Рішення № 96670992, 26.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2021 року Справа № 160/3842/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в зарахуванні періоду роботи з 01.02.1991 по 30.06.2000 роках на Дніпродзержинському госпрозрахунковому плодоовочевому комбінаті в подальшому реорганізованому в Дніпродзержинське державне комерційне підприємство «Плодоовоч» до її загального стажу роботи;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) період її роботи 01.02.1991 по 30.06.2000 роках на Дніпродзержинському госпрозрахунковому плодоовочевому комбінаті в подальшому реорганізованому в Дніпродзержинське державне комерційне підприємство «Плодоовоч» до загального стажу роботи ОСОБА_1 та провести перерахунок пенсії з урахуванням всього загального стажу з 19.09.2019 року.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 17.09.2020 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про зарахування стажу. 19.09.2019 року нею була подана заява про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами). Однак, відповідачем відмовлено у призначенні пенсії з підстав наявності виправлень у трудовій книжці. Вважає, що відповідачем безпідставно не було враховано до загального трудового стажу періоди її роботи з 01.02.1991 року по 30.06.2000 рік в Дніпродзержинському госпрозрахунковому плодоовочевому комбінаті в подальшому реорганізованому в Дніпродзержинське державне комерційне підприємство «Плодоовоч», оскільки факт роботи протягом вказаних періодів підтверджується трудовою книжкою. Позивач вважає відмову протиправною, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 року відкрито провадження у справі №160/3842/21, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

14.04.2021 р. до суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області засобами електронного зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами та просить суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на наступне.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.09.2019 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на загальних умовах. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 в призначенні пенсії за віком відмовлено через відсутність загального стажу роботи станом на 19.09.2019 - 25 років.

За матеріалами відмовної пенсійної справи загальний страховий стаж позивача складає: 13 років 09 місяців 22 дні. Період роботи з 01.02.1991 по 30.06.2000 згідно із записами у трудовій книжці позивача НОМЕР_2 до загального стажу не зараховано, оскільки в записі містяться виправлення (наведено рік 1991).

Листом від 30.09.2020 № 19258-19526/С-02/8-0400/20 Головне управління повідомило ОСОБА_2 про причини відмови їй у призначенні пенсії та зазначено періоди, які не зараховано до загального трудового стажу.

ОСОБА_1 надала до Головного управління довідку від 13.09.2019 № С-737/3-09 про ненадходження до архівної установи документів, підтверджуючих спірний період роботи позивача.

Враховуючи вищенаведене, підстав для зарахування періоду роботи з 01.02.1991 по 30.06.2000 до загального трудового стажу позивача у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області немає.

Крім того, зазначено, що позивач не перебуває на обліку в Головному управлінні як отримувач пенсії, тому неможливо здійснити перерахунок не призначеної пенсії з 19.09.2019 з зарахуванням до загального стажу періоду роботи з 01.02.1991 по 30.06.2000.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 17.09.2020 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про зарахування стажу.

Також, 19.09.2019 року позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом Верхньодніпровського відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.09.2020 № 19258-19526/С-02/8-0400/20 «Про розгляд звернення» позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Підставою для такої відмови зазначено, шо за результатами розрахунку період роботи з 01.02.1991 по 30.06.2000 в Дніпродзержинському підприємстві "Плодоовоч" до страхового стажу не враховано, оскільки в трудовій книжці є виправлення. Згідно наданої довідки від 13.09.2019 №С-1737/03-09 документи про підтвердження періоду роботи даного підприємства до архівної установи не надходили.

Тобто, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.02.1991 по 30.06.2000 в Дніпродзержинському госпрозрахунковому плодоовочевому комбінаті в подальшому реорганізованому в Дніпродзержинське державне комерційне підприємство «Плодоовоч».

Причинами відмови у зарахуванні вище зазначених періодів роботи до страхового стажу позивача, на думку відповідача, є неточності, допущені у записах в трудовій книжці.

Позивач, вважаючи дії відповідача у призначені йому пенсії за віком та не зарахування спірного періоду до страхового стажу протиправними та такими, що порушують гарантовані Конституцією України соціальні права позивача на пенсійне забезпечення, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон № 1058), зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" право на призначення пенсії за віком мають громадяни України після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року не менше 26 років.

Згідно з п.п. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1, до заяви для призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637. За період роботи, починаючи з 01.01.2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 18.06.2014 року № 10-1, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 цього Положення.

Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 56 Закону України від 54.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 , дата заповнення 18.11.1980 року, позивач у період з 01.02.1991 року по 30.06.2000 рік працювала продавцем 2-ї категорії маг. № 12 Дніпродзержинського госпрозрахункового плодоовочевого комбінату, реорганізованого в Дніпродзержинське державне комерційне підприємство «Плодоовоч».

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162. 2.10. Окрім того, відповідно до вимог пункту 2.10 цієї Інструкції зазначено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний".

Відповідності до п. 2.4 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку № 22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Отже, відповідачем протиправно не зараховано періоди роботи позивача з 01.02.1991 року по 30.06.2000 рік у Дніпродзержинському госпрозрахунковому плодоовочевому комбінату, реорганізованому в Дніпродзержинське державне комерційне підприємство «Плодоовоч» з підстав наявних неточностей у трудовій книжці, оскільки стаж роботи позивача підтверджено записами у трудовій книжці.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області в зарахуванні стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, є протиправною.

Щодо позовних вимог про проведення позивачу перерахунку пенсії з урахуванням всього загального стажу з 19.09.2019 року, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ч. 1 статті 45 Закону України України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до п. 1.9 Порядку № 22-1 у разі надходження додаткових документів не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не перебуває на обліку в Головному управлінні як отримувач пенсії, тому здійснення перерахунку пенсії з 19.09.2019 з зарахуванням до загального стажу періоду роботи з 01.02.1991 року є неможливим, оскільки пенсія позивачу на даний час не призначена.

Тому вимоги про проведення перерахунку пенсії з урахуванням всього загального стажу з 19.09.2019 року є передчасними та задоволенню не підлягають. проведення перерахунку пенсії з урахуванням всього загального стажу з 19.09.2019 року є передчасними та задоволенню не підлягають.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. (ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією від 13.03.2021 року № 0.0.2047945856.1.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 454,00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в зарахуванні періоду роботи з 01.02.1991 по 30.06.2000 роках на Дніпродзержинському госпрозрахунковому плодоовочевому комбінаті, в подальшому реорганізованому в Дніпродзержинське державне комерційне підприємство «Плодоовоч» до її загального стажу роботи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до загального стажу її роботи період роботи з 01.02.1991 року по 30.06.2000 рік у Дніпродзержинському госпрозрахунковому плодоовочевому комбінаті, в подальшому реорганізованому в Дніпродзержинське державне комерційне підприємство «Плодоовоч».

В іншій частині позову відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник