Рішення № 96668261, 22.04.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" квітня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/3563/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання Пелехатій А.О.

за участю представників:

від позивача: Тарасюк О.І. (на підставі ордеру);

від відповідача: Кудрявцева Т.В. (на підставі ордеру), Розенбойм Ю.О. (на підставі ордеру);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Юнімар Логістік” (65005, Одеська обл., м. Одеса, вул.. Бугаївська, буд. 35, офіс 1003)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальностю “Євротерминал” (65006, м. Одеса, Хаджибейська дорога, буд. 4)

про стягнення 2080900,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 14.12.2020 року від позивача – Товариства з обмеженою відповідальністю “Юнімар Логістік” надійшла до Господарського суду Одеської області позовна заява вх. ГСОО №3684/20 до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальностю “Євротерминал”, в якій позивач просить суд стягнути з останнього 2 080 900,00 грн, а також судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що рішенням № 720-р Антимонопольного комітету України за результатом розгляду справи № 130-26.13/22-17 від 21.12.2017 року про порушення законодавства про захист економічної конкуренції Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротермінал», зокрема було встановлено, що дії відповідача, які полягають у стягненні плати за повний комплекс послуг, пов`язаних з обслуговуванням (обробки) вантажних транспортних засобів без оплати яких заїзд в ОМТП є неможливим, а не тих складових, в яких фактично є потреба у експедиторів (перевізників) і які фактично надаються ТОВ «Євротермінал» та споживаються експедиторами (перевізниками), наслідком чого є стягнення плати за фактично не надані послуги, визнано порушенням у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг обслуговування транспортних засобів на території Сухого порту. Так, як зазначає позивач, 26.12.2014 року між ним та Державним підприємством «Адміністрація морських портів України») було укладено Додаткову угоду до Договору КД-17706 від 24.10.2012 року, якою цей Договір викладено у новій редакції – у редакції Договору про експедирування вантажів, для виконання умов якого, позивачем виконувались умови Договору від 23.10.2012 року №806/н, укладений ним з ТОВ «Євротермінал», відповідно до якого останній приймає на себе зобов`язання з надання замовнику послуг, пов`язаних з обслуговуванням (обробкою) транспортних засобів замовника та/або надання третім особам, яких він представляє. Проте, позивач повідомляє, що в нього відсутня була потреба в отриманні всього комплексу послуг відповідача, які зазначені в укладеному з відповідачем Договорі, та з врахуванням додаткової угоди №1 до даного Договору, фактично зазначені послуги він не споживав, а Договір виконувався виключно для отримання можливості проїзду до ОМТП, що без укладеного з відповідачем договору не було можливим. За таких обставин, на думку позивача, йому було завдану шкоду, що обчислена ним у відповідності до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та становить 1889010 грн.

Ухвалою суду від 21.12.2020 року відкрито провадження у справі №916/3563/20 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 20.01.2020 року.

14.01.2021 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротермінал» надійшов відзив на позовну заяву (вх.№ГСОО 923/21), відповідно до якого відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що надання послуг з використанням інфраструктури обумовлено саме технологічним процесом їх надання, як сукупністю пов`язаних операцій, які забезпечують функціонування та організацію всіх елементів руху. Тому вимагаючи повернення всіх сплачених коштів за договором та вважаючи їх збитками, позивач фактично вимагає перегляду ціни договору після його виконання, що є порушенням вимог чинного законодавства. Серед іншого, відповідач зауважує, що на підтвердження виконання умов Договору №806/н, сторонами були підписані акти наданих послуг на суму 1040450 грн без жодних претензій, зауважень чи застережень з боку позивача. Крім того, відповідач вказує, що ним надані, а позивачем отримані та спожиті послуги за договором №806/н від 23.10.2012 року, при цьому позивачем не надано доказів того, в яких саме послугах з комплексу послуг за цим договором у позивача не було потреби; які саме послуги не надавалися відповідачем як виконавцем; які саме послуги не споживалися позивачем як замовником; не доведений період, коли відповідні послуги не надавалися та/або не споживалися; не доведена вартість цих послуг. Враховуючи відсутність зазначених доказів відповідач вважає, що сплачені позивачем на його користь кошти за договором №806/н від 23.10.2012 року не можуть вважатися збитками, оскільки не мають необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства України, це є платою за надані та спожиті послуги.

Також відповідач акцентує увагу на рішенні АМКУ №720-р в частині того, що АМКУ визнано правомірним справляння плати за послуги відповідно до договору №806/н від 23.10.2012 року, а саме – зазначено, що АМКУ жодним чином не заперечує проти права відповідача на встановлення вільних цін на послуги (п.249), зазначено, що висновки АМКУ стосуються не самого розміру вартості послуг відповідача з обслуговування (обробки) транспортних засобів на території демпферного контейнерного майданчика (сухого порту), а того, що послуги оплачуються комплексно (п.259).

У судовому засіданні від 20.01.2021 року, задовольняючи усне клопотання позивача, судом було оголошено протокольну ухвалу, в порядку п.3 ч.2 ст.183 Господарського процесуального кодексу України, про відкладення підготовчого судового засідання на 12.02.2021 року.

02.02.2021 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Юнімар Логістік” надійшла письмова відповідь на відзив (вх.№ГСОО 2891/21), відповідно до якої позивач підтримує заявлені ним позовні вимоги та наполягає на тому, що зловживання відповідачем монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг обслуговування транспортних засобів на території Сухого порту, що як склад порушення, передбачено п. 2 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлено у рішенні АМКУ №720-р.

Також позивач наголошує, що спір у справі виник не у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань чи зміною істотних умов чи визнання договору недійсним, а у зв`язку з вчиненням відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції вказаного вище. З огляду на це позивач вважає доводи відповідача щодо перегляду ціни чи дійсності договору №806/н від 23.10.2012 року, такими, що не стосуються дійсних підстав цього позову про відшкодування шкоди.

При цьому, позивач зазначає, що так як окремо вартість проїзду до ОМТП через територію відповідача ані у Договорі №806/н, ані в ході розгляду справи та прийняття Рішення АМКУ №720-р, відповідачем не визначались, а надання послуги проїзду територією відповідача до ОМТП у Договорі №806/н відсутнє, на його думку, справляння плати за повний комплекс послуг, пов`язаний з обслуговуванням вантажних транспортних засобів позивача на території накопичувального майданчику за встановлений у Рішенні АМКУ №720-р період порушення з березня 2016 року по листопад 2017 року є безпідставним.

10.02.2021 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротермінал» надійшли письмові заперечення (вх. №ГСОО 3854/21) на відповідь на відзив, відповідно до яких відповідач зазначає, що він не заперечує наявність рішення АМКУ, однак наголошує, що саме рішення АМКУ не є автоматичною підставою для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків. При цьому, відповідач звертає увагу, що позивач а ні в позовній заяві, ані у відповіді на відзив відповідача не навів жодної послуги, яку він не споживав та не мав потреби споживати, та не надав жодного доказу щодо розміру збитків неспожитих послуг. З огляду на технологічний процес надання послуг та вимоги чинного законодавства, відповідач не міг не здійснювати, наприклад, регулювання руху автотранспортних засобів на території НТМ, а позивач цим не користуватись. Також, відповідач повідомляє, що витрати позивача є платою за надані та спожиті послуги та направлені на реалізацію та виконання умов Договору, а не збитками у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України. Відповідач наголошує, що понесені позивачем витрати здійснені на реалізацію та виконання умов Договору, а не у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, тобто позивач звернувшись з таким позовом, вимагає саме безоплатності вже наданих та спожитих послуг, ще й у подвійному розмірі.

Крім того, відповідач зазначає, що кошти, отримані експедитором від клієнта для оплати послуг третіх осіб (у тому числі відповідача), не відображається у складі доходів, оскільки відсутнє збільшення власного капіталу. Також і витрати, що пов`язані з проведенням взаєморозрахунків із третіми особами, в межах договору транспортно-експедиційного обслуговування, не визнаються витратами експедитора, оскільки перерахування коштів третім особам не впливає на власний капітал. Це пов`язано з тим, що такі послуги експедитор замовляє за дорученням і за рахунок клієнта.

Крім того, 10.02.2021 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротермінал» надійшло клопотання (вх.№ГСОО 3856/21), відповідно до якого відповідач просив суд зменшити витрати на оплату правничої допомоги адвоката позивача у справі №916/3563/20 до 10000 грн.

11.02.2021 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротермінал» надійшли додаткові пояснення (вх.№ГСОО №3963/21), в яких відповідач зазначає, що позивач умисно припускається вибіркового цитування рішення АМКУ та вказане цитування не відповідає системному тлумаченню цього рішення. Так, рішення АМКУ не містить переліку не наданих та не спожитих послуг кожним окремим конкретним контрагентом відповідача, та не звільняє позивача від обов`язку довести, які саме послуги він не споживав та не потребував в ході договірних правовідносин з відповідачем. При цьому, здійснивши порівняльний аналіз послуг, що входили до предмету договору про надання послуг №806/Н від 23.10.2012 року та Договору №КД-17706 від 24.10.2012 року, укладених позивачем, відповідач звертає увагу на їх відмінність. Окрім того, на думку відповідача, наявність можливості отримувати окремі послуги відповідно до обох договорів не доводить збитків позивача за недоведеності ним факту відсутності потреби в отриманні конкретних послуг. Так, як наголошує відповідач, позивач не довів переліку послуг, щодо яких в нього не було потреби у користуванні в ході виконання договору від 23.10.2012 року №806/Н між ними та відповідачем, обсягу таких послуг та їх сукупності.

11.02.2021 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Юнімар Логістік” клопотання (вх.№ГСОО 3991/21) про призначення даної справи до колегіального розгляду.

У судовому засіданні від 12.02.2021 року судом було оголошено протокольну ухвалу, в порядку ч.3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та протокольну ухвалу, в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, про відкладення підготовчого засідання на 12.03.2021 року.

11.03.2021 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Юнімар Логістік” надійшло клопотання (вх.№ГСОО 6699/21) про приєднання до матеріалів справи актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за договором про експедирування вантажів №КД-17706 від 24.10.2012 року за період березень 2016 – жовтень 2017 року, при цьому позивач пояснив, що необхідність їх подання зумовлено обставинами, які відповідач навів у своїх додаткових поясненнях.

У судовому засіданні від 12.03.2021 року, за результатом розгляду клопотання позивача про призначення справу до колегіального розгляду, судом було відмовлено у його задоволенні з підстав наведених у даному судовому засіданні в порядку ч. 10 ст. 240 ГПК України. Окрім того судом було оголошено протокольну ухвалу в порядку п.3 ч.2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого засідання та призначено справу до розгляду по суті на 19.03.2021 року.

18.03.2021 року до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Юнімар Логістік” надійшла заява (вх.№ГСОО 7518/21) про відкладення підготовчого засідання у зв`язку із захворюванням його представника.

Між тим, судове засідання, призначене на 19.03.2021 року не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Невінгловської Ю.М. на лікарняному.

Ухвалою суду від 07.04.2021 року, враховуючи закінчення перебування судді Невінгловської Ю.М. на лікарняному, судом було призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.04.2021 року.

У судовому засіданні від 19.04.2021 року було оголошено перерву до 22.04.2021 року.

У судовому засіданні 22.04.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні від 22.04.2021 року заперечували щодо позовних вимог, просили суд відмовити в їх задоволенні.

В судовому засіданні 22.04.2021 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 28.04.2021 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.10.2012 року між сторонами у справі укладено договір про надання послуг №806/н, за умовами якого позивач (замовник) доручив, а відповідач (виконавець) прийняв доручення про надання замовнику послуг, пов`язаних з обслуговуванням транспортних засобів замовника та/або третіх осіб, яких він представляє, на території накопичувального транзитного майданчика виконавця за адресою: м.Одеса, вулиця Хаджибейська дорога, 4.

01.01.2013 року сторони у справі уклали додаткову угоду №1 до договору від 23.10.2012 року, яким виклали його у новій редакції, що була чинна на час виникнення та існування спірних правовідносин у справі.

Пунктом 1.1. договору від 23.10.2012 року (в новій редакції) передбачено, що в порядку та на умовах цього договору замовник (позивач) доручає, а виконавець (відповідач) приймає на себе зобов`язання з надання замовнику послуг, пов`язаних з обслуговуванням транспортних засобів замовника та/або третіх осіб, яких він представляє, на території накопичувального транзитного майданчика виконавця за адресою: м.Одеса, вулиця Хаджибейська дорога, 4. Демпферний контейнерний майданчик (надалі – Сухий порт) включає до себе такі об`єкти, як накопичувальний транзитний майданчик (НТМ), Внутрішня автодорога Сухого порту, яка поєднує Сухий порт з транспортною естакадою (шляхопроводом) Одеського морського торговельного порту, а також інші об`єкти (підрозділи), які за рішенням виконавця використовуються з метою надання замовнику різних послуг, пов`язаних з обслуговуванням замовника.

Перелік послуг за договором від 23.10.2012 року погоджений сторонами в пункті 2.1.1 договору та складає: послуга автостоянки (забезпечення замовника місцем для стоянки транспортних засобів, постановка автомобіля в орієнтир, реєстрація автомобіля в комп`ютерній базі, оформлення видаткового ордеру та проформи пропуску для в`їзду в Одеський морський торговий порт, регулювання руху автотранспортних засобів на території НТМ, забезпечення пожежної безпеки) інформаційні послуги, пов`язані з наданням замовнику інформації стосовно оперативної обстановки з обробки автотранспорту на території контейнерного терміналу та транзитно-вантажного терміналу порту; інші супутні послуги (надання можливості користуватися інфраструктурою Сухого порту, забезпечення замовника наочною схемою руху по території Сухого порту.

21.12.2017 року Антимонопольним комітетом України було прийняте рішення №720-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу».

Вказаним рішенням АМКУ було визнано, що відповідач у період з березня 2016 року по листопад 2017 року займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг, пов`язаних з обслуговуванням (обробкою) вантажних транспортних засобів, без оплати яких заїзд в Одеській морський торговельний порт є неможливим, з часткою 100 відсотків (п. 1 резолютивної частини).

Також, було визнано, що дії відповідача, які полягають у стягненні плати за повний комплекс послуг, пов`язаних з обслуговуванням (обробкою) вантажних транспортних засобів, без оплати яких заїзд в Одеський морський торговельний порт є неможливим, а не тих складових, в яких фактично є потреба у експедиторів (перевізників), і які фактично надаються відповідачем та споживаються експедиторами (перевізниками), наслідком чого є стягнення плати за фактично не надані послуги, є порушенням, передбаченим ч.1 ст.13 та п.2 ст.50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг обслуговування транспортних засобів на території Сухого порту, що призводить до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2 резолютивної частини). За вказане порушення на відповідача було накладено штраф у розмірі 5 369 399 гривень (п.3 резолютивної частини).

Крім цього, відповідача було зобов`язано забезпечити можливість проїзду в ОМТП експедиторів (перевізників) територією відповідача без сплати за послуги якщо експедитори (перевізники) не потребують і не мають наміру їх споживати, крім тих, що стосуються користування територією відповідача для проїзду до ОМТП і без яких забезпечити такий проїзд неможливо (п.4 резолютивної частини).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2018 року у справі №910/2641/18, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного суд від 18.12.2018 року, у задоволенні позову ТОВ «Євротерминал» про визнання рішення АМКУ №720-р недійсним було відмовлено, а отже вказане рішення АМКУ є чинним.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та наданих пояснень, в обґрунтування позовних вимог про відшкодування шкоди, ТОВ «Інтер Транс Лоджістік» посилається на ст. 55 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», якою визначено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18,19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Отже, з метою правильного застосування ч.ч.1-2 ст.55 вказаного Закону потрібно визначити особу, якій було завдано шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а також розмір цієї шкоди.

При зверненні з даними вимогами позивачем зазначено, норми чинного законодавства, а саме ч.ч.1-3 ст.22, ст. 1166 ЦК України, ст.224, ч. 1 та 3 ст. 225 ГК України.

Так, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч.ч.1-2 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Зазначені норми підлягають застосуванню разом із відповідними положеннями Закону України “Про захист економічної конкуренції”, який не містить окремих (спеціальних по відношенню до ЦК України) норм щодо визначення поняття шкоди та збитків. Разом з тим, конкретизуючі у своїх виступах характер понесених збитків, позивачем було зазначено, що ним понесено витрати які він, як управнена сторона, одержав би у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною, які визначені ч. 2 ст. 224 ГК України.

Як встановлено судом, відповідно до наявних у справі платіжних доручень, позивачем було сплачено відповідачу на виконання умов вказаного договору за період з березня 2016 року по листопад 2017 року 1040450 гривень, що не заперечується сторонами у справі.

При цьому позивач наголошує, що саме ця сума в повному обсязі є його збитками в розумінні ст.ст.22, 1166 ЦК України, ст.ст.224, 225 ГК України. При цьому, позивач у своїй позовній заяві наголошує на тому, що доступ до інфраструктури ОМТП, а фактично в`їзд на територію ОМТП можливий лише через територію відповідача, та позивач не мав іншого варіанту, аніж виконувати договір від 23.10.2012 року та сплачувати за повний комплекс послуг лише для отримання можливості проїзду через територію відповідача.

Водночас, досліджуючи докази, якими позивач обгрунтовує наявність шкоди та її розміру, суд вважає недоведеними належними та допустимими доказами вказані обставини, з огляду на таке:

Відповідно до пункту 4 резолютивної частини рішення АМКУ №720-р, не є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції стягнення з експедиторів плати за послуги, пов`язані із користуванням територією відповідача для проїзду до ОМТП і без яких забезпечити такий проїзд неможливо.

З пункту 1.1. договору від 23.10.2012 року (в редакції додаткової угоди №1 від 01.01.2013 року) вбачається, що послуги надаються відповідачем на території накопичувального транзитного майданчика виконавця за адресою: м. Одеса, вулиця Хаджибейська дорога, 4, тобто - на території відповідача. На вказаній території розташована зокрема внутрішня автодорога Сухого порту, яка поєднує Сухий порт з транспортною естакадою (шляхопроводом) ОМТП (п.1.1. договору).

Враховуючи це, суд погоджується з посиланням відповідача на те, що в процесі отримання послуг та в ході технологічного процесу проїзду територією НТМ відповідач використовував такі об`єкти інфраструктури НТМ як внутрішні автошляхи, а саме автомобільні дороги відомчого (технологічного) призначення (п.10 відзиву на позов).

Між тим, посилання позивача на те, що в зв`язку з неможливістю відокремити необхідні послуги він вважає весь обсяг наданих послуг непотрібним не може вважатись належним доведенням розміру такої складової цивільного правопорушення, як шкода.

Враховуючи наведене, суд не може погодитися з доводами позивача про те, що всі кошти, сплачені ним відповідачу на виконання договору від 23.10.2012 року є збитками, оскільки до складу оплачених позивачем послуг входили ті, що пов`язані з користуванням інфраструктурою відповідача і які “стосуються користування територією відповідача для проїзду до ОМТП і без яких забезпечити такий проїзд неможливо” (в розумінні п.4 резолютивної частини рішення АМКУ №720-р).

При цьому суд зауважує, що позивачем не наведено норм законодавства України, які б звільняли його від обов`язку доведення розміру коштів, що сплачені ним відповідачу за послуги, які позивач не споживав (не отримував), або не мав наміру споживати (отримати).

Зокрема, приписи ст.55 ЗУ “Про захист економічної конкуренції” встановлюючи обов`язок відшкодування шкоди, завданої особі порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, не звільняють таку особу від доведення розміру цієї шкоди.

Враховуючи це, суд застосовує приписи ч.1 ст.74 ГПК України за якою кожної сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З приводу посилань позивача на наявність в нього договірних правовідносин з ОМТП (договір №КД-17706 від 24.10.2012 з ДП АМПУ), суд зазначає таке:

Відповідно до умов договору № КД-17706, експедитор (позивач) поручає, а адміністрація (ДП АМПУ) приймає на себе зобов`язання із надання послуг, із використання інфраструктури та шляхопроводів на території ОМТП, та послуг, пов`язаних зі здійсненням перевалки та зберігання вантажів (п.1.2. договору). Згідно цього договору, ДП АМПУ забезпечує надання наступних послуг: навантаження/розвантаження на території адміністрації експортно-імпортних та транзитних вантажів та контейнерів, що прибувають до Одеського морського порту як за прямим варіантом, так і через склад, з оплатою послуг адміністрації експедитором або вантажовласником згідно з діючими тарифами; документальне оформлення випадків нестач, надлишків та пошкодження вантажів на складах адміністрації, списання вантажів з облікових даних складів, оформлення реєстрів та передача їх експедитору із обробки автотранспорту експедитора, фактичний прийом-вантажу/контейнера на склад; оформлення видаткових ордерів за нарядами експедитора; підтвердження та погодження з Укрзалізницею плану щодо завезення експорту на наступний місяць; підтвердження судна відповідно до Зводу звичаїв ОМТП та з урахуванням вимог обов`язкових постанов ОМТП і порту пункту Зміїний; отримання заявок та підтвердження від заводів-відправників та Укрзалізниці щодо додаткового завозу вантажів за допомогою АС «Месплан»; стафірування/розстафірування, огляд контейнерів та транспортних засобів; послуги з використання інфраструктури адміністрації; оформлення внутрішньо портової документації, складських документів; забезпечення інформаційною базою в період здійснення транспортно-експедиторського обслуговування; оформлення електронних перепусток за заявками експедитору та документів для в`їзду/виїзду в/з адміністрації ОМТП; оформлення, спільно з уповноваженим представником, актів виконаних робіт; оформлення нарядів в електронному вигляді в Інформаційній системі портового співтовариства та засвідчення своєю електронною цифровою печаткою; інформаційні послуги з використанням WEB-порталу адміністрації (п.п.2.2.1-2.2.16).

Відповідно до п.1.2. цього договору, послуги за ним надаються на території ОМТП, натомість за договором від 23.10.2012 року послуги надаються на території відповідача (п.1.1. - територія демпферного контейнерного майданчика (Сухого порту) за адресою: м.Одеса, Хаджибейська дорога, 4).

З огляду на це, суд не може погодитись з доводами позивача про те, що в нього не було потреби в отриманні будь-яких послуг від відповідача за договором від 23.10.2012 року, окрім проїзду автотранспортних засобів, оскільки позивачем був укладений договір № КД-17706 з АМПУ.

До того ж, надання послуг на території ОМТП та надання послуг відповідачем, які стосуються користування територією відповідача, свідчить та підтверджує, що кожен суб`єкт господарювання, надаючи послуги на своїй території, має право на оплату цих послуг та відшкодування понесених витрат.

З приводу наданих позивачем актів про надання послуг до договору від 23.10.2012 року (п.7 додатку до позовної заяви), суд зазначає, що вказані акти не можуть бути розцінені як безспірні докази надання відповідачем та прийняття позивачем всіх послуг за договором від 23.10.2012 року, оскільки в них зазначено про те, що виконавцем було надано послуги з “обслуговування транспорту на території накопичувального транзитного майданчика” за відповідний період.

При цьому, суд зауважує, що позивач має право доводити перелік та ціну послуг, які він не споживав (не отримував від відповідача), або у споживанні (отриманні) яких у позивача не було потреби.

Поряд з цим, позивачем в ході розгляду справи не було виконано процесуального обов`язку довести вказані обставини.

Підсумовуючи все наведене, суд зазначає, що сплачені позивачем у спірний період на користь відповідача кошти за договором від 23.10.2012 року не можуть вважатися збитками у повному обсязі (в розмірі всієї сплаченої у відповідний період суми коштів), натомість позивач не довів переліку та вартості тих послуг, які ним не були спожиті (отримані від відповідача), або у споживанні (отриманні) яких у позивача не було потреби.

Крім цього, позивач як експедитор не може вважатися особою, якій було завдані збитки внаслідок виконання ним умов договору від 23.10.2012 року, оскільки всі зроблені ним та документально підтверджені платежі на користь відповідача за цим договором мали бути компенсовані (повернуті) йому клієнтами, з якими в нього було укладено відповідний договір.

Так, згідно укладеного 26.12.2014 року між позивачем та Державним підприємством “Адміністрація морських портів України” договору №КД-17706, на який посилається позивач, п.1.1 та 2.1 Договору про експедирування, на який посилається позивач, пунктами 1.1. та 1.2. (із змінами) передбачено, що експедитор (позивач) здійснює експедирування експортно-імпортних, транзитних вантажів та контейнерів відповідно до Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність”.

Отже, на території ОМТП позивач у вказаний в позові період діяв в правовому статусі експедитора в розумінні Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” та мав намір отримувати доступ до території ОМТП для виконання своїх обов`язків саме як експедитора.

Посилання на вказаний договір №КД-17706 та п.п. 1.1. та 1.2. у ньому, наводяться й у позовній заяві. Також, факт здійснення позивачем діяльності на території ОМТП у відповідний період саме як експедитором, не заперечувався ним в ході розгляду справи.

Згідно ч.2 ст.12 ЗУ “Про транспортно-експедиторську діяльність”, клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Аналогічним чином регулюється питання відшкодування витрат експедитора клієнтом в ч.1 ст.929 ЦК України - за договором транспортного експедирування одна сторона експедитор зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Таким чином, імперативними положеннями законодавства України встановлено абсолютне право експедитора на отримання від клієнта компенсації всіх витрат, понесених експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування. Вказана компенсація є окремим від винагороди експедитора платежем з боку клієнта.

Враховуючи наведене, вчинення дій експедитором в інтересах клієнта проводиться за рахунок клієнта, та клієнт зобов`язаний відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором. Отже, здійснені позивачем платежі на користь відповідача за договором від 23.10.2012 року є витратами експедитора та підлягають компенсації позивачу з боку клієнта – контрагента за відповідним договором транспортного експедирування.

Відтак, здійснені позивачем на користь відповідача платежі, щодо яких існує спір, не є реальними збитками позивача. Також, ці витрати не можуть бути віднесені й до упущеної вигоди позивача, оскільки вигодою позивача як експедитора є саме винагорода, що сплачується окремо від компенсації витрат.

Враховуючи наведене, суд погоджується з доводами відповідача про те, що позивач у спірних правовідносинах не є особою, якій завдані збитки внаслідок порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

За приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідно відзначити, що обов`язок доказування треба розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Таким чином, оцінюючи наявність порушеного права чи інтересу позивача на момент звернення до суду із позовом у цій справі, суд зазначає, що матеріалами справи встановлена відсутність факту завдання збитків позивачу з боку відповідача, а також позивачем не доведена сума (розмір) збитків, які могли бути завдані відповідачем внаслідок вказаного у позові порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Також суд зауважує, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. За відсутності порушення прав саме позивача у справі, відповідне порушення законодавства відповідачем саме по собі не є достатньою підставою для задоволення позову.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що за викладеними в позовній заяві обставинами, позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав недоведеності та необґрунтованості наявності понесення позивачем шкоди та її розміру.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають та покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 28 квітня 2021 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська