Рішення № 96670947, 30.04.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 140/365/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (далі - Луцький прикордонний загін) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 по серпень 2020 року проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні, знаходився на всіх видах матеріального та фінансового забезпечення.

03.08.2020 наказом начальника Луцького прикордонного загону № 463-ос позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби в запас, та у вказаний день відповідач зобов`язаний був провести з позивачем повний розрахунок.

Проте, 03.08.2020 відповідач не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби та матеріальну допомогу на оздоровлення, кошти щодо виплати вказаних видів грошового забезпечення в сумі 291161,80 грн. надійшли позивачу лише 16.12.2020.

Позивач вказує, що у даному випадку відповідачем як суб`єктом владних повноважень було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та у відповідності до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який становить період з 04.08.2020 по день виплати коштів.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо не проведення 03.08.2020 остаточного розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення та матеріальної допомоги на оздоровлення та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні та індексації грошового забезпечення, а також матеріальної допомоги на оздоровлення при звільненні з 04.08.2020 по 16.12.2020.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 24).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 28-36) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні, зокрема, з тих підстав, що стаття 117 КЗпП України не поширюється на правовідносини, що виникають у випадку наявності судового рішення про присудження виплати заробітної плати, право на отримання якої було спірним, а індексація не входить до складу грошового забезпечення та навіть при затримці її виплати відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби, зокрема, у період з 27.04.2020 по 03.08.2020 на посаді начальника відділу тилового забезпечення 6 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, що підтверджується витягом з послужного списку (а. с. 14).

Наказом начальника Луцького прикордонного загону від 03.08.2020 № 463-ос «Про особовий склад» підполковника ОСОБА_1 , начальника відділу тилового забезпечення, звільненого з військової служби в запас наказом начальника Західного регіонального управління від 12.06.2020 № 274-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а. с. 13).

З особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що індексацію грошового забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення та грошову допомогу при звільненні було виплачено позивачу у грудні 2020 року (а. с. 19), кошти в загальній сумі 291161,80 грн. надійшли на картковий рахунок позивача 16.12.2020, що підтверджується випискою по рахунку (а. с. 20-21).

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

За правовим висновком, викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Законом № 2011-XII та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті при звільненні з військової служби.

Разом з тим, згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15).

На думку суду, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу, одноразової грошової допомоги при звільненні, які не є складовими грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та враховується судом при вирішення цього спору.

Отже, у даному випадку з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Суд також звертає увагу на правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові від 30.04.2020 у справі № 805/4458/17-а, відповідно до якої частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.

З матеріалів справи вбачається, що на дату звільнення з військової служби, виключення зі списку особового складу та всіх видів забезпечення (03.08.2020) відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив усіх належних йому сум.

Зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу грошове забезпечення в повному обсязі 03.08.2020, проте остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 16.12.2020.

Відтак, не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні позивача з військової служби у встановлені строки є протиправним, відповідач не надав доказів того, що ним вживалися заходи для своєчасного розрахунку з позивачем на момент звільнення, тому вказана бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку з позивачем при звільненні є протиправною, та відповідно до статті 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середній розмір заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, починаючи з 04.08.2020 (наступного дня після виключення із списків з особового складу) по день фактичного розрахунку 16.12.2020. Отже, фактично затримка у розрахунку становить 135 днів.

Пленум Верховного Суду України у пункті 6 постанови від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом 2 пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 передбачено, що суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо,

за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Згідно з пунктом 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 , у червні 2020 року йому нараховано 23851,74 грн. грошового забезпечення (в т. ч. 3638,40 грн. компенсації ПДФО) та у липні 2020 року - 23617,22 грн. (в т. ч. компенсації ПДФО 3602,63 грн.) (а. с. 19).

Відтак, за два останні повні місяці перед звільненням (червень-липень 2020 року) сума грошового забезпечення, що береться при розрахунку середньоденного заробітку, становить 40227,93 грн., виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 659,47 грн. (40227,93 грн. / 61, де 61 - кількість календарних днів у червні-липні 2020 року).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 89028,45 грн (659,47 грн х 135 календарних днів). При цьому, на думку суду, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби з 04.08.2020 по 16.12.2020 у сумі 89028,45 грн. є співмірним розміру недоплаченої суми (291161,80 грн), тому суд не вбачає підстав для зменшення розміру відшкодування.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів і їх сплата є обов`язком роботодавця та працівника, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов`язкових платежів, визначених законодавством. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.08.2020 по 16.12.2020 у сумі 89028,45 грн.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо не проведення з ОСОБА_1 03 серпня 2020 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Стягнути з Луцького прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43005, Волинська область, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 6, ідентифікаційний код 14321661) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 серпня 2020 року по 16 грудня 2020 року в розмірі 89028 гривень 45 копійок (вісімдесят дев`ять тисяч двадцять вісім гривень сорок п`ять копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх