Рішення № 96672656, 27.04.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/4363/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А4150 про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А4150, в якому просить суд стягнути з військової частини А4150 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14.12.2017 по 16.02.2021 в сумі 7692,88 грн.

Ухвалою від 26.03.2021 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог, зазначає, що на виконання рішень суду від 12.10.2020 у справі № 380/5089/20 та від 17.09.2020 № 380/5110/20 ОСОБА_1 17.02.2021 виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 6676,70 та індексацію грошового забезпечення у сумі 1016,18 грн. Отже, період затримки розрахунку при звільненні склав з 14.12.2017 по 16.02.2021. При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період відповідач не сплатив.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 20.04.2021 (вх. № 5033ел), у якому зазначає, що зі справ № 380/5089/20 та № 380/5110/20, вбачається, що на час звільнення зі служби у військової частини не було підстав для виплати індексації грошового забезпечення (не було механізму проведення індексації) та компенсації за неотриманні дні додаткової відпустки (позивач не звертався з рапортом про надання відпуски), а після виключення зі списків особового складу військова частина не може проводити фінансові розрахунки з такими особами інше, ніж за рішенням суду. Просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач подав відповідь на відзив на позовну заяву від 27.04.2021 (вх. № 29657). У поданій відповіді на відзив позивач повністю підтримав, викладені у позовній заяві аргументи та доводи щодо затримки розрахунку при звільненні.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А4150 (по стройовій частині) від 13.12.2017 № 247 сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , командира радіовідділення взводу зв`язку батальйону (позначення дій противника) навчального центру підготовки підрозділів Міжнародного центру миротворчості та безпеки, звільненого на підставі наказу начальника Міжнародного центру миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Збройних сил України № 125 - РС від 11.12.2017 у запас відповідно до підпункту "ї" пункту 1 частини 8 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", з 13.12.2017 виключено із списків особового складу військової частини А4150.

На дату виключення позивача зі списків особового складу частини відповідач не виплатив грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі № 380/5089/20 та рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 № 380/5110/20 ОСОБА_1 17.02.2021 виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 6676,70 та індексацію грошового забезпечення у сумі 1016,18 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.

При цьому, оскільки спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні з військової служби, суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.

Щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, зі списків особового складу частини позивача виключено 13.12.2017.

Відповідач 17.02.2021 перерахував позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 6676,70 грн та індексацію грошового забезпечення у сумі 1016,18 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Відтак, період з 14.12.2017 по 16.02.2021 є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 1160 календарних дні.

Згідно з карткою особового рахунку ОСОБА_2 розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становив 14618,31 грн (7046,71 грн у жовтні 2017 року та 7571,60 грн у листопаді 2017 року).

Кількість календарних днів за жовтень 2017 року - листопад 2017 року становить 61 день. Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 239,65 грн (14618,31 грн / 61 день).

Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 277 994 грн (239,65 грн х 1160 календарних днів).

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 7692,88 грн / 277 994 грн = 0,028 х 100 = 2,8 %.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення з урахуванням істотності частки 2,8 % становить: 239,65 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 2,8 % = 6,71 грн; 6,71 грн * 1160 (кількість днів затримки розрахунку) = 7 783,6 грн.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення) за період з 14.12.2017 по 16.02.2021 у розмірі 7 783,60 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає задоволенню частково.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини А4150 (с. Старичі, Львівська область, 81052, ЄДРПОУ 08180776) про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А4150 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.12.2017 по 16.02.2021 у розмірі 7 783 (Сім тисяч сімсот вісімдесят три) грн 60 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з військової частини А4150 за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 908,00 грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складений 30.04.2021.

Суддя Кедик М.В.