Рішення № 96671507, 30.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2021 р. Справа№200/3099/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 37755477, місцезнаходження: Донецька область, м. Добропілля, вулиця Незалежності, 28а) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії., у якій просить:

визнати протиправною бездіяльність Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 .

зобов`язати Добропільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.03.2016 року та виплатити заборгованість з пенсії.

допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позову зазначив, що вона є пенсіонером, який перебуває на обліку в Добропільському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, як отримувач пенсії за віком. Однак виплату йому пенсії припинено без законних для цього підстав. Таким чином, орган Пенсійного фонду безпідставно не виплачує йому пенсію та на теперішній час продовжує порушувати його право на пенсію.

У зв`язку з тим, що позовна заява була подана без дотримання вимог статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року позовна заява була залишена без руху.

Зазначеною ухвалою позивачу був встановлений строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору в належному розмірі або доказів на підтвердження скрутного матеріального становища позивача, а саме: довідки про доходи з Держаної податкової служби за 2020 рік.

Позивач виконав вимоги ухвали, тим самим усунувши недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 30 березня 2021 року було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 29 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

12 лютого 2021 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволені позовних вимог. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що 02.11.2015 року ОСОБА_1 звернулася до Добропільського об`єднаного управління ПФУ Донецької області із заявою про запит пенсійної справи з управління ПФУ в Покровському районі Дніпропетровської області.

Розпорядженням 23238 від 19.11.2015 року ОСОБА_1 було взято на облік з 01.02.2015 року. Розпорядженням від 02.03.2016 року виплату пенсії було припинено згідно з обміном інформацією з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи, щодо контролю осіб, які відсутні на підконтрольній території понад 60 днів.

Виплату пенсії проведено управлінням по 01.03.2016 року.

За поновленням виплати пенсії з 01.03.2016 року ОСОБА_1 до управління особисто не зверталась, тому пенсія не нараховувалась. На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши подані позивачем документи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Кіровським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 24.05.2002 року, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач – Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 37755477) є суб`єктом владних повноважень, основним завданням якого згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Позивач перебуває на обліку в Добропільському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, як отримувач пенсії за віком з 01.02.2015 року.

Згідно листа відповідача від 17.03.2021 року №131-149/К-02/8-0573/21, з 01.03.2016 року виплату пенсії ОСОБА_1 було тимчасово призупинено згідно списків, отриманих в порядку обміну інформації із зазначеними службами до з`ясування місця фактичного проживання.

Судом не встановлено прийняття органами ПФУ рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність бездіяльності відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачеві з підстав, які не передбачені ч.1 ст. 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (№ Пз/9901/20/18), яке набрало законної сили 04.09.2018 року.

Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.

Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

Згідно ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з пунктом 1 Постанови КМУ “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом № 1058-IV, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Статтею 49 Закону № 1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що управління Пенсійного фонду має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.

Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена відповідачем на підставі інформації Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які відсутні на підконтрольній території.

Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.

Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

Більш того, згідно частини 2 статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про незалежність судової влади” № 8 від 13 червня 2007 року зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”, ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем “Молдавської Республіки Придністров`я”. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах “Пічкур проти України”, “Ілашку та інші проти Молдови та Росії” як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

Згідно положень ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З метою повного захисту порушеного права позивача, суд прийшов до висновку, що підлягає визнанню протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з 01.03.2016 року, а порушені права - захисту шляхом зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.03.2016 року зі сплатою заборгованості по ній.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Окрім того, позивач у позовних вимогах просив суд допустити рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць. Вирішуючи питання щодо можливості звернення рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає наступне.

Нормами ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Метою допущення часткового виконання судового рішення до набрання законної сили таким рішенням у повному обсязі є забезпечення позивача коштами, що необхідні для його життєдіяльності у найближчий час, до початку надходження регулярних платежів. Предметом спору у даній справі є не поточні пенсійні виплати, а заборгованість, що виникла перед позивачем раніше. Тому допущення рішення до негайного виконання у даному випадку не відповідає меті даного процесуального інституту.

Крім того, таке допущення передбачене статтею 371 КАС України для рішень у справах, у яких предметом спору є стягнення певної суми, а не зобов`язання вчинити певні дії, як у даній справі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тож, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 908 гривень підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) до Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 37755477, місцезнаходження: Донецька область, м. Добропілля, вулиця Незалежності, 28а) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Добропільське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 37755477, місцезнаходження: Донецька область, м. Добропілля, вулиця Незалежності, 28а) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату пенсії з 01.03.2016 року зі сплатою заборгованості по ній.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ: 37755477, місцезнаходження: Донецька область, м. Добропілля, вулиця Незалежності, 28а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею головуючим 30 квітня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.В. Хохленков