Рішення № 96672568, 30.03.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

30 березня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4519/20

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шембелян В.С.,

за участю секретаря судового засідання - Пономарьової О.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Ахметханова М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 20.11.2020 надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Луганського обласного військового комісаріату (далі - відповідач, Луганський ОВК), в якому позивач з урахуванням уточнення позовних вимог від 09.03.2021 (а.с.125-127) просить суд:

- визнати противоправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо невиплати позивачу заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки по фактичний день розрахунку;

- зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 02 листопада 2020 року по 02 грудня 2020 року у сумі 5878 грн 62 коп;

- зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити позивачу суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 24000,00 грн.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що у період з 10 вересня 2018 року по 31 жовтня 2020 року позивач як державний службовець обіймала посаду спеціаліста відділу офіцерів запасу і кадру Луганського обласного військового комісаріату.

В період з 19 жовтня 2020 року по 30 жовтня 2020 року позивач перебувала на лікарняному. Відповідно до листка непрацездатності, день коли вона повинна була стати до роботи припадав на вихідний день - суботу 31.10.2020, наступний робочий - 02.11.2020.

Однак, наказом відповідача від 31.10.2020 № 79-ДС позивачу 31.10.2020 припинено державну службу у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців на підставі п.1 частини 1 ст.87 Закону України «Про державну службу».

Наступного робочого дня після звільнення - 02.11.2020 відповідач не виплатив позивачу всі належні їй суми при звільненні, виплата яких здійснювалася неодночасно, поступово, остання виплата мала місце 02.12.2020, тому позивач просить суд нарахувати їй середній заробіток в порядку ст.117 КЗпП України за вказаний період.

Довідкою відповідача від 18.02.2020 №ВФЗ/228 підтверджено факт нарахування позивачу компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за 14 днів у сумі 9144,52 грн. Однак, позивач вважає, що їй протиправно відповідачем не доплачено середній заробіток ще за 9 робочих днів (остання виплата мала місце 02.12.2020 ), тому просить стягнути з позивача вказану суму, обраховану таким чином: 653,18 грн (середньоденний заробіток) х 9 = 5878 грн 62 коп.

Позивач також зазначає, що противоправними діями відповідача щодо затримки розрахунку при звільненні їй завдана і моральна шкода, яка полягає в погіршення стану здоров`я, що підтверджено медичною документацією, приниженому емоційному стані через неможливість придбати ліки та турботах за майбутнє. Розмір суми відшкодування моральної шкоди - 24000,00 грн позивач обґрунтовує медичною документацією, що свідчить про звернення позивача за допомогою до сімейного лікаря 09.11.2020 у зв`язку із погіршенням стану здоров`я, підвищенням тиску, діагноз: ішемічна хвороба серця.

Після усунення недоліків позовної заяви ухвалою від 07 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі (арк. спр. 32-33).

Ухвалою суду від 02 лютого 2021 року продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання (арк. спр. 70).

Від представника Луганського ОВК 22 грудня 2020 року за вх. № 52295/2020 надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з наступних підстав (арк. спр. 41-42). На думку відповідача, станом на час розгляду справи в суді ними в повному обсязі здійснено розрахунок з позивачем, виплачені всі належні при звільненні суми, а також сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за 14 робочих днів.

Щодо відшкодування моральної шкоди відповідач зазначає, що позивачем не зазначено, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується.

Всупереч вимог статей 77,78 КАС України позивач не подала доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди, а також не вказала інших обставин, що мають значення для вирішення цієї вимоги, а тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не мають бути задоволені.

01.02.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 58-59), в якій, серед іншого, зазначено, що позивач з наказом про звільнення не ознайомлена. Також позивач зазначає, що з дня звільнення 02.11.2020 по день останнього розрахунку 02.12.2020 їй нараховано 31 день затримки, а не 14 днів, що обчислені відповідачем. Тобто відповідачем не в повному обсязі проведено компенсацію середнього заробітку з урахуванням раніше сплаченої суми їй 9144,52 грн і має місце заборгованість.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, пояснила також, що відповідач несвоєчасно сплатив їй середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, згідно з довідкою від 18.12.2020 вих.№ ВФЗ/228 відповідач сплатив їй суми, належні при звільненні, 20.11.2020 (допомогу з тимчасової втрати працездатності (за рахунок підприємства), вихідну допомогу при звільненні: 23976,16 (з урахуванням утриманих сум військового збору та ПДФО), а суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за 14 робочих днів (за період з 02.11.2020 по 19.02.2020) фактично виплачено лише 27.11.2020 в розмірі 7361,34 (з урахуванням утриманих сум військового збору та ПДФО). На її думку, середній заробіток мав бути нарахований та виплачений їй саме 20.11.2020 в зазначеній сумі. Оскільки виплата його мала місце 27.11.2020, він мав бути розрахований не за 14, а за 19 робочих днів, тому просить суд стягнути таку суму з відповідача на її користь.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що позивач здала відповідачу лікарняний лист після його закриття - 02.11.2020, допомога з тимчасової втрати працездатності (за рахунок підприємства) за перші п`ять робочих днів лікарняного їй виплачена 20.11.2020, а залишок оплати лікарняного (допомога з тимчасової втрати працездатності за рахунок ФСС України) виплачена 02.12.2020, що підтверджено наданими суду доказами, отже вини відповідача в несвоєчасній виплаті сум фондом немає, тому підстави для застосування ст. 117 КЗпПУ за період з 20.11.2020 по 02.12.2020 відсутні. Крім того, на думку відповідача, виплата середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не є заробітною платою, отже вимоги ст. ст. 116-117 КЗпПУ не застосовуються в разі несвоєчасної виплати таких сум. Оскільки відповідачем правильно обраховано та виплачено позивачу суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на 14 календарних днів в задоволенні позовних вимог слід відмовити. Позивача дійсно не було ознайомлено з наказом про звільнення, однак, своєчасно вручено трудову книжку. Також недоведеним, на думку відповідача, є факт заподіяння позивачу моральної шкоди. Про майбутнє звільнення за скороченням штату вона була завчасно повідомлена, дій відповідача у зв`язку із звільненням не оскаржує. Хвороба позивача не є наслідком несвоєчасної виплати заробітної відповідачем при звільненні, оскільки затримка була нетривалою. Тому просив суд в задоволенні її вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи.

Згідно з копіями паспорта громадянина України, картки платника податків ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Сєвєродонецьким МВ УМВС України в Луганській області, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (а.с. 8-10).

З копії трудової книжки позивача НОМЕР_3 від 29.10.1982 вбачається, що остання з 10.09.2018 по 31.10.2020 працювала на посаді спеціаліста відділу офіцерів запасу і кадру Луганського обласного військового комісаріату. 31.10.2020 ОСОБА_1 припинила державну службу у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців згідно із наказом № 79-ДС від 31.10.2020 (а.с.7).

З 19.10.2020 по 30.10.2020 позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності Серія АДР № 100676, виданого 19.10.2020 (а.с. 11), в якому зазначено, що ОСОБА_1 повинна стати до роботи 31.10.2020.

03.11.2020 ОСОБА_1 звернулась із заявою до відповідача щодо письмового повідомлення її про належні і нараховані їй суми при звільненні та просила здійснити повний розрахунок відповідно до ч.1 ст.116 КЗПП України (а.с. 12).

Наказу про звільнення та доказів ознайомлення позивача з цим наказом сторони суду не надали.

Тому суд погоджується з доводами позивача, що їй до судового розгляду не було відомо, які саме суми нараховані відповідачем при звільненні, і коли саме з нею проведено остаточний розрахунок.

Листом ГУ Держпраці у Луганській області від 03.12.2020 №02-19/1446 підтврджено, що під час інспекційного відвідування відповідача, що було призначено на підставі звернення позивача та мало місце з 23.11.2020 по 27.11.2020, зафіксовано порушення відповідачем строків виплати заробітної плати, відносно керівника складено протокол про адміністративне порушення (а.с.64).

За даними виписки АТ КБ «Приватбанк» від 31 січня 2021 року по картці позивача виплата їй заробітної плати відбулася шляхом зарахування на картковий рахунок а, відкритий АТКБ «Приватбанк», в таких сумах: 15.10.2020 - 2763,71 грн, 30.10.2020 - 4575,48 грн, 20.11.2020 - 23976,16 грн, 27.11.2020 - 7361,34 грн, 02.12.2020 - 2648,90 грн (а.с. 62, 63).

В довідці про заробітну плату та інші доходи від 22.03.2021 вих.№ВФЗ/330 зазначено, що після звільнення з Луганського обласного військового комісаріату позивачу було нараховано на картковий рахунок:

- допомогу з тимчасової втрати працездатності (за рахунок підприємства), вихідна допомога при звільненні зарахована 20.11.2020 у сумі 23976,16 грн;

- компенсація середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (за 14 робочих днів) 27.11.2020 у сумі 7361,34 грн;

- допомога з тимчасової втрати працездатності (за рахунок ФСС України) 02.12.2020 у сумі 2648,90 грн;

всього нараховано на картковий рахунок 33986,40 грн (з урахуванням утриманих сум військового збору та ПДФО) (а.с. 150).

Відповідно до довідки про розмір середньої заробітної плати від 18.12.2020 вих. №ВФЗ/227 ОСОБА_1 нарахована заробітна плата:

- у серпні 2020 року у розмірі 13499,10 грн, кількість робочих дній - 20, фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 20;

- у вересні 2020 року в розмірі 6749,55 грн, кількість робочих дній - 22, фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 11.

Середньоденна заробітна плата складає 653,18 грн (а.с. 45).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закон та інші нормативно правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 №889-VIII«Про державну службу» (надалі - Закон №889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

За приписами частини другої та третьої статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до вимог частин першої та третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час попередження позивача про звільнення та прийняття відповідачем оскарженого наказу) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, в тому числі, є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (п.1 ч.1 ст.87). Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення (ч.3 ст.87).

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що відповідно до листка непрацездатності, день коли позивач повинна була стати до роботи припав на вихідний день суботу 31.10.2020 (а.с. 11).

З трудової книжки позивача вбачається, що наказом Луганського обласного військового комісаріату від 31.10.2020№ 79-ДС припинено державну службу (а.с. 7).

Отже з 02.11.2020 розпочався перебіг строку, з якого у відповідача наступає відповідальність за невиплату працівнику всіх належних сум при звільненні, тому середній заробіток має бути нарахований та виплачений за період з 02.11.2020 по фактичний день виплати цих сум.

Відповідач фактично визнав свою вину в несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні за період з 02.11.2020 по 20.02.2020 (до 19.02.2020 включно), оскільки виплата останніх належних їй при звільненні сум мала місце 20.11.2020 (була виплачена допомога з тимчасової втрати працездатності (за рахунок підприємства), вихідну допомогу при звільненні в загальному розмірі 23976,16 (з урахуванням утриманих сум військового збору та ПДФО). Тому відповідач самостійно нарахував їй суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за 14 робочих днів в розмірі 7361,34 (з урахуванням утриманих сум військового збору та ПДФО), який фактично виплачено - 27.11.2020.

Таким чином, факт протиправної бездіяльності щодо невиплати всіх належних при звільненні сум відповідачем позивачу з 02.11.2020 по 20.02.2020 (до 19.02.2020 включно) знайшов своє підтвердження в ході розгляду справи, тому вимоги позову в цій частині суд задовільняє.

Суд, керуючись вимогами статей 116 - 117 КЗпП України, дійшов висновку, що виплата середнього заробітку не належить до сум, які має нарахувати та сплатити працівнику установа в день звільнення. Тому за час затримки виплати суми середнього заробітку (після виплати самих сум, що мали бути виплачені при звільненні) - за період з 20.11.2020 по 27.11.2020 відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку позивачу.

Так само, суд зазначає, що відсутні й підстави для нарахування та виплати середнього заробітку позивачу за час затримки оплати допомоги з тимчасової втрати працездатності за рахунок ФСС України, яка фактично виплачена 02.12.2020, що підтверджено належними доказами (а.с.), оскільки вини відповідача в несвоєчасній виплаті сум фондом немає, тому підстави для застосування ст. 117 КЗпПУ за період з 20.11.2020 по 02.12.2020 відсутні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звільнений з посади 31.10.2020, а отже календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата - це серпень та вересень 2020 року.

Так, з довідки Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 18.12.2020 № ВФЗ/227 (а.с. 45) заробітна плата позивача, з якого обчислюється середньоденна заробітна плата, за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, складає: за серпень 2020 року 13499,10 грн, за вересень 2020 року 6749,55 грн, загалом 20248,65 грн; отже середньоденний розмір виплати середнього заробітку складає: 20248,65 грн : 31 день (відпрацьовані фактично позивачем за два місяці) = 653,18 грн.

Судом встановлено, що позивачу було нараховано середній заробіток за 14 робочих днів затримки розрахунку (з 02.11.2020 до 19.02.2020 включно), отже: 14 днів х 653,18 грн = 9144,52 грн (з урахуванням утриманих сум військового збору та ПДФО) до виплати у сумі 7361,34 грн.

Перевіривши розрахунок відповідача суми середнього заробітку за 14 робочих днів затримки розрахунку з позивачем при звільненні, суд вважає його вірним і таким, що відповідає вимогам Постанови КМУ №100. Факт нарахування та виплати цієї суми 27.11.2020 в розмірі 7361,34 грн (з урахуванням утриманих сум військового збору та ПДФО) підтверджено належними доказами і визнається сторонами.

Тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача додатково, окрім виплачених 27.11.2020, сум середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення на її користь відшкодування моральної шкоди, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Частиною 3 статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З аналізу зазначених норм вбачається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 1 та 2 статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Як встановлено судом, порушення прав позивача на отримання належних при звільненні сум дійсно мало місце протягом 14 робочих днів в період часу з 02.11.2020 по 20.02.2020 (до 19.02.2020 включно). Суд вважає слушними ті доводи, що внаслідок неознайомлення позивача з наказом про звільнення, вона не знала, які саме суми їй будуть виплачені при звільненні, чи правильно вони нараховані, тому змушена була звертатися з цього приводу і до самого відповідача і до ГУ Держпраці в Луганській області, отже дійсно зазнала моральних страждань у вигляді приниженого емоційного стану через звільнення, що мало місце у вихідний день та несвоєчасну виплату всіх належних їй сум при звільненні. Медичною документацією дійсно підтверджено погіршення стану здоров`я позивача в період після звільнення, що викликало необхідність звернутися за допомогою до сімейного лікаря через підвищений тиск. Однак, суд погоджується з доводами представника відповідача, що затримка виплати була нетривалою, а причинно-слідчий зв`язок між ішемічною хворобою серця позивача (згідно з діагнозом) та протиправною бездіяльністю відповідача щодо несвоєчасної виплати їй сум при звільненні необхідно підтверджувати відповідними висновками лікарських комісій, без наявності яких такі обставини є недоведеними.

Враховуючи нетривалий характер затримки розрахунку відповідача при звільненні та активні дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивача у вигляді нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки такого розрахунку, суд вважає співмірною сумою відшкодування моральної шкоди, що завдана позивачу у зв`язку з затримкою відповідачем цього розрахунку - 3000 гривень, які слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню судом з зазначених вище підстав.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Разом з тим, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 30 січня 2019 року справа № 910/4518/16, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першоїстатті 5 Закону України "Про судовий збір" (згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі), не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду в ухвалі від 22 липня 2019 року у справі справа №488/769/17.

Таким чином, аргументи позивача про звільнення її від сплати судового збору в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є безпідставними, що помилково не було враховано судом під час вирішення питання про прийняття уточненої позовної заяви від 03.03.2021до справи.

Отже, відповідно до Закону України «Про судовий збір», позивач не звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому судовий збір підлягає стягненню з позивача у розмірі 840,80 грн. Оскільки суд відмовляє в задоволенні цієї вимоги, а позивачем при зверненні до суду така сума сплачена не була, то її слід стягнути з позивача на користь Державного бюджету України.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позовні вимоги щодо стягнення відшкодування моральної шкоди задоволені частково, сплата судового збору покладається на обидві сторони відповідно у розмірі 1051,00 грн з кожного (по 50% прожиткового мінімуму станом на 01.01.2020).

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності щодо не виплати всіх належних сум при звільненні позивача з 02.11.2020 по 02.12.2020 та зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільнення в сумі 5878 грн 62 коп. та зобов`язання нарахувати суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 24000 грн задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо не виплати всіх належних сум при звільненні ОСОБА_1 з 02.11.2020 по 20.11.2020.

Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути суму судового збору в розмірі 1051,00 грн (одна тисяча п`ятдесят одна гривня 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Луганського обласного військового комісаріату (ЄДРПОУ 07668758; зареєстрована за адресою: 91055, Луганська область, м.Луганськ, вул.Коцюбинського, буд.5) на користь Державного бюджету України.

Стягнути суму судового збору в розмірі 1891,80 грн (одна тисяча вісімсот дев`янсто одна гривня 80 коп.) з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Державного бюджету України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 09 квітня 2021 року.

Суддя В.С. Шембелян