Рішення № 96667207, 30.04.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.04.2021м. ДніпроСправа № 904/2298/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В., розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", м. Запоріжжя

до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", Дніпропетровська область, м. Дніпро

про стягнення 1 134,64 грн.

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1 134,64 грн. збитків (нестача вантажу).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

09.04.2021 відповідач подав до суду відзив, в якому зазначив, що статутом залізниць України регламентується, зокрема порядок перевезення вантажів залізницею і відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути пред`явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог ст. 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред`явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обчислення. Статтею 315 ГК України передбачено певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення. Відтак, положення ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України підлягають застосуванню у системному зв`язку з положенням ст/ 315 ГК України і таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 ГК України для відповіді на претензію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов`язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності, в розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (ч.ч. 2, 3 ст. 315 ГК України) незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника. Отже, шестимісячний термін для пред`явлення даного позову до залізниці має обраховуватись упродовж 6 місяців, після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст. 315 ГК України та ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору. Відтак строк позовної давності за даною категорією справ складає 6+3+6, тобто 15 місяців. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України у справі №10-26/166-10-4300 від 19.04.2012, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у справі № 905/729/18 від 11.04.2019, у справі № 910/11614/18 від 13.08.2019, у справі № 905/2303/18 від 10.09.2019. Отже, шестимісячний строк для звернення до суду з цим позовом розпочався з дня наступного за датою видачі вантажу, вказаною у відповідної залізничної накладної 47173786, дата видачі вантажу - 09.09.2019, тобто до 10.12.2020 та відповідно сплинув. У зв`язку із чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та застосувати до позовних вимог АТ «Запорізький завод феросплавів» наслідки спливу строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.07.2018 між Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (постачальник) та Акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" (покупець) було укладено договір поставки № 1495 (далі - договір).

Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність продукцію коксохімічного виробництва (далі - товар або продукція) відповідно до сортаменту, якості, строків, в об`ємі, по цінам та на умовах, визначених в специфікаціях до договору, які є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити на умовах договору. Витрати по перевезенню (з.д. тариф) товару від пункту відправлення до пункту призначення покладаються на постачальника, якщо інше не визначено специфікаціями (п. 1.1. договору).

Постачальник поставляє покупцю товар виробництва нижче вказаних підприємств, які можуть виступати як вантажовідправники (виключно на вибір постачальника): ПрАТ "ДКХЗ"; ПрАТ "Запоріжкокс"; ПрАТ "АКХЗ"; ПрАТ "МК "Азовсталь" (п. 1.2. договору).

Ціна товару за одиницю та по позиціям вказується в специфікаціях до договору (п. 3.1. договору).

Вартість відвантаженого товару у специфікації визначається в національній валюті України з урахуванням податків та зборів, визначених діючим законодавством України. Оплата товару здійснюється в національній валюті України, по курсу НБУ на дату оплати. У випаду погашення простроченої заборгованості, постачальник зобов`язується протягом 2-х робочих днів відновити поставку товару на умовах, обумовлених сторонами в специфікації до договору, поставка по якій була призупинена постачальником (п. 3.5. договору).

30.08.2019 сторони підписали специфікацію № 11 до договору (а.с. 24), в якій визначили товар, що підлягає поставці: найменування товару: горішок коксовий, на умовах поставки: СРТ - станція Запоріжжя-Ліве; вантажовідправником (виробником) відповідно до Специфікації виступає ПрАТ "АКХЗ".

Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" виставило Акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів» рахунок-фактуру № 92837012 від 18.09.2019 (а.с. 17) на оплату горішку коксового марки ГК-2 фр. (10-25 мм) у кількості 138,530 т, на загальну суму 926 605,38 грн., ціна за 1 т без ПДВ – 6 612,13 грн.

Платіжним дорученням № 339632 від 31.10.2019 (а.с. 19) позивач сплатив Приватному акціонерному товариству "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" 935 244,83 грн. з призначенням платежу: «отрим. горішок коксовий ОК-2 фр. зг.дог. № 1495 від 27.07.2018, рах. № 92837012 від 18.09.2019».

На виконання умов договору поставки та специфікації № 11 від 30.08.2019 ПрАТ "АКХЗ" на адресу Акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (вантажоодержувач) направлена партія горішку коксового у вологому стані у вагонах № 56448426, № 63379481, № 56857162 за залізничною накладною № 51628592 (а.с. 14).

Відповідно до ст. 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України договір перевезення викладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням сторонами перевізного документа.

Отже, між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору перевезення.

У разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). (ст.920 Цивільного кодексу України).

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. (ч.1 ст.924 Цивільного кодексу України).

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає (ч.1-3 ст. 314 Господарського кодексу України).

Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. (ст.2 Статуту залізниць України (далі – Статут), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457).

Відповідно до ст.6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Правила оформлення перевізних документів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 863/5084, визначають порядок оформлення перевізних документів, форми бланків перевізних документів та їх зміст.

На кожне відправлення вантажу відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) (п.1.1. Правил оформлення перевізних документі)

Усі відомості, передбачені формою бланка перевізного документа, повинні бути внесені відправником у відповідні графи. Виправлення не допускаються; у разі необхідності зміни відомостей, унесених до перевізного документа, відправник зобов`язаний заповнити новий перевізний документ. Зміни, які вносяться до перевізного документа залізницею, засвідчуються посадовою особою залізниці із зазначенням дати та найменування станції, на якій внесено зміни (п.1.3. Правил оформлення перевізних документі)

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає у разі недостачі вантажу в розмірі вартості вантажу, якого не вистачає (ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України).

Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення невідповідності маси вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами. (п.129 Статуту).

Наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002р. затверджено Правила складання актів (стаття 129 Статуту) (далі - Правила складання актів).

При перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти та акти загальної форми (п. 1. Правил складання актів).

Комерційні акти складаються для засвідчення невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин (п. 2. Правил складання актів).

Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Один примірник акта загальної форми, складеного під час перевезення, додається до перевізних документів, другий залишається на станції, яка його склала (п. 3. Правил складання актів).

Комерційні акти складаються у трьох примірниках на бланках установленої форми і заповнюються на друкарській машинці або чорнилами чітко, без будь-яких виправлень. На кожному акті проставляється штемпель станції. Другий примірник акта видається одержувачу на його вимогу. Якщо комерційний акт складається на станції відправлення або на попутній станції, то другий примірник акта додається до перевізних документів. Про складений комерційний акт проставляється відмітка у перевізних документах у порядку, визначеному правилами оформлення перевізних документів (п. 8. Правил складання актів).

Комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці (п. 10. Правил складання актів).

З вищевикладеного вбачається, що підставою для матеріальної відповідальності залізниці є належним чином складений станцією залізниці комерційний акт або акт загальної форми.

Відповідно до накладної № 51628592 маса вантажу в вагоні № 63379481 - 48 480 кг, тара – 23 520 кг.

Вагон № 63379481, який прибув по залізничній накладній № 51628592, виданий вантажоотримувачу - АТ «Запорізький завод феросплавів» зі складанням комерційного акта № 460005/1294 від 24.09.2019.

Згідно з комерційним актом № 460005/1294 від 24.09.2019 (а.с. 15) видача вантажу відбулась зі зважуванням на справних електронних вагонних вагах вантажоодержувача № 0120 огляд - перевірка 04.09.2019. За документом значиться 3 вагона, загальна вага 138 530 кг, у вагоні 63379481 значиться тара 23 520 кг, нетто 48 480 кг. Фактично виявилась вага: брутто 70860 кг, тара з документа 23 520 кг, нетто 47 340 кг, що менше документа на 1 140 кг. У комерційному відношенні навантаження у вагоні шапкоподібне, вище рівня бортів 30 см. Вантаж маркований повздовжньою смугою вапном по всій довжині вагона, що відповідає перевізному документу. Праворуч порушене маркування, виїмки: над 1 люком довжиною 150 см, шириною 140 см, глибиною 40-50 см, над 2-5 люками довжиною 600 см, шириною 60-80 см, глибиною 20 см, над 6-7 люками довжиною 250 см, шириною 140-240 см, глибиною 40-50 см. Відсутній вантаж вміститися міг. В технічному відношенні вагон справний, бездверний, люка закриті, просипу вантажу немає. При повторному зважуванні дані не змінились.

Позивач вважає, що недостача вантажу виникла з вини відповідача, який не забезпечив збереження вантажу під час перевезення, та просить стягнути вартість недостачі вантажу із вирахуванням норми природної втрати в сумі 1 134,64 грн., що і є причиною спору.

Згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало; перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає (ч.1-3 ст.314 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.23 Закону України від "Про залізничний транспорт" перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України; за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству (ст.110 Статуту).

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу за недостачу - у розмірі дійсної вартості. Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення (п.114 Статуту).

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (п. 115 Статуту).

Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто; при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 2 % маси, зазначеної в перевізних документах, щодо вантажів, зданих для перевезення у вологому стані.

Отже, з урахуванням норми природної втрати (2 %), відповідальна недостача горішку коксового у вологому стані під час перевезення у вагоні № 63379481 становить (1140-969,6) 170,4 кг.

Відповідно до розрахунку позивача недостача горішку коксового під час перевезення у вагоні № 63379481 становить 143 кг (у сухому стані).

Згідно з рахунком-фактурою № 92837012 від 18.09.2019 вартість 1 тони відвантаженого горішку коксового становить 6 612,13 грн. без ПДВ.

Відповідно до ст. 130 Статуту право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів мають у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу - одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

З урахуванням викладеного, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими.

Відповідач у своєму у відзиві просить суд застосувати позовну давність до позовних вимог.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту (ст. 136 Статуту).

Претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців. Зазначені терміни обчислюються з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу (п. а ст. 134. Статуту).

До пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії. Претензії можуть пред`являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п`яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п`яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. (ч.1-4 ст. 315 Господарського кодексу України).

Звернення з позовом до залізниці упродовж 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії, та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію узгоджується з положеннями ст. 315 Господарського кодексу України.

Докази звернення до відповідача з претензією про відшкодування вартості нестачі вантажу в матеріалах справи відсутні.

Господарський суд зазначає, що відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією про відшкодування вартості нестачі спірного вантажу в даному випадку не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Позивач довідався про порушення свого права 24.09.2019 (дата складання спірного комерційного акта).

З огляду на викладене, позивач мав право звернутися до суду із даним позовом у строк до 28.12.2020 включно (24.09.2019 + 15 місяців (6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії, з урахуванням 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію), з урахуванням того, що останній день строку припадає на вихідний, святковий день).

Однак, як вбачається із матеріалів справи позивач з позовом до суду звернувся 05.03.2021, про що свідчить відмітка відділення поштового зв`язку в правому верхньому куті поштового конверту (а.с. 51), тобто поза межами вказаного строку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Позивач в позовній заяві просить суд витребувати зі справи № 904/1683/20 оригінал залізничної накладної № 51628592.

Своє клопотання позивач обґрунтовує тим, що в провадженні Господарського суду Дніпропетровської області знаходилась справа № 904/1596/20 за позовом АТ «ЗФЗ» до АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на стягнення 2 258,41 грн. збитків. При подачі позову до Господарського суду Дніпропетровської області було надано оригінал залізничної накладної № 51628592. Після прийняття рішення по справі № 904/1596/20 оригінал залізничної накладної № 51628592 залишився у матеріалах справи у Господарському суді Дніпропетровської області. Тобто при подачі цього позову до Господарського суду Дніпропетровської області до АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на стягнення 1 134,64 грн. збитків, АТ «ЗФЗ» не має можливості долучити в якості доказу оригінал залізничної накладної № 51628592.

Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу).

Відповідно до ч 2 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України у клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

Оригінали письмових доказів зберігаються у суді в матеріалах справи (ч. 1 ст. 92 Господарського процесуального кодексу України).

За заявою особи, яка надала суду оригінал письмового доказу, суд повертає оригінал доказу цій особі після його дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія письмового доказу або витяг з нього (ч. 2 ст. 92 Господарського процесуального кодексу України).

Господарським процесуальним кодексом України передбачено, що лише за заявою особи, яка надала суду оригінал письмового доказу, суд повертає оригінал доказу цій особі після його дослідження. Тобто позивач мав право звернутися до суду із заявою в порядку ст. 92 Господарського процесуального кодексу України для отримання оригіналу письмового доказу.

Господарський суд зазначає, що у поданому відповідачем клопотанні не вказано заходів, яких останній вжив для отримання вказаного доказу самостійно, не додано доказів вжиття таких заходів, а також не наведено причин неможливості отримати цей доказ самостійно.

Враховуючи все вищевикладене у сукупності, господарський суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про витребування доказів.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у розмірі 2 270,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Суддя І.В. Мілєва