07-04-01 від 04.11.2020 року заперечення Товариства на Акт перевірки були залишені без задоволення, а висновки - без змін.

На підставі складеного Акта перевірки №145337/10/26-15-07-04-01 від 04.11.2020 року Головним управлінням ДПС у м. Києві 05.11.2020 року винесені податкові повідомлення-рішення №00004170704, №00004200704.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 05.11.2020, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Кастонс Пром” звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 05.11.2020р. №00004170704, №00004200704, винесено контролюючим органом неправомірно, безпідставно, та всупереч положенням чинного податкового законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи письмових доказів, ТОВ “Кастонс Пром” відповідно до Договору купівлі-продажу №2106-2019р. від 21.06.2019р., укладеного із ТОВ «Екзотик Фрутс», придбало фрукти- сировину. Відповідно до Договору комісії №06/05 від 06.05.2019р., укладеного між ТОВ «Кастонс Пром» (комітент) та ТОВ «Екзотік Фрутс» (комісіонер), ТОВ «Екзотік Фрутс» придбало імпортний товар фрукти у нерезидентів за імпортними контрактами для ТОВ «Кастонс Пром». Згідно з Договором №01/11-2018 від 01.11.2018р, укладеним із ТОВ «Геліон - М» (постачальником) придбало фрукти - сировину. Крім того, ТОВ «Кастонс Пром» (покупець) уклало Контракт №20190923 від 23.09.2019р. із суб`єктом господарювання «Escarabajo KFT» (постачальник), відповідно до умов якого постачальник реалізував ТОВ «Кастонс Пром» фрукти (банани, апельсини, мандарини, хурма тощо) із відстроченням платежу 180 календарних днів від дати митного оформлення конкретної партії товару. Крім того, згідно матеріалів справи доставку на підприємство сировини здійснювало ТОВ “Вінтранс”, що підтверджується копією Договору на перевезення вантажу №21/05-19 від 21.05.2019р., копіями заявок, та відповідними товарно-транспортними накладними.

Згідно зі ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно зі ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду, є реальність господарської операції. За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту. Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичне надання послуг, здійснення поставки товарів (надання послуг, виконання робіт), та їх отримання іншою стороною, а також документи, котрі підтверджують використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у справі документів первинного бухгалтерського обліку, їх складено з дотриманням законодавчо передбачених вимог, вони містять опис господарських операцій, усі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи засвідчені печатками відповідних підприємств, тобто повністю відповідають вимогам п.п.201.1, 201.7 ст.201 Податкового кодексу України, та відповідно підтверджують фактичне виконання фінансово-господарських операцій, а відтак, у розумінні ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, що відповідно спростовує висновок відповідача щодо відсутності реального, та фактичного постачання товару (надання послуг, виконання робіт).

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010року №2755-VІ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару (робіт, послуг), до податкового кредиту у суб`єкта господарювання виникає у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару (робіт, послуг), тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару (робіт, послуг) та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Між тим, суд зазначає, що контролюючим органом, суду не наведено як жодних належних доводів, тверджень, аргументяв, так і не надано жодних юридично спроможних доказів на підтвердження неналежного оформлення чи нездійснення позивачем бухгалтерського обліку за операціями з контрагентами. Натомість, висновки податкового органу, на думку суду, базуються суто на припущеннях щодо неможливості, безтоварності з придбання позивачем сировини, виготовлення Товариством добрив, та подальшої реалізації товару.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до статті 1 якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ містить дві обов`язкові ознаки, а саме: він має містити відомості про господарську операцію, та підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених законодавчих норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій, а також зв`язку між фактом придбання товару (робіт/послуги), та подальшою господарською діяльністю.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Зокрема, як з`ясовано судом, та зазначено вище, господарські операції ТОВ “Кастонс Пром” підтверджуються наданими до суду, та наявними у матеріалах справи необхідними первинними бухгалтерськими документами, котрі складено з дотриманням законодавчих вимог, та які відповідають визначенню «первинні документи», наведеному у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до вимог ч.2 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, та на підставі наданих позивачем, та досліджених судом первинних документів (складених при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами), судом встановлено, що вищеокреслені фінансово-господарські операції мали реальний характер, були опосередковані дійсним рухом активів, адже судом з`ясовано зміст кожної операції, та її підтвердження необхідними документами первинного бухгалтерського, та податкового обліку.

При цьому, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено, та до матеріалів справи не додано заслуговуючих на увагу суду доказів, які б безумовно свідчили про фіктивність вищеокреслених правочинів.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначенні суми його податкового обов`язку.

Зокрема, як з`ясовано судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, позивачем повністю доведено дотримання ним законодавчо передбачених умов щодо документального підтвердження віднесених до податкового кредиту сум, а також надано усі первинні документи, складені в межах відповідних фінансово-господарських операцій, за участю його контрагентів, котрі повністю підтверджують реальне здійснення правочинів, та досягнення ТОВ “Кастонс Пром” законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод підрядних робіт - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

До того ж, судом встановлено, що ТОВ “Кастонс Пром” поставлено вироблені добрива своїм контрагентам – покупцям.

Так, згідно митної декларації №UА500130/2020/202230, інвойсу №6 від 21.01.2020р., пакувального листа №6 від 21.01.2020р., якісного посвідчення добрива органо-мінерального №67 від 17.01.2020р. вбачається постачання товару 23,9 т (брутто) добрива органо-мінерального на умовах СРТ до м.Поті, Грузія, вантажоотримувачем якого був суб`єкт; господарювання Wilhelmsen Ships Service Gergia LLC. Згідно митної декларації №UА500130/2020/203163, інвойсу №7 від 28.01.2020р. пакувального листа №7 від 28.01.2020р., якісного посвідчення добрива органо-мінерального №75 від 28,01.2020р. вбачається постачання товару 23,86 т (брутто) добрива органо-мінерального на умовах СРТ до м.Поті, Грузія,, вантажоотримувачем якого був суб`єкт господарювання Wilhelmsen Ships Service Gergia LLC. Згідно митної декларації №UА500130/2020/206679, інвойсу №8 від 25.02.2020р. пакувального листа №8 від 25.02.2020р., якісного посвідчення добрива органо-мінерального №87 від 24.02.2020р. вбачається постачання товару 23,9 т (брутто) добрива органо-мінерального на умовах СРТ до м.Поті, Грузія, вантажоотримувачем якого був суб`єкт господарювання Wilhelmsen Ships Service Gergia LLC.Згідно митної декларації №UА500130/2020/226812, інвойсу №9 від 06.08.2020р. пакувального листа №9 від 06.08.2020р., якісного посвідчення добрива органо-мінерального №88 від 06.08.2020р. вбачається постачання товару 23,86 т (брутто) добрива органо-мінерального па умовах СРТ до м.Поті, Грузія, вантажоотримувачем якого був суб`єкт господарювання Wilhelmsen Ships Service Gergia LLC.

Крім того, на виконання зобов`язань, передбачених Договором поставки №27 від 03.09.2019р., ТОВ “Кастонс Пром” поставило ТОВ «Бета-Агро-Інвест» добриво, що підтверджується видатковою накладною № 10 від 24.03.2020р.

Таким чином, беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що включення ТОВ “Кастонс Пром” спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту перевіряємого періоду в межах вищеокреслених фінансово-господарських відносин, повністю підтверджено позивачем наданими до суду, та наявними у матеріалах справи відповідними документами первинного бухгалтерського, та податкового обліку, що відповідно свідчить про безпідставність, та неправомірність донарахування податковим органом Товариству позивача спірних сум податку на додану вартість.

Щодо окреслених відповідачем у відзиві на позовну заяву, певних недоліків товарно-транспортних накладних, суд наголошує, що згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року №128/2568), ТТН - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Так, товарно-транспортна накладна не є обов`язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що лише підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажотримувача, перевізника), тому її неналежне оформлення або відсутність у покупця товару за наявності належних первинних документів, що підтверджують поставку та оприбуткування товару, не може слугувати безумовною підставою для висновку щодо безтоварності господарської операцій з поставки товару в цілому.

Також, сама по собі відсутність або неналежне оформлення ТТН, не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції.

Судом відхиляються, та не приймаються до уваги також доводи податкового органу щодо неможливості здійснення господарської діяльності позивача виходячи із спожитої підприємством електроенергії, оскільки по-перше під час проведення перевірки, податкові органи мають перевіряти саме документи, які використовуються підприємством у бухгалтерському та податковому обліку, та не вчиняти припущення без надання відповідних належних доказів. По-друге, посадові особи, які здійснювали податкову перевірку, у жодному разі не є фахівцями у галузі виробництва добрив, азотних сполук.

Натомість, недобросовісність платника, на наявність котрої наголошує відповідач, має бути встановлена безумовними, достатніми, та однозначно розтлумаченими доказами, водночас, такі докази, у порушення вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єктом владних повноважень суду не надано.

Отже, враховуючи вищевикладене, та зважаючи на наявність у справі досліджених судом письмових доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що ТОВ “Кастонс Пром”, відповідно до принципу змагальності, у повному обсязі спростовано доводи контролюючого органу щодо порушення платником податків окреслених у Акті перевірки вимог податкового законодавства.

Згідно з ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначено Європейським судом у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків («Лелас проти Хорватії», п. 74).

Отже, відійшовши від офіційної позиції центрального фіскального органу, суб`єктом владних повноважень порушено низку принципів, на яких ґрунтується податкове законодавства, що призвело до необґрунтованого податкового навантаження та нарахування штрафних санкцій платнику податків за відсутності законодавчо передбачених підстав.

Суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, зважаючи на вищеокреслене, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ “Кастонс Пром”, та відповідно наявності законодавчо передбачених підстав для їх задоволення, шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у м.Києві від 05.11.2020 року №00004170704, №00004200704.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Кастонс Пром” до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.11.2020 року №00004170704, №00004200704, є правомірними, ґрунтовними, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню повністю, з вищеокреслених підстав.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі або відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, повноважним представником позивача до суду надано клопотання (вхід.№17672/21 від 08.04.2021р.) щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правову (правничу) допомогу у розмірі 5500 грн., а також витрат на копіювання та друк документів у розмірі 1153 грн.

Судом встановлено, що 11 грудня 2020 року між адвокатським об`єднанням “ІНТЕЛЛЕКС” та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КАСТОНС ПРОМ" укладено Договір про надання правової допомоги, відповідно до п. 5.1 якого вартість наданих послуг визначається окремою угодою або актом (актами) приймання передачі наданих послуг (виконання робіт).

На підтвердження факту виконання умов вказаного договору представником позивача надано до суду Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 006 від 06.04.2021р., з якого вбачається, що адвокатським об`єднанням виконано чотири послуги на суму 5500 грн., а саме: збір та аналіз доказів - 2000 грн., складання та подання до суду адміністративного позову - 2500 грн., участь в судовому засіданні - 700 грн.,складання та подання клопотання про долучення доказів до матеріалів справи - 300 грн.

Також, представником позивача надано до суду Рахунок на оплату № 6 від 06 квітня 2021 р. на суму 5500грн.

Щодо витрат на копіювання та друк документів у розмірі 1153 грн. представник позивача зазначив, що дана сума визначена із розрахунку середньої ринкової вартості виготовлення копії/друку однієї сторінки документу.

Частиною 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012.

Згідно з п. 1, 2, 6 ч. 1, 2 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки, як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критеріїв пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

При цьому, суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Між тим, аналізуючи вказане, суд акцентує, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі ж критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії", зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, відсутність відповідних заперечень щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу з боку відповідача, а також те, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, має бути співмірним з ціною позову, складністю справи, мати розумний розмір, а тому суд доходить висновку щодо наявності підстав для задоволення, заявленої повноважним представником позивача, суми судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5500 грн., виходячи, у тому числі, із критеріїв об`єктивного її визначення у контексті даної адміністративної справи.

Між тим, не є ґрунтовною, та відповідно не підлягає задоволенню вимога позивача щодо стягнення з Головного управління ДПС у м.Києві витрат на копіювання та друк документів у розмірі 1153 грн., оскільки належних доказів на підтвердження понесення таких витрат, дотого ж, саме в окресленій сумі – 1153,00грн., суду не надано.

Таким чином, зважаючи на викладене, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку щодо необхідності стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастонс Пром» суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Кастонс Пром” до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.11.2020 року №00004170704, №00004200704, задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м.Києві від 05.11.2020 року №00004170704, №00004200704.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві (04116, м.Київ, вул.Шолуденка,33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Кастонс Пром” (67200,Одеська область, Іванівський район., селище міського типу Іванівка, вул. Центральна, буд. 94 код ЄДРПОУ 41792305) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 21 020 (двадцять одна тисяча двадцять) грн., та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Кастонс Пром” до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.11.2020 року №00004170704, №00004200704, задовольнит

28.04.21.