Рішення № 96671493, 30.04.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2021 р. Справа№200/1158/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., за участю секретаря судового засідання Кульматицького Я.В., представника позивача – Усенка В.Ж. (довіреність №248/12-20 від 21.12.2020 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН №5308 від 26.12.2018 року), відповідача – не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мельниченка Олега Володимировича про визнання нечинною та такою, що не підлягає виконанню, постанови державного виконавця, -

В С Т А Н О В И В:

01 лютого 2021 року Приватне акціонерне товариство «Концерн Стирол» (далі за текстом – ПрАТ «Концерн Стирол», позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мельниченка Олега Володимировича (надалі – Приватний виконавець, відповідач), про визнання нечинною та такою, що не підлягає виконанню, починаючи з 20 травня 2020 року, постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мельниченка Олега Володимировича від 13.06.2019 року про стягнення основної винагороди виконавця в сумі 146 775,04 грн., прийняту ним в межах виконавчого провадження № 59355326 (в подальшому – Спірна постанова від 13.06.2019 року).

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача його обов`язок із сплати відповідачу основної винагороди за постановою ВП №59355326 від 13.06.2019 року є відсутнім у зв`язку з його припиненням відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі постанови відповідача ВП №59355326 від 19.05.2020 року про повернення виконавчого документу стягувачу, тому саме з 20.05.2020 року відповідач повинен був винести нову постанову про стягнення основної винагороди, а спірна постанова повинна втратити чинність. Крім того, в межах виконавчого провадження №59355326 відповідачем на користь стягувача не було стягнуто жодних сум за поданим ним виконавчим документом, тому спірну постанову позивач вважає нечинною та такою, що не підлягає виконанню, починаючи з 20 травня 2020 року.

04 лютого 2021 року до суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2021 року відмовлено у відкритті провадження за позовом Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мельниченка Олега Володимировича про визнання нечинною та такою, що не підлягає виконанню, постанови державного виконавця.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2021 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» задоволено, ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2021 року скасовано, справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.03.2021 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» залишено без руху, позивачу було надано десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали усунути недоліки поданого адміністративного позову шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.04.2021 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі з проведенням судового засідання та повідомленням сторін.

29 квітня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідачем вчинено всі необхідні дії на виконання наказу №905/2150/18 виданого 19.04.2019 року Господарським судом Донецької області, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Також, відповідач вказує на пропущення позивачем строку звернення до суду та сам стверджує, що про існування виконавчого провадження №59355326 він дізнався з 08.04.2020 року, а 13.04.2020 року позивач звернувся зі скаргою до Господарського суду Донецької області, в доповненнях до якої заявлено про визнання незаконними постанов приватного виконавця, прийнятих в межах відкритого виконавчого провадження №59355326, тобто всіх постанов, зазначена скарга залишена судом без розгляду. При цьому, стягнення основної винагороди є безумовною дією, що передбачена законом, яку здійснює приватний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від вчинених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення боржником до відкриття виконавчого провадження. Крім того, визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню можливе лише за умови, якщо його було видано судом, у всіх інших випадках передбачено процедуру оскарження в порядку КАС України. Враховуючи викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, з підстав викладених у позові.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою відповідача від 13.06.2019 року було відкрито виконавче провадження №59355326 щодо примусового виконання наказу №905/2150/18 виданого 19.04.2019 року Господарським судом Донецької області про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Концерн стирол» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагоноремонтна транспортна компанія «Холд» заборгованість в сумі 1446059,54 грн., судовий збір в сумі 21690,89 грн. (т. 1 а.с. 30).

13.06.2019 року у межах наведеного виконавчого провадження відповідачем була прийнята постанова про стягнення з боржника основної винагороди, якою стягнуто з позивача основну винагороду у сумі 146775,04 грн. (т. 1 а.с. 37-38).

19.05.2020 року у межах наведеного виконавчого провадження відповідачем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа (т. 1 а.с. 50-51).

Листом від 21.05.2020 року №390 відповідач звернувся до позивача з вимогою сплатити основну винагороду приватного виконавця у розмірі 146775, 04 грн. (т. 1 а.с. 64-65).

09.06.2020 року позивачем у добровільному порядку було сплачено суму боргу за наказом №905/2150/18 виданого 19.04.2019 року Господарським судом Донецької області на користь стягувача, що підтверджується платіжним дорученням №86914 від 09.06.2020 року на суму 1906258,04 грн., з яких, як стверджує позивач, 1446059,54 грн. є сумою боргу за рішенням Господарського суду Донецької області від 19.03.2019 №905/2150/18 (т. 1 а.с. 132 звор. бік).

Вважаючи постанову відповідача від 13.06.2019 про стягнення основної винагороди приватного виконавця, прийнятою у виконавчому провадженні №59355326 нечинною та такою, що не підлягає виконанню починаючи з 20.05.2020 року, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з такого.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII.

Статтею 1 Закону України від 02 лютого 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 Закону №1404 передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 42 Закону №1404 передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1404-VIII основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1403-VIII (далі Закон №1403) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону №1403 винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону №1403 приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання статті 31 Закону №1403 постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок № 643).

Відповідно до пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

На підставі ст. 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Разом з цим, відповідно до частин 1, 2 та 3 ст. 374 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Таким чином, визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, відбувається у порядку ст. 374 КАС України, та за наявності таких умов:

- звернення боржника або стягувача,

- виконавчий документ повинен бути виданий судом,

- якщо виконавчий документ видано помилково, відсутній обов`язок боржника у зв`язку із припиненням, добровільним виконанням та з інших причин.

А отже, приймаючи до уваги, що позивач просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий документ – постанову виконавця, а не виконавчий документ, виданий судом, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову, оскільки за нормами діючого законодавства відсутня можливість визнати виконавчий документ, виданий іншим органом, таким, що не підлягає виконанню.

Додатково до наведеного суд також вважає за необхідне відмітити наступне.

Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушеного права у адміністративних правовідносинах, зокрема: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з цим, повноваження суду при вирішенні справи визначені ст.245 КАС України. Зокрема, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

З аналізу вказаних правових норм суд приходить до висновку, що за спірних правовідносин позивачем обрано не належний спосіб захисту права – визнання Спірної постанови приватного виконавця такою, що не підлягає виконанню.

Разом з цим, за таких обставин суд не може вийти за межі позовних вимог та у порядку п. 2 ст. 9 КАС України та змінити обраний позивачем спосіб захисту права з визнання Спірної постанови нечинною та такою, що не підлягає виконанню, на скасування Спірної постанови, оскільки:

1) спірна постанова прийнята 13.06.2019 року і позивачем пропущений 10-ти денний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 287 КАС України.

При цьому, ухвалою суду від 26.03.2021 року позов був залишений без руху з підстав пропуску строку звернення, на що позивач письмовими поясненнями від 14.04.2021 року № 40/04-21 повідомив суду, що питання оскарження дій приватного виконавця стосовно правомірності Спірної постанови, так само, як і питання про її скасування, як протиправної, не є предметом спору у даній справі. Наведені обставини позивач також не спростовував під час судового засідання.

А отже, за таких обставин при зміні судом обраного позивачем способу захисту права судом будуть порушені строки позовної давності, застосування яких має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»);

2) у позові та під час розгляду справи позивач наполягав саме на такому способі захисту права – визнання нечинною та такою, що не підлягає виконанню Спірної постанови виконавця, і зміна предмету позову за таких обставин з боку суду буде порушенням принципу диспозитивності;

3) позивач вже звертався до суду зі скаргою на дії відповідача до господарського суду Донецької області, предметом якої в тому числі було прохання - визнання незаконними постанов приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мельниченко Олега Володимировича, прийнятих в межах відкритого виконавчого провадження ВП №59355326. Ухвалою вказаного суду від 11.06.2020 року у справі № 905/2150/18 скарга залишена без розгляду за заявою ПрАТ «Концерн Стирол».

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надані.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності та враховуючи принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У відповідності до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Концерн Стирол» до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мельниченка Олега Володимировича про визнання нечинною та такою, що не підлягає виконанню, починаючи з 20 травня 2020 року, постанови державного виконавця – відмовити повністю.

Судове рішення складено і підписано 30 квітня 2021 року.

Рішення суду набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.М. Чучко