Рішення № 96673302, 29.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12712/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Марин П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України, держави в особі Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та стягнення збитків у вигляді недоотриманої заробітної плати

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України, держави в особі Державної казначейської служби України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

визнати протиправними дії Одеської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заробітної плати відповідно до ст. 81 ЗУ «Про прокуратуру», за період з 01.08.2016 по 14.09.2019 року включно;

стягнути з Держави України за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України, на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» та доплати за вислугу років за ч. 7 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 року по 24.09.2019 року у сумі 1006946,67 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 2001 року працювала на різних посадах в органах прокуратури. 16.10.2020 року звільнена з посади прокурора відділу представництва інтересів держав у сфері охорони навколишнього природного середовища управління представництва інтересів держави в суді Одеської обласної прокуратури в порядку переведення до Київської міської прокуратури. Проте, при звільненні позивача Одеською обласною прокуратурою не проведено повного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено всю заробітну плату, яка гарантована Законом у розмірі 1006946,67 грн.

Позивач зазначає, що законом встановлений конкретний розмір посадового окладу прокурора місцевої прокуратури, виходячи з якого із застосуванням коефіцієнту 1.2 вираховується розмір посадового окладу прокурора обласної прокуратури відповідно до п.1 ч.4 ст.18 Закону України «Про прокуратуру». Окрім того, ч.7 ст.81 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у відповідних розмірах залежно від за наявності стажу роботи від 10% до 50%. Оскільки позивач працювала в органах прокуратури Одеської області з 06.08.2001, вона має право на вказану надбавку з вересня 2016 у розмірі 25%, а до вересня 2016 у розмірі 20%.

Також, позивач зазначає, що відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу доповнено, зокрема, пунктом 26, яким встановлене відмінне від спеціального нормативного регулювання заробітної плати прокурора, закріпленого частиною першою статті 81 Закону, за якою заробітна плата прокурора регулюється Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами. Наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок та розміри заробітної плати прокурора, законодавець запровадив відмінне від передбаченого положеннями статті 81 Закону нормативне регулювання заробітної плати прокурора. Як наслідок, Кабінетом Міністрів України посадовий оклад та розмір надбавки за вислугу років встановлено нижче ніж передбачений ст.81 Закону України «Про прокуратуру» (детальний помісячний розрахунок різниці у сумі неврахованої заробітної плати-збитків наведений у Розділі №3 позовної заяви).

Разом з тим, Конституційний Суд України 26 березня 2020 року ухвалив Рішення у справі №1-223/2018 (2840/18) за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, позивач стверджує, що діями та рішенням Держави України було порушено право власності (правомірні очікування на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період роботи у органах прокуратури, не були реалізовані Державною Україною), чим завдано майнову шкоду актом, що визнаний неконституційним.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача, звернулась до суду з даним позовом.

16.12.2020 року за вх. № ЕП/24674/20 від Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що оплата праці працівників прокуратури Одеської області (регіональної та місцевих прокуратур) наразі здійснювалась на підставі щорічно затверджених головним розпорядником бюджетних коштів - Генеральною прокуратурою (з 02.01.2020 Офісом Генерального прокурора) штатних розписів, які складено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 визначено, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Частиною 2 статті 152 Конституції України, статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У рішенні Конституційного Суду України від 24.12.1997 № 8 - зп у справі № 3/690-97 вказано, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю. Окрім того, у рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі № 1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222 (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційним Судом України зазначено про те, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню - як такі, що втратили чинність - з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Визнані неконституційними положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у відповідній частині втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 26.03.2020 і саме з цієї дати оплата праці регулюється нормою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», яка не підлягає застосовуванню до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. З огляду на це, визнання таким, що не відповідає Конституції України та є неконституційним положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у наведеному значенні має наслідком втрату ним чинності з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, про що й зазначено у його тексті, у зв`язку з чим із втратою чинності даною нормою не спричинено правових наслідків для спірних правовідносин до моменту визнання її неконституційною. Із урахуванням цього, викладені у позові доводи щодо можливості застосування зазначеного рішення Конституційного Суду України до наявних спірних правовідносин щодо нарахування і виплати позивачці заробітної плати з 01.08.2016 - є необґрунтованим і передчасним.

24.12.2020 року за вх. № 55225/20 від Державної казначейської служби України надійшов відзив, відповідно до якого відповідач позов не визнає, вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Так, пунктом 6 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України встановлено, що повноваження здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету надаються розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення. В даному випадку, позивач по суті ототожнює органи Казначейства з Державним бюджетом України та з особою яка спричинила шкоду і, на його думку, повинна відповідати за дії правоохоронних органів (як роботодавця), що суперечить нормам чинного законодавства України. Крім того, позивач просить здійснити стягнення з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку, відкритого в ДКСУ. Механізм безспірного списання коштів визначається Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. Згідно абз.2 п.2 Порядку№845 безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. Також, абз.2 п.38 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам» Порядку№845 визначає, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Так, відповідно до додатку №3 «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік» до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» для відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено відповідну бюджетну програму, а саме за КПКВК 3504030, з урахуванням особливостей встановлених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Таким чином, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч.2 ст. 2 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади (в конкретному випадку - Одеська обласна прокуратура). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

28.12.2020 року за вх. № 55484/20 від Офісу Генерального прокурора України надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що відповідно до статті 89 Закону України «Про прокуратуру», в редакції до внесених 25.09.2019 змін, фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачене, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Згідно з вимогами зазначеної статті Кодексу та розміру загальної суми, передбаченої в Законах України «Про Державний бюджет України» на 2015 -2020 роки на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проводились розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на кожен рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Згідно зі статтею 90 Закону України 14.10.2014 №1697-УП «Про прокуратуру», в редакції до внесених 25.09.2019 змін, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. За таких обставин, оскільки з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, прокуратуру Одеської області (Одеська обласна прокуратура) не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

29.12.2020 року за вх. № 55763/20 від позивача надійшла відповідь на відзив Одеської обласної прокуратури, в якій висловила не згоду з позицією відповідача з аналогічних підстав, викладених в адміністративному позові.

05.01.2021 року за вх. № 327/21 від позивача надійшла відповідь на відзив Державної казначейської служби України, в якій відповідач підтримала свою позицію, викладену в адміністративному позові.

11.01.2021 року за вх. № 897/21 від позивача надійшла відповідь на відзив Офісу Генерального прокурора України, відповідно до якої позивач заперечує проти викладених в відзиві доводів відповідача та наполягає на обґрунтованості своєї позиції, викладеної в адміністративному позові.

16.01.2021 за вх. № ЕП/964/21 від Одеської обласної прокуратури надійшли пояснення на заяву про збільшення позовних вимог.

20.01.2021 року за вх. № 2839/21 від Офісу Генерального прокурора України надійшли заперечення на відповідь на відзив та заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до яких відповідач підтримує заперечення викладені у відзиві Офісу Генерального прокурора в повному обсязі.

Ухвалою суду від 24.11.2020 року прийнято заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 25.01.2021 року прийнято заяву позивача про збільшення позовних вимог та вирішено продовжувати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.03.2021 року продовжено строк підготовчого провадження до

30 днів

Ухвалою суду від 15.04.2021 року, занесеною до протоколу судового засідання закінчено підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні, призначеному на 26.04.2021 року учасники справи участі не приймали.

Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Від представників інших учасників справи жодних клопотань, заяв процесуального характеру та заяв по суті, окрім зазначених вище, не надходило.

У зв`язку з відсутністю потреби заслухання свідка чи експерта, судом, керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України, прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , згідно записів в трудовій книжці, працювала в органах прокуратури Одеської області з 2001 року, а саме:

з 06.08.2001 року по 25.10.2007 рік - на посаді помічника прокурора Суворовського району м. Одеси;

з 25.10.2007 року по 31.07.2018 рік - на посаді прокурора відділу захисту майнових інших особистих прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Одеської області;

з 31.07.2018 року по 14.09.2020 рік - на посаді прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Одеської області;

з 14.09.2020 року по 16.10.2020 рік переведена на посаду прокурора відділу представництва інтересів держав у сфері охорони навколишнього природного середовища управління представництва інтересів держави в суді Одеської обласної прокуратури.

05.11.2020 року позивач звернулася до Одеської обласної прокуратури із запитом щодо надання інформації про розмір посадового окладу за період з 2016 по 2020 роки.

Листом від 11.11.2020 року № 27-322вих-20 Одеською обласною прокуратурою скеровано розрахункові листи за 2016-2020 роки, згідно якого вбачається, що в спірний період посадовий оклад позивача установлювався на рівні 2083 грн.

При цьому згідно розрахункового листа за 2016 рік позивачу нараховану суму заробітну плату у розмірі 72498,49 грн., з них серед іншого: оплата за окладом – 9657,54 грн., за класний чин – 579,545 грн., за вислугу років – 2686,61 грн.

Згідно розрахункового листа за 2017 рік позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 281369,38 грн., з них серед іншого: оплата за окладом – 35956,09 грн., за класний чин – 847,79 грн., за вислугу років – 10786,83 грн.

Згідно розрахункового листа за 2018 рік позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 388133,03 грн., з них серед іншого: оплата за окладом – 53885,57 грн., за класний чин – 18808,24 грн., за вислугу років – 16165,67 грн.

Згідно розрахункового листа за 2019 рік позивачу нараховано заробітну плату у розмірі 359509,77 грн., з них серед іншого: оплата за окладом 58304,23 грн., за класний чин – 13969,57 грн., за вислугу років – 17491,27 грн.

Тобто, як вбачається, заробітна плата позивачу у спірний період нараховувалась виходячи з посадового окладу, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 р. № 505.

В той же час, враховуючи, що позивач працювала прокурором в обласній прокуратурі, її посадовий оклад, як йдеться у позовній заяві, у 2016 році - 11 мінімальних заробітних плат (11x1,2), з 01.01.2017 по 24.09.2019 роки – 12 мінімальних заробітних плат (12х1,2).

Також, позивач зазначає, що оскільки вона працювала в органах прокуратури Одеської області з 06.08.2001 року, надбавка за вислугу років з вересня 2016 має становити 25%.

А відтак, з урахуванням наведеного, на переконання позивача, її посадовий оклад повинен становити: у серпні – листопаді 2016 року – 19140,00 грн (11х1450x1,2), надбавка за вислугу років у серпні 2016 року - 3828,00 грн. (20%), у вересні-листопаді – 4785,00 грн. (25%); у грудні 2016 року – 21120,00 грн. (11х1600х1,2), надбавка за вислугу років – 5280,00 грн. (25%); з січня по грудень 2017 року посадовий оклад – 23040,00 грн. (12х1600х1,2), надбавка за вислугу років – 5760,00 грн. (25%); з січня по грудень 2018 року посадовий оклад – 25372,80 грн. (12х1762х1,2), надбавка за вислугу років – 6343,20 грн. (25%); з січня по вересень 2019 року посадовий оклад – 27662,40 грн. (12х1921х1,2), надбавка за вислугу років – 6195,60 грн. (25%).

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 4 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі по тексту - Закон №1697-VII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до частини 1 статті 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.ч. 2, 3 статті 81 Закону №1697-VII передбачено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 7 статті 81 Закону №1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина 9 статті 81 Закону №1697-VII).

Частиною 1 статті 89 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.

Статтею 90 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період..

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі по тексту - Закон №108/95-ВР) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Відповідно до статті 13 Закону №108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Пунктами 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів. Також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці.

Згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, які набрали чинності з 01 січня 2015 року установлено, що норми і положення, зокрема, статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд зазначає, що за загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.

Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII прийнятий пізніше Закону №1697-VII від 14.10.2014 року, а тому у 2017, 2018 та 2019 роках норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовувались в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не був наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Такої позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 21 березня 2018 року у справі № 817/548/16, від 31 січня 2018 року у справі № 810/1304/16.

Таким чином, позивачу у спірний період нараховувалась заробітна плата виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», тобто, з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, у розмірі встановленому законом.

Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, а також беручи до уваги, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто, з 26 березня 2020 року, а спірним є період з серпня 2016 по вересня 2019 року, тобто, до визнання неконституційними вказаних вище положень Бюджетного кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність у діях відповідача протиправності в частині не повного розрахунку при звільненні, оскільки відповідачем нараховувалась та виплачувалась заробітна плата позивачу у спірний період відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року №820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі №804/3790/17, від 04 червня 2020 року у справі №818/45/16, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 255, 243-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора України, держави в особі Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій та стягнення збитків у вигляді недоотриманої заробітної плати – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 0352, адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3)

Відповідач: Офіс Генерального прокурора України (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01011, м.Київ, вул. Різницька, 13/15)

Відповідач: Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6)

Суддя П.П. Марин

.