Рішення № 96671244, 30.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 року Справа № 160/16765/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Серьогіної О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чечелівського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 про визнання протиправною та скасування постанови від 13.02.2019 року ВП №21366621, -

ВСТАНОВИВ:

15.12.2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стрижак Євгеній Юрійович звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Чечелівського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 13.02.2019 року ВП №21366621, винесену державним виконавцем Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Козлицькою Ольгою Миколаївною, відповідно до якої на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості по аліментам, що становить 44 401,26 грн.

Також просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на протиправність оскаржуваних постанов з наступних підстав. Державний виконавець застосовує ст.71 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, накладення на боржника штрафу у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів. 28.08.2018 року набрав чинності Закон України від 03.07.2018 року №2475-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання». До 28.08.2018 року стаття 71 Закону України «Про виконавче провадження» за несплату аліментів не передбачала такого виду відповідальності, як накладення штрафу у відсотковому розмірі від суми заборгованості у залежності від розміру заборгованості, яка перевищує суму відповідних платежів за рік, два та три роки. Таким чином, новий нормативно-правовий акт (Закон № №2475-VІІІ) змінює закріплені у попередніх нормах (ст. 71 Закону в редакції до 28.08.2018 року) правила поведінки, тобто попередній та новий нормативно-правові акти не однаково визначають зміст прав та обов`язків суб`єктів відносин. Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на подання позовної заяви останнього до Чечелівського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання протиправної та скасування постанови про накладення штрафу від 13.02.2019 р. ВП №21366621 відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Чечелівського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання протиправної та скасування постанови про накладення штрафу від 13.02.2019 року ВП №21366621 залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Чечелівського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про визнання протиправної та скасування постанови про накладення штрафу від 13.02.2019 р. ВП №21366621 повернуто позивачеві.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду позивач звернувся із апеляційною скаргою.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.03.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 року по справі №160/16765/20 - скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду В.І. Черниша від 09.04.2021 року за №164 д щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи у зв`язку із перебуванням судді Жукової Є.О. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №160/16765/20.

09.04.2021 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа №160/16765/20 передана судді ОСОБА_4 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків.

16.04.2021 року позивачем були усунені недоліки зазначені в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.04.2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на 30.04.2021 року та залучено до участі у справі № 160/16765/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 . Вказаною ухвалою також зобов`язано Чечелівський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) в строк до 28 квітня 2021 року надати до суду засвідченні належним чином копії матеріалів виконавчого провадження ВП №21366621.

Витребувані докази у встановлений судом строк відповідач до суду не надав та правом на надання відзиву на позов не скористався.

Від третьої особи письмових пояснень щодо позовних вимог не на адресу суду не надходило.

Згідно з ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Дослідивши подані сторонами документи суд встановив наступне.

Чечелівським відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно- Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) здійснюється примусове виконання на підставі виконавчого листа №2-2538 виданого 30.06.2010 року Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Державним виконавцем ОСОБА_5 13.02.2019 року було винесено постанову про накладення штрафу ВП №21366621, відповідно до якої на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості по аліментам, що становить 44401,26 грн.

Позивач, не погодившись із постановою про накладення штрафу, звернувся до суду із даним позовом за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про накладення штрафу.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

28 серпня 2018 року набрав чинності Закон України від 03 липня 2018 року №2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання».

Вказаним Законом статтю 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено частиною чотирнадцятою, такого змісту: «За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу».

При цьому, до 28 серпня 2018 року Законом України «Про виконавче провадження», у тому числі, статтею 71 не передбачено такого виду відповідальності за несплату аліментів, як накладення штрафу у відсотковому розмірі від суми заборгованості в залежності від розміру заборгованості, яка перевищує суму відповідних платежів за рік, два та три роки.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Відповідно до пункту другого рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (щодо зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неправомірність застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку із наявністю у боржника заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, державний виконавець виніс оскаржувану постанову про накладення штрафу у розмірі 44401,26 грн., в якій вказано, що сума заборгованості станом на 01 лютого 2019 року складає 88802,52 грн.

Однак, суд зауважує, що оскільки заборгованість позивача щодо сплати аліментів стягувача утворилась за 36 місяців до 01 лютого 2019 року, а відповідальність у формі штрафу за несплату аліментів, яка передбачена частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», введена в дію з 28 серпня 2018 року, позивач не міг передбачити настання відповідальності, у зв`язку з несвоєчасністю такої сплати.

Оскільки відповідальність у формі штрафу за несплату аліментів, яка передбачена частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», введена в дію з 28 серпня 2018 року, то з цього моменту і виникає право відповідача застосовувати відповідну норму та обчислення заборгованості боржника в такому випадку починається з 28.08.2018 року.

Наведені обставини, виключають можливість для застосування вказаної правової норми під час прийняття оскаржуваної постанови.

Правову позицію аналогічного змісту, викладено Верховним Судом в ухвалах від 22 липня 2019 року у справі №620/655/19 та від 01 серпня 2019 року у справі №440/1253/19.

Судом з довідок-розрахунків відповідача та зі спірної постанови встановлено, що заборгованість позивача, зі сплати аліментів визначена відповідачем за період з 01 лютого 2016 року по 01 лютого 2019 року.

Таким чином, заборгованість позивача зі сплати аліментів за період з 28.08.2018 року, тобто з дати після уведення відповідальності по 13.02.2019 року (дата винесення постанови про накладення штрафу) не складає періоду більше трьох років, що не дає підстав для відповідача накладати на позивача відповідний штраф згідно з абзацом 3 частини 14 статті 71 Закону № 1404-VIII у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів.

Оскільки відповідачем при винесенні постанови про накладення штрафу від 13.02.2019 року порушено вимоги Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року № 1404-VIII, то суд погоджується із твердженнями позивача щодо протиправності цієї постанови із наведених вище підстав, оскільки вона є необґрунтованою і не відповідає встановленим вимогам законодавства, тому постанова від 13.02.2019 року про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що приймаючи постанову про накладення штрафу відповідач діяв всупереч вимогам чинного законодавства України, отже не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України та порушив права позивача, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо відшкодування судових витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.

В позовній заяві позивачем наведено розрахунок судових витрат, а саме 10840,80 грн., з яких 840,80 грн. – судового збору та 10000,00 грн. – витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що 02.09.2020 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «КС ПАРТНЕРС», в особі керуючого партнера Стрижака Євгенія Юрійовича було укладено договір № 0209/20 про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Пунктами 4.1., 4.2 договору визначено, що юридичну допомогу, що надається адвокатським об`єднанням, Клієнт оплачує в гривнях, шляхом 100 відсоткової передоплати, у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше наступного дня з моменту отримання клієнтом рахунку.

На підтвердження виконаних робіт зазначені сторони склали Акт виконаних робіт №б/н від 07.09.2020 року.

Також в матеріалах справи міститься копія рахунку-фактури №СФ-0000065 від 02.09.2020 року, який виписаний позивачу на підставі договору №0209/20 від 02.09.2020 року на суму 10000,00 грн. за надання правової допомоги.

Згідно з копією квитанції до прибуткового касового ордера №35 від 03.09.2020 року позивачем здійснено оплату в сумі 10000,00 грн. Адвокатському об`єднанню «КС ПАРТНЕРС», згідно зазначеного вище договору.

Також у даній справі міститься ордер на надання правничої (правової) допомоги Серія АЕ №1036774 від 07.09.2020 року та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 25.01.2018 року, що видані на ім`я Стрижака Євгенія Юрійовича, яким підписано позовну заяву в інтересах позивача.

З імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідне клопотання про зменшення судових витрат відповідачем надано не було, з огляду на що, суд в даній справі не надає оцінку співмірності витрат на правничу допомогу, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач дійсно поніс витрати, пов`язані з розглядом даної справи у сумі 10000,00 грн.

За таких обставин, враховуючи викладені правові норми, суд вбачає підстави для задоволення клопотання представника позивача та стягнення на його користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 10000,00 грн.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю, на користь позивача слід стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви до суду судовий збір у сумі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн., всього 10840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Чечелівського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Згідно з ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 13.02.2019 року ВП №21366621, винесену державним виконавцем Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Козлицькою Ольгою Миколаївною, відповідно до якої на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 50% від суми заборгованості по аліментам, що становить 44 401,26 грн.

Стягнути з Чечелівського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (вул. Надії Алексєєнко, буд. 100, м. Дніпро, 49008, код ЄДРПОУ 34984488) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судових витрат в розмірі 10840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений ч. 6 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна