Рішення № 96671496, 30.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2021 р. Справа№200/1737/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

16.02.2021 ОСОБА_1 , позивач, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни (далі – відповідач-1) з вимогами про:

- визнання протиправною бездіяльності Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що виявилася у відмові в наданні ОСОБА_1 публічної інформації про особу, якій надано для проживання службове житло – двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , із зазначенням в інформації посади, яку займає особа, прізвище, ім`я, по-батькові, дати, з якої особі надано службове житло для проживання, найменування документів, на підставі яких було надано для проживання службове житло, відповідно до його запиту на отримання публічної інформації №26/10-08 від 26.10.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 26.10.2020 за №ПІ-Т-3928;

- зобов`язання повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації №26/10-08 від 26.10.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 26.10.2020 за №ПІ-Т-3928, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.02.2021 залишено позов без руху, встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви.

18.03.2021 з метою виконання попередньої ухвали позивачем надано заяву.

Ухвалою суду від 19.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без виклику сторін, встановлено строк для надання заяв по суті, витребувано визначені судом докази.

31.03.2021 відповідачем подано заяви з процесуальних питань.

09.04.2021 відповідачем-1 подано відзив. Разом з відзивом відповідачем-1 подано клопотання про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

12.04.2021 судом відмовлено в задоволенні заяви відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.04.2021 залучено Міністерство юстиції України в якості співвідповідача (Далі – відповідач-2), вирішено розгляд адміністративної справи №200/1737/21-а здійснювати спочатку, встановлено строк для надання заяв по суті.

29.04.2021 до суду надійшов відзив на позов відповідача-2.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію (пункт 1 частини першої вказаної статті).

В порядку частини другої статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що сторонами подано заяви по суті, передбачені положеннями статті 263 КАС України, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він 26.10.2020 звернувся до Міністерства юстиції України із запитом на отримання публічної інформації, у якому просив надати інформацію про особу, якій надано для проживання службове житло – двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , із зазначенням в інформації посади, яку займає особа, прізвище, ім`я, по-батькові, дати, з якої особі надано службове житло для проживання, найменування документів на підставі, яких надано для проживання службове житло. Вказаний запит зареєстрований Міністерством юстиції України 26.10.2020. Однак, 29.10.2020 на електронну адресу позивача надійшла відповідь за підписом Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, якою повідомлено про неможливість надання запитуваної інформації. Разом із цим листом-відповіддю будь-яких документів надано не було. Позивач вважає, що підстави для відмови в задоволенні його запиту про надання публічної інформації відсутні.

Представником відповідачів до суду надано відзиви на позовну заяву, в яких зазначено про безпідставність викладених в ній доводів. Відповідачі вказують, що лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її в таємниці. Посилаючись на приписи законодавства України та позицію, викладену у рішеннях Конституційного Суду України та Верховного Суду, вважають, що запитувана інформація мала конфіденційний характер. Вказують, що відповідач-1 не є суб`єктом відносин у сфері доступу до публічної інформації, а отже позовні вимоги до цього відповідача не мають правових підстав. Вважають, що позивачем не надано доказів порушення його прав та законних інтересів, які б підлягали судовому захисту, оскільки на його запит було надано обґрунтовану відповідь.

Крім того, представник відповідачів звертає увагу суду, що в подальшому листом Міністерства юстиції України № 549/15,1/21 від 10.03.2021 за підписом В.о. Державного секретаря Міністества Л.Кравченко надано роз`яснення про неможливість розкриття посад осіб, яким надано службове житло, та інформацію про дати та документи, на підставі яких надано для проживання службове житло, зокрема, за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , 26.10.2020 звернувся до Міністерства юстиції України із запитом на отримання публічної інформації №26/10-08, у якому просив надати інформацію про особу, якій надано для проживання службове житло – двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , із зазначенням в інформації посади, яку займає особа, прізвище, ім`я, по-батькові, дати, з якої особі надано службове житло для проживання, найменування документів, на підставі яких надано для проживання службове житло.

Запит на публічну інформацію зареєстровано Міністерством юстиції України 26.10.2020 за №ПІ-Т-3928.

Листом від 28.10.2020, направленим Міністерством юстиції України за підписом Державного секретаря О. Богачової на електронну адресу позивача, позивача повідомлено, що, зокрема, квартира АДРЕСА_1 , надана працівнику Міністерства юстиції України. Також у вказаному листі зазначено, що відносно питань, пов`язаних з інформацією про працівників Міністерства юстиції України та їх родини, зокрема, місця проживання, згідно з Законом України «Про захист персональних даних» у разі зміни визначеної мети обробки персональних даних на нову мету, яка є несумісною з попередньою, для подальшої обробки даних володілець персональних даних повинен отримати згоду суб`єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено Законом. Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Враховуючи наведене, у вказаному запиті зазначено про неможливість надання запитуваної інформації.

В подальшому листом Міністерства юстиції України № 549/15,1/21 від 10.03.2021 за підписом В.о. Державного секретаря Міністества Л.Кравченко надано роз`яснення про неможливість розкриття посад осіб, яким надано службове житло, та інформацію про дати та документи, на підставі яких надано для проживання службове житло, зокрема, за адресою: квартира АДРЕСА_1 .

Не погодившись з результатом розгляду запиту на публічну інформацію, позивач оскаржив дії відповідачів до суду.

Згідно з статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (далі – Закон України «Про інформацію») інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VІ (далі – Закон №2939-VІ), відповідно до статті 1 якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні, про що зазначено в частині першій статті 19 Закону №2939-VІ. Крім того, даною статтею визначено порядок оформлення запитів на інформацію.

Так, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга вказаної статті). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя вказаної статті) та має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис

і дату за умови подання запиту в письмовій формі (частина п`ята).

В порядку пункту 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VІ доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність і об`єктивність наданої інформації та оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VІ).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №2939-VІ інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною другою статті 6 цього Закону визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Пунктом 2 частини першої статті 15 Закону №2939-VІ передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньо-організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Згідно з частиною третьою статті 10 Закону №2939-VІ розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Відповідно до частин першої-другої та четвертої статті 20 Закону №2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Вичерпний перелік випадків, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту про надання інформації, визначено правилами частини першої статті 22 Закону №2939-VІ. Такими випадками є:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього закону.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 22 Закону №2939-VІ відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що публічна інформація як вид інформації виокремлена з-поміж інших за такими ознаками: вона має бути відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях; вона отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; вона перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Відсутність якоїсь із цих ознак має означати, що така інформація не є публічною. При цьому означення «публічна» не звужено повною відкритістю, доступністю інформації. Створені в процесі діяльності суб`єкта владних повноважень документи можуть містити як відкриту інформацію, так і інформацію з обмеженим доступом, яка, однак, не втрачає у зв`язку із цим ознаки публічної. Обов`язок розпорядника інформації надати на запит інформацію, яка є в його володінні, презюмується.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлених шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого частиною другою статті 6 Закону №2939-VI.

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №9901/510/18, від 30.01.2020 у справі №806/1959/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №9901/249/19.

Суд зауважує, що наданий відповідачем лист від 28.10.2020 взагалі не містить жодного обґрунтування підстави для відмови у наданні запитуваної інформації позивачу, передбаченої положеннями Закону №2939-VI, адже в ньому наведено лише цитування загальних положень Закону України «Про захист персональних даних».

Проаналізувавши наведені в цьому листі посилання відповідача-2 на приписи Закону України «Про захист персональних даних», суд дійшов висновку, що фактично підставою для відмови у наданні запитуваної позивачем інформації стало те, що запитувана позивачем інформація, на думку відповідача, містить певні персональні дані та є конфіденційною.

Проте суд вважає таку підставу для відмови у наданні запитуваної інформації протиправною та такою, що не узгоджується з нормами чинного законодавства з урахуванням наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року №2297-VI (далі – Закон №2297-VI) цей Закон регулює правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних. Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

У статті 2 цього Закону наведено визначення поняття «персональні дані», відповідно до якого це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Частиною другою статті 5 Закону №2297-VI визначено, що персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Водночас, абзацом другим частини третьої цієї статті визначено, що не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Згідно з частинами першою та другою статті 21 Закону України «Про інформацію», інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону України «Про інформацію»). Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30.10.1997 № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.

Отже, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що не підлягає обмеженню в наданні за запитами про публічну інформацію інформація про прізвища, ім`я, по батькові фізичних осіб, умови отримання від органів державної влади і органів місцевого самоврядування у користування або у власність державного або комунального майна, земельних ділянок, коштів, копії відповідних правових актів й договорів, які містять вказану інформацію. Якщо у договорі купівлі-продажу, правовому акті органу влади міститься інша інформація, яка має ознаки конфіденційної, то при наданні копій вказаних документів вона підлягає вилученню у спосіб, який унеможливлює її з`ясування.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 Закону № 2939-VІ не може бути обмежено доступ не лише до прізвищ, імен, по-батькові фізичних осіб та найменувань юридичних осіб, які отримали у власність чи користування комунальне майно, а й до копій відповідних документів та посад посадових осіб. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Наведений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №806/1726/16.

З поданого до відповідача запиту на отримання публічної інформації вбачається, що запитувана позивачем інформація не є в розумінні наведених правових норм конфіденційною, адже ОСОБА_1 запитувалась інформація саме про службову особу відповідача-2, якій надано для проживання службове житло – двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , із зазначенням в інформації посади такої особи, її прізвища, ім`я та по-батькові, дати, з якої цій особі надано службове житло та найменування документів, на підставі яких такій особі надано для проживання службове житло.

Крім того, суд зазначає, що в межах розгляду даної справи судом не досліджується питання чи є Міністерство юстиції України розпорядником запитуваної інформації, оскільки саме вказаний орган 28.10.2020 надав відповідь на запит позивача про надання публічної інформації без жодних зазначень, що така інформації відсутня у його розпорядженні та повідомлення про належного розпорядника інформації або про його відсутність.

Отже, суд вважає, що відповідачами при розгляді запиту на публічну інформацію та наданні відповіді позивачу від 28.10.2020 не враховано вимоги наведеного законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Також суд звертає увагу на порушення відповідачами вимог законодавства в частині не зазначення у наданій відмові в задоволенні запиту на інформацію мотивованої підстави для відмови та порядку оскарження відмови.

Враховуючи відсутність зазначення Міністерством юстиції України жодного обґрунтування підстави для відмови у наданні запитуваної інформації позивачу, що свідчить про те, що відповідачами не було здійснено належного розгляду запита позивача про надання інформації від 26.10.2020 по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Водночас, обираючи спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача, враховуючи положення статті 13 № 2939-VІ , суд враховує, що запит про надання інформації позивачем направлено саме до Міністерства юстиції України, а отже вважає за необхідне зобов`язати саме Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації №26/10-08 від 26.10.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 26.10.2020 за №ПІ-Т-3928, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В той же час, суд зазначає, що обираючи відповідачем у справі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачову Олену Віталіївну, позивачем не порушено вимог КАС України, адже суб`єктом владних повноважень може виступати як орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, так і їх посадові чи службові особа, а також інші суб`єкти при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Вказаного висновку суд дійшов, враховуючи практику Європейського суду з прав людини,зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29)

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 N 3477-IV, суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача постановити окрему ухвалу, яку направити до відповідача, Міністерства юстиції України, для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону для усунення вказаних порушень.

Суд зазначає, що відповідно до норм статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

В межах спірних правовідносин суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.

Щодо витання звернення до негайного виконання рішення у даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів частини першої статті 372 КАС України негайно виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Таким чином, рішення суду у цій справі підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає.

В порядку частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Матеріалами справи підтверджено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено суму судового збору в розмірі 908,00 гривень, відповідно до квитанції №42618 від 11.02.2021.

Враховуючи викладене, судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача-2 на користь позивача становить 908,00 грн.

Керуючись статтями 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни (місце знаходження: вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001), Міністерства юстиції України (місце знаходження: вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що виявилася у відмові в наданні ОСОБА_1 публічної інформації про особу, якій надано для проживання службове житло – двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , із зазначенням в інформації посади, яку займає особа, прізвище, ім`я, по-батькові, дати, з якої особі надано службове житло для проживання, найменування документів, на підставі яких було надано для проживання службове житло, відповідно до його запиту на отримання публічної інформації №26/10-08 від 26.10.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 26.10.2020 за №ПІ-Т-3928.

Зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації №26/10-08 від 26.10.2020, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 26.10.2020 за №ПІ-Т-3928, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 30.04.2021.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна