Рішення № 96672300, 26.04.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2021 р. справа № 300/2301/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Кафарського В.В.,

за участю секретаря судового засідання Вакун В.М.,

представника позивача Косар М.Є.,

представника відповідача Федик Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція ІФ» до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови №РС/127/15498/19/ТД-ФС, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція ІФ» (далі – позивач, ТзОВ «Стальконструкція ІФ») звернулося в суд з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі – відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови №РС/127/15498/19/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 47 230,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржена постанова про накладення штрафу прийнята на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 у справі №127/15498/19 щодо порушень Товариством з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція ІФ» вимог статей 21, 24 КЗпП України та яким встановлено факт перебування ОСОБА_1 з ТзОВ «Стальконструкція ІФ» у трудових відносинах з 14.07.2016 по 18.07.2016 на посаді монтажника. Однак, як зазначає представник позивача, ОСОБА_1 є працівником ФОП ОСОБА_2 та прийнятий і допущений ним до роботи під час виконання робіт по договору субпідряду. Також позивач відмічає, що оскільки в рішенні Вінницького міського суду від 01.10.2019 встановлено факт перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з 14.07.2016 по 18.07.2016, для застосування до ТзОВ «Стальконструкція ІФ» фінансових санкцій, встановлених частиною 2 статті 265 КЗпП України, збігли 2 місяці з дня вчинення правопорушення. Крім того, по встановленому факту перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з 14.07.2016 по 18.07.2016 збігли і граничні 3 роки для застосування штрафних (фінансових) санкцій. Також позивач посилається на те, що оскаржена постанова про накладення штрафу №РС/127/15498/19/ТД- ФС винесена 12.03.2019, що передує даті постановленого рішення Вінницького міського суду від 01.10.2019, на підставі якого вона прийнята, а тому є недостовірною і лише за таких підстав підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 даний позов залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.

У зв`язку із усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.09.2020 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 13.10.2020 о 10:00 год.

12.10.2020 відповідача подав суду відзив №17-09/15-10/6503, згідно змісту якого відповідач із заявленими позовними вимогами не погоджується та просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 у справі №127/15498/19, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18.12.2019, встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із ТзОВ «Стальконструкція-ІФ» з 14.07.2016 по 18.07.2016 на посаді монтажника. Про наявність рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 у справі №127/15498/19, залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18.12.2019, Управлінню Держпраці стало відомо безпосередньо перед винесенням рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20.01.2020 по справі №344/15832/17 про скасування Акта спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та Акта за формою Н-1 про нещасний випадок, що пов`язаний з виробництвом від 30.06.2017. Листами від 11.02.2020 за №17-09/15-10/1155 та від 14.02.2020 за №17-09/15-10/1304 Управління Держпраці звернулося до Вінницького міського суду Вінницької області з проханням виготовлення та надіслання на адресу Управління Держпраці копії рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 та копії постанови Вінницького апеляційного суду від 18.12.2019 у справі №127/15498/19. рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 надійшло до відповідача 24.02.2020 та зареєстроване в журналі вхідної кореспонденції Управління Держпраці за №1277. З метою дотримання вимог частини 8 статті 265 КЗпП України та абзацу 2 пункту 2 Порядку №509, на підставі Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №127/15498/19, начальником Управління Держпраці винесено оскаржену постанову про накладення штрафу від 12.03.2020 за №РС/127/15498/19/ТД-ФС на ТзОВ «Стальконструкція-ІФ» за порушення законодавства про працю в розмірі 47 230,00 грн.

Щодо строків застосування санкції до позивача, відповідач вказує, що згідно зі статтею 114 Податкового кодексу України, граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань (1095 днів або три роки). Так, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019, залишеним в силі постановою Вінницького апеляційного суду від 18.12.2019 у справі №127/15498/19 встановлено факт перебування ОСОБА_1 з ТОВ «Стальконструкція-ІФ» у трудових відносинах з 14.07.2016 по 18.07.2016 на посаді монтажника. Оскільки в частині 2 статті 265 КЗпП України міститься пряма вказівка закону про момент виявлення порушення, то відповідно граничний строк для накладення фінансової санкції, на думку відповідача, слід відраховувати з моменту, коли рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 набрало законної сили, а саме з 18.12.2019 згідно постанови Вінницького апеляційного суду у справі №127/15498/19. За таких обставин, як вказує представник відповідача, в Управління Держпраці в Івано-Франківській області були наявні всі підстави для накладення штрафу на ТОВ «Стальконструкція ІФ» за порушення вимог законодавства про працю, а тому постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці від 12.03.2020 за №РС/127/15498/19/ТД-ФС прийнята правомірно та не підлягає до скасування (а.с. 68-74).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 зупинено провадження в даній адміністративній справі до винесення остаточного рішення Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в межах справи №127/15498/19 (провадження № 61-23074ск19).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.04.2021 поновлено провадження у справі №300/2301/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція ІФ» до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови №РС/127/15498/19/ТД-ФС у зв`язку із усуненням обставин, які слугували підставою для зупинення провадження у даній справі №300/2301/20. Призначено судовий розгляд на 26.04.2021 о 10:00 год.

У судовому засіданні 26.04.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з мотивів, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечила проти позову та просила у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві від 12.10.2021 за №17-09/15-10/6503.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, якими учасники справи обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

17.07.2016 на місці виконання робіт на території ПАТ «Івано-Франківськметалоцемент», під час підйому краном металевої конструкції одна балка впала та травмувала ОСОБА_1 , 1984 р.н.

Відповідно до пункту 38 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 за №1232, який діяв на момент виникнення даних правовідносин (далі – Порядок №1232), для проведення спеціального розслідування даного нещасного випадку, наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 20.07.2016 за №702-Д створено комісію, погоджену з відповідними організаціями для спеціального розслідування нещасного випадку з тяжким наслідком (а.с. 75).

В період з 20.07.2016 по 30.06.2017 комісією зі спеціального розслідування проведено заходи для з`ясування обставин та причин настання нещасного випадку, що стався на території ПАТ «Івано-Франківськцемент» зі зварювальником ОСОБА_1 та встановлено, що ОСОБА_1 на момент настання нещасного випадку допущений до виконання робіт посадовими особами ТзОВ «Стальконструкція ІФ» без належного оформлення трудових відносин, відповідного навчання та інструктажів з питань охорони праці, роботи проводились за відсутності проектної документації на будівництво виробничого об`єкта, відповідно працівникам не був доведений технологічний процес виконання цих робіт, що стало основною причиною нещасного випадку.

Відповідно до підпункту 1 пункту 15 Порядку №1232 даний нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом, та, як наслідок, складено Акт спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та Акт за формою Н-1 про нещасний випадок, що пов`язаний з виробництвом, які затверджені начальником Управління Держпраці 30.06.2017 (а.с. 76-83).

Дані акти позивач оскаржив до Івано-Франківського міського суду, проте рішенням Івано-Франківського міського суду від 20.01.2020, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28.07.2020 по справі №344/15832/17, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція ІФ» до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , про скасування Акту форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом та Акту форми Н-5 проведення спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 17.07.2016 – відмовлено.

В свою чергу, члени сім`ї потерпілого звернулися до Вінницького міського суду Вінницької області з позовною заявою про встановлення факту перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із позивачем. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 у справі №127/15498/19, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18.12.2019, встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із ТзОВ «Стальконструкція ІФ» з 14.07.2016 по 18.07.2016 на посаді монтажника.

Листами від 11.02.2020 за №17-09/15-10/1155 (а.с. 107) та від 14.02.2020 за №17-09/15-10/1304 (а.с. 108) Управління Держпраці звернулося до Вінницького міського суду Вінницької області з проханням виготовлення та надіслання на адресу Управління Держпраці копії рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 та копії постанови Вінницького апеляційного суду від 18.12.2019 у справі №127/15498/19.

У зв`язку із надходженням до відповідача 24.02.2020 вищевказаного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 у справі №127/15498/19, з метою дотримання вимог частини 8 статті 265 КЗпП України та абзацу 2 пункту 2 Порядку №509, на підставі вказаного рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019, начальником Управління Держпраці винесено оскаржену постанову про накладення штрафу від 12.03.2020 за №РС/127/15498/19/ТД-ФС на ТзОВ «Стальконструкція-ІФ» за порушення законодавства про працю в розмірі 47 230,00 грн. (а.с. 5).

Вважаючи протиправною вищевказану постанову №РС/127/15498/19/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 47 230,00 грн., позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду, в якому просив її скасувати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

При розгляді та вирішенні даної адміністративної справи суд застосовує приписи законів, а також підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: Конституції України від 28.06.1996 за №254к/96-ВР, Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 за №2747-IV, Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 за №322-VIII (далі – КЗпП України), Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 за №509 (далі – Порядок №509) та ін.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Главою XVIII КЗпП України врегульовано здійснення нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю. Так, статтею 259 цього Кодексу передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 за №84 затверджено Положення про Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі – Положення), відповідно до пункту 1 якого Управління Держпраці в Івано-Франківській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Підпунктом 6 пункту 4 Положення визначено, що Управління Держпраці здійснює державний нагляд за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення виконавчими органами міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та центральними органами виконавчої влади.

Згідно підпункту 13 пункту 4 Положення, Управління Держпраці здійснює контроль за своєчасністю та об`єктивністю розслідування нещасних випадків на виробництві, їх документальним оформленням і веденням обліку, виконанням заходів з усунення причин нещасних випадків;

Крім того, підпунктом 27 пункту 4 Положення про Службу передбачено, що Управління Держпраці проводить розслідування та веде облік аварій і нещасних випадків, які підлягають спеціальному розслідуванню, аналізує їх причини, готує пропозиції щодо запобігання таким аваріям і випадкам.

Відповідно до підпункту 50 пункту 4 Положення про Управління визначено, що Управління Держпраці накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Управління Держпраці.

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», посадові особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також фізичні особи-підприємці, винні у порушенні законодавства про зайнятість населення, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Аналогічні положення також відображені у статті 265 КЗпП України, згідно частини 1 якої посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Положеннями абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Згідно частини 8 статті 265 КЗпП України, штрафи, зазначені в абзаці 2 частини 2 цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до приписів пункту 2 Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі – уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі, зокрема, рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.

Як уже судом встановлено, оскаржена постанови №РС/127/15498/19/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 47 230,00 грн. винесена відповідачем на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 у справі №127/15498/19 у зв`язку із тим, що позивач порушив вимоги статей 21, 24 КЗпП України.

Так, відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

За правилами статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника у процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Суд встановив, що Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 у справі №127/15498/19, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 18.12.2019, встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із ТзОВ «Стальконструкція ІФ» з 14.07.2016 по 18.07.2016 на посаді монтажника.

При цьому, Актом спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та Актом за формою Н-1 про нещасний випадок, що пов`язаний з виробництвом, які затверджені начальником Управління Держпраці 30.06.2017, встановлено, що ОСОБА_1 на момент настання нещасного випадку допущений до виконання робіт посадовими особами ТзОВ «Стальконструкція ІФ» без належного оформлення трудових відносин, відповідного навчання та інструктажів з питань охорони праці, роботи проводились за відсутності проектної документації на будівництво виробничого об`єкта, відповідно працівникам не був доведений технологічний процес виконання цих робіт, що стало основною причиною нещасного випадку.

Як уже вищевказано, рішенням Івано-Франківського міського суду від 20.01.2020, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28.07.2020 по справі №344/15832/17 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція ІФ» про скасування Акту форми Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом та Акту форми Н-5 проведення спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 17.07.2016 – відмовлено.

Згідно частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що Акт спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 та Акт за формою Н-1 про нещасний випадок, що пов`язаний з виробництвом, які затверджені начальником Управління Держпраці 30.06.2017 є чинними, які підтверджують порушення позивачем вимог статей 21, 24 КЗпП України, що тягне за собою накладення штрафу відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Щодо строків застосування санкції до позивача, суд погоджується із відповідачем, що в даному випадку має місце фінансова санкція.

Так, згідно частини 9 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», штрафи, накладення яких передбачено цією статтею, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Аналогічне правило прописано і в статті 265 КЗпП України, згідно частини 3 якої штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 114 Податкового кодексу України, граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань (1095 днів або три роки).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 року, залишеним в силі постановою Вінницького апеляційного суду від 18.12.2019 року у справі №127/15498/19 встановлено факт перебування ОСОБА_1 з ТОВ «Стальконструкція-ІФ» у трудових відносинах з 14.07.2016 року по 18.07.2016 року на посаді монтажника.

Оскільки в частині 2 статті 265 КЗпП України міститься пряма вказівка закону про момент виявлення порушення, то відповідно граничний строк для накладення фінансової санкції в даному випадку варто відраховувати з моменту, коли рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 набрало законної сили, а саме з 18.12.2019 згідно з постановою Вінницького апеляційного суду по справі №127/15498/19.

Щодо посилань позивача на роз`яснення Мінсоцполітики у листі від 05.01.2018 за №8/0/22-18/134, суд звертає увагу, що суд такі вважає безпідставними, оскільки роз`яснення Мінсоцполітики не є нормативно-правовим актом, який підлягає до обов`язкового застосування, а є інформацією рекомендаційного характеру.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем правомірно застосовано до позивача відповідальність за порушення законодавства про працю, встановлену абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Посилання позивача на те, що в оскарженій постанові в даті винесення вказано 12.03.2019, що передує даті постановленого рішення Вінницького міського суду від 01.10.2019, на підставі якого вона прийнята, суд вважає безпідставними, оскільки вважає вказане опискою, яка не спростовує факт вчинення позивачем порушення законодавства про працю.

Крім того, як слідує із листів Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 11.02.2020 за №17-09/15-10/1155 та від 14.02.2020 за №17-09/15-10/1304 (а.с. 107-108), відповідач звертався до Вінницького міського суду Вінницької області з проханням про виготовлення та надіслання на адресу Управління Держпраці копії рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 та копії постанови Вінницького апеляційного суду від 18.12.2019 у справі №127/15498/19, оскільки про останні не було відомо, так як відповідач не був учасником справи №127/15498/19.

Копія рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2019 виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду 18.02.2020 (а.с. 99) та отримано відповідачем 24.02.2020.

З урахуванням наведеного суд констатує, що відповідач фізично не міг спірну постанову №РС/127/15498/19/ТД-ФС винести 12.03.2019, оскільки в ній є посилання на підставу її винесення – рішення Вінницького міського суду від 01.10.2019, яке відповідачем отримано тільки 24.02.2020. Вказане додатково підтверджує, що дата « 12.03.2019» в даті винесення спірної постанови №РС/127/15498/19/ТД-ФС є опискою, яка не спростовує факт вчинення позивачем порушення законодавства про працю.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України,в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на сукупність встановлених обставин, суд вважає, що відповідачем надані суду належні докази правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства про працю, та, як наслідок, постанова №РС/127/15498/19/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 47 230,00 грн. відповідає вимогам чинного законодавства та прийнята відповідачем правомірно.

За таких обставин, адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція ІФ» не підлягає до задоволення.

Враховуючи вимоги статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Стальконструкція ІФ» (вул. Симоненка, 45, офіс 89, с. Вовчинець, м. Івано-Франківьск, 76006, код ЄДРПОУ 34084654) до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 67, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39784625) про визнання протиправною та скасування постанови №РС/127/15498/19/ТД-ФС – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.

Рішення складене в повному обсязі 30 квітня 2021 р.